за позовом Публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк"

до Приватного підприємства "Ірома"

про визнання договору оренди будівлі недійсним

Суддя Сур’як О.Г.

Представники:

від позивача: Омельчук М.М., довіреність № 1421-19 від 23.03.2010р.

від відповідача: ОСОБА_1 - адвокат, довіреність від 10.01.2011р.

Права та обов’язки учасникам судового процесу роз’яснені відповідно до ст. ст. 20, 22 ГПК України.

Відводу складу суду не заявлено.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Діловодство суду".

У судовому засіданні 12.04.2011р. відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Суть спору: Позивач - Публічне акціонерне товариство "Західінкомбанк" звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним договору оренди будівлі від 05.12.1996р., укладеного між Комерційним банком "Західінкомбанк" та Малим підприємством "Інкомсервіс", правонаступником якого є Приватне підприємство "Ірома" та стягнення з ПП "Ірома" безпідставно одержаних коштів по договору оренди будівлі від 05.12.1996р. в розмірі 1422345,20 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає наступне.

12.11.1996 року КБ "Західінкомбанк" (правонаступником якого є ПАТ "Західінкомбанк") придбав у власність нежитлову будівлю площею 1006,29кв.м., що знаходиться за адресою м. Житомир, вул. Пархоменка, 9 за договором купівлі-продажу №1/96 у АБ "Інко".

Відповідно до п. 2.1 договору №1/96 сума договору становила 150 000дол. США.

04.12.1996 року КБ "Західінкомбанк" продав МП "Інкомсервіс" (правонаступником якого є ПП "Ірома") зазначене приміщення за оспорюваним договором купівлі-продажу №4/12.

05.12.1996р. між КБ "Західінкомбанк" (Орендар) та МП "Інкомсервіс" (Орендодавець) було укладено договір оренди будівлі.

Відповідно до п. 1.1. даного договору орендодавець надає, а Орендар приймає в користування не житлове приміщення (будівлю), загальною площею 1081,0 кв. м. з прилеглими господарськими приміщеннями, розташованими за адресою: м. Житомир, вул. О.Ольжича, 9.

01.04.1996р. сторонами внесено зміни до договору оренди приміщення від 05.12.1996р., а саме п. 4.1 викладено в наступній редакції: за оренду зазначеного приміщення орендар сплачує Орендодавцю орендну плату в сумі 1 297,20 грн., в тому числі ПДВ –216,20 грн.

Угодою №2 від 01.01.2001р. про внесення змін та доповнення до договору оренди приміщення від 05.12.1996р. змінено орендну плату, яка склала 32 430 грн., без ПДВ, в місяць.

01.12.2003 року угодою №4 знову було внесено зміни в п.4.1. договору оренди, а саме, збільшено орендну плату до 45400грн. без ПДВ в місяць.

Додатковою угодою №5 від 31.03.2004р. договір припинено, про що в цей же день складено відповідний акт прийому-передачі.

Відповідно до Постанови Нацбанку України від 12.02.2009р. №68 відносно КБ "Західінкомбанк" розпочато було процедуру відновлення фінансового стану і введено тимчасову адміністрацію строком на один рік з 13.02.2009року по 12.02.2010 р. Згідно п. 5 цієї постанови НБУ, керівників КБ "Західінкомбанк" зобов’язано забезпечити негайне передання тимчасовому адміністратору або уповноваженим ним особам печаток, штампів, ключів, грошових цінностей та цінних паперів, а протягом двох тижнів з дня підписання цієї постанови - документів про всі сфери діяльності КБ "Західінкомбанк", матеріальних цінностей, основних засобів та інших активів банку.

Згідно рішення господарського суду Волинської області від 26.04.2010р. у справі №06/31-92 визнано недійсним договір купівлі –продажу №4/12, укладений 04.12.1996р. між КБ "Західінкомбанк" та Малим підприємством "Інкомсервіс" та повернуто у власність банку нежитлове приміщення за адресою м. Житомир, вул. О.Ольжича, 9, рішення набрало законної сили з ухваленням постанови Вищого господарського суду України від 21.10.2010р. Отже, право власності на спірне приміщення від КБ "Західінкомбанк" до МП "Інкомсервіс" не переходило. МП "Інкомсервіс" не будучи власником нерухомості, незаконно розпорядився даним нерухомим майном, уклавши договір оренди, умови даного договору суперечать вимогам цивільного законодавства.

