На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго"до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у розмірі 5 886, 25 грн. –основного боргу та 272, 27 грн. –пені, з підстав порушення відповідачем умов договору щодо строків оплати за спожиту теплову енергію.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.03.2011 року було порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 11.04.2011 року.

Представник відповідача у судове засідання 11.04.2011 року не з’явився, вимоги ухвали суду від 29.03.2011 року не виконав, однак через загальний відділ діловодства суду подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник позивача у судовому засіданні 11.04.2011 року частково подав витребувані ухвалою суду від 29.03.2011 року докази та підтримав клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2011 року відкладено розгляд справи до 26.04.2011 року.

Представник позивача у судовому засіданні 26.04.2011 року подав пояснення по спору, відповідно до яких зазначив, що у порушення прийнятих на себе договірних зобов’язань та ст. ст. 622, 624 ЦК України, ст. 1 Закону України "Про відповідальність суб’єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", відповідач оплату за центральне опалення не здійснив, у зв’язку із чим станом на 31.05.2010 року виникла заборгованість у сумі 5 886, 23 грн.

Представник відповідача у судовому засіданні 26.04.2011 року подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначив, що договір № 620150 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.02.1999 року укладено між Енергопостачальною організацією в особі Департаменту Енергозбуту АК "Київенерго"та філіалом "Теплові розподільчі мережі Київенерго". Відповідач не є стороною даного правочину і не зобов’язаний оплатити за теплову енергію.

У судовому засіданні 26.04.2011 року оголошено перерву до 16.05.2011 року.

Представник позивача у судовому засіданні 16.05.2011 року підтримав позовні вимоги та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання 16.05.2011 року не з’явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представник позивача, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, –

24.05.2007 року між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго"в особі директора філіалу "Теплові розподільчі мережі"(надалі –орендодавець) та Фізичною особою –підприємцем ОСОБА_2 (надалі - орендар), укладений договір № 219-П про передачу в оренду майна комунальної власності територіальної громади міста Києва (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець на підставі рішень Київської міської ради від 28.12.2006 року № 548/605, від 15.03.2007 року № 272/933 та від 28.09.2006 року № 34/91 передає, а орендар приймає в оренду нежилі приміщення, що належать до комунальної власності територіальної громади м. Києва за адресами:

- АДРЕСА_2, для розміщення перукарні, лазні та складу.

Пунктом 1.2 договору встановлено, що зазначений договір визначає взаємовідносини сторін щодо строкового, платного користування орендарем об’єктами оренди.

Згідно із п. 4.1 договору орендодавець зобов’язаний протягом 30 календарних днів з моменту підписання цього договору з додатками передати, а орендар прийняти по акту приймання-передачі об’єкт оренди.

24.05.2007 року позивач передав відповідачеві об’єкт оренди, що підтверджується актом приймання-передачі приміщень, що надаються в оренду наявним в матеріалах справи.

Відповідно до п. 3.1 договору за користування об’єктами оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 28.09.2006 року № 34/41.

Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць (п. 3.2 договору).

Згідно із п. 3.8 договору вартість комунальних послуг, витрат на утримання прибудинкової території, вартість послуг по ремонту і технічному обслуговуванню інженерного обладнання та внутрішньо будинкових мереж, ремонту будівлі, у т.ч.: покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо, не входить до складу орендної плати та сплачується орендарем окремо на підставі договорів, укладених орендарем з організаціями, що надають такі послуги.

Звертаючись до суду з позовними вимогами, позивач зазначає, що всупереч умов договору відповідач не сплачує за спожиту теплову енергію та гаряче водопостачання, а тому станом на день подання позову заборгованість відповідача за спожиту теплову енергію за період з грудня 2009 року по квітень 2010 року становить 5 886, 25 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 2, ст. 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній республіці Крим або перебуває в комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно - правовими актами.

У відповідності до ст. 759 ЦК, України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Пунктом 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"встановлено обов’язок орендаря вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно п. 1, п. 3 ст. 19 вказаного Закону орендар за користування об’єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином та відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач повинен був сплачувати за спожиту теплову енергію на підставі п. 3.8 договору та п. 4 додатку № 3 до договору № 219-П від 24.05.2007 року, відповідно до якого зазначено, що розрахунки за спожиту теплову енергію та гаряче водопостачання здійснюються згідно з табуляграмою постачальника відповідно до площі приміщення, яка орендується.

Так, судом встановлено, що згідно п. 4.9 договору орендар зобов’язаний самостійно сплачувати вартість фактично спожитих комунальних послуг постачальникам таких послуг, які надаються за окремими договорами, укладеними орендарем з цими організаціями (водопостачання, каналізація, газ, електрична та теплова енергія, вивіз сміття і т.п.) за тарифами, які у встановленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість їх надання, та пропорційну орендованій площі частку витрат на утримання прибудинкової території, на ремонт покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо та послуг по технічному обслуговуванню інженерного обладнання внутрішньо будинкових мереж. У місячний термін після укладання цього договору орендар повинен надати орендодавцю копії договорів, передбачених цим підпунктом.

Як встановлено судом, в порушення умов договору оренди, орендар договори з постачальниками комунальних послуг не уклав.

Водночас, як вбачається із п. 3.8 та 4.9 договору орендар повинен здійснювати оплату комунальних послуг (в тому числі плату за спожиту теплову енергію) постачальникам таких послуг на підставі укладених між цими організаціями та відповідачем договорів .

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому хоча одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Частиною 1 ст. 275 ГК України встановлено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов’язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Отже, обов’язок у відповідача щодо оплати за спожиту теплову енергію виникає лише на підставі договору енергопостачання, який укладається з енергопостачальним підприємством.

Як зазначалося вище, відповідач договір енергопостачання не укладав.

Умов щодо обов’язку оплати комунальних послуг (в тому числі за електричну енергію) відповідачем позивачеві, договір № 219-П від 24.05.2007 року не містить.

При цьому, посилання позивача на п. 4 додатку № 3 до договору № 219-П від 24.05.2007 року як на підставу виникнення у відповідача обов’язку здійснення плати за спожиту теплову енергію та гаряче водопостачання позивачеві є безпідставним. Оскільки вказаний пункт додатку № 3 лише уточнює умови щодо порядку здійснення розрахунків за спожиту теплову енергію, а саме зазначає, що розрахунок проводиться згідно табуляграмою постачальника, а не змінює умови договору, якими встановлено, що за спожиту теплову енергію відповідач сплачує постачальнику такої послуги на підставі договору .

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Беручи до уваги викладене, зважаючи на те, що умовами договору № 219-П від 24.05.2007 року не передбачено обов’язку відповідача здійснювати плату за спожиту теплову енергію позивачеві, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, недоведеними належними та допустимими доказами, а тому задоволенню не підлягають.

Витрати по оплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу згідно ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82- 85 ГПК України, Господарський суд міста Києва –

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.