Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Іваненкової О.М., суддів Ягічевої Н.І., Попкова Д.О., при секретарі Бондар В.В., розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за позовною заявою Cуб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1, м.Донецьк, ідентифікаційний номер НОМЕР_1,

до виконавчого комітету Донецької міської ради, м.Донецьк, ЄДРПОУ 04052844,

про визнання права власності, -

за участю уповноважених представників:

від позивача: не з’явився;

від відповідача: не з’явився;

прокурор: Пономарьов А.О. – посвідчення, -

Справа розглядається відповідно до Постанови Вищого господарського суду України від 16.06.2009р. та розпорядження заступника голови господарського суду Донецької області від 25.08.2009р.

Суб’єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_1, м.Донецьк, звернулась до суду з позовом до виконавчого комітету Донецької міської ради, м.Донецьк, про визнання права власності на будівлю магазину (літ.А-2) загальною площею 401,5 м2, розташовану за адресою: АДРЕСА_1

Позовні вимоги Позивача ґрунтуються на неузгодженні Відповідачем питання про перепланування спірного приміщення, не зважаючи на те, що реконструкція приміщення здійснена Суб’єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_1 з метою використання спірної нерухомості у комерційних цілях, є такою, що відповідає встановленим будівельним правилам та нормам. Означена бездіяльність Відповідача, на думку Позивача, порушує речові права останнього на приміщення, оскільки Позивач не в змозі використовувати приміщення у власній підприємницькій діяльності, тобто обмежується право користування приміщенням, як складова частина права власності.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 331 та 376 Цивільного кодексу України.

04.07.2008р. за результатами дослідження матеріалів справи, оцінки поданих доказів та пояснень сторін, господарським судом у складі судді Мєзєнцева Є.І. прийнято рішення, яким вимоги Позивача задоволені у повному обсязі: визнано право власності Суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 на будівлю магазину (літ.А-2) загальною площею 401,5 м2, розташовану за адресою: АДРЕСА_1

За касаційним поданням заступника прокурора Донецької області Вищим господарським судом України переглянуто вищевказане рішення.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.06.2009р. рішення господарського суду Донецької області від 04.07.2008р. у справі №44/123пн скасовано, справу направлено на новий розгляд.

Розпорядженням заступника голови господарського суду Донецької області від 25.08.2009р. справа №44/123пн за позовом Суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Донецької міської ради про визнання права власності передана на розгляд судді Іванченкової О.М.

26.08.2009р. справа №44/123пн прийнята до провадження та призначено розгляд справи.

Розпорядженням заступника голови господарського суду Донецької області від 18.11.2009р. призначено колегіальний розгляд справи.

Під час повторного розгляду справи Позивач у судові засідання не з’являвся, витребуваних судом документів не надав.

Оскільки ухвали суду спрямовувались рекомендованою кореспонденцією за адресою Позивача, яка вказана останнім в позовній заяві та доданих до неї документах, суд дійшов висновку, що він про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Проте, суд вважає за можливе розглянути спір відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, виходячи з того, що ненадані суду документи не можуть істотно вплинути на юридичну кваліфікацію спірних правовідносин.

26.11.2009р. представником Відповідача надано пояснення щодо позовних вимог, за змістом яких Виконавчим комітетом Донецької міської ради вказано на відсутність у Позивача дозвільних документів, передбачених чинним на момент будівництва законодавством, тому реконструйоване майно було кваліфіковане як самочинне будівництво. При цьому, у процесі реалізації повноважень власника щодо спірного майна, Позивач здійснив його реконструкцію з порушенням встановленої законом процедури отримання дозвільних документів. Як зазначає Відповідач, рішення про надання дозволу на його реконструкцію міською радою не приймалось.

За поясненнями Прокурора, що представлені суду 25.12.2009р., Позивачем не одержано у встановленому законодавством порядку дозвільної документації на будівництво спірного об’єкту та не додержано вимоги ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" №1952-ІV від 01.07.2004р. щодо порядку реєстрації права власності на нерухомість. При цьому, як зазначено Прокурором, земельна ділянка під вже забудоване майно у встановленому порядку не надана та визначена необхідність у залученні у якості Відповідача власника земельної ділянки, на якій зведено спірний об’єкт, Донецьку міську раду.

Врахував правові позиції сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи за наступного.

