за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська торгова компанія", м. Тернопіль

про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки

Представник від:

позивача: ОСОБА_2, головний юрисконсульт, довіреність № 2618/01 від 02.12.2010р.;

відповідача: не з'явився;

третьої особи: ОСОБА_3, довіреність № 149 від 15.04.11 р.

В судовому засіданні представнику позивача та третьої особи роз’яснено їх процесуальні права та обов’язки, передбачені статтями 20, 22, 27, 811 Господарського процесуального кодексу України.

Судом в порядку ст. 811 ГПК України фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася у зв’язку з відсутністю письмового клопотання сторін.

Тернопільська міська рада, м. Тернопіль, звернулася 15.02.2011р. до господарського суду Тернопільської області з позовом до Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Тернопіль, про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки АДРЕСА_1 шляхом знесення (демонтажу) самочинно спорудженої будівлі (з урахуванням уточнень позовних вимог без номеру від 01.03.2011р.).

Позов обґрунтовується копією припису Прокуратури м. Тернополя №90-1183 від 20.12.2010р.; копією постанови про застосування адміністративно-запобіжних заходів за порушення санітарного законодавства №139 від 23.09.2009р.; копіями постанов про накладення адміністративного стягнення №001590 від 19.08.2009р., №001795 від 04.08.2009р., від 13.06.2010р., від 17.07.2010р., від 03.09.20098р., без номеру та дати; копією листа Управління містобудування та архітектурного комплексу Тернопільської міської ради №2936/09 від 29.11.2010р.; іншими матеріалами.

Ухвалою господарського суду від 17.02.2011р. порушено провадження у справі та призначено судове засідання на 01.03.2011р. В судовому засіданні в порядку ст. 77 ГПК України оголошувалася перерва до 22.03.2011р. у зв’язку з необхідністю витребування в порядку ст. 38 ГПК України додаткових доказів, необхідних для розгляду спору; розгляд справи було відкладено на 05.04.2011р., 19.04.2011р. та 28.04.2011р. у зв’язку з заявленими відповідачем клопотаннями.

Окрім того, згідно ухвали суду від 05.04.2011р. судом в порядку ст. 27 ГПК України залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача -Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська торгова компанія", м. Тернопіль згідно поданого останнім клопотання.

Позивач в судових засіданнях позовні вимоги підтримав.

Відповідач в судове засідання 28.04.2011р. не з'явився. Від нього до початку судового засідання надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх. №11725(н) від 27.04.2011р.) у зв’язку з перебуванням його представника на лікарняному, на підтвердження чого долучено копію листка непрацездатності серії АБ №736017 від 26.03.2011р.

Разом з тим, згідно поданого відзиву від 01.03.2011р. відповідач позовні вимоги не визнав, просив припинити провадження у справі з огляду на те, що дана справа, на думку відповідача, не підсудна господарським судам України, оскільки металевий кіоск, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 було придбано ОСОБА_1 як фізичною особою, про що видно з договору купівлі-продажу від 15.05.2009р. (знаходиться в матеріалах справи).

Позивач у запереченнях на відзив без номеру та дати, наданих в судовому засіданні 22.03.2011р., вважає, що справа підвідомча господарському суду. При цьому зазначає, що згідно постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 16.04.2004р. "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (va007700-04) , розмежування компетенції судів з розгляду земельних та пов'язаних із земельними відносинами майнових спорів, відбувається залежно від суб'єктного складу їх учасників. Ті земельні та пов'язані із земельними відносинами майнові спори, сторонами в яких є юридичні особи, а також громадяни, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, розглядаються господарськими судами, а всі інші - в порядку цивільного судочинства.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська торгова компанія" підтримала позовні вимоги позивача та зазначила, що відповідач здійснює незаконне будівництво магазину по АДРЕСА_1, тим самим порушуючи права Товариства як суміжного орендаря земельної ділянки, площею 2639 га, а неодноразові звернення до контролюючих та правоохоронних органів не дали ефективного результату.

