про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 15.02.2008 року, договору суборенди від 09.04.2010 року, повернення позивачу в постійне користування вилученої земельної ділянки площею 0,0840 га по АДРЕСА_3.

За участю представників сторін:

Позивача - не з'явився

Відповідача №1 -Крочак О.Л.

Відповідача №2 -ОСОБА_4

Третьої особи - ОСОБА_4

Суть справи:

В грудні 2011 року Публічне акціонерне товариство "ТернопільАВТО" звернулось в господарський суд Тернопільської області з позовом до відповідача №1 - Борщівської міської ради, відповідача №2 - СПД ФО ОСОБА_1 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - СПД ФО ОСОБА_2 про:

- визнання недійсним рішення сесії Борщівської міської ради №872 від 25 грудня 2007 року;

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 15 лютого 2008 року;

- визнання недійсним договору суборенди від 09 квітня 2010 року;

- зобов'язання повернути позивачу в постійне користування вилучену земельну ділянку площею 0,0840 га по АДРЕСА_3.

Вимоги позивача мотивовано тим, що спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ПАТ "ТернопільАВТО". Однак, без згоди постійного користувача на її вилучення, передана Борщівською міською радою в оренду підприємцю ОСОБА_1, а пізніше ним в суборенду СПД ФО ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування торгового комплексу.

Уповноважений представник позивача в судове засідання жодного разу не з'явився, хоча про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, в порядку, передбаченому ст.ст. 64, 87 ГПК України, пунктом 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 N 75 (v0075600-02) , пунктом 19 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 р. N 01-8/482 (v_482600-08) та пунктом 32 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 29.09.2009р. №01-08/530 (v_530600-09) .

Зважаючи на неодноразову неявку позивача в судове засідання, не зазначення причин та доказів, що вказують на причини такої неявки, недотримання приписів ст. 22 ГПК України щодо зобов'язання осіб, які беруть участь у справі добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи без участі представника позивача.

Відповідачі та третя особа у відзивах на позов та усних поясненнях представників проти позову заперечують, посилаючись на його безпідставність.

Крім іншого, від відповідачів надійшли заяви про застосування до позовних вимог строку позовної давності.

Розгляд справи, призначений вперше на 19 січня 2012 неодноразово відкладався, востаннє на 01 березня 2012 року.

В порядку ст. 69 ГПК України, термін розгляду справи було продовжено.

Учасникам процесу роз'яснювались належні їм права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22, 27, 81-1 ГПК України.

За відсутності відповідного клопотання аудіозапис судового засідання не здійснювався.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідачів, третьої особи, суд встановив наступне:

Згідно державного Акта серії ІІ-ТР №000324 у постійному користуванні Борщівської станції технічного обслуговування АТ "ТернопільАвто" знаходилась земельна ділянка площею 0,75га по вул. Кондри, 8, у м. Борщові.

09 березня 2004 року в листі №67 за підписом голови правління товариства, ВАТ "ТернопільАвто" надало згоду на вилучення з постійного користування 0,375 га земельної ділянки на користь ОСОБА_1.

За зверненням ОСОБА_1, враховуючи відмову постійного користувача, сесією Борщівської міської ради прийнято рішення № 584 від 12 березня 2004 року, про надання ОСОБА_1 дозволу на збір матеріалів попереднього місця розташування магазину в АДРЕСА_3.

Після отримання позитивних висновків усіх відповідних служб та затвердження акта вибору земельної ділянки, Борщівською міською радою було прийнято рішення № 879 від 20 жовтня 2004 року, яким погоджено місце розташування торгового комплексу і надано дозвіл ПП ОСОБА_1 на виготовлення проектно-кошторисної документації та складання проекту відведення земельної ділянки для будівництва торгового комплексу по АДРЕСА_3.

В подальшому, рішенням №872 від 25 грудня 2007 року сесія Борщівської міської ради:

1. Затвердила проект землеустрою щодо відведення підприємцю ОСОБА_1 земельної ділянки в оренду терміном на 5 років загальною площею 0,0840 для будівництва та обслуговування торгового комплексу по АДРЕСА_3;

2. Затвердила нормативно-грошову оцінку земельної ділянки площею 0,084 га в АДРЕСА_3 в розмірі 31955,28 грн.;

3. Вилучила із земель Борщівської СТО АТ "ТернопільАвто" земельну ділянку (багаторічні насадження) площею 0,084га;

4. Надала земельну ділянку загальною площею 0,0840 по АДРЕСА_3 в оренду терміном на 5 років підприємцю ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування торгового комплексу.