Згідно приписів ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи – є преюдиціальними та не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

В порядку, передбаченому статтями 655-697 Цивільного кодексу України (435-15) , між продавцем ОСОБА_4 та покупцем Суб’єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_1 04.06.2003 року укладено договір щодо купівлі-продажу будівлі кафе-павільйону в будинку 6 по вулиці Пролетарській в місті Донецьку загальною площею 106,8 м2. Означений договір купівлі-продажу згідно статті 657 Цивільного кодексу України укладено у письмовій формі та посвідчено приватним нотаріусом Некрасовою О.О.

В порядку статей 209- 210 Цивільного кодексу України та згідно вищезазначеного договору, право власності Позивача на об’єкт нерухомості виникло з моменту нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору купівлі-продажу – з 16.06.2003 року, що підтверджено витягом №812355.

Таким чином, виходячи зі змісту норм статей 204, 316- 317, 328 Цивільного кодексу України – Суб’єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_1 є добросовісним набувачем та власником нерухомого майна, отриманого на підставах, що передбачені договором та не заборонені законом.

Позивач самочинно здійснив перебудову існуючого Об’єкту, внаслідок чого утворилося Приміщення, про що свідчить технічний паспорт Бюро технічної інвентаризації №4/17542 та технічний висновок ДП "Експертно-технічний центр" ПП "Інноваційна науково-технічна експертна компанія" від 24.06.2008 року, згідно якого Приміщення має задовільний стан та придатне до експлуатації.

З огляду на наведене, Підприємець, з метою реалізації власних прав на користування Об’єктом, а також в порядку реалізації права на свободу підприємницької діяльності, передбаченого статтями 41- 42 Конституції України і статтями 317- 319 Цивільного кодексу України, здійснив переобладнання Об’єкту у Приміщення. Зокрема, Позивачем самочинно переобладнано вже існуючу нерухомість. Ідентифікація цього нового об’єкту нерухомості Приміщення, а також відповідність Приміщення існуючим санітарним, вогнетривким та будівельним нормам та правилам, факт задовільного стану Приміщення, та факт непогіршення стану несучих конструкцій будинку внаслідок перебудови визначені низкою документів, у тому числі технічним висновком ДП "Експертно-технічний центр" ПП "Інноваційна науково-технічна експертна компанія" від 24.06.2008 року.

З огляду на наведене, означене право власності Підприємця на Приміщення виникло на законних підставах, тому суд вважає безсумнівною наявність у Позивача права власності на спірну нерухомість. Статус нерухомого майна, що визначений статтями 181 та 331 Цивільного кодексу України, за висновком суду є властивим Приміщенню, оскільки за матеріалами справи Приміщення розташоване на земельній ділянці, а його переміщення є неможливим без знецінення та зміни призначення. Технічний паспорт на Приміщення №4/17542, виданий органами державної реєстрації в порядку Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (1952-15) , а також Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна (z0582-01) . Це означає, що БТІ здійснено технічну інвентаризацію саме нерухомого майна (Приміщення).

У відповідності до статті 328 Цивільного кодексу України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, якщо інше прямо не випливає із закону або не встановлене судом. Підприємець може вимагати усунення будь-яких порушень його права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. За нормами статті 392 Цивільного кодексу України, власник наділений правом захисту права власності в суді у разі невизнання або оспорювання іншими особами такого права власності.

Оскільки згідно змісту позовних вимог та наданих матеріалів, Відповідач вважає Приміщення самовільно реконструйованим, що унеможливлює прийняття його в експлуатацію, суд доходить висновку, що Позивач мав право звертатися до суду за захистом свого права власності, оскільки порушується право Підприємця щодо використання Приміщення у підприємницькій діяльності, як елемент речового права власності.

Жодних доказів порушення в процедурі переобладнання Об’єкту у Приміщення чиїхось законних прав та охоронюваних законом інтересів або будівельно-санітарних норм –суду не надано. Право Підприємця на земельну ділянку площею 707 м2 під спірною нерухомістю визначене договором оренди земельної ділянки №3754 від 14.12.2006 року.

З огляду на наведене, причиною виникнення спору є невизнання Відповідачем права власності та права на користування нежитловим Приміщенням, а також порушення Виконавчим комітетом норм Конституції України (254к/96-ВР) , ЦК України (435-15) , ГК України (436-15) та інших норм, які регулюють режим права власності.

