ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.05.11 Справа№ 19/18
( Додатково див. постанову Львівського апеляційного господарського суду (rs18685381) ) ( Додатково див. постанову Вищого господарського суду України (rs22215045) )
Господарським судом Львівської області розглянуто у відкритому судовому засіданні матеріали справи
За позовом: Прокурора залізничного р-ну м.Львова в інтересах держави в особі:
Позивача: Львівської міської ради, м. Львів;
До Відповідача-1: ЗАТ "Львівський керамічний завод", м.Львів;
До Відповідача-2: РВ ФДМ України у Львівській області, м.Львів;
До Відповідача-3: Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, м.Львів;
Третя особа без самостійних вимог на предмет спору: ОКП "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", м.Львів;
Про: визнання гуртожитків у м.Львові по в ул.Низинній, 19 та по вул.Низинній, 17 об’єктами державного житлового фонду та передачі їх у відання Львівської міської ради
Головуючий суддя: Левицька Н.Г.
Суддя: Березяк Н.Є.
Суддя: Пазичев В.М.
Секретар судового засідання: Байко А.Я.
В судовому засіданні взяли участь представники Сторін та учасників процесу:
Прокурор: Яворська Л.Р. - посв. №НОМЕР_1 від 02.08.2010р.;
Позивач: ОСОБА_1 –предст. (дов. №1.7 вих.6 від 10.01.2011р.);
Відповідача-1: ОСОБА_2 –предст. (дов. від 27.04.2011р.);
Відповідача-2: ОСОБА_3 –
провідн.спец.-юрисконсульт (дов. №18-11-08343 від 31.12.2010р.);
Відповідача-3: не з’явився;
Третьої особи: не з’явився;
Прокурору, представникам позивача, відповідача-1,2, які взяли участь у справі, роз'яснено їх права та обов’язки, передбачені ст.ст. 20, 22, 29 ГПК України, в тому числі право заявляти відводи.
Суть спору:
Позовні вимоги заявлено Прокурором Залізничного р-ну м.Львова в інтересах держави в особі: Позивача: Львівської міської ради, м.Львів до відповідача-1: ЗАТ "Львівський керамічний завод", м.Львів, до відповідача-2: РВ ФДМ України у Львівській області, м.Львів до відповідача-3: Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, м.Львів за участю Третьої особи без самостійних вимог на предмет спору: ОКП "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", м.Львів про визнання гуртожитків у м.Львові по вул.Низинній, 19 та по вул.Низинній, 17 об’єктами державного житлового фонду та передачі їх у відання Львівської міської ради.
Обставини справи:
Ухвалою від 09.02.2010р. порушено провадження у справі та призначено до судового розгляду.
За результатами судового розгляду справи винесено рішення від 12.10.2010р., яким було задоволено позовні вимоги частково, а саме: Розпорядження Залізничної районної адміністрації від 21.03.2002р. №224 про оформлення права власності на будівлю гуртожитку по вул.Низинній, 17 та видане на підставі нього Свідоцтво про право власності ЗАТ "Львівський керамічний завод", м.Львів на гуртожиток по вул.Низинній, 17 у м.Львові- скасовано; Позовні вимоги в частині визнання гуртожитків, які знаходяться за адресою: м.Львів, вул.Низинна, 17 та вул. Низинна, 19 об’єктами державного фонду та передачі їх у відання Львівської міської ради,- залишено без розгляду; В частині позовних вимог про визнання недійсним Акту оцінки вартості майна від 30.11.1993р. та визнання незаконним та скасування пп.79-80 Переліку майна переданого до складу статутного фонду ЗАТ "Львівський керамічний завод", м.Львів,- провадження припинено.
07.12.2010р. прокуратурою Залізничного району м.Львова подано апеляційну скаргу рішення Господарського суду Львівської області від 12.10.2010р., із проханням скасувати рішення суду першої інстанції та задоволити позов у повному обсязі.