За період з 1998 року по 2004 рік Банком на рахунки ПП "Ірома" було сплачено орендні платежі на загальну суму 1 422 345,20 грн. безпідставно, тому суми орендної плати підлягають поверненню Банку на підставі ч.2 ст. 208, ст. 216 ЦК України.

Нормативно свої позовні вимоги банк обґрунтовує ст.ст. 317, 319, 626, 628 ЦК України, ст.ст. 134, 207 ГК України.

Відповідач - ПП "Ірома" у запереченях на позов вважає позов ПАТ "Західінкомбанк" безпідставним та таким, що не підлягає до задоволення, виходячи з наступного:

позивач –"Західінкомбанк" ставить вимогу визнати договір оренди будівлі, що знаходиться в м. Житомир по вул. Пархоменка, 9 від 05.12.1996р. недійсним та стягнення з ПП "Ірома" сплачених по цьому договору 1422345,20 грн. орендних платежів, проте відповідач не погоджується з правомірністю цих вимог, особливо в частині повернення сплачених орендних платежів. Оскільки посилання позивача в обґрунтування своїх вимог на ст.ст. 317, 319, 626, 628 ЦК України та на ст.ст. 134, 207 ГК України, є формальним і не відповідає характеру спірних правовідносин та не узгоджується з предметом позову. Прямою нормою матеріального права, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин є ст. 216 ЦК України, виходячи із змісту даної статті чітко вбачається, що в ній визначений конкретний суб’єктний склад правовідносин, які виникають у випадку визнання недійсним правочину, та подальших наслідків цього, це виключно сторони недійсного правочину. Крім того, ПП "Ірома" не був стороною ні визнаного недійсним договору купівлі-продажу будівлі від 04.12.1996 року, ні договору оренди цієї будівлі від 05.12.1996 року, який позивач просить визнати недійсним у поданій позовній заяві. Виходячи з того, що ПП ПП "Ірома" є правонаступником МП "Інкомсервіс" в даному випадку не може бути підставою для покладення на відповідача обов'язку відшкодувати позивачу понесені ним збитки внаслідок неправомірних дій його попередника, оскільки це суперечить змісту ч.ч. 1, 2 ст. 216 ЦК України, які не передбачають її розширеного тлумачення, зокрема допустимості покладення вищевказаного обов’язку на правонаступників або спадкоємців сторін недійсного правочину.

Другим обов’язковим елементом відповідальності, що, зокрема, полягає у поверненні іншій стороні грошових коштів, в разі недійсності правочину, як зазначається в ч.2 ст. 216 ЦК України, є фактичне отримання цих коштів особою, яка притягується до відповідальності, проте, ПП "Ірома" коштів щодо оплати за оренду будівлі в м. Житомирі від ПАТ "Західінкомбанк" не отримувало, в договірних стосунках з позивачем щодо передачі йому в оренду вказаної будівлі не перебувало, а тому пред'явлення до підприємства позову, як в частині визнання зазначених в позовній заяві договорів оренди так і стосовно повернення орендної плати є повністю безпідставним з огляду також і на дану обставину. Також зазначає, що у ПП "Ірома" відсутні будь-які документи, які б підтверджували отримання орендних платежів МП "Інкомсервіс" (попередником ПП "Ірома") позивачу у 1998-2004 роках.

Просить дане заперечення проти позову ПАТ "Західінкомбанк" одночасно вважати і як заяву відповідача - ПП "Ірома" про застосування судом при розгляді вказаної справи позовної давності, наслідком спливу якої є відмова у позові, а тому на підставі вище викладеного в позові ПАТ "Західнкомбанк" просить відмовити.

Представник відповідача в судовому засіданні також заперечив проти позову, зазначаючи, що ПАТ "Західінкомбанк", звертаючись з позовом до суду 03.12.2010 року про визнання недійсним договір оренди від 05.12.1996 та повернення сплаченої орендної плати, пропустив строк позовної давності, який в даному випадку становить три роки і перебіг якого почався не з моменту прийняття рішення суду про визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі, як вбачається з позовної заяви, а від дня його укладення. Такий висновок обґрунтовується положеннями ст. ст. 92, 261 чинного ЦК України (435-15) . Просив відмовити в задоволенні позову, застосувавши строк позовної давності відповідно до ст. 76 ЦК УРСР виходячи із статутних документів Банку, доданих відповідачем до матеріалів справи.