Станом на 13.06.2008 р. КП БТІ м.Донецька була проведена технічна інвентаризація, в результаті якої виготовлений технічний паспорт на об'єкт нерухомості – будівлю магазину, розташованого в м.Донецьку по АДРЕСА_1 та зроблений висновок про самовільну реконструкцію будівлі із збільшенням розмірів та зміною цільового призначення з кафе у магазин.

Позивач зазначала, що враховуючи те, що виконані роботи були здійснені з порушенням встановленої законом процедури отримання дозвільних документів, збудований об'єкт має ознаки самовільного будівництва, у зв'язку з чим Позивач позбавлений можливості здійснити дії з оформлення всіх необхідних правовстановлюючих документів, що позбавляє його права користуватися своєю власністю.

Прокурор зазначає, що пунктом 4.7 рішення виконкому Донецької міської ради №616/1 від 28.10.2006р. "Про надання фізичній особі – підприємцю ОСОБА_1 земельної ділянки в оренду для експлуатації будівлі кафе – павільйону по АДРЕСА_1" підприємця зобов'язано будь –які види проектних, будівельних робіт проводити за відповідним дозволом виконкому міськради, проте, Позивачем реконструкція приміщення була проведена без отримання на це дозволу та нерухомість реконструйована самовільно.

Крім того, враховуючи приписи статті 331 Цивільного кодексу України, статтю 18 Закону України "Про містобудування", а також постанову Кабінету Міністрів України №1243 від 22.09.2004р. "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів" (1243-2004-п) , як вбачається з матеріалів справи Позивачем не було дотримано загальні умови, які вимагаються при будівництві або реконструкції будь –якого об'єкту нерухомості, у тому числі, додержання цільового призначення та дозволеного використання земельної ділянки, наявність затвердженої у встановленому законом порядку проектної документації, дозволу на будівництво, а саме документу, виданого забудовнику органами місцевого самоврядування, тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, під час здійснення розгляду даної справи судом першої інстанції було встановлено, що 04.06.2003р. між ОСОБА_4 (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу будівлі кафе-павільйону в будинку 6 по вул. Пролетарській в м. Донецьку загальною площею 106,8 кв.м.

СПД ОСОБА_1 самочинно здійснила перебудову існуючого об'єкту, внаслідок чого утворилось Приміщення, про що свідчить технічний паспорт БТІ № 4/17542 та технічний висновок ДП "Експертно-технічний центр" ПП "Інноваційна науково-технічна експертна компанія" від 24.06.2008р.

Предметом спору у даній справі є вимога СПД ОСОБА_1 до виконкому Донецької міськради про визнання за Позивачем права власності на будівлю магазину (Літ А-2), загальною площею 401,5 м2, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, з посиланням, зокрема, на приписи статті 376 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 34 статті 26, пункту 2 статті 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання регулювання земельних відносин (у тому числі надання земельної ділянки в оренду та поновлення договору оренди земельної ділянки) вирішується на пленарному засіданні ради – сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Відповідно до статті 375 Цивільного кодексу України право зводити на земельній ділянці будівлі та споруди, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам має власник земельної ділянки.

За приписами частин 1 - 3 статті 376 цього Кодексу житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

За приписами статті 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації.

Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України (254к/96-ВР) , Земельним кодексом України (2768-14) , а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно із ст.ст. 13, 41 Конституції України передбачено, що від імені Українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України (254к/96-ВР) .

Відповідно до ст.ст. 142, 143, 144, 145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Зокрема, у відповідності до ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу (2768-14) .

Статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом.

Порядок надання у постійне користування земельних ділянок юридичним особам та порядок передачі земельних ділянок в оренду визначені ст.ст. 123, 124 Земельного кодексу України та ст. 16 Закону України "Про оренду землі".

В силу ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

У відповідності до п.3 глави 2 частини 3 додатку "Правила забудови міста Донецька" до рішення Донецької міської ради №23/17 від 16.12.2005р. особа, зацікавлена у відведенні земельної ділянки для будівництва, звертається з клопотанням про погодження місця розташування об’єкта до Донецької міської ради.