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду прийнято Апеляційну скаргу прокурора Залізничного району м. Львова та призначено справу до судового розгляду.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.01.2011р. апеляційну скаргу прокурора Залізничного району м.Львова задоволено частково, а саме: рішення господарського суду Львівської області від 12.10.2010р. по справі №19/18 скасувати в частині залишення без розгляду позовних вимог про визнання гуртожитків, які знаходяться за адресою: м.Львів, вул.Низинна, 17 та вул.Низинна, 19 об’єктами державного фонду та передачі їх у відання Львівської міської ради, справу №19/18 в цій частині постановлено передати до господарського суду Львівської області для розгляду по суті; в решті рішення залишено без змін.
Справу Львівським апеляційним господарським судом направлено до Господарського суду Львівської області для розгляду по суті позовної вимоги визнання гуртожитків у м.Львові по в ул.Низинній, 19 та по вул.Низинній, 17 об’єктами державного житлового фонду та передачі їх у відання Львівської міської ради, яка залишена судом без розгляду.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.03.2011р. справу призначено до судового розгляду на 29.03.2011р.
В судове засідання 29.03.2011р. прокурором Залізничного району м.Львова подано Заяву про зміну предмета та підстав позову (вх. № канц. 7218/11 від 29.03.2011р.), в якому прокурор просить: поновити строк позовної давності, византи незаконним та скасувати наказ регіонального відділення Фонду державного майна України у Львівській області №399 від 30.11.1993р. "Про затвердження акту оцінки вартості майна Львівського керамічного заводу" в частині включення гуртожитків по вул. Низинній, 17 та по вул.Низинній, 19 у м.Львові до складу цілісного майнового комплексу та у статутний фонд підприємства; Византи незаконним та скасувати наказ регіонального відділення Фонду державного майна України у Львівській області №1718 від 21.11.1998р. "Про завершення приватизації ВАТ "Львівського керамічного заводу" в частині включення гуртожитків по вул. Низинній, 17 та по вул.Низинній, 19 у м.Львові до складу цілісного майнового комплексу та у статутний фонд підприємства; Скасувати розпорядження Залізничної районної адміністрації від 21.03.2002р. №224 про оформлення права власності на будівлю гуртожитку у м.Львові по вул. Низинній, 17 та по вул.Низинній, 19 у м.Львові.
Ч.4 ст. 22 ГПК України, передбачено, що позивач має право змінити предмет або підстав позову шляхом подання письмової заяви.
Прокурором у Заяві про зміну предмета та підстав позову (вх. № канц. 7218/11 від 29.03.2011р.) заявлено позовні вимоги, за якими вже було винесено рішення за заначеними пунктами, а саме: Розпорядження Залізничної районної адміністрації від 21.03.2002р. №224 про оформлення права власності на будівлю гуртожитку по вул.Низинній, 17 та видане на підставі нього свідоцтво про право власності ЗАТ "Львівський керамічний завод", м.Львів на гуртожиток по вул.Низинній, 17 у м.Львові- визнати недійсним; В частині позовних вимог про визнання недійсним Акту оцінки вартості майна від 30.11.1993р. та визнання незаконним та скасування пп.79-80 Переліку майна переданого до складу статутного фонду ЗАТ "Львівський керамічний завод", м.Львів,- провадження припинено; позовні вимоги в частині визнання гуртожитків, які знаходяться за адресою: м.Львів, вул.Низинна, 17 та вул. Низинна, 19 об’єктами державного фонду та передачі їх у відання Львівської міської ради,- залишено без розгляду.
Вказане є порушенням вимог ч.4 ст. 22 ГПК України і є підставою для відмови у прийнятті вказаної Заяви.
За вказівкою, викладеною у постанові Львівського апеляційного господарського суду від 24.01.2011р. судом розглядається тільки визнання гуртожитків, які знаходяться за адресою: м.Львів, вул.Низинна, 17 та вул. Низинна, 19 об’єктами державного фонду та передачі їх у відання Львівської міської ради.
Прокурор у судове засідання з’явивися, позовні вимоги підтримав, давав усні пояснення по суті справи.
