Позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами було укладено договір від 24.12.2007р №136/П-07, відповідно до якого позивач взяв на себе зобов’язання за заявками відповідача надавати послуги. Договором передбачено, що відповідач повинен своєчасно здійснювати оплату. Проте, відповідач порушив умови договору, що і стало підставою для звернення із позовом до суду.

Представник відповідача 09.11.2010р у судовому засіданні надав суду заперечення, у якому зазначено, що відповідач належним чином виконують передбачені обов’язки, вчасно направляють дісбурсментські рахунки судновласникам. Як тільки відповідач отримує відповідні кошти від судновласника, перерахування до відповідача здійснюється невідкладно.

15 листопада 2010 року до суду від позивача надійшли пояснення щодо заперечень відповідача, відповідно до яких позивач додатково обґрунтовує заявлені позовні вимоги.

25 листопада 2010 року у судовому засіданні представник відповідача надав суду заперечення на позовну заяву, відповідно до якого вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Представник відповідача 14.12.2010р у судовому засіданні надав суду додаткові заперечення на відзив, яким вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Представник позивача 20.12.2010р у судовому засіданні надав суду пояснення щодо додаткових заперечень відповідача.

10 січня 2011 року судове засідання відбулося за участю представника позивача Берестовенко Р.Г. та представника відповідача Петросенко І.М.

Представник відповідача 10.01.2011р у судовому засіданні надав суду додаткові заперечення, у яких зазначено, що в межах національного законодавства позивач має право вимагати сплати пені в розмірі не більш ніж подвійна облікова ставка НБУ у відповідності з Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР (543/96-ВР) , проте, враховуючи спеціальні норми морського права та суб’єктний склад учасників правовідносин позивач має право заявляти вимоги щодо стягнення пені розмірі не більш ніж середня ставка банківського відсотку та пеня та штраф не можуть бути визначені у доларах США.

Представник позивача 10.01.2011року у судовому засіданні, на виконання вимог суду, надав розрахунок пені з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ у відповідності з Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР (543/96-ВР) , відповідно до якого розмір пені склав 2 132,57 доларів США.

У судовому засіданні оголошувались перерви на 18.01.2011р та 26.01.2011р, після перерв судове засідання 18.01.2011р було продовжене за участю тих же представників сторін, а 26.01.2011р – лише за участю Петросенко І.М.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив:

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засідками судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду звертаються особи за захистом своїх порушених чи оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, що кореспондується із положеннями статті 21 ГПК України, де до позивачів віднесено осіб, які пред’явили позов або в інтересах яких пред’явлено позов саме про захист порушеного права чи охоронюваного законом інтересу.

Згідно статті 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом установлення, зміни і припинення господарських правовідносин, іншими способами, передбаченими законом.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов’язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частина 1ст. 14 ЦК України передбачає, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 3 Цивільного кодексу України, однією з загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, зобов'язання виникає з угод, що не суперечать закону, а також внаслідок вчинення господарських дій на користь другої сторони.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зобов'язання припиняється виконанням, виконаним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України (435-15) одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 629 ЦК України (435-15) договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 3 Кодексу торговельного мореплавства України держава здійснює регулювання торговельного мореплавства через Міністерство транспорту України та відповідні центральні органи державної виконавчої влади. Відповідно до цього Кодексу, інших актів чинного законодавства Міністерство транспорту України в межах своєї компетенції затверджує правила, інструкції та інші нормативні документи з питань торговельного мореплавства, що є обов'язковими для всіх юридичних та фізичних осіб.

Відповідно до статті 106 Кодексу торговельного мореплавства України із суден, що користуються послугами державних морських лоцманів, справляється лоцманський збір, порядок справляння і розмір якого встановлюється Міністерством транспорту України за погодженням з Міністерством економіки України.

Відповідно до статті 115 Кодексу торговельного мореплавства України із суден, що користуються послугами служби регулювання руху суден, справляється збір, порядок справляння і розмір якого встановлюються Міністерством транспорту України за погодженням з Міністерством економіки України. Наказом Міністерства транспорту України від 27.06.1996 № 214 (z0374-96) ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України за № 374/1399 від 24.07.1996 (z0374-96) ) затверджені збори і плати за послуги, що надаються суднами у морських торговельних портах України, в тому числі лоцманський збір та збір за користування послугами служби регулювання руху суден.