Згідно із ч.1 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" в редакції, яка діяла на момент звернення Позивача до Донецького міського голови, особа, яка бажає отримати земельну ділянку в оренду із земель державної або комунальної власності, подає до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки заяву (клопотання). Розгляд заяви (клопотання) і надання земельної ділянки в оренду проводяться у порядку, встановленому Земельним кодексом України (2768-14) . У разі згоди орендодавця передати земельну ділянку в оренду сторони укладають договір оренди землі відповідно до вимог цього закону.

Таким чином, волевиявлення майбутнього орендаря щодо укладення договору оренди реалізується шляхом подання відповідної заяви.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Донецької міської ради №616/1 від 25.12.2006р. "Про надання фізичній особі – підприємцю ОСОБА_1 земельної ділянки в оренду для експлуатації будівлі кафе – павільйону по АДРЕСА_1 в Будьонівському районі" затверджено проект землеустрою з відводу земельної ділянки підприємцю ОСОБА_1 для експлуатації існуючої будівлі кафе – павільйону по АДРЕСА_1, а пунктами 4.6 та 4.7 вказаного рішення встановлено використання земельної ділянки тільки за цільовим призначенням та проведення будь – яких видів проектних, будівельних та земельних робіт за згодою виконкому міськради (а.с. 18-20).

14.12.2006р. між виконавчим комітетом Донецької міськради та ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого виконком (орендодавець) надав, а ОСОБА_1 (орендар) прийняла в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення для експлуатації існуючого будинку кафе - павільйону, який знаходиться на території Будьонівського району АДРЕСА_1 (пункт 1 договору).

В оренду передана земельна ділянка загальною площею 707 кв.м., в тому числі: 323 кв.м. –під капітальною одноповерховою забудовою, 155 кв.м. –під зеленими насадженнями, 229 кв.м. –під проїздами, проходами та площадками. На земельній ділянці знаходиться об'єкт нерухомого майна, який належать орендарю на праві власності: існуюча будівля кафе – павільйону (пункти 2, 3 договору).

Пунктом 6 договору оренди земельної ділянки сторони передбачили, що земельна ділянка має особливості, які можуть вплинути на орендні відносини: земельна ділянка площею 130 кв.м. у межах "червоних ліній" передається в оренду без права забудови, а пунктом 16 договору сторони передбачили заборону самовільної забудови земельної ділянки.

Згідно із пунктом 29 договору оренди земельної ділянки, яким передбачені права орендаря, сторони встановили, що орендар за письмовою згодою орендодавця має право зводити в установленому законодавством порядку будівлі і споруди без зміни цільового призначення земельної ділянки.

Проте, як вбачається з матеріалів справи та пояснень Відповідача, наданих суду 26.11.2009р. рішення власника землі – ради про виділення відповідної земельної ділянки під забудову та надання письмової згоди в установленому законом порядку щодо проведення будь – яких робіт зі зведення будівель та споруд на земельній ділянці міською радою не приймалось.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки зазначене не спростовано у порядку, передбаченому нормами процесуального закону України, суд дійшов висновку щодо порушення Позивачем умов договору орендної земельної ділянки від 14.12.2006р. шляхом здійснення реконструкції без отримання передбаченого ним дозволу Орендодавця, а також відсутності будь-якої іншої дозвільної документації щодо будівництва спірного об’єкту нерухомості, що вказує на противоправну забудову земельної ділянки.

Враховуючи наведене, у позовних вимогах суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 до виконавчого комітету Донецької міської ради про визнання права власності суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 на будівлю магазину (літ.А-2) загальною площею 401,5 м2, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, слід відмовити.

Клопотання Прокурора про залучення в якості Відповідача Донецьку міську раду відхилено за безпідставністю.

При новому розгляді справи судом враховані вказівки Вищого господарського суду України, викладені у постанові від 16.06.2009р.

Відповідно до статті 49 ГПК України, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються судом на Позивача.

Дослідивши матеріали справи та приймаючи до уваги вказівки Вищого господарського суду України викладені у Постанові від 16.06.2009р. по справі 44/123пн, керуючись ст.ст. 1, 2, 22, 33, 34, 36, 43, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

1.У задоволенні позовних вимог Суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 до виконавчого комітету Донецької міської ради про визнання права власності Суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 на будівлю магазину (літ.А-2) загальною площею 401,5 м2, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 відмовити.

2.У судовому засіданні 25.10.2010р. оголошено повний текст рішення.

3.рішення може бути оскаржено через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його прийняття або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.