5. Встановила розмір орендної плати;

6. Зобов'язала підприємця ОСОБА_1 сплатити відшкодування сільськогосподарських втрат, укласти договір оренди та зареєструвати його, а також використовувати земельну ділянку відповідно до вимог Земельного кодексу України (2768-14) .

На виконання даного рішення, між Борщівською міською радою (власником) та підприємцем ОСОБА_1 (орендарем) укладено договір оренди земельної ділянки по АДРЕСА_3, площею 0,084 га. Договір зареєстровано Борщівським реєстраційним відділом Тернопільської регіональної філії ДП Центр ДЗК 15 лютого 2008 року, про що у державному реєстрі земель зроблено запис за № 040865500673.

По договору від 09 квітня 2010 року, зареєстрованому в Борщівському реєстраційному відділі Тернопільської регіональної філії ДП Центр ДЗК 15 квітня 2010 року за №04106550102, підприємець ОСОБА_1 передав орендовану земельну ділянку в суборенду підприємцю ОСОБА_2

10 червня 2011 року ОСОБА_2 отримано відповідну декларацію та направлено Борщівському міському голові і Начальнику РВ УМНС повідомлення про початок виконання будівельних робіт.

За твердженням позивача, в голови правління ВАТ "Тернопіль-АВТО" не було ні власних ні делегованих повноважень на відчуження земельної ділянки, а тому Борщівською міською радою не дотримано порядку її вилучення у постійного користувача та передачі в оренду іншим особам.

Вилучення земельної ділянки, укладення договорів оренди та суборенди, на думку позивача порушують його законні права та інтереси та стали підставою для звернення до суду із позовом про їх відновлення.

Судом також з'ясовано, що вимоги позивача про визнання недійсними рішень Борщівської міської ради та договорів оренди і суборенди, неодноразово були предметом судового розгляду.

Так, ухвалою господарського суду Тернопільської області від 21.05.2010 року (суддя Сидорук А.М.) провадження у справі №11/22-464 за позовом Відкритого акціонерного товариства "Тернопіль-Авто", м. Тернопіль, до відповідачів: Борщівської міської ради, м. Борщів та Суб`єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1, м. Борщів, про скасування рішення Борщівської міської ради від 25.12.2007р. № 872 та визнання договору оренди недійсним, припинено на підставі п.1 ст. 80 ГПК України (спір непідвідомчий господарському суду).

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02 вересня 2010 року апеляційну скаргу ПАТ "Тернопіль Авто" задоволено частково.

Ухвалу господарського суду Тернопільської області від 21.05.2010 року у справі № 11/22-464 в частині припинення провадження щодо визнання договору оренди земельної ділянки м. Борщів Тернопільської області недійсним -скасовано; справу в даній частині направлено до господарського суду Тернопільської області для розгляду по суті. Щодо припинення провадження у справі по вимозі про визнання недійсним рішення сесії Борщівської міської ради №872 від 25 грудня 2007 року, ухвалу господарського суду Тернопільської області від 21.05.2010р. залишено без змін.

В ухвалі місцевого суду та постанові Львівського апеляційного господарського суду зазначено, що спір про визнання недійсним рішення сесії Борщівської міської ради №872 від 25 грудня 2007 року підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Розпорядженням голови господарського суду Тернопільської області від 10.11.2010р. дану справу в частині визнання договору оренди земельної ділянки недійсним передано на розгляд судді -І.М. Гирилі.

Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 11.11.2010 року справу №11/22-464, в частині визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, прийнято до провадження суддею Гирилою І.М., присвоєно справі №8/86-1802(11/22-464) та призначено судове засідання яке неодноразово відкладалось, у т.ч. в зв'язку з неявкою представника позивача і неподання ним витребуваних документів.

В зв'язку з тим, що суддя Гирила І.М., яка розглядала справу №8/86-1802(11/22/464) знаходилась на лікарняному та, відповідно, неможливістю розгляду даної справи у строки визначені чинним законодавством, розпорядженням голови господарського суду Тернопільської області від 05 січня 2011 року справу для розгляду по суті передано судді -Ю.О. Чопко.

При прийнятті до провадження, суддею Чопком Ю.О., крім іншого справі присвоєно новий № 1/2/5022-35/2011 (8/86-1802)(11/22-464)

Однак, через неодноразову неявку представника позивача, неподання ним витребуваних документів, ухвалою від 23 лютого 2011 року у справі № 1/2/5022-35/2011 (8/86-1802)(11/22-464), в порядку п.5 ст. 81 ГПК України, позов ВАТ "ТернопільАВТО" про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, залишено без розгляду.

