ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ-
20 лютого 2007 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого: Кривенка В.В.,
суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л.,
Панталієнка П.В., Тітова Ю.Г.,
розглянувши у порядку провадження за винятковими обставинами
справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці і соціального
захисту населення Червоногвардійської районної адміністрації
Макіївської міської ради про визнання дій неправомірними та
стягнення недорахованих сум на оздоровлення,
в с т а н о в и л а :
У вересні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про
визнання дій Управління праці і соціального захисту населення
Червоногвардійської районної адміністрації Макіївської міської
ради неправомірними, стягнення з відповідача недоплаченої суми
компенсації на оздоровлення за 2001 - 2004 роки у розмірі 3 082
грн. та зобов'язання відповідача надалі виплачувати суму на
оздоровлення у повному обсязі згідно зі статтею 48 Закону України
"Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали
внаслідок Чорнобильської катастрофи" ( 796-12 ) (796-12)
(Закон від 28
лютого 1991 року N 796-XII).
Рішенням Червоногвардійського районного суду м. Макіївки від
11 листопада 2005 року позов задоволено.
Постановою апеляційного суду Донецької області від 6 січня
2006 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано, у
позові відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 жовтня
2006 року постанова апеляційного суду Донецької області від 6
січня 2006 року залишена без змін.
У скарзі за винятковими обставинами ОСОБА_1 посилається на
наявність підстав, встановлених пунктом 1 статті 237 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, та просить
Верховний Суд України скасувати ухвалу Вищого адміністративного
суду України, постанову апеляційного суду Донецької області, а
рішення Червоногвардійського районного суду м. Макіївки залишити
без змін.
Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи,
колегія суддів Судової палати в адміністративних справах
Верховного Суду України вважає підтвердженим неоднакове
застосування судами касаційної інстанції норм права до одних і тих
же відносин та знаходить, що помилка в застосуванні норм
матеріального права допущена у цій справі.
Як вбачається з доданих до скарги ухвали Вищого
адміністративного суду України від 2 червня 2006 року та рішення
Верховного Суду України від 8 червня 2005 року, предметом спору в
цих справах, як і в даній справі, є право осіб, котрі стали
інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, на компенсацію
(відповідний розмір) на оздоровлення в період 2001-2004 років.
У двох перших випадках суди дійшли висновку, що виплати мають
здійснюватись у розмірі, встановленому статтею 48 Закону України
"Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали
внаслідок Чорнобильської катастрофи" ( 796-12 ) (796-12)
.
У даному ж випадку Вищий адміністративний суд України дійшов
протилежного висновку: виплати мають здійснюватися у розмірі,
встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня
1996 року № 836 ( 836-96-п ) (836-96-п)
"Про компенсаційні виплати особам,
які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Проаналізувавши з метою усунення розбіжностей у
правозастосуванні нормативно-правові акти, які застосовувались
судами при вирішенні однакових спорів, колегія суддів Судової
палати в адміністративних справах Верховного Суду України
приходить до наступного висновку.
Згідно зі статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний
захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської
катастрофи" ( 796-12 ) (796-12)
інвалідам третьої групи, що стали
інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи передбачена щорічна
виплата на оздоровлення в розмірі чотирьох мінімальних заробітних
плат.
У період, за який заявлені вимоги про стягнення виплат на
оздоровлення, розмір мінімальної заробітної плати був таким:
118 грн.
01.07.2000 - 31.12.2001
Закон України N 1766-III від 01.06.2000 (1766-14)
140 грн.
01.01.2002 - 30.06.2002
Закон України N 2896-III від 13.12.2001 (2896-14)
165 грн.
01.07.2002 - 31.12.2002
Закон України N 2896-III від 13.12.2001 (2896-14)
185 грн.
01.01.2003 - 30.11.2003
Закон України N 372-IV від 26.12.2002 (372-15)
205 грн.
01.12.2003 - 31.08.2004
Закон України N 380-IV від 26.12.2002 (380-15)
237 грн.
01.09.2004 - 31.12.2004
Закон України N 1344-IV від 27.11.2003 (1344-15)
Вищий адміністративний суд України у цій справі виходив з
того, що застосуванню підлягає розмір виплат на оздоровлення,
встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня
1996 р. № 836 ( 836-96-п ) (836-96-п)
"Про компенсаційні виплати особам, які
постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", тобто 21,50 грн.
Проте з таким висновком погодитися не можна з наступних
підстав.
Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які
постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" ( 796-12 ) (796-12)
не
уповноважено Кабінет Міністрів України зменшувати конкретні суми
компенсацій і допомоги, змінювати розмір допомоги на оздоровлення,
встановлений Законом.
Частиною 1 статті 67 Закону України "Про статус і соціальний
захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської
катастрофи" ( 796-12 ) (796-12)
було встановлено, що конкретні розміри всіх
доплат, пенсій і компенсацій (передбачених цим Законом)
підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни
індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про встановлення розміру
мінімальної заробітної плати на 2000 рік" ( 1766-14 ) (1766-14)
, до
прийняття Верховною Радою України змін до законів, у нормах яких
для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата,
Кабінету Міністрів України доручено здійснювати перегляд цих норм
виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного
бюджету України на 2000 рік.
Не дивлячись на те, що розмір мінімальної заробітної плати,
який було встановлено на 2000 рік (118 гривень на місяць),
залишився незмінним протягом 2001 року, виходячи з буквального
змісту наведеної вище норми слід дійти висновку, що право Кабінету
Міністрів України здійснювати перегляд норм, у яких для
розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, не
стосувалось 2001 року.
Окрім того, не можна погодитися з тим, що реальні можливості
видаткової частини Державного бюджету у 1996 році, коли Кабінетом
Міністрів України було встановлено розмір виплат на оздоровлення
інвалідам третьої групи, що стали інвалідами внаслідок
Чорнобильської катастрофи, у сумі еквівалентній 21,50 грн., та
2000 році і наступних роках були однаковими. Однак лише постановою
Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 р. №562
( 562-2005-п ) (562-2005-п)
"Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам,
які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" було
збільшено розмір такої допомоги, зокрема інвалідам третьої групи -
до 90 грн.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про встановлення
розміру мінімальної заробітної плати на 2002 рік" ( 2896-14 ) (2896-14)
,
яким з 1 січня 2002 року встановлено розмір мінімальної заробітної
плати 140 гривень на місяць, а з 1 липня 2002 року - 165 гривень
на місяць, до прийняття Верховною Радою України змін до законів, у
нормах яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна
плата, Кабінету Міністрів України доручалось здійснювати
застосування цих норм виходячи з реальних можливостей видаткової
частини Державного бюджету України на 2002 рік.
Не дивлячись на те, що Верховною Радою України змін до статті
48 Закону України № 796-XII ( 796-12 ) (796-12)
, в якій для розрахунків
застосовується мінімальна заробітна плата, не внесено, Кабінетом
Міністрів України ніякого врахування реальних можливостей
видаткової частини Державного бюджету України на 2002 рік
здійснено не було, оскільки розмір виплат на оздоровлення - 21,50
грн., встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 1996
року, змінений не був.
Абзацом 2 статті 2 Закону України "Про встановлення розміру
мінімальної заробітної плати на 2003 рік" ( 372-15 ) (372-15)
, яким
встановлено з 1 січня 2003 року розмір мінімальної заробітної
плати 185 гривень на місяць, а з 1 грудня 2003 року - 237 гривень
на місяць, Кабінет Міністрів України був уповноважений до 1
березня 2003 року внести на розгляд Верховної Ради України
пропозиції про поетапне наближення розміру мінімальної заробітної
плати до прожиткового мінімуму та про внесення змін до законів
України, у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальна
заробітна плата.
Цей Закон набрав чинності з 1 січня 2003 року. Разом із тим,
лише Законами України № 3235-IV ( 3235-15 ) (3235-15)
від 20 грудня 2005
року та № 489-V ( 489-16 ) (489-16)
від 19 грудня 2006 року дію абзацу
третього частини четвертої статті 48 Закону України "Про статус і
соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок
Чорнобильської катастрофи" ( 796-12 ) (796-12)
було зупинено відповідно на
2006 та 2007 роки у частині виплати компенсацій і допомог у
розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати згідно із
Законом - інвалідам III групи, дітям-інвалідам - чотири мінімальні
заробітні плати.
Слід зауважити, що статтею 72-16 Закону України "Про внесення
змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2003 рік"
( 380-15 ) (380-15)
розмір мінімальної заробітної плати з 1 грудня 2003
року встановлено 205 гривень на місяць.
Такий розмір мінімальної заробітної плати був чинним до 31
серпня 2004 року. Мінімальна заробітна плата у розмірі 237 гривень
з 1 вересня 2004 року була встановлена статтею 58 Закону України
"Про Державний бюджет України на 2004 рік" ( 1344-15 ) (1344-15)
, яку
доповнено частиною п'ятою згідно із Законом №1801-IV ( 1801-15 ) (1801-15)
від 17 червня 2004 р.
