Відповідач проти позову заперечує, оскільки на його думку, спірні відносини регулюються параграфом 3 глави 30 Господарського кодексу України (436-15) , а не ст. 9 Цивільного кодексу України, як зазначає у позові позивач. У справі доказів отримання відповідачем від позивача теплової енергії немає. Кількість енергії, що відпускається, визначається за погодженням сторін, що зроблено не було, навпаки, як зазначає відповідач, він відмовився від послуги і така відмова повинна бути врахована як приоритетна у відповідності до ч. 2 ст. 276 ГК України. А тому суд має право зменшити розмір відповідальності відповідача або звільнити його від відповідальності. Відповідач також надав позивачу заперечення на акт взаємних розрахунків за поставку теплової енергії від 08.06.2007, де не погодився з розрахунком заборгованості. Крім цього, відповідач вважає, що нарахування позивачем штрафних санкцій суперечить ч. 2 ст. 218 ГК України, оскільки відповідні заходи відповідачем були вжиті. До того ж, відповідач вважає, що договір на постачання теплової енергії не є грошовим зобов’язанням, а тому не можуть застосуватися цивільно-правові санкції. Відповідач також зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений ч. 2 ст. 20 ГК України.

Відповідачем також подана заява про застосування до вимог позивача строку позовної давності.

Розглянувши матеріали справи, вислухав доводи представників сторін, присутніх у судовому засіданні, суд встановив наступне.

02.01.2003 сторонами у справі укладено договір на постачання теплової енергії, за умовами якого постачальник (позивач) зобов’язується відпускати споживачу теплову енергію для об’єктів перерахованих у додатку № 1 цього договору. Користування тепловою енергією допускається лише на основі договору між постачальником і споживачем (п. 1.3).

Розрахунки за теплову енергію на опалення здійснюються в розмірі 79,02 + ПДВ, тарифи, регульовані, затверджені головним управлінням економіки Луганської облдержадміністрації від 19.09.2001 № 32. При зміні тарифів на теплову енергію, нові тарифи обов’язкові для сторін по договору з моменту її введення (п. 1.4).

Відповідно до п. 5.1 договору споживач зобов’язаний щомісячно не пізніше 10 числа наступного за звітним місяцем, згідно рахунку, провести оплату за спожиту теплову енергію.

В разі несплати згідно рахунку за спожиту теплову енергію постачальник має право припинити постачання теплової енергії споживачу (п. 6.2). Даний договір укладається від 03.01.2003, набирає силу з дня його підписання та враховується щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення строку не поступає заява однієї з сторін про відмову від діючого договору (п. 7.1).

Відповідно до умов договору позивачем відповідачу виставлялися наступні рахунки: № 9 від 31.10.2006 на суму 266 грн. 14 коп., № 11 від 13.11.2006 на суму 717 грн. 15 коп., № 30 від 20.11.2006 на суму 853 грн. 82 коп., № 49 від 11.12.2006 на суму 286 грн. 86 коп., № 48 від 18.12.2006 на суму 860 грн. 58 коп. № 65 від 15.01.2007 на суму 975 грн. 52 коп. № 66 від 15.01.2007 на суму 745 грн. 84 коп., № 76 від 22.01.2007 на суму 745 грн. 84 коп., № 92 від 02.02.2007 на суму 143 грн. 42 коп., № 112 від 09.02.2007 на суму 1635 грн. 11 коп., № 127 від 15.03.2007 на суму 657 грн.

Відповідач послуги з теплової енергії сплачував не в повному обсязі.

Згідно акту звірення взаємних розрахунків на поставку теплової енергії від 08.06.2007 сторони узгодили заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 3721 грн. 97 коп. Даний акт підписаний сторонами без заперечень та зауважень (а.с. 20).

Суд зауважує, що не погодитися з актом взаємних розрахунків або надати до нього заперечення сторони мають лише під час його складання або підписання. Надавати до нього заперечення, як про це зазначає відповідач у відзиві, після підписання цього акту є неприпустимим.

Як позивач зазначив у позові, відповідач сплатив частково послуги на постачання теплової енергії у сумі 1775 грн. 70 коп., а тому у нього існує заборгованість у сумі 1946 грн. 27 коп., яку і заявлено у позові.

Відповідач оплату спожитої теплової енергії здійснював неналежним чином, тому позивач направив відповідачу претензію від 27.04.2010 № 15/42-17-272 на суму 1946 грн. 27 коп. Запитом № 16 від 07.05.2010 відповідач надав відповідь на претензію, в якій зазначив, що надати відповідь на претензію по суті неможливо, оскільки позивачем не надано розрахунку заборгованості.

17.05.2010 листом № 15/42-1-428 позивачем направлено відповідачу розшифровку нарахувань та оплат за послуги теплопостачання за період з 01.01.2005 по 01.01.2010.

