ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 лютого 2007 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого:
Кривенка В.В.,
суддів:
Гусака М.Б.,
Маринченка В.Л.,
Панталієнка П.В.,
Тітова Ю.Г.,
при секретарі: Любченко С.М.,
за участю представника відповідача: Руденка К.К.,
розглянувши за винятковими обставинами справу за позовом
Українського державного підприємства "Укрхімтрансаміак" (далі -
Підприємство) до Спеціалізованої державної податкової інспекції у
м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі СДПI) про
визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,
в с т а н о в и л а :
У травні 2005 року Підприємство звернулося до суду із
вищезазначеним позовом. В обгрунтування помилковості нарахування
пені воно посилалось на нікчемність зовнішньоекономічної угоди
№ТЕКН-1/2004 від 9 грудня 2004 року з фірмою "К.D.O.GmbH"
(Німеччина), за якою колишніми посадовими особами підприємства,
проти яких порушено кримінальну справу, були перераховані кошти в
іноземній валюті за кордон.
Підприємство просило визнати недійсним повідомлення-рішення
СДПI від 4 травня 2005 року № 0000281603/0, яким до позивача за
порушення термінів імпорту оплаченого товару, на підставі Закону
України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті"
( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
застосовано пеню у сумі 1 095 047 грн. 82 коп.
Господарський суд м. Києва рішенням від 10 червня 2005 року
позов задовольнив, пославшись на нікчемність зовнішньоекономічної
угоди та статтю 228 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
. Суд
прийшов до висновку, що ця угода спрямована на знищення майна
юридичної особи, а раз так, то вона є нікчемною, такою, що не
створює цивільних наслідків, крім тих, які пов'язані з її
недійсністю. Також суд указав, що застосування в даному випадку до
підприємства штрафних санкцій (пені) не відповідає змісту закону,
зокрема вимогам п.2 ст.216 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
.
Київський апеляційний господарський суд постановою від 12
грудня 2005 року, залишеною без змін ухвалою Вищого
адміністративного суду України від 12 квітня 2006 року, рішення
суду першої інстанції скасував, позов задовольнив та спірне
повідомлення-рішення СДПI визнав недійсним в цілому з тих підстав,
що пеня за порушення термінів розрахунків у сфері
зовнішньоекономічної діяльності не може визначатися як податкове
зобов'язання позивача, і не може стягуватись за податковим
повідомленням-рішенням.
У скарзі СДПI ставиться питання про перегляд за винятковими
обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 12
квітня 2006 року, скасування ухвалених судових рішень, з підстав
неправильного застосування судами положень статті 2, частини 5
статті 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в
іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
, та направлення справи на новий
розгляд до суду першої інстанції.
На підтвердження неоднакового застосування судами касаційної
інстанції однієї й тієї самої норми права СДПI навела постанову
Верховного Суду України від 13 січня 2004 року у справі
№3-2914к03/19 та постанову Вищого господарського суду України від
16 березня 2005 року у справі №33/252.
Скарга СДПI не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з ч.1 ст. 244 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) (2747-15)
Верховний Суд України відмовляє в задоволенні
скарги, якщо обставини, які стали підставою для провадження за
винятковими обставинами, не підтвердилися.
Підставою для провадження за винятковими обставинами у цій
справі, у відповідності до вимог п.1 ст. 237 Кодексу, було
неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї
й тієї самої норми права.
Разом з тим, в ході розгляду справи за винятковими
обставинами неоднакове застосування судом (судами) касаційної
інстанції однієї й тієї самої норми права не встановлено.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про порядок здійснення
розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
імпортні операції
резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в
разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з
моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на
користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується,
потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.
В силу ст. 4 Закону порушення резидентами термінів,
передбачених, зокрема статтею 2 цього Закону, тягне за собою
стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка
суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої
продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю
України за валютним курсом Національного банку України на день
виникнення заборгованості.
Частиною 5 ст. 4 Закону встановлено, що державні податкові
інспекції вправі за наслідками документальних перевірок
безпосередньо стягувати з резидентів пеню, передбачену цією
статтею.
Касаційний суд, який постановив ухвалу у цій справі, та
касаційні суди, які ухвалили постанови, що були додані до скарги
за винятковими обставинами на підтвердження неоднакового
застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї й тієї
самої норми права, прийшли до однакового висновку: пеня за
порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної
діяльності не може визначатися як податкові зобов'язання позивача,
і не може стягуватись за податковими повідомленнями-рішеннями.
Окрім того, положення наведених постанов у справах
№3-2914к03/19 та №33/252 в іншій частині не можуть бути
використані як підтвердження різної судової практики, оскільки в
даних випадках касаційним судом не приймалися остаточні рішення, а
лише скасовувалися рішення судів попередніх інстанцій, зокрема в
зв'язку з допущеною неповнотою, а справи направлялися на новий
розгляд.
За наведених обставин, колегія суддів не знаходить доведеним
існування судової практики касаційного суду, за якої положення
статті 2, частини 5 статті 4 Закону України "Про порядок
здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
застосовувалося би таким чином, як зазначено у скарзі СДПI.
Сама СДПI пізніше звернулась з позовом до Господарського суду
м. Києва в іншій справі про стягнення пені, обгрунтованість
нарахування якої як податкового зобов'язання податковим
повідомленням-рішенням, досліджувалась у цьому спорі.
Керуючись статтями 241-244 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів Судової палати в
адміністративних справах Верховного суду України
п о с т а н о в и л а:
В задоволенні скарги Спеціалізованої державної податкової
інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків
відмовити.
Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 12 квітня
2006 року залишити в силі.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім
випадку, встановленого пунктом 2 статті 237 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
Головуючий: В.В.Кривенко
Судді: М.Б. Гусак
В.Л.Маринченко
П.В.Панталієнко
Ю.Г. Тітов