За позовом Федерального державного унітарного підприємства "13 судноремонтний завод Чорноморського флоту"Міністерства оборони Російської Федерації

(вул. Килен-балка, м. Севастополь, 99004)

до відповідачів –Товариства з обмеженою відповідальністю "Севморсервис-центр"

(вул. Шмідта, б. 3, кв. 24, м. Севастополь, 99008),

Товариства з обмеженою відповідальністю "Полізон - плюс"

вул. Хрустальова, 165, м. Севастополь, 99045)

про застосування наслідків недійсності правочину,

Суддя С. М. Альошина

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від позивача – ОСОБА_1 –юрисконсульт юридичного відділу, довіреність від 18.01.2011 (довіреність у справі),

Від відповідачів –1). не з’явився 2). ОСОБА_2 –представник по довіреності від 17.11.2010 (копія довіреності у справі)

Суть спору:

Федеральне державне унітарне підприємство "13 судноремонтний завод Чорноморського флоту"Міністерства оборони Російської Федерації звернулось до господарського суду міста Севастополя із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Севморсервис-центр"та Товариства з обмеженою відповідальністю "Полізон - плюс"про застосування до відповідачів наслідків недійсності договору купівлі-продажу № КП-1 від 20.04.2007: про зобов’язання відповідачів повернути майно, передане на виконання недійсного договору за правилами реституції.

21.02.2011 позивач передав через канцелярію суду заяву № 31-15/323 від 18.02.2011, в якій просив суд з метою забезпечення позову накласти арешт на плавучий док "Равелін"рік побудови –1979, місце побудови –м. Миколаїв, порт приписки –м. Севастополь.

23.02.2011 позивач передав через канцелярію суду уточнення позовних вимог № 31-15/335 від 22.02.2011, в якому уточнив, що просить застосувати до відповідачів наслідки недійсності договору купівлі-продажу № КП-1 від 20.04.2007 –двосторонню реституцію, зобов’язавши ТОВ "Полізон - плюс"повернути ТОВ "Севморсервис-центр"плавучий док "Равелін"рік побудови –1979, місце побудови - м. Миколаїв, порт приписки –м. Севастополь та стягнути з ТОВ "Севморсервис-центр"на користь ТОВ "Полізон - плюс"сплачену вартість майна у розмірі 100 000,00 грн., а також покласти на відповідачів судові витрати.

Представник позивача у судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, а також надав суду пояснення № 15-39 від 22.04.2011 на відзив, в якому з доводами відповідачів не погодився.

Також, представник позивача підтримав вищевказану заяву № 31-15/323 від 18.02.2011 і просив її задовольнити.

Перший відповідач явку свого представника у засідання суду не забезпечив.

Представник другого відповідача у судовому засіданні з позовними вимогами не погодився, зокрема, з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву, залученому до матеріалів справи, і просив у позові відмовити.

Також, представник другого відповідача надав суду доповнення від 26.04.2011 до відзиву на позовну заяву, в якому ТОВ "Полізон - плюс"проти задоволення вищевказаної заяви позивача № 31-15/323 від 18.02.2011 заперечувало, вказавши, що вважає її необґрунтованою, внаслідок відсутності у ТОВ "Полізон - плюс"будь-яких зобов’язань перед позивачем.

Стосовно заяви позивача № 31-15/323 від 18.02.2011, в якій він просив суд з метою забезпечення позову накласти арешт на плавучий док "Равелін"рік побудови –1979, місце побудови –м. Миколаїв, порт приписки –м. Севастополь, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

На день розгляду справи, право власності на вказане майно зареєстроване за Товариством з обмеженою відповідальністю "Полізон - плюс", яке не має жодних зобов’язань перед позивачем.

Таким чином задоволення вищевказаної заяви позивача могло б спричинити порушення прав ТОВ "Полізон - плюс"як власника цього майна, у зв’язку з чим у задоволенні цієї заяви судом відмовлено.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників процесу, суд

20.04.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Севморсервіс-центр"(продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Полізон-Плюс" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу № КП-1.

Відповідно до п. 1.1. цього договору продавець продає належне йому на підставі договору купівлі-продажу від 14.11.2005, а покупець купує товар: плавучий док "Хмільник", проект 1240, рік побудови –1979, м. Ленінград, місцезнаходження –м. Севастополь, ВАТ "Персей".

Всього продавець продає, а покупець купує товар на суму 100 000,00 грн.