Враховуючи особливий статус громадян, які постраждали
внаслідок Чорнобильської катастрофи, та обумовлену цим
необхідність їх адекватного соціального захисту, Верховна Рада
України вже у 2006 році доповнила Закон України "Про статус і
соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок
Чорнобильської катастрофи" ( 796-12 ) (796-12)
статтею 71, в якій
встановлено, що дія положень цього Закону не може призупинятися
іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону
(Закон № 231-V ( 231-16 ) (231-16)
від 5 жовтня 2006 року).
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, виключно законами визначаються, зокрема,
основи соціального захисту, а статтею 75 Конституції встановлено,
що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент -
Верховна Рада України. Конституція не надавала права парламенту
делегувати свої повноваження іншим державним органам, а останнім -
своїми нормативно-правовими актами змінювати положення законів.
Верховною Радою України дія статті 48 Закону України "Про статус і
соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок
Чорнобильської катастрофи" ( 796-12 ) (796-12)
протягом 2001-2004 років не
призупинялась.
В одній зі своїх попередніх постанов від 14 листопада 2006
року, в основу якої були покладені правові висновки Судової палати
у цивільних справах Верховного Суду України, колегія суддів
Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України,
обгрунтовуючи необхідність застосування при вирішенні аналогічного
спору статті 48 Закону, зазначила, що встановлений ще в 1996 році
постановою Кабінету Міністрів України № 836 ( 836-96-п ) (836-96-п)
розмір
щорічної допомоги на оздоровлення протягом багатьох років не
змінювався, незважаючи на постійне збільшення мінімальної
заробітної плати, і не відповідає розміру, встановленому Законами
України.
Посилання суду касаційної інстанції на статтю 87 Бюджетного
кодексу України ( 2542-14 ) (2542-14)
, пунктом 17 якого встановлено, що
державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи
належать до видатків, що здійснюються з Державного бюджету
України, не спростовує помилковість його висновку про
обгрунтованість нарахування щорічної допомоги на оздоровлення
позивачу в розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів
України.
Таким чином, висновки судів касаційної та апеляційної
інстанцій у цій частині не грунтуються на законі.
Разом з тим, і суд першої інстанції, задовольнивши вимоги
ОСОБА_1 у частині стягнення сум на оздоровлення за період
2001-2004 років, застосував не ті розміри мінімальної заробітної
плати, які були встановлені чинним законодавством. Це порушення є
підставою для скасування рішення та направлення справи в цій
частині на новий судовий розгляд до суду першої інстанції в іншому
складі.
Рішення суду першої інстанції у частині зобов'язання
відповідача і на майбутнє виплачувати кошти на оздоровлення у
розмірі, встановленому ст. 48 Закону України "Про статус і
соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок
Чорнобильської катастрофи" ( 796-12 ) (796-12)
, також не відповідає змісту
законодавства.
Судове рішення має бути наслідком чинного правового
регулювання. Воно не може обмежувати волю законодавчого органу в
майбутньому змінювати правове регулювання суспільних відносин.
Отже, слід погодитися у цій частині вимог з обгрунтованістю
ухвали касаційного суду про залишення без змін постанови
апеляційного суду щодо скасування рішення місцевого суду.
На підставі наведеного та керуючись статтями 241-244 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів
Судової палати в адміністративних справах
п о с т а н о в и л а :
Скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 12 жовтня
2006 року, постанову апеляційного суду Донецької області від 6
січня 2006 року та рішення Червоногвардійського районного суду м.
Макіївки від 11 листопада 2005 року в частині вимог про стягнення
3 082 грн. (трьох тисяч вісімдесят двох гривень) та відшкодування
державного мита скасувати, а справу направити на новий розгляд до
суду першої інстанції в іншому складі;
- у частині скасування рішення Червоногвардійського районного
суду м. Макіївки від 11 листопада 2005 року та відмови у
задоволенні вимог про зобов'язання Управління праці та соціального
захисту населення Червоногвардійської районної адміністрації
Макіївської міської ради надалі виплачувати ОСОБА_1 у повному
обсязі призначені суми на оздоровлення згідно із Законом України
"Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали
внаслідок Чорнобильської катастрофи" ( 796-12 ) (796-12)
залишити без змін.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім
випадку, встановленого пунктом 2 статті 237 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Головуючий В.В. Кривенко
Судді М.Б. Гусак
В.Л. Маринченко
П.В. Панталієнко
Ю.Г. Тітов