Позивач у судове засідання з’явився, давав усні пояснення по суті спору
У судове засіданні 27.04.2011р. відповідачем-1: ЗАТ "Львівський керамічний завод", м.Львів подано Відзив (вх. № канц. 9562/11 від 27.04.2011р.), в якому зазначив, що прокурором під час пред'явлення позову було порушено вимоги законодавства, виходячи з наступного:
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999р. (v003p710-99) , № З-рп/99 "У справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді)":
- прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах;
- поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави;
- прокурори та їх заступники подають до господарського суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності.
В порушення вимог ч.3 ст. 2 ГПК України, прокурор у позовній заяві не визначив, в чому полягає порушення інтересів держави та не обгрунтував необхідність їх захисту, а також не вказав орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, а натомість вказав, що Львівська міська рада представляє інтереси територіальної громади міста.
Згідно з роз'ясненням Вищого господарського суду від 22.05.2002 № 04-5/570 "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам" (v_570600-02) , якщо господарський суд порушив справу за позовом прокурора чи його заступника, в якій неправильно визначено позивача за вимогами про захист інтересів держави, такий позов підлягає залишенню без розгляду, відповідно до пункту 1 частини першої статті 81 ГПК.
Також відповідач-1 зазначив, що, як випливає зі змісту позовної заяви, Прокурор звернувся з позовом не в інтересах держави, а в інтересах мешканців вищевказаних гуртожитків.
Згідно із ст. 1, 2 ГПК України, право на звернення до господарського суду мають юридичні особи та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Отже на думку відповідача-1, даний позов прокурора взагалі не підлягає вирішенню в господарському суді.
Згідно із п.1) ч.1 ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
У судове засідання 16.05.2011р. представником відповідача-1 подано Доповнення до відзиву (вх. № канц. 10848/11 від 16.05.2011р.), в якому зазначено, що у доповненнях до Відзиву від 27.04.2011р. відповідач-1 додає наступне:
Відповідно до ч.2 ст. 1, ч.2 ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", в редакції на час виникнення спірних правовідносин, до державного житлового фонду, який підлягав приватизації на користь громадян України відносився житловий фонд місцевих рад та житловий фонд, який знаходився у повному господарському віддані чи оперативному управлінні державних підприємств, крім кімнат в гуртожитках.
В разі банкрутства підприємств, зміни форми власності або ліквідації підприємств, установ, організацій, у повному господарському віддані яких перебуває державний житловий фонд, останній (крім гуртожитків), одночасно передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів (ч.2 п.9 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду").
Пунктом 2 Положення про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 891 від 06.11.1995р. (891-95-п) , встановлено, що передачі в комунальну власність підлягають житлові будинки відомчого житлового фонду, крім гуртожитків.
Зміни до п.2 Положення щодо передачі в комунальну власність відомчого житлового фонду, у тому числі гуртожитків, були внесені постановою Кабінету Міністрів України №695 лише 26.05.2004р.
Отже, вбачає відповідач-1: ЗАТ "Львівський керамічний завод", м.Львів, гуртожитки, що на момент проведення приватизації не відносились до об'єктів державного житлового фонду, який підлягав приватизації громадянами України чи підлягав передачі у комунальну власність відповідних Рад, могли бути включені до вартості майна підприємств, які підлягали приватизації, оскільки законодавчої заборони не існувало.
Відповідач-1 також зазначив, що такою є правова позиція Верховного Суду України, викладена у Постанові від 08.11.2010р. №3/039-08/5, прийнятій за результатами перегляду судових рішень господарських судів у порядку, передбаченому розділом XII - 2 ГПК України (1798-12) з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст. 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", ст. 3 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", ст.ст. 4, 5, 6 Житлового кодексу УРСР у правовідносинах з приватизації гуртожитків як об'єктів державного житлового фонду (згідно з Інформаційним листом Вищого господарського суду України від 15.03.2011р. №01-06/249 (v_249600-11) "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів").
Як стверджував відповідач-1: ЗАТ "Львівський керамічний завод", м.Львів, на момент проведення приватизації ЗАТ "Львівський керамічний завод" гуртожитки не відносилися до об'єктів державного житлового фонду, який підлягав приватизації громадянами України чи підлягав передачі у комунальну власність відповідних Рад, і могли бути включені до вартості майна ЗАТ "Львівський керамічний завод".
