На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління актами "ІЗІ Лайф"про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранспортне підприємство "Максімус" 2 515 000 грн. основного боргу за кредитом, 566 758,52 грн. відсотки за користування кредитом, 3 600,00 грн. комерційної винагороди, в зв‘язку з неналежним виконанням взятих на себе зобов‘язань згідно кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 15-93/17-8978/06 від 24.10.2006.

Відповідач в судове засідання 14.04.2011 не з‘явився, письмовий відзив на позов не надав, вимог суду викладених в ухвалі про порушення провадження у справі від 21.03.2011 та ухвалі від 31.03.2011 не виконав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 із змінами (v_289800-97) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України (1798-12) ").

Ухвали суду надсилалась за адресою, що зазначена в позовній заяві та згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців станом на 30.03.2011 є юридичною адресою відповідача: м. Київ, вул. Дорогожицька, 10.

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (v_675600-07) (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" (v_123600-07) зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України (1798-12) , не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з’ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" (v1228600-06) (із змінами від 08.04.2008), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній"і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважних представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Третя особа у поданих в судовому засіданні 31.03.2011 письмових поясненнях позовні вимоги позивача підтримує та підтверджує, що заборгованість відповідача на момент відступлення права вимоги (30.03.2010) дійсно існувала, не була погашена, а тому підлягає стягненню на користь позивача.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 14.04.2011, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача і третьої особи, Господарський суд міста Києва

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

24.10.2006 між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"(банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автотранспортне підприємство "Максімус"(позивальник, відповідач) було укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 15-93/17-8978/06 (далі –кредитний договір).

Згідно з п. 3 ст. 510 Цивільного кодексу України якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов’язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Відповідно до п. 1.1. кредитного договору банк за умови наявності вільних власних кредитних ресурсів надає позичальнику фінансовий кредит, далі кредит або кредитна лінія, шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 3 000 000,00 грн., на умовах, передбачених цим договором.

Згідно п. 2.3. кредитного договору всі зміни та доповнення до цього договору вносяться за згодою сторін у письмовій формі та є невід‘ємними частинами цього договору.

05.07.2007 сторонами було укладено договір № 1 про внесення змін до договору, згідно якого сторони досягли згоди про те, що банк надає позичальнику кредит у сумі, яка не може перевищувати 3 125 000,00 грн.

Пунктом 2.2. кредитного договору встановлено, що відсотки за користування кредитом нараховуються банком на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами та сплачуються позичальником, виходячи із встановленої банком відсоткової ставки у розмірі 18% річних.

Сторонами двічі було внесено зміни до п. 2.2. кредитного договору, зокрема 22.01.2008 встановлено відсоткову ставку в розмірі 15% річних, 27.11.2008 –16% річних.

Спір виник в зв’язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов кредитного договору не було у повному обсязі сплачено ліміт кредиту, нараховані за користування ним проценти, в зв’язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 2 515 000,00 грн. та відповідно 566 758,52 грн., а також за комісійною винагородою 3 600,00 грн. Оскільки банк відступив зобов‘язання відповідача за кредитним договором позивачу, позивачем пред‘явлені вимоги про стягнення даної заборгованості з відповідача.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктом 2.2. кредитного договору нарахування банком відсотків здійснюється з дати першої оплати розрахункових документів позичальника з відповідного рахунку по дату повного і остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії коштів. При розрахунку процентів використовується метод "факт/факт"виходячи із фактичної кількості днів у місяця та у році. Відсотки за користування кредитом нараховуються банком у передостанній робочий день звітного місяця за період попередній даті нарахування та сплачуються позичальником не пізніше останнього робочого дня звітного місяця. У день остаточного погашення кредиту відсотки нараховуються банком в день погашення кредиту за період, попередній даті нарахування та сплачуються позичальником у день нарахування. У грудні відсотки нараховуються банком 29 грудня (або в останній день до 29 грудня) за період попередній даті нарахування по 31 грудня включно та сплачуються позичальником не пізніше останнього робочого дня місяця.