рішенням господарського суду міста Севастополя від 18.05.2010 у справі № 5020-5/659-3/372 (арк. справи –9-14) встановлено, що 16.09.2008 Севастопольським морським торговельним портом зареєстровано право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Полізон-Плюс"на плавучий док, про що у Державному судновому реєстрі вчинено запис під № 312.

У цьому ж рішенні судом встановлено, що назва судна (плавучого дока) змінена з "Хмільник"на "Равелін"та зроблено висновок про тотожність плавучого дока "Хмільник"та плавучого дока "Равелін".

Постановою Вищого господарського суду України від 12.10.2010 у справі № 5020-5/659-3/372 визнано недійсним вищевказаний договір купівлі-продажу плавучого доку "Хмільник"від 20.04.2007, укладеного між ТОВ "Севморсервіс-центр"та ТОВ "Полізон-Плюс", з посиланням на недотримання сторонами договору законодавчих вимог щодо обов’язкового нотаріального посвідчення такого виду договору.

Позивач звернувся до суду з даним позовом та, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив суд застосувати до відповідачів наслідки недійсності договору купівлі-продажу № КП-1 від 20.04.2007 –двосторонню реституцію, зобов’язавши ТОВ "Полізон - плюс" повернути ТОВ "Севморсервис-центр"плавучий док "Равелін"рік побудови –1979, місце побудови - м. Миколаїв, порт приписки –м. Севастополь та стягнути з ТОВ "Севморсервис-центр"на користь ТОВ "Полізон - плюс"сплачену вартість майна у розмірі 100 000,00 грн.

Суд вважає уточнені позовні вимоги такими, що задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Позивач у позовній заяві посилається на те, що Вищим господарським судом України у постанові від 13.10.2009 у справі № 5020-5/659 встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Севморсервис-центр" є боржником Федерального державного унітарного підприємства "13 судноремонтний завод Чорноморського флоту"Міністерства оборони Російської Федерації.

Однак, у вказаній постанові таких обставин не встановлено, а лише зазначено, що позивач мотивує цими обставинами свої вимоги. До того ж у цій постанові зазначено, що судами попередніх інстанцій таке посилання позивача відхилене, оскільки спірний договір був укладений між відповідачами 20.04.2007, тоді як спірна заборгованість виникла лише 01.08.2007, тобто після укладення цього договору.

Проте, підчас розгляду даної справи позивачем не було представлено суду відповідного судового рішення, доказів набрання ним законної сили, доказів одержання Федеральним державним унітарним підприємством "13 судноремонтний завод Чорноморського флоту"Міністерства оборони Російської Федерації виконавчого документу у справі № 20-11/207, доказів звернення до органів Державної виконавчої служби з приводу примусового виконання вказаного рішення, доказів фактичного невиконання цього судового рішення та доказів неможливості виконання такого рішення за рахунок наявних у ТОВ "Севморсервіс-центр" активів, внаслідок відсутності у нього будь-яких інших активів .

Також не надано позивачем суду доказів того, що ТОВ "Севморсервіс-центр" не мало права відчужувати продане за договором майно, оскільки це б порушило майнові права позивача.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень .

Отже, саме позивач повинен був довести фактичну наявність у нього законної підстави для пред’явлення вимоги про повернення відповідачів у первісний стан, який існував до укладення вищевказаного недійсного договору, чого, проте, не зробив, не надавши суду всіх вищезазначених доказів.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських прав за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом (1798-12) заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Тобто судове рішення, прийняте за наслідками розгляду справи має містити дані щодо того, яке саме порушене чи оспорюване право позивача відновлюється таким рішенням. Суд ухвалами від 22.03.2011 та від 12.04.2011 зобов’язував позивача обґрунтувати яким чином та які саме права позивача мають бути відновлені судовим рішенням у даній справі .

Проте, позивач вимоги суду проігнорував.

До того ж безпідставною є позиція позивача щодо того, що у разі повернення сторін у первісний стан саме Федеральне державне унітарне підприємство "13 судноремонтний завод Чорноморського флоту"Міністерства оборони Російської Федерації одержить належні йому кошти, оскільки у разі повернення вказаного майна ТОВ "Севморсервіс-центр", воно матиме можливість розпоряджатись ним як власник.

Згідно з частиною першою ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Наведене свідчить про те, що на день розгляду справи, позивачем не надано суду доказів наявності його порушеного та такого, що підлягає поновленню, права, у зв’язку з чим у позові повинно бути відмовлено.

Витрати на державне мито та інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають покладенню на позивача відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі ст. 85 ГПК України, у засіданні суду були оголошені вступна та резолютивна частини рішення, з повідомленням представників сторін про складення повного рішення 04.05.2011.