ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
10.03.11 р. Справа № 15/210
( Додатково див. постанову Донецького апеляційного господарського суду (rs17285432) ) ( Додатково див. рішення господарського суду Донецької області (rs22474118) ) ( Додатково див. постанову Вищого господарського суду України (rs18195044) ) ( Додатково див. постанову Вищого господарського суду України (rs27030332) )
Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Богатиря К.В.
при секретарі судового засідання Щитовій Л.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеразов" м. Маріуполь (код ЄДРПОУ 31891773)
до відповідача відкритого акціонерного товариства "Азовзагальмаш" м. Маріуполь (код ЄДРПОУ 13504334)
про стягнення процентів за користування чужими коштами в сумі 93207,04 грн., інфляції в розмірі 245886,52 грн., 3% річних в сумі 31534,76 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: Костюков Д.І. за довіреністю № б/н від 26.11.2008 р.
від відповідача: Зверева С.С. за довіреністю № 234/ЮРО–18 від 04.01.2010 р.
В судовому засіданні оголошувалась перерва з 01.03.2011 р. до 10.03.2011 р.
До господарського суду Донецької області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеразов" м. Маріуполь до відкритого акціонерного товариства "Азовзагальмаш" м. Маріуполь про стягнення процентів за користування чужими коштами в сумі 93207,04 грн., інфляції в розмірі 245886,52 грн., 3% річних в сумі 31534,76 грн.
Ухвалою суду від 28.11.2008 р. позовна заява була прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 15/210, сторони зобов’язані надати документи та виконати певні дії.
Ухвалою від 15.01.2009 р. провадження по справі № 15/210 зупинено у зв’язку з неможливістю розгляду даної справи до вирішення пов’язаної з нею справи № 44/8пд, що розглядається господарським судом Донецької області в іншому складі суддів.
Ухвалою від 08.02.2010 р. провадження у справі поновлено, справу призначено до розгляду в судовому засіданні.
Ухвалою від 15.02.2010 р. строк вирішення спору продовжений до 17.03.2010 р.
Ухвалою від 16.02.2010 р. зустрічна позовна заява повернута ВАТ "Азовзагальмаш".
Ухвалою від 26.02.2010 р. провадження по справі № 15/210 зупинено у зв’язку з неможливістю розгляду даної справи до вирішення Донецьким апеляційним господарським судом в апеляційному провадженні скарги на ухвалу господарського суду від 16.02.2010 року та повернення матеріалів справи до суду першої інстанції.
Ухвалою від 20.08.2010 р. провадження у справі поновлено, справу призначено до розгляду в судовому засіданні.
Розпорядженням заступника голови господарського суду Донецької області від 08.09.2010 р. справа № 15/210 передана на розгляд судді Марченко О.А.
Ухвалою від 27.09.2010 р. позовна заява третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, відкритого акціонерного товариства "Азовмаш" м. Маріуполь до відповідача–1 відкритого акціонерного товариства "Азовзагальмаш" м. Маріуполь, до відповідача–2 товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеразов" м. Маріуполь про визнання недійсним договору підряду № ПСН–01015 від 10.11.2004 р. повернута ВАТ "Азовмаш" без розгляду.
Ухвалою від 28.09.2010 р. провадження по справі № 15/210 зупинено у зв’язку з неможливістю розгляду даної справи до вирішення Донецьким апеляційним господарським судом в апеляційному провадженні скарги на ухвалу господарського суду від 27.09.2010 р. та повернення матеріалів справи до суду першої інстанції.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 19.10.2010 року апеляційну скаргу ВАТ "Азовмаш" залишено без задоволення, ухвалу господарського суду Донецької області від 27.09.2010 р. у справі № 15/210 залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 14.12.2010 р. постанова Донецького апеляційного господарського суду від 19.10.2010 р. залишена без змін.
Матеріали справи № 15/210 повернуті до суду першої інстанції.
Розпорядженням в.о. голови господарського суду Донецької області від 08.02.2011 р. справа № 15/210 передана на розгляд судді Богатирю К.В.
Ухвалою від 14.02.2011 р. провадження у справі поновлено, справу призначено до розгляду в судовому засіданні.
Судом, відповідно до вимог статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази та заслухавши у судових засіданнях пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд, -
ВСТАНОВИВ:
рішенням господарського суду Донецької області по справі № 40/101 від 30.08.2007 р. та постановою Донецького апеляційного господарського суду від 12.03.2008 р. по цій же справі встановлено, що сторони уклали договір підряду, згідно якого замовник доручає, а підрядник зобов’язується виготовити кришку люку полувагону черт. 1704,45.100СБ в кількості 1000 штук з давальницьких комплектуючих на умовах, зазначених в договорі, а замовник зобов’язується прийняти та оплатити товар.