Представник позивача в додаткових поясненнях до позовної заяви та в судовому засіданні зазначає, що банку стало відомо про наявність як договору купівлі-продажу так і оспорюваного договору оренди з моменту призначення тимчасової адміністрації банку з 13.02.2009р., це вказується і в рішенні господарського суд від 26.04.2010р., що долучено до матеріалів позовної заяви, а тому строк позовної давності спливає 13.02.2012р.

Посилання відповідача на те, що немає підстав для визнання недійсним договір оренди є також безпідставним, так як право власності від КБ "Західнкомбанк" до МП "Інкомсервіс" не переходило, а МП "Інкомсервіс" не було повноправним власником приміщення, що знаходиться за адресою: м.Житомир, вул. Олега Ольжича, 9 та не мало відповідного обсягу цивільної дієздатності. Отже, МП "Інкомсервіс" не будучи власником нерухомості, що знаходиться за даною адресою, всупереч вимогам ст. 317, 319 ЦК України, ст. 134 ГК України незаконно розпорядився даним нерухомими майном, уклавши договір оренди.

Твердження представника відповідача про пропущений строк позовної давності для звернення до суду спростовується тим, що Банк дізнався про порушення свого права виключно після винесення остаточного рішення, яке вступило в законну силу, тобто 21.10.10 –постанова Вищого господарського суду України.

До того часу Банк не знав про те, чи мало право МП "Інкомсервіс" (правонаступник –ПП "Ірома" ) розпоряджатись нежитловим приміщенням у м. Житомирі по вул. О.Ольжича, 9.

ПАТ "Західінкомбанк" є законним власником будівлі у м. Житомир, а ПП "Ірома" не було власником переданого за Договором оренди №1 від 27.03.2004р. майна (оскільки судом у справі № 06/31-92 доведено недійсність правочину щодо придбання 04.12.1996 року Відповідачем нежитлового приміщення за адресою: м. Житомир, вул. О.Ольжича, 9) - причому цей факт, а також факт зловмисної домовленості сторін при укладанні договору купівлі-продажу приміщення не може ставитися судом під сумнів та є таким, який знімає необхідність додаткового доведення зазначених обставин та фактів.

Саме після того, як рішення у справі № 06/31-92 вступило в законну силу ПАТ "Західінкомбанк" і дізнався, що ІТІІ "Ірома" не набуло права власності на приміщення у м.Житомир, а відповідно ніколи і не мало жодних речових прав на це майно. За таких умов ПП "Ірома" не мало права і на отримання орендної плати. А тому всі кошти, сплачені на рахунки МП "Інкомсервіс"(ГІП "Ірома") підлягають поверненню, як сплачені безпідставно.

Посилання відповідача на те, що ПП "Ірома" не отримувало жодних коштів є безпідставними та спростовуються банківськими виписками по рахунку МП "Інкомсервіс", доданими до матеріалів справи.

Вказане підприємство перейменовано на ПП "Ірома", що підтверджується статутом підприємства, згідно з яким ПП "Ірома" є повним правонаступником МП "Інкомсервіс". Надати платіжні у банку немає можливості через закінчення строку зберігання первинних документів (згідно п. 674 постанови Національного банку України №601 від 08.12.2004р. строк зберігання меморіальних ордерів в національній та іноземній валютах складає 5 років).

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив наступне.

12.11.1996 року КБ "Західінкомбанк", правонаступником якого є ПАТ "Західінкомбанк", що підтверджується Статутом ПАТ "Західінкомбанк", придбав у власність нежитлову будівлю площею 1006,29кв.м., що знаходиться за адресою м. Житомир, вул. Пархоменка, 9 (вул. Олега Ольжича) за договором купівлі-продажу №1/96 у АБ "Інко".

04.12.1996 року КБ "Західінкомбанк" продав МП "Інкомсервіс" зазначене приміщення за договором купівлі-продажу №4/12.

Із копії Статуту приватного підприємства "Ірома" (відповідача по справі) вбачається, що ПП "Ірома" створене шляхом перейменування підприємства "Інкомсервіс". ПП "Ірома" є правонаступником підприємства "Інкомсервіс".