Між державним підприємством "Дельта-лоцман", як підприємством, та товариством з обмеженою відповідальністю "Зовнішсервіс", як агентом, було укладено договір від 24.12.2007р. №136/П-07, відповідно до п. 1.1 якого позивач по справі взяв на себе зобов'язання за заявками відповідача надавати послуги з лінійного і портового лоцманського проведення, послуги по перешвартуванню, перетягуванню (переміщенню) суден в акваторії порту, надавати послуги Служби регулювання руху суден у зонах дії ЦРРС/ПРРС та надавати право проходження по Бузько-Дніпровсько-лиманському, Херсонському морським каналам та глибоководному судновому ходу р. Дунай-Чорне море (далі - БДЛК, ХМК та ГСХ), а також надавати інформаційну послугу судну при проходженні судном ГСХ, а відповідач зобов'язався прийняти і оплатити надані послуги. При цьому споживачем послуг підприємства являється "Судновласник" в розумінні ст. 20 Кодексу торговельного мореплавства України.

Судновласником у Кодексі торговельного мореплавства України (176/95-ВР) визначається юридична або фізична особа, яка експлуатує судно від свого імені, незалежно від того, чи є вона власником судна, чи використовує на інших законних підставах. Власником судна є суб'єкт права власності або особа, яка здійснює відносно закріпленого за нею судна права, до яких застосовуються правила про право власності.

Стосовно заявлених у позовній заяві суден відповідач діяв як морський агент, що також зазначено у п.1.1 договору.

Відповідно до статей 116, 117 КТМ України морський агент діє як представник судновласника, який за договором морського агентування за винагороду зобов'язується надавати послуги в галузі торговельного мореплавства, виконує формальності та дії, пов'язані з прибуттям, перебуванням і відходом судна, в тому числі сплачує за розпорядженням судновласника і капітана судна суми, пов'язані з перебуванням судна в порту. Морський агент зобов'язаний добросовісно здійснювати свою діяльність відповідно до інтересів судновласника і звичайної практики морського агентування, діяти в межах своїх повноважень.

Відповідно до п.8.1 договору з урахуванням додаткової угоди №5 від 01.10.2008р договір набирає сили з 01.01.2008р та діє до 31.12.2010р. У судовому порядку договір не був визнаний недійсним.

Відповідно до п. 2.1.1. вказаного Договору Позивач по справі взяв на себе зобов'язання за заявками відповідача у встановленому порядку, відповідно до діючих Правил плавання, Обов'язкових постанов, своєчасно і якісно виконувати лінійні і портові лоцманські проведення суден, надавати послуги по перешвартуванню, перетягуванню (переміщенню) суден в акваторії порту, надавати послуги СРРС у зонах дії ЦРРС/ПРРС та надавати право проходження по БДЛК, ХМК та ГСХ, а також надавати інформаційну послугу судну при проходженні судном ГСХ.

Відповідно до п. 2.1.2. Договору, позивач зобов'язався надавати відповідачу рахунки для сплати зборів і платежів за користування зазначеними послугами, які оформлені на підставі встановлених цін і державних тарифів, розцінок позивача та вимог цього Договору. Рахунки направляються поштою або вручаються агенту під розписку. В необхідних випадках рахунки попередньо можуть направлятися факсом.

Пунктом 2.2.3. Договору передбачено, що відповідач зобов'язаний здійснювати своєчасну сплату відповідно до умов цього Договору по суднах, що плавають під іноземним прапором - у ВКВ, а під прапором України - у національній валюті України, вказувати в банківських документах необхідну розшифровку платежу по кожному судну.

Відповідно до п. 2.2.4 відповідач повинен сплачувати рахунки відповідача у терміни, визначені цим договором.

Пунктами 4.2.1, 4.2.2. договору встановлено, що до подання заявки агент здійснює передплату у розмірі повної вартості, в тому числі і ПДВ послуг, що мають бути надані підприємством на підставі цієї заявки. Остаточна оплата здійснюється відповідачем протязі 5 банківських днів з дня отримання рахунку за реквізитами, зазначеними у рахунку.

Відповідно до п. 5.4. Договору агент несе повну матеріальну відповідальність перед Підприємством" за повноту та своєчасність оплати наданих послуг по розрахунках як у національній валюті, так і в ВКВ.