23.12.2005 р. сторони уклали додаткову угоду № 8 до договору підряду. В додатковій угоді змінений асортимент товару, ціна та строк дії договору.
Позивач виконав свої зобов’язання за договором, виготовив та передав відповідачу товар згідно вказаного договору, що підтверджується актом прийому-передачі кришок люка від 14.02.2007 р., актом прийому-передачі дверей від 14.02.2007 р. Позивач 12.03.2007 р. виставив відповідачу рахунок-фактуру № 31/2 на оплату кришок люка на суму 148264,00 грн., а також рахунок-фактуру № 32 на оплату дверей на суму 889720,00 грн. Позивач уточнив суму позовних вимог за спірним рахунком-фактурою № 32 від 12.03.2007 р. на оплату дверей, визначивши її в розмірі 727600,00 грн. Таким чином, загальна сума вартості виготовленої підрядником продукції склала 875864,00 грн. (727600,00 грн. + 148264,00 грн. = 875864,00 грн.).
Відповідно до п. 5.1 вказаного договору оплата поставленого товару здійснюється протягом двох банківських днів після отримання продукції, підписання акту прийому-передачі та виставлення рахунку за поставлений товар.
Таким чином, встановлений договором строк оплати за отриманий товар для відповідача наступив, крім того почалося прострочення виконання грошового зобов’язання. Але відповідач не оплатив позивачу продукцію, поставлену згідно договору підряду на загальну суму 875864,00 грн., з якої 727600,00 грн. складає вартість дверей 1807.16.400., 1807.16.410. та 148264,00 грн. – вартість люка.
Таким чином, рішенням господарського суду Донецької області, залишеним в силі постановою Донецького апеляційного господарського суду, позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 875864,00 грн. були задоволені повністю.
Відповідно до ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
На виконання рішення суду відповідач здійснив оплату суми основного боргу за договором підряду кількома платежами, що підтверджується банківськими виписками з відмітками банку про проведення платежу від 18.04.2008 р. на суму 380986,33 грн., від 19.05.2008 р. на суму 14166,03 грн., від 23.06.2008 р. на суму 489706,28 грн., а разом складає 884858,64 грн. (в т.ч. держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу).
Але виконав грошові зобов’язання відповідач з порушенням встановленого договором строку оплати.
Керуючись ст. 692 ЦК України позивач просив суд стягнути з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 93207,04 грн., інфляцію в сумі 245886,52 грн., 3% річних в сумі 31534,76 грн. (розрахунки додані до позову).
01.03.2011 р. до суду надійшла заява (вх. № 02–41/8101 від 01.03.2011 р.), в якій позивач просить суд стягнути з відповідача інфляцію за загальний період з березня 2007 р. по червень 2008 р. в сумі 242198,90 грн. (сума зменшилася), 3% річних за період з 15.03.2007 р. по 17.06.2008 р. в сумі 31023,26 грн. (сума зменшилася), усього 273222,16 грн. При цьому заяви про відмову від процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 93207,04 грн. не надходило, тому суд розглядає позовні вимоги про стягнення заборгованості на загальну суму 366429,20 грн. (в тому числі процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 93207,04 грн.).
Факт направлення заяви про зменшення розміру позовних вимог відповідачу підтверджується фіскальним чеком № 7559 від 26.02.2011 р., оригінал якого міститься в матеріалах справи.
Заяву про зменшення розміру позовних вимог суд згідно ст. 22 ГПК України прийняв до розгляду та в подальшому розглядав зменшені позовні вимоги.
Відповідач надав до суду відзив № 523/2418 від 08.09.2010 р. на позовну заяву, яким проти позовних вимог заперечує в частині визначення позивачем початку прострочення виконання грошового зобов’язання з 14.03.2007 р. При цьому вказує, що таке прострочення можливе тільки з 15.03.2007 р.
Також відповідач посилається на неправильне відображення позивачем факту погашення суми боргу. Позивач вказує на здійснення першої часткової оплати заборгованості 18.04.2008 р., тоді як фактично відповідач оплату здійснив 14.04.2008 р. В обґрунтування вказаних обставин відповідач надав до суду завірені копії наступних документів: розпорядження начальника Іллічівського ВДВС Маріупольського МУЮ № 239–15 від 12.05.2008 р., платіжних доручень № 87 від 14.04.2008 р. на суму 352212,16 грн., № 88 від 14.04.2008 р. на суму 48755,27 грн., № 103 від 22.04.2008 р. на суму 15582,63 грн., № 251920 від 17.06.2008 р. на суму 488891,02 грн.
