Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Е.В. Сгара

При секретарі судового засідання Х.Р.Косьміній

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу:

За позовом: Колективного підприємства "УПМС" м. Макіївка

До відповідача: Приватної виробничо-комерційної фірми "САНАВА" м. Донецьк

Предмет спору: стягнення боргу – 239669,00грн., 4793,38грн. – індекс інфляції, 1201,63грн. – 3% річних, 8211,12грн. – пені.

За участю представників:

Від позивача: Котов А.М. – довір.

Від відповідача: не з’явився

СУТЬ СПОРУ:

Колективне підприємство "УПМС" м. Макіївка звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Приватної виробничо-комерційної фірми "САНАВА" м.Донецьк про стягнення боргу – 239669,00грн., 4793,38грн. – індекс інфляції, 1201,63грн. – 3% річних, 8211,12грн. – пені.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на рахунки – фактури №№СФ-0000132, СФ-0000098, СФ-0000106, СФ-0000110, СФ-0000112, СФ-0000153, СФ-0000142; видаткові накладні №№ РН-0000132, РН-0000098, РН-0000106, РН-0000110, РН-0000112, РН-0000153, РН-0000142; податкові накладні №№132, 98, 106, 110, 121, 153, 142, довіреності №№41, 29, б/н; банківські виписки; акт звірки розрахунків станом на 30.09.2009р.; договір поставки №4 від 29.01.2009р.

Заявою від 03.02.2010р. позивач уточнив період нарахування інфляційних – з 01.10.2009р. по 30.11.2009р.

В ході розгляду справи позивач надав заяву про збільшення позовних вимог від 05.02.2010р.

У судовому засіданні 11.02.2010р. та у заяві від 11.02.2010р., підписаною повноважною особою, позивач просив не приймати до розгляду вищезазначену заяву про збільшення позовних вимог та розглянути справу в межах заявлених у позові вимог.

Відповідач у жодне судове засідання не прибув, своїм правом на захист інтересів не скористався, вимоги ухвал суду не виконав, письмовий відзив на позов не надав, причин такого не пояснив, хоча про розгляд справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АД №№082989-082990 та довідки головного управління статистики в Донецькій області №14/4-20/49 від 06.01.2010р., відповідач – Приватна виробничо-комерційна фірма "САНАВА" зареєстрована як юридична особа за адресою: 83050, м.Донецьк, вул.Щорса, 45.

У зв’язку з вищевикладеним справа розглянута за наявними в ній матеріалами відповідно до приписів ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача суд

Відповідно до ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів; підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Між позивачем та відповідачем укладено договір поставки №4 від 29.01.2009р. (далі по тексту Договір).

Відповідно до п.5.1 Договору, він діє до 31.12.2009р.

З матеріалів справи та пояснень представника позивача вбачається, що у спірний період сторони перебували у договірних відносинах.

Згідно п.1.1 Договору, постачальник (позивач) зобов’язується поставити покупцю (відповідачу), а покупець – прийняти та оплатити ГСМ (бензин, дизельне паливо, масло моторне), далі – Товар.

Згідно п.1.3 Договору, оплата здійснюється на розрахунковий рахунок постачальника в день отримання товару.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст. 526, 527 Цивільного кодексу України боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок та зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Позивач відповідно до умов Договору передав у власність відповідачу дизельне паливо за видатковими накладними № РН-0000106 від 15.07.2009р., № РН-0000098 від 20.07.2009р., № РН-0000110 від 27.07.2009р., № РН-0000112 від 06.08.2009р., № РН-0000132 від 07.09.2009р., № РН-0000142 від 22.09.2009р., № РН-0000153 від 28.09.2009р., на загальну суму 315 799, 00 грн., що підтверджено наявними в матеріалах справи рахунками-фактурами та видатковими накладними, підписаними, у тому числі, повноважним представником відповідача за довіреністю.

Відповідач свої зобов’язання за договором належним чином не виконав, отримане паливо оплатив частково, чим порушив умови договору.

У зв’язку з неповною сплатою отриманого товару, позивач звернувся до суду з вимогою стягнути суму боргу за поставлене паливо у розмірі 253 875, 13 грн. в примусовому порядку.