Відповідач листом від 14.06.2010 претензію позивача відхилив повністю, оскільки позивачем, на думку відповідача, невірно здійснюється нарахування заборгованості. Відповідач зазначив, що сума заборгованості має бути меншим на 2161 грн. 55 коп. Однак свій розрахунок не надав.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (435-15) .

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Порушенням зобов’язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання, тобто –неналежне виконання.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений до говором або законом.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно відомості за рахунком 3611, наданої позивачем, за відповідачем станом на 01.01.2009 існувала заборгованість у сумі 3189 грн. 77 коп. Позивач у заяві від 27.04.2011 уточнив, що ним було проведено погашення існуючої заборгованості відповідача шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 1243 грн. 50 коп.

Таким чином, невиконання відповідачем свого зобов’язання призвело до виникнення заборгованості в сумі 1946 грн. 27 коп., яка підлягає стягненню з відповідача.

Договір, на підставі якого стягується заборгованість, є діючим. Докази про припинення його дії сторонами не надані.

Судом не приймається заява відповідача про застосування позовної давності з наступного.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність застосовується тривалістю у три роки.

Згідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до вимог ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Як зазначалося вище, сторонами у справі підписано акт звірення взаємних розрахунків від 08.06.2007, що розцінюється судом як визнання відповідачем боргу. Отже, перебіг позовної давності переривається і її перебіг починається заново 09.06.2007.

Крім цього, позивачем до суду надано заяву від 28.01.2009 про залік зустрічних однорідних вимог у відповідності до ст. 601 Цивільного кодексу України, з якою він звернувся до відповідача.

Відповідно до цієї заяви позивач повідомив відповідача, що накладні від 14.08.2007, № 331 від 17.09.2007, № 331а від 17.09.2007, № 466 від 10.12.2007 на суму 1243 грн. 50 коп. будуть проведені в бухгалтерському обліку позивача в рахунок погашення боргу за теплову енергію.

Відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Отже, дане зарахування зустрічних вимог враховується судом як сплата відповідачем свого боргу, а отже, як наслідок, і його визнання.

Таким чином, відповідно до вимог ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності перервався, новий перебіг почався від дати заяви про залік зустрічних вимог, а саме з 28.01.2009, а тому строк позовної давності спливає 28.01.2012.

Звернення із позовом відбулося 01.04.2011, тобто в межах трирічного строку позовної давності.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За обґрунтованим розрахунком позивача, інфляційні нарахування за період з жовтня 2006 року по вересень 2010 року становлять 1679 грн. 50 коп., 3% річних за цей же період складають 232 грн. 80 коп., які також підлягають стягненню з відповідача.

Дані нарахування не є штрафними санкціями, як помилково їх трактує відповідач, оскільки відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є неустойка, штраф, пеня, а тому не можуть бути зменшенні судом.

Нарахування на суму боргу індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора.

Не приймаються до уваги доводи відповідача про те, що в даному випадку не виникає грошового зобов’язання. Укладений сторонами у справі договір є платним, за своєю правою природою є договором з надання послуг, де одна сторона надає відповідні послуги, а інша –їх сплачує. Саме у сторони, яка повинна їх сплатити, і виникає грошове зобов’язання по оплаті наданих послуг.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень.

Оскільки відповідачем доказів відсутності боргу або його сплати до справи не надано, заперечень з боку відповідача щодо вірності розрахунку суми боргу, інфляційних втрат та 3% річних не надійшло, позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими, а тому підлягають до задоволення повністю.

Судові витрати покладаються на відповідача, згідно ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України.

Позивачу підлягають поверненню витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, сплачені платіжним дорученням № 9275 від 16.03.2011 за невірними реквізитами. Доказами належної сплати даних витрат за належними реквізитами є надане позивачем платіжне доручення № 9445 від 13.04.2011.

У судовому засіданні 27.04.2010 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 44, 47, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Сватівська районна друкарня", м. Сватове, вул. Набережна-Водокачка, 1а, ідентифікаційний код 02470845, на користь Луганського обласного комунального спеціалізованого теплозабезпечуючого підприємства "Луганськтеплокомуненерго", м. Луганськ, вул. К. Маркса, 54, ідентифікаційний код 03340529, заборгованість у сумі 1946 грн. 27 коп., інфляційні нарахування у сумі 1679 грн. 50 коп., 3% річних у сумі 232 грн. 80 коп., державне мито у сумі 102 грн. 00 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236 грн. 00 коп., видати наказ позивачу.

3. Повернути Луганському обласному комунальному спеціалізованому теплозабезпечуючому підприємству "Луганськтеплокомуненерго", м. Луганськ, вул. К. Маркса, 54, ідентифікаційний код 03340529, невірно сплачені витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу платіжним дорученням № 9275 від 16.03.2011 у сумі 236 грн. 00 коп., видавши його з матеріалів справи позивачу.

Підставою для повернення витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу є дане рішення, скріплене гербовою печаткою суду.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.