Товариство з обмеженою відповідальністю "ТАНДЕМ плюс" звернулося в Господарський суд Київської області з позовом до Закритого акціонерного товариства "Оболонь" про стягнення 37 137,98 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення умов Договору купівлі-продажу продукції № 66/40 від 27.02.2007 частково передав попередньо оплачену позивачем продукцію.

З цих підстав, позивач просив задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 37 137, 98 грн. –передплати за продукцію, а також 394,91 грн. - витрат по оплаті державного мита, 236,00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.03.2011 справу передано за підсудністю до Господарського суду м. Києва. Оскільки дана ухвала не була оскаржена та набрала законної сили, ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.03.2011 було порушено провадження по справі та призначено її розгляд на 28.03.2011.

28.03.2011 представник позивача у судовому засіданні надав документи на вимогу ухвали суду про порушення провадження. Представник відповідача у судове засідання не з’явився, через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв’язку із задоволенням поданого клопотання розгляд справи було відкладено на 07.04.2011.

07.04.2011 представник відповідача подав заяву про застосування наслідків пропуску позовної давності та клопотання про відкладення розгляду справи. У відповідності до вимог ст. 77 ГПК України у судовому засіданні було оголошено перерву до 11.04.2011.

11.04.2011 представник відповідача у судовому засіданні надав додаткові докази по справі та відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечував, посилаючись на їх незаконність та необґрунтованість.

Представник позивача в судовому засіданні надав додаткові докази по справі, позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 11.04.2011 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

27 лютого 2007 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір №66/40 купівлі-продажу продукції (далі-Договір), згідно умов якого відповідач зобов'язався виготовляти та продавати продукцію, а позивач зобов’язався своєчасно приймати цю продукцію, оплачувати її вартість на умовах Договору та повертати тару в строк та на умовах, передбачених Договором.

Згідно п. 1. Розділу III Договору продукція відпускається за вільновідпускними цінами, згідно діючих прейскурантів.

Відповідно до п.2 Розділу III Договору відвантаження продукції проводиться на підставі попередньої оплати, після зарахування коштів на розрахунковий рахунок відповідача.

Відвантаження продукції без попередньої оплати провадиться тільки при наданні відстрочки платежу та, як правило, відповідно вибраними відповідачем засобами забезпечення боргових зобов’язань позивача, оформленими через юридичну та кредитну службу відповідача згідно з діючою кредитною політикою (п. 3 Розділу III Договору).

З матеріалів справи слідує, що позивачем було перераховано на розрахунковий рахунок відповідача в якості передплати за продукцію грошові кошти у розмірі 41 720, 90 грн.: 37980,90 грн. згідно платіжного доручення № 376 від 20.02.2008 та 3 740, 00 грн. згідно платіжного доручення № 306 від 27.02.2008 (належним чином завірені копії платіжних доручень містяться в матеріалах справи).

Однак, відповідач свої договірні зобов’язання виконано частково, передав позивачеві продукцію на загальну суму 32 375,94 грн., що підтверджується товарно-транспортною накладною №1007376/8 від 22.02.08, не поставивши продукцію на загальну суму 9 344, 96 грн., на підтвердження іншого суду не надано жодних доказів.

Судом встановлено, що позивачем, згідно Договору поставки №129/0 від 18.05.07 (далі-Договір поставки) на користь відповідача було відвантажене обладнання на загальну суму 27793,02 грн., що підтверджується видатковою накладною №ТП-000003б від 03.01.08, належним чином завірена копія якої міститься в матеріалах справи.

20.02.2008 між позивачем та відповідачем було укладено Угоду (про взаємозалік), згідно умов якої зобов'язання відповідача по сплаті вартості поставленого обладнання за Договором поставки зараховано у якості передплати позивача за продукцію за Договором.

Таким чином, станом на 09.03.2011 відповідачем не виконано зобов'язання з передачі позивачеві попередньо оплаченої продукції згідно умов Договору на загальну суму: 37137,98 грн., що складається з 9 344, 96 грн. –заборгованість за непоставлену продукцію, що була оплачена позивачем згідно платіжних доручень № 376, № 306 та 27793,02 грн. зарахованих у якості передплати позивача за продукцію згідно з Угодою про взаємозалік.

З матеріалів справи слідує, що Договір, укладений між позивачем та відповідачем за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Зі змісту ст. 662 ЦК України слідує, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару ( ч.1 ст. 664 ЦК України).

Статтею 669 ЦК України передбачено, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому

вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

Відповідно до ст. 670 ЦК України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Статтею 693 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

У відзиві, поданому представником відповідача у судовому засіданні 11.04.2011, відповідач посилається на відсутність зобов’язань позивача щодо сплати заборгованості за Договором розміром 27 793, 02 грн. у зв’язку з укладенням Угоди про взаємозалік від 20.02.2008, що відповідає дійсності, однак укладення даної угоди не виключає обов’язку відповідача передати у власність позивачеві попередньо оплачену ним продукцію згідно Договору, так як за даною угодою зарахуванням зустрічних вимог припиняються зобов’язання позивача щодо сплати заборгованості за продукцію згідно Договору та обов’язок відповідача оплатити поставлений позивачем згідно Договору поставки товар, тобто позивачем обов’язок щодо попередньої оплати продукції згідно Договору виконано.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом (436-15) , іншими законами або договором.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов’язання виконав належним чином, здійснив згідно умов Договору попередню оплату продукції, тоді як відповідач лише частково передав у власність позивачеві оплачену ним продукцію.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49 ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

1. Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Закритого акціонерного товариства "Оболонь" (04655 м. Київ, вул. Богатирська, буд. 3, код ЄДРПОУ 05391057) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАНДЕМ плюс" (юр. адреса: 62460, Харківська обл. Харківський район, сел. Високий, Автотурбаза "Кемпінг", пошт. адреса: 61022, м. Харків, вул. Іванівська, 1, код ЄДРПОУ 30690309) – 37 137 (тридцять сім тисяч сто тридцять сім) грн. 98 коп. – передплати за продукцію, а також 371 (триста сімдесят одну) грн. 37 коп. - витрат по оплаті державного мита, 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "ТАНДЕМ плюс" (юр. адреса: 62460, Харківська обл. Харківський район, сел. Високий, Автотурбаза "Кемпінг", пошт. адреса: 61022, м. Харків, вул. Іванівська, 1, код ЄДРПОУ 30690309) надмірно сплачене державне мито із Державного бюджету України, що перераховане платіжним дорученням №49 від 28.02.2011 (оригінал в матеріалах справи № 7/52) в розмірі 23 (двадцять три) грн. 54 коп.

рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги (винесення апеляційного подання) протягом десяти днів з дня прийняття рішення, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.