Заступник прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства фінансів України Публічного акціонерного товариства "Акціонерного комерційного банку "Київ"(далі –Банк або позивач) звернувся до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Техбудлізинг"(далі –ТОВ "Лізингова компанія "Техбудлізинг"або відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором №152/06 від 04.12.2006 (далі - Кредитний договір) у сумі 1 839 907,12 грн. (у тому числі 1 035 000 грн. заборгованості за кредитом, 638 495,75 грн. заборгованості по відсотках за користування кредитом, 106 080,41 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту та 60 330,96 грн. пені за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом).

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем своїх зобов’язань за Кредитним договором.

Відповідач письмових заперечень проти позову не подав, в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні суду, про час і місце його проведення.

Ухвала суду про порушення провадження у справі та призначення судового засідання були надіслані на юридичну адресу відповідача зазначену в позовній заяві та Довідці з Головного управління статистики у м. Києві.

Статтею 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців"передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо такі відомості, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

В той же час, додатковим доказом належного повідомлення відповідача є те, що відповідачем було подано до суду апеляційну скаргу на ухвалу суду від 19.03.2010 про порушення провадження у справі, що було повернуто останньому як така, що не підлягає направлення до апеляційної інстанції, оскільки подана на ухвалу, що не підлягає оскарженню.

За таких обставин, суд не вбачає за необхідне відкладати розгляд справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

04.12.2006 між Банком (Кредитодавець) та ТОВ "Лізингова компанія "Техбудлізинг"(Позичальник) укладено Кредитний договір №152/06, відповідно до якого Кредитодавець зобов’язався надати Позичальнику кредит на поповнення обігових коштів для здійснення статутної діяльності на наступних умовах:

- сума кредиту 1 035 000 грн.;

- строк користування кредитом з 04.12.2006 до 03.12.2007;

- розмір плати за користування кредитом 23% річних (п. 2.1 Кредитного договору), а Позичальник зобов’язався забезпечити своєчасне повернення кредиту, сплату процентів та належне виконання всіх інших своїх зобов’язань за цим Договором, а також сплатити комісії за надання послуг за цим договором згідно діючих тарифів Банку (п. 4.4.1 Кредитного договору).

Пунктом 2.4 Кредитного договору визначено, що проценти за користування кредитом нараховуються в валюті кредиту, починаючи з дня перерахування коштів, щомісячно, не пізніше останнього робочого дня місяця, за період фактичного користування фактичною сумою кредиту, з розрахунку фактичної кількості днів поточного року.

03.05.2007 між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до Кредитного договору, відповідно до якої було визначено, що Позичальник зобов’язується нараховані проценти за користування кредитом перераховувати на рахунок 290099000228717 в АКБ "Київ", МФО 322498 в кінці терміну дії договору.

На виконання умов Кредитного договору позивач 04.12.2006 перерахував відкритий відповідачем рахунок кошти у розмірі 1 035 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1 від 04.12.2006.

Згідно з п. 2.3 Кредитного договору сторонами погоджено, що Позичальник повертає кредит не пізніше 03.12.2007.

03.12.2007 між сторонами було укладено додаткову угоду №2 до Кредитного договору, відповідно до якої строк користування кредитом було продовжено до 20.05.2008, інші умови Кредитного договору залишені без змін.

20.05.2008 між сторонами було укладено додаткову угоду №3 до Кредитного договору, відповідно до якої строк користування кредитом було продовжено до 15.05.2009, інші умови Кредитного договору залишені без змін.

Таким чином, відповідач зобов’язався повернути кредит та сплатити нараховані Банком проценти за користування кредитом за період з 30.05.2007 до 15.05.2009.

Проте, відповідач у встановлений Кредитним договором строк свого зобов’язання щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом належним чином не виконав. Заборгованість відповідача за Кредитним договором станом на 05.01.2010 становить 1 035 000 грн. заборгованості за кредитом та 638 495,75 грн. заборгованості по процентах за користування кредитом.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 1056-1 ЦК України передбачено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7).

Аналогічні положення містяться і у статтях 525, 526 ЦК України.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що відповідач у порушення зазначених норм та умов Кредитного договору свого зобов’язання щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом не виконав.

Факт наявності у відповідача заборгованості за кредитом у сумі 1 035 000 грн. та 638 495,75 грн. по процентах за користування кредитом позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований.

Відтак, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 1 035 000 грн. заборгованості за кредитом та 638 495,75 грн. заборгованості за процентами є законними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 2 статті 193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (статті 1046-1053), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до статей 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 8.1 Кредитного договору передбачено, що при порушенні строку повернення кредиту та сплати процентів за його користування за цим Договором Позичальник сплачує Кредитодавцеві пеню в розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожен день за весь час прострочки.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано. Судом встановлено, що сторонами визначено інший порядок нарахування штрафних санкцій.