Крім того, у відзиві відповідач заперечує проти нарахування процентів за користування чужими коштами у зв’язку з відсутністю в спірному договорі конкретного розміру процентів. Застосування позивачем аналогії стосовно визначення розміру процентів за користування чужими грошовими коштами згідно ст. 1048 ЦК України відповідач вважає безпідставним, оскільки вказана норма закону регулює договірні відносини займу.
Також відповідач надав до суду доповнення до відзиву на позовну заяву, в якому посилається на безпідставне нарахування позивачем інфляції та 3% річних у зв’язку з відсутністю основного боргу, оскільки на думку відповідача вимога на оплату інфляційної суми та 3% річних може бути лише невід’ємною частиною вимоги про оплату заборгованості. Крім того, відповідач вказує, що стягнення заборгованості по спірному договору, за прострочку оплати якої позивач нарахував інфляцію та 3% річних, було предметом спору у справі № 40/101.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 того ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази, дійшов наступних висновків:
Між сторонами фактично був укладений змішаний договір, який містить правовідносини як підряду, так і поставки. Розділом 2 цього договору передбачені умови поставки товару, який був вироблений підрядником.
Відповідно до ст. 692 ч. 3 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Загальною нормою цивільного законодавства, що передбачає нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами, є ст. 536 ЦК України. Згідно ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Будь–яких доказів того, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлений умовами спірного договору позивач до суду не надав. Позивач у зв’язку з відсутністю на його думку розміру процентів в нормах закону або умовах спірного договору при розрахунку суми зазначених процентів, посилаючись на аналогію закону, застосовує ст. 1048 ЦК України. Ст. 1048 ЦК України передбачені проценти за договором позики. Тобто мова йде про право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики. Таким чином, в даному випадку аналогію закону застосовувати не можна, оскільки: по-перше, згідно ст. 8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом (435-15) , іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини. В даному випадку правовідносини підряду та поставки врегульовані Главами 54, 61 ЦК України (435-15) . По-друге, статтями 692 та 1048 ЦК України регулюються різні правовідносини, тому правова природа відсотків також різна (в ст. 692 ЦК України проценти є мірою відповідальності за прострочення оплати за товар у правовідносинах купівлі-продажу (поставки), а в ст. 1048 ЦК України проценти є однією з умов договору позики). По-третє, розмір відповідальності за правопорушення встановлюється виключно конкретною нормою закону, а не аналогією закону, яку позивач застосовує на свій власний розсуд.
Умовами спірного договору не передбачений розмір процентів згідно ст. 536 ЦК України. Такий розмір відсотків має конкретне визначення в ст. 625 ЦК України, а саме 3% річних.
Згідно Постанови Верховного Суду України від 08.11.2010 р. по справі № 4/719 інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов’язання.
Але позивач вже заявив по даній справі до стягнення з відповідача 3% річних в сумі 31534,76 грн., нарахованих згідно ст. 625 ЦК України у зв’язку з простроченням виконання грошового зобов’язання.
Статтею 61 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Проаналізувавши вказані обставини у їх сукупності, суд вважає вимоги позивача в частині стягнення процентів за користування чужими коштами в сумі 93207,04 грн. необґрунтованими, тому вони задоволенню не підлягають.
Заперечення відповідача стосовно неправильного визначення позивачем конкретних дат погашення суми боргу судом до уваги не приймається, тому як з матеріалів справи вбачається, що стягнення заборгованості згідно рішення по справі № 40/101 від 30.08.2007 р. відбувалася в примусовому порядку, у зв’язку з чим грошові кошти за платіжними дорученнями № 87 від 14.04.2008 р. на суму 352212,16 грн., № 88 від 14.04.2008 р. на суму 48755,27 грн., № 103 від 22.04.2008 р. на суму 15582,63 грн., № 251920 від 17.06.2008 р. на суму 488891,02 грн. були списані з розрахункового рахунку боржника (відповідача) та зараховані на депозитний рахунок ВДВС. В подальшому вказані кошти перераховувалися на рахунок позивача в якості погашення заборгованості, тому фактичними датами отримання коштів позивачем від відповідача є 18.04.2008 р. – на суму 380986,33 грн., 19.05.2008 р. – на суму 14166,03 грн., 23.06.2008 р. – на суму 489706,28 грн.
Також судом не приймаються до уваги заперечення відповідача стосовно того, що вимога на оплату інфляції та 3% річних може бути лише невід’ємною частиною вимоги про оплату заборгованості, у зв’язку з наступним:
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Іншого розміру процентів умовами договору або законом для даних правовідносин сторін не встановлено.
Положення ч. 2 ст. 625 ЦК України застосовуються за умови настання факту порушення зобов’язання, а саме: прострочення виконання зобов’язання з оплати, тобто грошового зобов’язання. Такий факт доведений матеріалами справи.
