За позовом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Києві

До Відкритого акціонерного товариства "Державний Ощадний банк України"

Про стягнення 5320,03 грн.

Суддя Ковтун С.А.

Представники сторін:

від позивача не з’явились

від відповідача Алексенко В.Ю. (за дов.)

Обставини справи:

До господарського суду міста Києва звернулося з позовом управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Києві до відкритого акціонерного товариства "Державний Ощадний банк України" про стягнення 5320,03 грн..

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем після смерті особи, яка має право на страхові виплати, було безпідставно перераховано на її рахунок, відкритий відповідачем, грошові кошти, а тому вони мають бути списані відповідачем з рахунку застрахованої особи на користь позивача.

Ухвалою суду від 20.12.2010 р. порушено провадження у справі № 6/589, розгляд останньої призначено на 20.01.2011 р..

Відповідач у наданому суду відзиві позовні вимоги відхилив, зазначивши, що позивачем пропущено строк позовної давності.

Представники позивача в судове засідання не з’явилися, про день та час проведення судового засідання було повідомлено належним чином.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами на підставі ст. 75 ГПК України.

Розглянувши надані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

30.03.2009 р. постановою № 2603/668/668/17 Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України призначив ОСОБА_1 (далі - застрахований) щомісячну страхову виплату в розмірі 426,60 грн..

Виплата зазначеної щомісячної грошової суми здійснювалась шляхом перерахування на особовий рахунок застрахованого, який був відкритий ним в Деснянському відділенні Ощадного банку України у місті Києві на підставі договору № 20954 від 19.06.2006 р., укладеного з відповідачем.

ІНФОРМАЦІЯ_1. застрахований помер. Про смерть застрахованого позивачу стало відомо в березні 2010 р..

24.03.2010 р. постановою № 2603/668/668/27 виплата належних застрахованому грошових сум страхового відшкодування була припинена з 29.04.2009 р. у зв'язку з його смертю.

Внаслідок того, що позивач був невчасно повідомлений про смерть застрахованого, позивач зайво перерахував на особовий рахунок застрахованого у Деснянському відділенні Ощадного банку України, вже після його смерті, страхові виплати на суму 5320,03 грн.

Позовні вимоги обґрунтовуються статтею 1071 Цивільного кодексу України, відповідно до якої грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є, зокрема, договори та інші правочини; інші юридичні факти.

Відповідно до ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Як зазначено вище, 19.06.2006 р. між ОСОБА_1. (клієнтом) та Ощадним банком України (банком) було укладено договір № 20954 (далі –Договір).

Відповідно до умов Договору банк зобов'язується: прийняти від клієнта кошти та видати клієнту ощадну книжку, забезпечити зберігання і повернення суми коштів, які знаходяться на рахунку; зберігати таємницю операцій по рахунку клієнта.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 1068 Цивільного кодексу України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Таким чином, умовами Договору та чинним законодавством передбачений обов’язок банка вчиняти дії, в тому числі списувати кошти, на вимогу клієнта (уповноваженої особи).

Кошти на рахунку є власністю клієнта і саме він, а після його смерті спадкоємці, мають право на розпорядження ними, банк не має право на розпорядження коштами, що надходять на рахунки його клієнтів.

Судом встановлено, що між управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Києві та відкритим акціонерним товариством "Державний Ощадний банк України"немає договірних відносин. Чинним законодавством банківським установам не надано повноважень на розпорядження рахунками клієнтів в разі їх смерті.

Частиною 1 статті 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

рішення суду як підстава списання коштів, що встановлена ст. 1071 ЦК України, є наслідком розгляду вимоги щодо захисту прав стягувача, яка повинна бути адресована особі, на яку покладено обов’язок списати кошти. В даному випадку це є спадкоємці застрахованого, за наявністю таких, або відповідна територіальна громада (ст. 1277 ЦК України).

Оскільки відкрите акціонерне товариство "Державний Ощадний банк України"не має прав на кошти, що знаходяться на рахунку, відкритому застрахованим, і чинним законодавством не покладається на відповідача обов’язок повернення коштів та встановлення порядку його здійснення, у суду відсутні підстави для задоволення вимог про зобов’язання відповідача списати грошові кошти з рахунку.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Позивачем не доведено, що у відповідача існував обов’язок вчиняти дії на вимогу позивача.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.