Суд, розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи вважає, що останнє не підлягає до задоволення з таких підстав.

Обставиною, що зумовлює відкладення розгляду справи є неможливість вирішення справи в даному судовому засіданні з урахуванням також підстав, зазначених у ст. 77 ГПК України. Вказані підстави оцінюються судом з метою реалізації передбаченого процесуальним законодавством права на відкладення розгляду справи.

Тому, з врахуванням приписів с. 77 ГПК України (1798-12) , строку розгляду справи, встановленого ст. 69 ГПК України, факту продовження строку на 15 днів відповідно до поданого позивачем клопотання, враховуючи, що явка сторін не визнавалася судом обов’язковою в судовому засіданні, поданих доказів є достатньо для вирішення спору по суті, а брати участь в судовому засіданні є правом сторони, передбаченим ст. 22 ГПК України, розгляд справи неодноразово відкладався з наведених відповідачем підстав, суд вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні.

Окрім того, господарський суд звертає увагу, що право на представлення інтересів в суді згідно ч.1, 3 ст. 28 ГПК України надано також іншим особам, повноваження яких підтверджуються відповідною довіреністю.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши представлені докази в сукупності, заслухавши доводи представника позивача, третьої особи, господарський суд встановив.

ОСОБА_1 09.09.2008р., зареєстрований Виконавчим комітетом Тернопільської міської ради як суб’єкт підприємницької діяльності, про що йому видано відповідне свідоцтво НОМЕР_2 та присвоєно ідентифікаційний номер НОМЕР_1, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено реєстраційний запис за № 26460000000012433.

15 травня 2009 року між громадянкою ОСОБА_4, як Продавцем та ОСОБА_1, як Покупцем укладено договір купівлі-продажу саморобного металевого переносного торгівельного павільйону (договір посвідчено приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу ОСОБА_5 15.05.2009 року, зареєстровано в реєстрі за №908), у відповідності до якого Покупець (відповідач у справі) купив належний Продавцеві саморобний металевий переносний торгівельний павільйон, площею 49 м.кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (пункт 1 договору).

Питання про земельну ділянку, на якій розташовано саморобний металевий переносний торгівельний павільйон, площею 49 м.кв., у договорі купівлі-продажу не визначено.

На даний час підприємець ОСОБА_1 фактично користується земельною ділянкою, площею 0,0102 кв.м., на якій здійснюється відповідачем будівництво магазину, без правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, чим порушує права позивача як власника землі.

За результатами проведеної прокуратурою м. Тернополя із залученням спеціалістів Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Тернопільській області перевірки виявлено факт порушення вимог законодавства про основи містобудування Суб'єктом підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 під час будівництва об’єкту АДРЕСА_1, зокрема встановлено проведення будівельних робіт на самовільно зайнятій земельній ділянці з будівництва магазину за вказаною адресою без погодженої та затвердженої проектної документації та дозволу органів державного архітектурно-будівельного контролю на виконання відповідних будівельних робіт. За результатами даної перевірки та на усунення виявлених порушень Прокуратурою м. Тернополя надіслано на адресу позивача припис про усунення порушень закону за №90-11830 від 20.12.2010р.

Зазначене порушення відповідачем приписів чинного земельного законодавства щодо самовільного зайняття земельної ділянки, площею 0,0102 га відображено також у наданих Головним Управлінням Держкомзему у Тернопільській області документах, а саме: підписаному відповідачем акті перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 15.06.2010р., акті обстеження земельної ділянки від 15.06.2010р.

15.06.2010 року Головним управлінням Держкомзему у Тернопільській області відповідачу видано припис про усунення порушення земельного законодавства, складено протокол про адміністративне правопорушення, здійснено розрахунок розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття вищезазначеної земельної ділянки в сумі 1441,88 грн.

Крім того, 15.06.2010р. державним інспектором з контролю за використанням та охороною земель у Тернопільській області прийнято постанову про накладення на відповідача адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 374,00 грн. за самовільне зайняття земельної ділянки, площею 0,0102 га за адресою: АДРЕСА_1, що є порушенням вимог ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України (копії акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 15.06.2010р., акту обстеження земельної ділянки від 15.06.2010р., постанови про накладення адміністративного стягнення, протокол про адміністративне правопорушення, розрахунку розміру шкоди знаходяться в матеріалах справи).

15 липня 2010 року та 15 серпня 2010 року державним інспектором Головного управлінням Держкомзему у Тернопільській області повторно складено акти перевірки дотримання вимог земельного законодавства відповідачем, згідно яких встановлено, що відповідач продовжує самовільно займати земельну ділянку, площею 0,0102 га за адресою: АДРЕСА_1.

Наведене, серед іншого, підтверджується актами перевірки дотримання вимог земельного законодавства відповідача від 17.05.2010р. та 15.08.2010р., приписом від 15.07.2010р., протоколом про адміністративне правопорушення від 15.07.2010р., постановою про накладення адміністративного стягнення від 15.07.2010р. та не заперечено відповідачем у встановленому законом порядку. Застосовані інспектором Головного управління Держкомзему у Тернопільській області до відповідача санкції та розмір завданих збитків підприємцем ОСОБА_1 сплачено, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями квитанцій №1564.227.1 від 19.07.2010р., №94 від 16.06.2010р. та №96 від 16.06.2010р.

Наведені обставини послугували, за твердженням позивача, підставою для звернення до господарського суду з даним позовом.

Оцінивши наявні в матеріалах справи документи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному дослідженні всіх обставин справи, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, з огляду на наступне.

Згідно ст. 14 Конституції України та ст. 1 Земельного кодексу України (далі - ЗКУ) земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави.

Вирішення питань регулювання земельних відносин відноситься до виключної компетенції міських Рад. Ці питання повинні вирішуватися Радою відповідно до вимог діючого законодавства, що регулюють земельні відносини в Україні. В Конституції України (254к/96-ВР) записано, що органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти тільки на підставах, в межах повноважень та у спосіб, які передбачені Конституцією і законами України. (ст. 19 Конституції України).

На спірні правовідносини сторін, що склалися, поширюється дія положень ст. 19 Конституції України, ст.ст. 10, 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.ст. 12, 124- 125, 212 Земельного кодексу України.

До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до Земельного кодексу України (2768-14) ; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до Земельного кодексу України (2768-14) ; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону (ст. 12 Земельного кодексу України).

Згідно з пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вирішення відповідно до Закону питань земельних відносин є виключно компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад.

Згідно ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду землі", орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ та міст, є комунальною власністю (ч. 1 ст. 83 Земельного кодексу України).

Статтею 116 Земельного кодексу України передбачено, що підставами для набуття права на землю є рішення органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Відповідно до пункту 1 статті 124 Земельного кодексу України передача земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Як визначено в статті 125 Земельного Кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Документи, що посвідчують право на земельну ділянку, вказані в статті 126 Земельного Кодексу України, зокрема, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, право постійного користування земельною ділянкою - державним актом на право постійного користування, а право оренди земельної ділянки - договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі (на місцевості), одержання документа що посвідчує право на неї, та його державної реєстрації - забороняється.

Таким чином, відповідно до наведених вимог закону обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку та їх державної реєстрації, а відсутність у цієї особи на час прийняття судом рішення таких документів є самовільним зайняттям вказаної земельної ділянки, оскільки чинне законодавство не передбачає можливості користуватися землею з підстав, не визначених законом.

Судом встановлено та наявними у справі документами підтверджено, що власником земельної ділянки, розміщеної за адресою: АДРЕСА_1, - Тернопільською міською радою (позивачем у справі) рішення про надання відповідачу в орендне користування спірної земельної ділянки станом на день розгляду спору не приймалося, тобто, з боку Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Тернопіль, має місце незаконне, протиправне користування земельною ділянкою.

Відповідно до пункту "б" частини 1 статті 211 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи несуть цивільну відповідальність відповідно до законодавства за порушення - самовільне зайняття земельних ділянок.