Відповідно до статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.
Крім того, відповідач-1 зазначив, що позивач стверджує, що ЗАТ "Львівський керамічний завод" порушено право громадян-мешканців гуртожитку на приватизацію державного житлового фонду. Це не відповідає дійсності та чинному законодавству України, оскільки, згідно із ст. 127 ЖК України, гуртожитки використовуються для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання. Отже, гуртожитки - це тимчасове місце проживання.
Згідно із вимогами ст. 9 ЖК України, громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду або придбання їх у житлових кооперативах. Приватизація кімнат у гуртожитках чинним законодавством не передбачена, а тому права мешканців гуртожитків ЗАТ "Львівський керамічний завод" не порушено.
Також відповідачем-1 зазначено, що позивачем заявлено вимогу про передачу гуртожитків Львівській міській раді, при тому, що в матеріалах справи відсутня згода на це самої Львівської міської ради.
Згідно із ч.2 ст. 14 ЦК України, особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Також, як зазначив відповідач-1, прокурором не наведено жодної правової підстави, яка б надавала право вилучати гуртожитки зі статутного фонду товариства та зобов'язувала б міську раду їх приймати.
Згідно ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Враховуючи вищенаведене, відповідач-1: ЗАТ "Львівський керамічний завод", м.Львів вважає, що позовні вимоги є неправомірними і безпідставними.
Крім того, відповідач-1: ЗАТ "Львівський керамічний завод", м.Львів вказав, що згідно з п.1.4 Положення, визначено наступні способи управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, які є такими: - здійснення приватизації відповідно до Законів України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) , "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) , "Про Державну програму приватизації" (1723-14) та інших нормативно-правових актів; - передача майна в оренду відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) ; - передача майна до комунальної власності у порядку, передбаченому Законом України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" (147/98-ВР) ; - передача майна в управління центральним та місцевим органом виконавчої влади у порядку, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.98 № 1482 (1482-98-п) ; - передача майна господарським товариствам, у тому числі у разі ліквідації балансоутримувача, на умовах відповідного договору безоплатного зберігання (далі - Договір зберігання) відповідно до вимог законодавства; списання об'єктів державної власності у порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2007р. №1314 "Про затвердження Порядку списання об'єктів державної власності" (1314-2007-п) ; використання захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони) для господарських, культурних та побутових потреб у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2009р. № 253 "Про затвердження Порядку використання захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони) для господарських, культурних та побутових потреб" (253-2009-п) .
Крім того, відповідно до п.2.3.1 Положення, передача у комунальну власність державного майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, здійснюється у порядку, визначеному Законом України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" (147/98-ВР) , постановами Кабінету Міністрів України від 21.09.98 N 1482 "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" (1482-98-п) , від 19.02.1996р. №222 "Про поетапну передачу до комунальної власності об'єктів соціальної інфраструктури, які належать суб'єктам підприємницької діяльності" (222-96-п) та від 06.11.1995 №891 (891-95-п) "Про затвердження Положення про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій".
29.03.2011р. представник відповідача-2: РВ ФДМ України у Львівській області, м.Львів в судове засідання з’явився, подав Пояснення по суті спору (вх. № канц. 7260/11 від 29.03.2011р.), в яких зазначив, що відповідно до постанови КМУ від 12.08.1993р. №635 "Про затвердження переліку підприємств, приватизацію майна яких, що перебуває у загальнодержавній власності, доцільно здійснити із залученням іноземних інвестицій" (635-93-п) , регіональним відділенням видано наказ від 9.09.1993р. №262 "Про приватизацію", яким прийнято рішення про приватизацію Львівського керамічного заводу. Наказами регіонального відділення від 20.10.1993р. №309 та від 29.10.1993р. №346 створені відповідно комісія з приватизації Львівського керамічного заводу та комісія по інвентаризації майна Львівського керамічного заводу.