Відповідно до п. 2.4. кредитного договору в редакції договору від 04.09.2008 у випадку порушення позичальником встановленого п. 1.2. цього договору стоку остаточного повернення всіх отриманих сум кредиту позичальник надалі сплачує відсотки за неправомірне користування кредитом, виходячи із відсоткової ставки у розмірі 16% річних, порядок нарахування та сплати яких встановлюється згідно п.2.2. цього договору.

Пунктом 2.7. кредитного договору передбачено, що забезпеченням кредиту є застава майна та майнових прав.

З матеріалів справи вбачається, що в забезпечення виконання зобов‘язань за кредитним договором було укладено:

24 жовтня 2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Автотранспортне підприємство "Максімус" (заставодавець) та Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"(заставодержатель) укладено договір застави майна № 15-94/17-7368/06 з наступними змінами згідно договорів про внесення змін від № 1 від 05.02.2007, № 2 від 23.02.2007, від 05.06.2007, від 08.10.2007, від 22.01.2008, від 27.11.2008 (далі - договір застави-1).

Предметом застави відповідно до договору застави-1 з урахуванням договорів про внесення змін до нього є: бетонозмішувачі Volvo FM, кількістю 4 одиниці, що будуть придбані заставодавцем за рахунок кредитних коштів згідно договору купівлі-продажу № UKR 90/0906S від 12.10.2006 з TOB з іноземними інвестиціями "Вольво Україна"(далі - предмет застави 1);

Відповідно до п. 1.2. договору застави-1 після набуття прав власності на майно, воно стає предметом застави без внесення змін до договору застави-1.

Згідно з п. 1.3. договору застави-1 сторони оцінили предмет застави на суму 2 398 977, 78 грн.

05 лютого 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Автотранспортне підприємство "Максімус" (заставодавець) та Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"(заставодержатель) укладено договір застави майна № 15-94/17-825/07 з наступними змінами згідно договорів про внесення змін № 1 від 23.02.2007, від 05.06.2007, від 08.10.2007, від 22.01.2008, від 27.11.2008 (далі - договір застави-2).

Предметом застави відповідно до договору застави-2 з урахуванням договорів про внесення змін до нього є: автомобіль Ford Tourneo Connect SWB Plus, що буде придбаний заставодавцем за рахунок кредитних коштів згідно договору купівлі-продажу № 61SL-087 від 30.01.2007 з TOB "Віннер Автомотів"(далі - предмет застави-2).

Відповідно до п. 1.2. договору застави-2 після набуття прав власності на майно, воно стає предметом застави без внесення змін до договору застави-2.

Згідно з п. 1.3. договору застави-2 сторони оцінили предмет застави на суму 101 252,00 грн.

30 березня 2010 року між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"(первісний кредитор, ПАТ Промінвестбанк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "131 ЛАЙФ"(новий кредитор, позивач) укладено договір відступлення права вимоги № 20-0533/2-1 (далі - договір відступлення права вимоги).

Згідно з п. 1.1. договору відступлення права вимоги первісний кредитор (ПАТ Промінвестбанк) відступає новому кредитору (TOB "КУА "131 ЛАЙФ") право вимоги за Кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 15-93/17-8978/06 від 24.10.2006 (з урахуванням договорів про внесення змін), укладеним між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автотранспортне підприємство "Максімус".

Пунктом 1.4 договору відступлення права вимоги передбачено, що до TOB "КУА "131 ЛАЙФ"переходять всі без винятку права та обов‘язки ПАТ Промінвестбанк за Кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 15-93/17-8978/06 від 24.10.2006.

Пунктом 1.8. договору відступлення права вимоги встановлено, що в день укладення цього договору здійснюється відступлення прав за договорами, що забезпечують виконання зобов‘язань за кредитним договором.

Відступлення прав вимоги за вказаними договорами забезпечення здійснюється шляхом укладення окремих договорів відступлення права вимоги. До нового кредитора переходять в повному обсязі всі права за договором застави-1 та договором застави-2.