05.12.1996р. між КБ "Західінкомбанк" (Орендар) та МП "Інкомсервіс" (Орендодавець) було укладено оспорюваний договір оренди будівлі.

Відповідно до п. 1.1. даного договору орендодавець надає, а Орендар приймає в користування нежитлове приміщення (будівлю), загальною площею 1081,0 кв. м. з прилеглими господарськими приміщеннями, розташованими за адресою: м. Житомир, вул. О.Ольжича, 9.

01.04.1996р. сторонами внесено зміни до договору оренди приміщення від 05.12.1996р., а саме п. 4.1 викладено в наступній редакції: за оренду зазначеного приміщення орендар сплачує Орендодавцю орендну плату в сумі 1 297,20 грн., в тому числі ПДВ –216,20 грн.

Угодою №2 від 01.01.2001р. про внесення змін та доповнення до договору оренди приміщення від 05.12.1996р. змінено орендну плату, яка склала 32 430 грн., без ПДВ, в місяць.

01.12.2003 року угодою №4 також внесено зміни в п.4.1. договору оренди, а саме, збільшено орендну плату до 45400грн. без ПДВ в місяць.

Додатковою угодою №5 від 31.03.2004р. оспорюваний договір оренди припинено, про що складено відповідний акт прийому-передачі.

Відповідно до Постанови Нацбанку України від 12.02.2009р. №68 відносно КБ "Західінкомбанк" розпочато було процедуру відновлення фінансового стану і введено тимчасову адміністрацію строком на один рік з 13.02.2009року по 12.02.2010 р. Згідно п. 5 цієї постанови НБУ, керівників КБ "Західінкомбанк" зобов’язано забезпечити негайне передання тимчасовому адміністратору або уповноваженим ним особам печаток, штампів, ключів, грошових цінностей та цінних паперів, а протягом двох тижнів з дня підписання цієї постанови - документів про всі сфери діяльності КБ "Західінкомбанк", матеріальних цінностей, основних засобів та інших активів банку.

рішенням господарського суду Волинської області від 26.04.2010р. у справі №06/31-92 визнано недійсним договір купівлі-продажу від 04.12.1996р. №4/12, укладений між КБ "Західінкомбанк" та МП "Інкомсервіс", повернуто у власність банку нежитлове приміщення за адресою м. Житомир, вул. О.Ольжича, 9. рішення набрало законної сили з ухваленням постанови Вищого господарського суду України від 21.10.2010р.

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору оренди будівлі від 05.12.1996р., укладеного між КБ "Західінкомбанк" та МП "Інкомсервіс" та стягнення з ПП "Ірома" (правонаступника МП "Інкомсервіс") безпідставно одержаних коштів по договору оренди будівлі від 05.12.1996р. в розмірі 1422345,20 грн., посилаючись на те, що саме після того, як рішення у справі № 06/31-92 вступило в законну силу ПАТ "Західінкомбанк" і дізнався, що ПП "Ірома" не набуло права власності на спірні приміщення у м.Житомир, а відповідно ніколи і не мало жодних речових прав на це майно. А тому оспорюваний договір оренди має бути визнано недійсним, а всі кошти, сплачені на рахунки МП "Інкомсервіс"(ПП "Ірома") підлягають поверненню, як сплачені безпідставно.

Відповідач просив відмовити в задоволенні позову, застосувавши строк позовної давності відповідно до ст. 76 ЦК УРСР.

У відповідності із ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст. 76 Цивільного кодексу Української РСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до рішення господарського суду Волинської області від 26.04.2010 року та постанови Вищого господарського суду України від 21.10.2010 року, якою це рішення було залишено в силі і скасована протилежна за змістом постанова Львівського апеляційного господарського суду від 30.06.2010 року, договір купівлі-продажу будівлі в м. Житомирі по вул. Пархоменка (Олега Ольжича), 9 від 04.12.1996 року був визнаний недійсним на підставі ст. 57 ЦК УРСР в зв’язку з тим, що голова правління КБ "Західінкомбанк" Гаврилишина Н.А., яка від імені останнього укладала цей договір, була визнана судом не одноособовим органом управління банку, як його керівник, який діє без доручення (як зазначено в Статуті Банку), а представником банку, що діяла в порядку добровільного представництва.