Відповідач-2 зазначив, що Наказом регіонального відділення від 30.11.1993р. №399 затверджено Акт оцінки вартості майна Львівського керамічного заводу (в т.ч. визначено розмір статутного фонду акціонерного товариства), а наказом від 25.02.1994р. №89 перетворено Львівський керамічний завод у Відкрите акціонерне товариство "Львівський керамічний завод".
Згідно із Актом оцінки вартості цілісного майнового комплексу Львівський керамічний завод, вартість гуртожитків за адресою: м. Львів, вул. Низинна, 17 та вул. Низинна, 19 включена до статутного фонду акціонерного товариства під час приватизації (п.79-80 Переліку нерухомого майна, що передається у власність ВАТ "Львівський керамічний завод").
Під час приватизації даного підприємства регіональним відділенням застосовувався Закон України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) (в редакції, що діяла на момент приватизації).
Частиною 2 ст. 3 Закону України "Про приватизацію державного майна", було визначено, що дія цього Закону не поширюється на приватизацію об'єктів державного земельного та житлового фондів, а також об'єктів соціально-культурного призначення, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються.
Згідно із п.42 Методики оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.1993р. №717 (717-93-п) (в редакції, яка діяла на час приватизації Львівського керамічного заводу), вартість майна цілісного майнового комплексу зменшується, зокрема, на вартість державного житлового фонду.
Виходячи з положень ст. 4 Житлового кодексу Української РСР, до складу житлового фонду входять жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях. Жилі будинки і жилі приміщення в інших будинках, що належать державі, становлять державний житловий фонд.
Відповідно до ст.ст. 127- 131 Житлового кодексу Української РСР та п.З Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР №208 від 03.06.1986р. (208-86-п) , гуртожитки - це спеціально споруджені або переобладнанні для цієї мети жилі будинки. Враховуючи, що такі жилі будинки належали державним підприємствам на праві повного господарського відання, то їх (гуртожитки) слід відносити до об'єктів державного житлового фонду.
Спеціальним законодавством, яке регулює приватизацію державного житлового фонду є Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) .
Згідно з ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", державний житловий фонд - це житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.
Відповідно до п.2 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України №02-5/35 від 26.01.2000 (v5_35800-00) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів", підставами для визнання акта недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.
Відповідно до п.2 "Положення про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 6.11.1995р. N891 (891-95-п) , передачі в комунальну власність підлягають житлові будинки відомчого житлового фонду (крім гуртожитків).
Крім того, згідно з п.1 наведеного, Положення (891-95-п) , у попередньому його абзаці ним визначено порядок передачі до комунальної власнісності загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні державних підприємств, установ та організацій (далі - відомчий житловий фонд), у разі банкрутства, зміни форми власності або ліквідації цих підприємств, установ та організацій.
Також, відповідно до вимог п.1 ч.9 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"(у редакції, яка існувала на час видачі оскаржуваного наказу), державний житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій та установ, за їх бажанням може передаватись у комунальну власність за місцем розташування будинків з наступним здійсненням їх приватизації органами місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування, згідно з вимогами цього Закону (2482-12) .
Також, відповідно до вимог п.2 ч.9 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (в редакціях станом на момент видачі оскаржуваного наказу та на момент вирішення спору), у разі банкрутства підприємств, зміни форми власності, злиття, приєднання, поділу, перетворення, виділу або ліквідації підприємств, установ, організацій, у повному господарському віданні яких перебуває державний житловий фонд, останній (у тому числі гуртожитки) одночасно передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських рад.
Щодо зазначення у п.4 ч.1 ст. 268 Цивільного кодексу України випадку, на який позовна давність не поширюється, а саме: на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, суд зазначає, що згідно з матеріалами справи та вищенаведеними доводами мотивувальної частини рішення, ні прокурором, ні позивачем не обґрунтовано порушення права власності чи іншого речового права, а саме, Львівської міської ради, а аналіз доводів прокурора та позивача свідчить про обгрунтування ними порушеного права держави.
Враховуючи викладене, судова колегія вбачає позовні вимоги в частині визнанання гуртожитків у м.Львові по вул.Низинній, 19 та по вул.Низинній, 17, об’єктами державного житлового фонду мотивованими та обґрунтованими.
У судове засідання 16.05.2011р. позивачем: Львівською міською радою, подано рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №424 від 15.04.2011р. "Про передачу у власність територіальної громади м.Львова від ЗАТ "Львівський керамічний завод" гуртожитків на вул. Низинній, 17 та вул. Низинній, 19" в якому Виконавчий комітет Львівської міської ради вирішив:
1. Погодитись з пропозицією Залізничної районної адміністрації щодо готовності передачі-приймання гуртожитків на вул.Низинній, 17 та вул. Низинній, 19 від закритого акціонерного товариства "Львівський керамічний завод" у власність територіальної громади м.Львова;
2. Пропонувати міській раді прийняти у власність територіальної громади м.Львова гуртожитки на вул.Низинній, 17 та вул. Низинній, 19 від ЗАТ "Львівський керамічний завод".
Також позивачем: Львівською міською радою у судове засідання 16.05.2011р. подано Ухвалу Львівської міської ради 3-ї сесії 6-го скликання від 21.04.2011р. "Про надання згоди на прийняття громади м.Львова від ЗАТ "Львівський керамічний завод" відомчих гуртожитків №17 та №19 по вул.Низинній" в якій Львівська міська рада ухвалила:
1. Надати згоду на прийняття у власність територіальної громади м.Львова від ЗАТ "Львівський керамічний завод" відомчі гуртожитки №17 та №19 на вул. Низинній;
2. Департаменту житлового господарства та інфраструктури затвердити акт приймання-передачі відомчих гуртожитків №17 та №19 на вул. Низинній;
3. Залізничній районній адміністрації після затвердження акта приймання-передачі здійснити у встановленому порядку передачу-приймання відомчих гуртожитків №17 та №19 на вул.Низинній.
Враховуючи викладене, по позовних вимогах в частині передачі гуртожитків у м.Львові по вул.Низинній, 19 та по вул.Низинній, 17 у відання Львівської міської ради відсутній предмет спору, оскільки позивачем подано вищезазначені рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №424 від 15.04.2011р. "Про передачу у власність територіальної громади м.Львова від ЗАТ "Львівський керамічний завод" гуртожитків на вул. Низинній, 17 та вул. Низинній, 19" та Ухвалу Львівської міської ради 3-ї сесії 6-го скликання від 21.04.2011р. "Про надання згоди на прийняття громади м.Львова від ЗАТ "Львівський керамічний завод" відомчих гуртожитків №17 та №19 по вул.Низинній", якими фактично вирішено вказані позовні вимоги.
Після з’ясування всіх обставин справи суд виходить до нарадчої кімнати, дотримуючись таємниці нарадчої кімнати, керуючись вимогами ст. 821 ГПК України.
Після повернення з нарадчої кімнати, враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги задоволит частково, а саме: визнати гуртожитки у м.Львові по вул.Низинній, 19 та по вул.Низинній, 17 об’єктами державного житлового фонду, у задоволенні решти позовних вимог провадження припинити за відсутністю предмету спору.
Керуючись вимогами п.2 ч.9 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", ч.2 ст. 14 ЦК України, ст.ст. 9, 127-131 ЖК Української РСР, ст.ст.1, 2, 4, 20, 22, 29 32, 33, 43, 49, 60, 69, 75, п.1-1 ч.1 ст. 80, 82, 84, 85 ГПК України,-
суд,-
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги задоволити частково.
2. Визнати гуртожитки у м.Львові по вул.Низинній, 19 та по вул.Низинній, 17 об’єктами державного житлового фонду.
3. В задоволенні решти позовних вимог провадження припинити.
рішення вступає в законну силу за вимогами ч.3 ст. 85 ГПК України.
рішення може бути оскаржено до Львівського апеляційного господарського суду в порядку, встановленому розділом ХII ГПК України (1798-12) .
Головуючий суддя
Суддя:
Суддя:
Н.Г.Левицька
Н.Є. Березяк
В.М.Пазичев