На виконання пункту 1.8 договору відступлення права вимоги між позивачем та ПАТ Промінвестбанк укладено окремі договори відступлення права вимоги, зокрема:

- договір про відступлення права вимоги № 20-0556/3-1 від 30.03.2010, за умовами якого ПАТ Промінвестбанк відступив TOB "КУА "131 ЛАЙФ"право вимоги за договором застави майна № 15-94/17-7368/06 з наступними змінами згідно договорів про внесення змін від № 1 від 05.02.2007, № 2 від 23.02.2007, від 05.06.2007, від 08.10.2007, від 22.01.2008, від 27.11.2008;

- договір про відступлення права вимоги № 20-0557/3-1 від 30.03.2010, за умовами якого ПАТ Промінвестбанк відступив TOB "КУА "131 ЛАЙФ"право вимоги за договором застави майна № 15-94/17-825/07 з наступними змінами згідно договорів про внесення змін № 1 від 23.02.2007, від 05.06.2007, від 08.10.2007, від 22.01.2008, від 27.11.2008.

Згідно з п. 1.3. договору відступлення права вимоги до нового кредитора (TOB "КУА "131 ЛАЙФ") переходить право вимагати замість первісного кредитора (ПАТ Промінвестбанк) від TOB "Автотранспортне підприємство "Максімус"виконання наступних обов‘язків:

- повернення грошових коштів в розмірі 2 515 000,00 грн., отриманих згідно кредитного договору;

- повернення нарахованих станом на дату укладання цього договору процентів за користування кредитом згідно кредитного договору в сумі 566 758, 52 грн.;

- повернення нарахованої, але не отриманої комісійної винагороди в сумі 3 600 грн.

На виконання п. 2.1.1. договору відступлення права вимоги позивач платіжним дорученням від 30.03.2010 № 265 переказало на рахунок ПАТ Промінвестбанк відшкодування за відступлення права вимоги за кредитним договором в сумі 3 085 358,52 грн.

Згідно п. 2.2.2. договору відступлення права вимоги ПАТ Промінвестбанк листом від 31.03.2010 № 17-30/1262 надіслав на адресу позичальника повідомлення про відступлення права вимоги за кредитним договором та договорами застави 1, 2.

Відповідно до частини 2 статті 27 Закону України "Про заставу"застава зберігає силу і у випадках, коли у встановленому законом порядку відбувається уступка заставодержателем забезпеченої заставою вимоги іншій особі або переведення боржником боргу, який виник із забезпеченої заставою вимоги, на іншу особу.

Частиною 1 ст. 512 Цивільного кодексу України відступлення права вимоги визначено як одна з підстав заміни кредитора у зобов‘язанні, яка полягає у переданні кредитором своїх прав іншій особі за правочином.

Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов‘язанні в обсязі та на умовах, що були на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов‘язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов‘язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно п. 1.2. кредитного договору дата остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту –22 жовтня 2009 року.

Згідно п. 3.2.2. кредитного договору позичальник зобов‘язався своєчасно сплачувати плату за кредит та відсотки та відсотки за неправомірне користування кредитом на умовах і в порядку, передбачених цим договором, а також суми передбачені цим договором.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач взяті на себе зобов‘язання по погашенню кредиту та сплаті відсотків за користування кредитними коштами в передбачені договором строки не виконав, а відтак, заборгованість відповідача перед позивачем становить: 2 515 000,00 грн. за простроченим кредитом, 566 758, 52 грн. за простроченими процентами та 3 600 грн. комісійної винагороди.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості що складається з 2 515 000,00 грн. за простроченим кредитом, 566 758, 52 грн. за простроченими процентами та 3 600 грн. комісійної винагороди обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління актами "ІЗІ Лайф"є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 82- 85 ГПК України,-

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранспортне підприємство "Максімус"(м. Київ, вул. Дорогожицька, 10, код ЄДРПОУ 33791401) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління актами "ІЗІ Лайф"(м. Київ, пр.-т 40-річчя Жовтня, 92/1, код ЄДРПОУ 35379813) 2 515 000 (два мільйони п‘ятсот п‘ятнадцять тисяч) грн. 00 коп. основного боргу за кредитом, 566 758 (п‘ятсот шістдесят шість тисяч сімсот п‘ятдесят вісім) грн. 52 коп. відсотки за користування кредитом, 3 600 (три тисячі шістсот) грн. 00 коп. комерційної винагороди, 25 500 (двадцять п‘ять тисяч п‘ятсот) грн. 00 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.