При цьому закон не містить вказівок про те, в якій послідовності, порядку та період часу позивач повинен реалізовувати своє право на судовий захист з цього приводу.
У випадку прострочення виконання грошового зобов’язання позивач має право на стягнення з відповідача суми основного боргу, інфляції та 3% річних згідно ст. 625 ЦК України, заявлених як разом (одночасно в одному позові), так і окремо (в різні проміжки часу у різних позовних заявах).
Позивач згідно ст. 625 ЦК України нарахував інфляцію (з урахуванням поетапного погашення заборгованості) за загальний період з березня 2007 р. по червень 2008 р. в розмірі 242198,90 грн. (розрахунок суми інфляційних нарахувань міститься в матеріалах справи).
Перевіркою нового розрахунку суми інфляції судом встановлено, що даний розрахунок позивача відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, тому приймається судом як належний доказ у даній справі.
Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляції за загальний період з березня 2007 р. по червень 2008 р. в розмірі 242198,90 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно ст. 625 ЦК України позивач нарахував 3% річних за період з 15.03.2007 р. по 13.04.2008 р. в розмірі 28465,58 грн. по першій сумі заборгованості; за період з 14.04.2008 р. по 21.04.2008 р. в розмірі 346,41 грн. по другій сумі заборгованості; за період з 22.04.2008 р. по 17.06.2008 р. в розмірі 2211,27 грн. по третій сумі заборгованості. Загальна сума 3% річних по всім сумам заборгованості по виконаним роботам за вказаним договором складає 31023,26 грн. (розрахунок суми 3% річних міститься в матеріалах справи).
Позивач в новому розрахунку 3% річних вірно визначив початок прострочення оплати. Передбачені п. 5.1 договору два банківських дні для оплати повинні відраховуватися від дати виставлення рахунків на оплату, тобто від 12.03.2007 р. Згідно ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Тобто, строк оплати почався 13.03.2007 р., закінчився 14.03.2007 р., а вже з 15.03.2007 р. почалося прострочення оплати.
При розрахунку 3% річних, нарахованих за період з 14.04.2008 р. по 17.06.2008 р., позивач виходив з того, що кількість днів у 2008 р. складає 365, але виходячи з того, що 2008 р. був високосним, в ньому кількість днів складала 366. Отже, за розрахунками суду сума 3% річних, яка підлягає стягненню, складає 31057,58 грн. Розрахунки суду наступні: по першій сумі заборгованості, яка складає 875864,00 грн., за період з 15.03.2007 р. по 13.04.2008 р. – 3% річних складають 28487,12 грн.; по другій сумі заборгованості, яка складає 494877,67 грн., за період з 14.04.2008 р. по 21.04.2008 р. – 3% річних складають 324,51 грн., по третій сумі заборгованості, яка складає 480711,64 грн., за період з 22.04.2008 р. по 17.06.2008 р. – 3% річних складають 2245,95 грн. Загальна сума 3% річних складає 31057,58 грн. Суд при винесенні рішення згідно ст. 83 ч. 1 п. 2 ГПК України не може виходити за межі заявлених позовних вимог без наявності клопотання про це самого позивача. Такого клопотання до суду не надходило, тому задоволенню підлягають позовні вимоги в частині стягнення 3% річних на суму 31023,26 грн.
Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати при частковому задоволенні позову покладаються на сторони пропорційно: в частині задоволених позовних вимог – на відповідача, в частині відмови в позову та зменшення розміру позовних вимог – на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 22; 32-36; 43; 49; 82-85; 115; 116 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , господарський суд, -
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з відкритого акціонерного товариства "Азовзагальмаш" (юридична адреса: 87535, Донецька область, м. Маріуполь, пл. Машинобудівників, 1; код ЄДРПОУ 13504334; поточний рахунок 26001900177492 у відділенні № 4 ПУМБ м. Маріуполь, МФО 335742) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеразов" (юридична адреса: 87535, Донецька область, м. Маріуполь, пл. Машинобудівників, 1; код ЄДРПОУ 31891773; поточний рахунок 2600601775639 в філіалі ВАТ "Укрексімбанк" м. Маріуполь, МФО 335957) суму 273222,16 грн. (а саме: інфляційні нарахування в сумі 242198,90 грн., 3% річних в сумі 31023,26 грн.), витрати на оплату державного мита в сумі 2732,22 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 86,99 грн.
Відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми відсотків за користування чужими грошовими коштами в розмірі 93207,04 грн.
У судовому засіданні 10.03.2011 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повне рішення складено 11.03.2011 р.
рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційного скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя
Богатир К.В.