В той же час, ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань"передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно з статтею 3 вказаного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналогічні положення закріплені й у частині 2 статті 343 ГК України, відповідно до якої платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, позивач правомірно просить стягнути з відповідача пеню за прострочення строку повернення кредиту (за період з 09.07.2009 до 04.01.2010) та сплати процентів за користування кредитом (за період з 09.07.2009 до 04.01.2010) з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, судом встановлено, що позовні вимоги щодо стягнення пені за прострочення повернення кредиту у сумі 106 080,41 грн. та пені за прострочення сплати відсотків за користування кредитом у сумі 60 330,96 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При розгляді спору по суті судом враховано, що у відповідності до вимог п.4 ст. 3 та п.6 прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про акціонерні товариства" (514-17) з 11.06.2009 Акціонерний комерційний банк "Київ" перейменований на Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний банк "Київ", яким зобов'язано акціонерні товариства внести зміни до статутів щодо свого типу та організаційно-правової форми і зазначити це в назві, підтвердженням цьому є свідоцтво про державну реєстрацію Банку "Київ". Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10.06.2009 №566 (566-2009-п) Банк "Київ"капіталізовано шляхом придбання 99,9 % акцій державою в особі Міністерства фінансів України, у зв'язку з чим позов пред'явлено прокурором в інтересах Міністерства та зазначеного банку.

Судом також враховано, що порушення позичальниками кредитних зобов'язань призводить до погіршення платоспроможності банку та до збільшення невиконаних ним зобов'язань перед кредиторами, в тому числі перед державною в особі Національного банку України та може поглибити кризові явища в банківській сфері та в державі в цілому.

Одночасно, відсутність надходжень коштів за кредитними договорами перешкоджає Банку виконувати свої зобов'язання по виплаті вкладникам (фізичним та юридичним особам) банку нарахованих відсотків по депозитним вкладам, що призводить до порушення прав та інтересів останніх. Конституцією України (254к/96-ВР) закріплений обов’язок держави забезпечувати захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання (стаття 13), та передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом (стаття 55).

Зазначені положення Конституції України (254к/96-ВР) реалізовані у статті 15 ЦК України, відповідно до якої кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також у статті 20 ГК України, згідно з якою держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов’язку по відновленню порушеного права на порушника.

Таким чином, у разі порушення законних прав та інтересів осіб, суд зобов’язаний їх захистити у спосіб передбачений, зокрема, статтею 16 ЦК України, частиною 2 статті 20 ГК України.

Так, пунктом 5 частини 2 статті 16 ЦК України передбачено, що одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов’язку в натурі.

Аналогічне положення міститься і у частині 2 статті 20 ГК України, якою встановлено, що права та законні інтереси суб’єктів господарювання та споживачів захищається, зокрема, шляхом присудження до виконання обов’язку в натурі.

Відповідно до пункту 6 статті 20 Закону України "Про прокуратуру" до повноважень прокурора у межах нагляду за додержанням і застосуванням законів належить повноваження звертатися до суду із заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а підприємств та інших юридичних осіб.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Відтак, виходячи з аналізу зазначених положень норм чинного законодавства, порушені права та інтереси позивача підлягають захисту шляхом присудження до виконання обов’язку відповідача за Договором.

Згідно зі статтею 33 ГПК України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.

Відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог не спростував.

Суми, які підлягають сплаті за витрати, пов’язані з розглядом справи, при частковому задоволенні позову покладаються на відповідача (частина 5 статті 49 ГПК України).

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 82- 85 ГПК України, суд

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Техбудлізинг"(01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 31, код ЄДРПОУ 25404922) на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ"(01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 16-22, ідентифікаційний код 14371869, п/р 373970005980 в ПАТ "АКБ "Київ", МФО 322498) заборгованість за Кредитним договором №152/06 від 04.12.2006 у сумі 1 839 907 (один мільйон вісімсот тридцять дев'ять тисяч дев'ятсот сім гривень) 12 копійок, яка складається із заборгованості за кредитом у сумі 1 035 000 (один мільйон тридцять п'ять тисяч) гривень, заборгованості по відсотках за користування кредитом у сумі 638 495 (шістсот тридцять вісім тисяч чотириста дев'яносто п'ять) гривень 75 копійок, пені за прострочення сплати відсотків за користування кредитом у сумі 60 330 (шістдесят тисяч триста тридцять) гривень 96 копійок та пені за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 106 080 (сто шість тисяч вісімдесят) гривень 41 копійка.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Техбудлізинг"(01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 31, код ЄДРПОУ 25404922) на користь Державного бюджету України 18 399 (вісімнадцять тисяч триста дев’яносто дев’ять) гривень 07 копійок державного мита та 236 (двісті тридцять шість) гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Представники:
від прокуратури –	Чипова О.В. (представник за посвідченням);