Ухвалою від 11 листопада 2011 року, суддя Шумський І.П. порушив провадження у справі №6/96/5022-1597/2011 за позовом ПАТ "ТернопільАВТО" до Борщівської міської ради, СПД ФО ОСОБА_1 про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

Ухвалою суду від 24 листопада 2011 року до участі у справі в якості відповідача №3 було залучено СПД ФО ОСОБА_2.

Позов у справі №6/96/5022-1597/2011 також залишено без розгляду в порядку п.5 ст. 81 ГПК України, у зв'язку з неявкою представника позивача та неподання ним витребуваних документів, про що 24 грудня 2011 року винесено ухвалу.

Ухвали про залишення позовів без розгляду від 23 лютого 2011 року та 24 грудня 2011 року у справах №1/2/5022-35/2011 (8/86-1802)(11/22-464) та №6/96/5022-1597/2011 в апеляційному порядку не оскаржувались, від-так є чинними.

Згідно з поясненнями учасників процесу, незапереченими позивачем, рішення сесії Борщівської міської ради №872 від 25 грудня 2007 року в судовому порядку недійсним не визнавалось та є чинним. Доказів оскарження цього рішення ПАТ "ТернопільАВТО" не представлено.

Після чого, як зазначалось вище, ПАТ "ТернопільАВТО" втретє звернулось з позовом до Борщівської міської ради, Суб`єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1, за участю третьої особи Суб`єкта підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів оренди від 15 лютого 2008 року та суборенди від 09 квітня 2010 року, зобов'язання повернути позивачу в постійне користування вилучену земельну ділянку площею 0,0840 га по АДРЕСА_3, а також про визнання недійсним рішення сесії Борщівської міської ради №872 від 25 грудня 2007 року.

Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 22 грудня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 09 лютого 2012 року, у прийнятті вимоги про недійсним рішення сесії Борщівської міської ради №872 від 25 грудня 2007 року відмовлено, через її непідвідомчість господарським судам.

Решту вимог ухвалою від 22 грудня 2011 року у справі №6/111/5022-1770/2011 прийнято до розгляду.

Оцінивши зібрані у справі докази, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

При цьому, згідно з переліченими нормами та положеннями ст. 22 ГПК України, визначення підстав для заявлення позову та позовних вимог є виключним правом позивача.

В якості підстави для визнання договорів недійсними, позивач посилається на ст. 215 ЦК України. А саме на ту обставину, що передача в оренду (суборенду) земельна ділянка належить йому на праві постійного користування та вилучена без належним чином оформленої згоди користувача (повноважних органів).

Однак, заявлена позивачем вимога, з наведеної ним підстави не підлягає задоволенню.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину (договору), згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спір по суті суд враховує, що відповідно до п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) та ч.2 п.1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними"№ 02-5/111 від 12.03.1999 р. (v_111800-99) , угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Так, земельні правовідносини, зокрема пов'язані із користуванням землею, регулюються Конституцією України (254к/96-ВР) , Земельним кодексом України (2768-14) , Законом України "Про оренду землі" (161-14) , Цивільним кодексом України (435-15) , іншими Законами України, постановами Кабінету Міністрів України у випадках, передбачених законом, а також договором оренди землі.

Стаття 1 Закону України "Про оренду землі" (161-14), а також ст. 93 ЗК України, визначає оренду землі як засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно з п. 6 ст. 93 ЗК України, орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).

Стаття 13 Конституції України, серед іншого визначає, що земля, яка знаходяться в межах території України, є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією (254к/96-ВР) .

Частина 2 статті 16 Закону України «Про оренду землі» та ч.1 ст. 116 ЗК України, в редакції, що діяла на час укладення договору оренди, встановлювала, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки (ч.1 ст. 124 ЗК України).

Зі змісту ст. 122 ЗК України, вбачається, що право передачі земель які знаходяться в межах населеного пункту у користування для всіх потреб, належить сільським, селищним, міським радам.

У статті 14 Закону України "Про оренду землі" передбачалось, що умови договору оренди земельної ділянки не можуть суперечити законам України, та наведено перелік істотних умови договору оренди земельної ділянки, а саме:

1) об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки);

2) термін договору оренди;

3) орендна плата (розмір, індексація, форми платежу, терміни та порядок внесення і перегляду);

4) цільове призначення, умови використання і збереження якості землі;

5) умови повернення земельної ділянки орендодавцеві;

6) існуючі обмеження і обтяження щодо використання земельної ділянки;

7) сторона (орендодавець чи орендар), яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини;

8) відповідальність сторін.