Визнання недійсним договору внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною (ст. 57 ЦК УРСР, ст. 232 ЦК України) може мати місце лише в порядку добровільного представництва, коли одна із сторін діяла через представника, а не через свій орган управління, що чітко і однозначно випливає з самої назви вказаних статей.

Той факт, що Гаврилишина Н.А. займала в цей час і в наступні періоди (до 2008 року) посаду голови правління КБ "Західінкомбанк", в зв’язку з чим, на думку позивача, банк був позбавлений можливості своєчасно звернутись до суду за захистом свого права, не може в даному випадку розглядатись як поважна причина пропуску строку позовної давності з огляду на наступне.

Статтею 92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Відповідно до ст. 29 Цивільного кодексу Української РСР юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням).

Порядок призначення або обрання органів юридичної особи визначається їх статутом (положенням).

Згідно із Статутом КБ "Західінкомбанк", чинного в період спірних правовідносин, вищим органом управління банку були збори уповноважених представників учасників та Рада банку, яким правління та його голова були підзвітні. Крім цього, в банку працювала ревізійна комісія, яка здійснювала контроль за фінансово-господарською діяльністю банку.

Дії Гаврилишиної Н.А. по укладенню договору купівлі-продажу від 04.12.1996 року судом кваліфіковані як недобросовісні дії представника банку, яка, виходячи з рішення суду, до органів управління, зазначених в ст. 29 ЦК УРСР, відношення не має.

Отже, Гаврилишина Н.А. і не могла вплинути на приховування від цих органів факту укладення договору купівлі-продажу від 04.12.1996р. та в подальшому оспорюваного договору оренди від 05.12.1996р., підписаного зі сторони Банку керуючим ЖФ КБ "Західінкомбанк" Фоміним Ю.Н., а не Гаврилишиною Н.А.

Таким чином, діючи як юридична особа через ці органи, позивач в особі його попередника не тільки міг, а й відповідно до своїх установчих документів зобов’язаний був дізнатись про факт укладення невигідного для банку договору купівлі - продажу зазначеної будівлі та заподіяння внаслідок цього йому збитків.

За таких обставин, позивач –ПАТ "Західінкомбанк", звертаючись до суду 03.12.2010р. з позовом про визнання недійсним договору оренди від 05.12.1996р. та повернення сплаченої орендної плати, пропустив строк позовної давності, який в даному випадку становить три роки і перебіг якого почався не з моменту прийняття рішення суду про визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі, як вбачається з позовної заяви, а від дня його укладення і закінчився 04.12.1999 року.

Початок перебігу строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права має визначатись в даному випадку і з врахуванням ст. 76 ЦК УРСР. Згідно з останньою право на позов виникає з дня, коли особа дізналась або повинна була ( а не тільки могла) дізнатись про порушення свого права та відповідно реагувати.

Оскільки таке реагування в даному випадку в подальшому проявилось в укладенні (після укладення договору купівлі-продажу будівлі) оспорюваного договору оренди, що фактично означало схвалення договору купівлі-продажу, це може бути розцінене лише як прояв необачності та недбалості в роботі органів управління банку, а, отже, і банку, як позивача загалом.

Неврахування цього факту судом при прийнятті рішення від 26.04.2010р. у справі №06/31-92 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 04.12.1996р., як вбачається з цього рішення, обумовлене тим, що відповідач, заперечуючи проти позову по суті, заяви про застосування наслідків спливу строків позовної давності не зробив.

Відповідно до ч.3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно із ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позивач не обґрунтував поважності причин пропуску строку позовної давності, а його твердження спростовується вищезазначеним.

Оскільки ПАТ "Західінкомбанк" було відомо про укладення договору купівлі-продажу від 04.12.1996р. та договору оренди від 05.12.1996р., він не був позбавлений права раніше звернутися з позовними вимогами про визнання зазначених договорів недійсними.

З наведеного вбачається, що ПАТ "Західінкомбанк" з позовом про визнання недійсним договору оренди від 05.12.1996р., звернувся з пропуском строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, а тому в позові необхідно відмовити.

Керуючись ст.ст. 92, 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України, ст.ст. 29, 76 Цивільного кодексу Української РСР, ст.ст. 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

В позові відмовити.

Повний текст рішення

складено та підписано

18.04.11