Шляхом оцінки матеріалів справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд дійшов висновку, що у відповідача перед позивачем на теперішній час наявна сума боргу у розмірі 253 875, 13 грн., яка доведена підтверджена справи, у тому числі актом звірки розрахунків, підписаним обома сторонами без зауважень та скріпленим печатками обох підприємств, та підлягає стягненню.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вищезазначеної норми права позивач просить стягнути з відповідача з 01.10.2009р. по 30.11.2009р. 3% річних у сумі 1 201, 63 грн. та з 01.10.2009р. по 30.11.2009р. інфляційні у сумі 4 793, 38 грн.

Інфляційні та 3% річних перераховані судом відповідно до чинного законодавства, складають 4 793, 38 грн., 3% річних – 1 201, 63 грн.

Таким чином, сума інфляційних та 3% річних підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.

Відповідно до ст.ст.216–218 Господарського кодексу України (436-15) учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно п.п.1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" від 22.11.1996р. №543-96-ВР, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" від 22.11.1996р. №543-96-ВР, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п.4.2 Договору за порушення строків оплати товару покупець зобов’язується заплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка встановлена в цей період, нараховану на суму простроченого платежу за кожен день прострочення.

Враховуючи наведені вище приписи, позивач заявив до стягнення з відповідача пеню у сумі 8 211, 12 грн. за період з 01.10.2009р. по 30.11.2009р.

Сума пені перерахована судом у відповідності до вимог чинного законодавства та складає 8 211, 12 грн.

Таким чином вимоги щодо стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню у повному обсязі.

У позовній заяві позивач також просить, з метою забезпечення позовних вимог, накласти арешт на р/р 26001301525238 у ЦМВ "Промінвестбанку" м.Макіївка, МФО 334516, р/р 26008038068402 в АКІБ "Укрсиббанк" м.Харків, МФО 351005 та майно ПВКФ "Санава".

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно приписів, зазначеної статті підставою для застосування судом заходів забезпечення позову є ситуація, коли невжиття таких заходів може ускладнити чи унеможливити виконання позитивного рішення господарського суду, або як попереджувальний засіб завдання значної шкоди заявнику, причому зазначені припущення мають ґрунтуватися на належних та допустимих доказах.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Статтями 43, 33 Господарського процесуального кодексу України встановлений принцип господарського судочинства, згідно з яким кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Позивачем не надано жодного документу в обґрунтування зазначеної заяви про забезпечення позову.

За таких обставин вимога щодо забезпечення позову задоволенню не підлягає

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи наведене позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до ст. 49 Господарського процесуального Кодексу України.

У судовому засіданні оголошено рішення відповідно до ст. 85 Господарського процесуального Кодексу України.

На підставі ст. 129 Конституції України, ст.ст. 526, 527, 549, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 67, 193, 216- 218 Господарського кодексу України, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" від 22.11.1996р. (543/96-ВР) №543-96-ВР, керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 34, 38, 43, 49, 66, 67, 75, 82- 85 Господарського процесуального Кодексу України, господарський суд

Позовні вимоги Колективного підприємства "УПМС" м. Макіївка до Приватної виробничо-комерційної фірми "САНАВА" м. Донецьк про стягнення боргу – 239 669, 00 грн., 4 793, 38 грн. – індекс інфляції, 1 201, 63 грн. – 3% річних, 8 211, 12 грн. – пені задовольнити.

Стягнути з Приватної виробничо-комерційної фірми "САНАВА" (83050, м.Донецьк, вул.Щорса, 45, р/р 26001301525238 у ЦМВ "Промінвестбанку" м.Макіївка, МФО 334516, р/р 26008038068402 в АКІБ "Укрсиббанк" м.Харків, МФО 351005, ЄДРПОУ 13534186) на користь Колективного підприємства "УПМС" (86117, Донецька область, м.Макіївка. вул.Титова, 6, ЄДРПОУ 23779888, р/р 26006301527952 у філії ЦМВ "Промінвестбанк" м.Макіївка, МФО 334516) заборгованість у сумі 239 669, 00 грн., 4 793, 38 грн. – індекс інфляції, 1 201, 63 грн. – 3% річних, 8 211, 12 грн. – пені, державне мито у сумі 2 538, 75 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236, 00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дати його прийняття.