В силу ч.3 вказаної статті, відсутність у договорі оренди однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, порушення вимог статей 4, 5, 6, 7, 9, 13, 15 цього Закону є підставою для відмови у державній реєстрації договору оренди згідно зі статтею 18 цього Закону, а також для визнання договору недійсним відповідно до законів України.

Частина 1 ст. 149 ЗК України, в редакції відповідного періоду, визначала, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 3 ст. 149 ЗК України, сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

В порядку 10 ст. 149 ЗК України, у разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.

Враховуючи місце розташування спірної земельної ділянки в межах населеного пункту, правом передавати її у користування, відповідно до ст. 122 ЗК України, наділена Борщівська міська рада.

Як зазначалось вище, укладенню договорів оренди та суборенди передувало отримання усіх необхідних дозволів та погоджень, затверджених відповідними рішеннями органу місцевого самоврядування. Вказані договори пройшли державну реєстрацію у встановленому законом порядку, від-так, у суду відсутні підстави вважати їх такими, що не відповідають приписам закону.

Для правильного вирішення спору про визнання недійсним договору оренди, у п. 2.24 своєї постанови №6 від 17 травня 2011 року (v0006600-11) "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин"), пленум Вищого господарського суду України звертає увагу на ту обставину, що суттєве значення має з'ясування правового режиму спірної земельної ділянки та дотримання сторонами порядку передачі її в оренду згідно з вимогами статей 84, 118, 123, 124 ЗК з урахуванням необхідності у певних випадках дотримання порядку її вилучення. З огляду на це судам потрібно встановлювати наявність у відповідної ради повноважень для вирішення питання щодо затвердження проекту відведення і передачі спірної земельної ділянки в оренду, а отже й дійсність укладеного договору, що оспорюється.

Розглядаючи справи у спорах про визнання недійсними договорів оренди, суди повинні з'ясовувати питання чинності рішень (розпоряджень), на підставі яких було укладено такі договори (п. 2.26 постанови пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17 травня 2011 року (v0006600-11) "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин.

З огляду на це судам необхідно враховувати, що оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними з підстав відсутності повноважень у відповідної місцевої ради чи органу виконавчої влади на затвердження проекту відведення та передачі спірної земельної ділянки в оренду. (п. 2.24. постанови пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17 травня 2011 року (v0006600-11) "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин").

У відповідності до рекомендацій, викладених в п.п. 2.24, 2.26 постанови пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17 травня 2011 року (v0006600-11) "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" судом з'ясовано, що рішення сесії Борщівської міської ради №872 від 25 грудня 2007 року, яким одночасно в структурного підрозділу позивача вилучено спірну земельну ділянку та надано її в оренду відповідачу №2, акціонерним товариством у встановленому законом порядку (на час вирішення спору) не оскаржено та є чинним.

При цьому, ухвалами місцевого господарського суду від 21 травня 2010 року у справі №11/22-464 та від 22 грудня 2011 року у справі, що слухається, які залишені без змін постановами Львівського апеляційного господарського суду від 02 вересня 2010 року та 09 лютого 2012 року, заявнику наголошувалось про наявність у нього права на оскарження рішення Борщівської міської ради №872 від 25 грудня 2007 року в порядку адміністративного судочинства.

Однак, таким правом, станом на 01 березня 2012 року ПАТ "Тернопіль-Авто" не скористалось.

Доказів на підтвердження протилежного позивач не надав.

Проти наявності таких доказів представники відповідачів і третьої особи заперечили (пояснення відображено у протоколі судового засідання від 01 березня 2012 року).

З врахуванням усього вищепереліченого, наданими суду доказами, позивачем не спростовано презумпції правомірності правочинів (договорів) з підстави, вказаної в позові.

Крім того, відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Зважаючи на зміст положень глави 19 ЦК України (435-15) , до спірних правовідносин в частині визнання недійсним договору оренди, застосовується загальна позовна давність тривалістю три роки.

За правилами, встановленими ч.ч.3,4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Причин пропуску строку позовної давності, які б суд міг визнати поважними, щодо вимог про визнання недійсним договору оренди, позивачем не зазначено.

Відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, судові витрати по справі не відшкодовуються.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1, 2, 4-3, 12, 33, 34, 43, 44, 49, 82- 85 ГПК України, суд -

В задоволенні позову відмовити.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони, прокурор, треті особи та особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення, через місцевий господарський суд.