Згідно зі статтею 212 цього Кодексу самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам (частина 1), приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки (частина 2 Кодексу).

Самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними, що передбачено абзацом 16 статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель".

Частина 1 статті 376 Цивільного кодексу України встановлює, що самочинним будівництвом є будівництво житлового будинку будівлі, споруди, іншого нерухомого майна без відведення для цієї мети земельної ділянки або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

При цьому, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення; а рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі, що встановлено статтею 181 Цивільного кодексу України.

Частина 4 статті 376 Цивільного кодексу України передбачає, що знесенню підлягає самочинне будівництво, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб.

На момент розгляду спору, відповідачем не подано, а судом не здобуто доказів на підтвердження факту правомірності використання спірної земельної ділянки.

Таким чином, з огляду на встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про те, що нежитлове приміщення (споруда) збудовано відповідачем на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети, та з порушенням прав власника, відтак, така споруда підлягає знесенню відповідно до вимог ч.4 ст. 376 ЦК України.

Виходячи із встановлених судом обставин справи та наведених норм права, господарський суд дійшов висновку, що відповідач зазначену земельну ділянку займає самовільно, без відповідних встановлених законом підстав, тому суд визнає позовні вимоги Тернопільської міської обґрунтованими та правомірними, такими, що підлягають до задоволення.

Статтею 43 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами, а в силу приписів ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень .

Надаючи оцінку запереченням відповідача з приводу підсудності даного спору судам загальної юрисдикції з посиланням на укладення договору купівлі-продажу саморобного металевого переносного торгівельного павільйону від 15.05.2009р. відповідачем як фізичною особою та виготовлення інвентарної справи Тернопільським бюро технічної інвентаризації на власника магазину- ОСОБА_1 як фізичну особу, суд враховує таке.

У відповідності до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 16.04.2004р. "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (va007700-04) (із змінами і доповненнями) загальним правилом розмежування компетенції судів з розгляду земельних та пов'язаних із земельними відносинами майнових спорів відбувається залежно від суб'єктного складу їх учасників.

Ті земельні та пов'язані із земельними відносинами майнові спори, сторонами в яких є юридичні особи, а також громадяни, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статус суб'єкта підприємницької діяльності, розглядаються господарськими судами, а всі інші - в порядку цивільного судочинства, крім спорів, зокрема, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій у сфері земельних правовідносин, вирішення яких згідно з пунктами 1, 3 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства віднесено до компетенції адміністративних судів.

У зв’язку з наведеним, беручи до уваги, що відповідачем на спірній земельній ділянці споруджено магазин непродовольчих товарів, що вбачається з наданої підприємцем інвентарної справи, тобто будівництво проводиться з метою здійснення підприємницької діяльності, яка відповідачем набута у встановленому законом порядку, суд погоджується з твердженнями позивача щодо підсудності даного спору господарському суду, у зв’язку з чим заперечення відповідача з цього приводу судом відхиляються за необґрунтованістю.

В силу вимог ст. 49 ГПК України, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, покладаються на відповідача у справі.

У судовому засіданні 28.04.2011р. оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду відповідно до ст. 85 ГПК України.

З огляду на наведене, керуючись Законом України "Про оренду землі" (161-14) , Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) , ст.ст. 12, 124- 126, 212 Земельного кодексу України, ст. ст. 6, 11, 15, 16, 376 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 2, 42 –47, 22, 27, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 811, 82- 85, 116, 117 ГПК України (1798-12) , господарський суд, -

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Суб'єкту підприємницької діяльності фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1, АДРЕСА_2, ідент. номер НОМЕР_1, звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, площею 0,0102 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом демонтажу самочинно спорудженої будівлі.

3. Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_2, ідент. номер НОМЕР_1, 321,00 грн. в повернення сплачених судових витрат на користь Тернопільської міської ради, м. Тернопіль, вул. Листопадова, 5, ідент. код 34334305.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони та прокурор мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня прийняття ( підписання ) рішення "05" травня 2011 року, через місцевий господарський суд.