Відповідно до укладеного договору позивач у квітні - липні 2010 року надав послуги лоцманського проведення та послуги служби регулювання руху суден суднам, які знаходилось під агентуванням відповідача. Для оплати наданих послуг відповідачу було пред’явлено рахунки, які були оплачені відповідачем з порушенням строків, встановлених п.4.2.2. договору, що підтверджується матеріалами справи.

Позивач звернувся з позовом до суду про стягнення 4 238,33 доларів США пені за період з 16.4.2010р по 12.8.2010р та 2 292,75 доларів США штрафу.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 ст. 42 ГПК України).

Відповідно до ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання, при порушенні зобов'язань наступають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом строк.

Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.(ст. 617 ЦК України (435-15) ).

Стаття 549 ЦК України визначає: неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Угода по забезпеченню виконання зобов'язання здійснюється у письмовій формі (ст. 547 ЦК України).

Позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на п. 5.3. Договору, відповідно до якого в разі порушення взятих на себе за Договором зобов'язань відповідач за вимогою позивача несе перед останнім відповідальність у вигляд сплати пені у розмірі 0,1% несплаченої вартості послуг за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.

Відповідно до ч.6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Але відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР (543/96-ВР) , яка являється спеціальною нормою закону, що регулює нарахування пені саме за порушення грошових зобовязань, передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідачем під час розгляду даної справи не був доведений суду факт своєчасного виконання зобов’язань за договором від 24.12.2007р. №136/П-07, а також наявність підстав, що звільнюють відповідача від відповідальності за несвоєчасне виконання прийнятих на себе за договором зобов’язань.

Тому, позовні вимоги у частині стягнення 2 132,57 доларів США пені за період з 16.4.2010р по 12.8.2010р, нарахованої з урахуванням ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР (543/96-ВР) та п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, обґрунтовані та підлягають задоволенню.

У частині стягнення пені у розмірі 2 105,76 доларів США, суд вважає за необхідне у позові відмовити у заявку з неправомірністю нарахування.

Що стосується вимоги позивача про стягнення 2 292,75 доларів США штрафу на підставі п.5.3 договору за прострочення виконання зобов’язань за договором від 24.12.2007р. №136/П-07 понад 30 днів, то вказані вимоги не підлягають задоволенню, оскільки, як вже зазначалося (ст. 549 ЦК України (435-15) ), штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Законодавець чітко врегулював, що за несвоєчасність виконання грошового зобов’язання можливо лише стягнення пені. Аналогічної позиції дотримується Вищій господарський суд України у постановах №2-2/10387-2008 від 18..02.2010р, №24/231 від 22.01.2009р та інш.

Тоді як судом встановлено та зазначається самим позивачем, що відповідач несвоєчасно виконав грошове зобов’язання за договором від 24.12.2007р. №136/П-07 щодо оплати наданих позивачем послуг.

Витрати по оплаті держмита, інформаційно-технічних послуг судового процесу відповідно до ст. 49 ГПК України (1798-12) , відносяться на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

В засіданні суду були оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Повний текст рішення підготовлений та підписаний 31.01.2011р.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 49, 77, 82, 84, 85 ГПК України, суд

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Зовнішсервіс" (98312, м. Керч, вул. Кірова, 51, ЄДРПОУ 25133423, МФО 324548, р/р 26008301391995 у ПІБ м.Керч, Bank of New York. New York. USA Acc. №890-0060-077 Kerch Branch, SWIFT CODE: UPIBUAUX PROMINVESTBANK OF UKRANE, KIEV, UKRANE Beneficial: "VNESHSERVICE" LTD ACC 26008301391995) на користь ДП "Дельта-лоцман" (54001, м. Миколаїв, вул. Лягіна, 27, код ЄДРПОУ 25374003, р/р 26007001010084, МФО 326739 філія ВАТ "Державний Експортно-імпортний Банк України" у м. Миколаєві, р/р 26007001010084 вал.980, р/р 26007001010084 вал.840, The State Export-Import Bank of Ukraine Jsc, Nikolaev branch 25-A, Dekabristov str., 54017, Nikolaev, Ukraine, SWIFT: EXBSUAUXMYK, MFO 326739, Account: 26007001010084) 2 132,57 доларів США пені, 21,33 доларів США держмита, 77грн06коп витрат по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу.