Суть справи: Позивач просить ухвалити рішення про звернення стягнення на предмети іпотеки, згідно умов договорів іпотеки від 17.08.2007р., від 17.08.2007р. та від 31.10.2008р.

Пояснює, що внаслідок невиконання генерального договору на здійснення кредитних операцій №12/05-Гд-07 від 15.08.2007р., кредитного договору №12/18-Кл-07 від 21.08.2007р., відповідач заборгував йому 13 748 974 грн. 66 коп., із них: 12 379 228 грн. 80 коп. - заборгованість за кредитом; 1 255 421 грн. 23 коп. - проценти за користування кредитом та 114 324 грн. 63 коп. - пеня за неналежне виконання грошових зобов’язань.

Просить позов задовольнити.

Відповідач-1 позов не визнає, посилаючись на те, що сума боргу по кредиту складає 7 637 235 грн. 60 коп., а відсотки 1 034 247 грн. 62 коп.

Просить вийти за позовні вимоги позивача, дослідити суму боргу та визнати недійсною додаткову угоду №1 від 15.02.2008р. до кредитного договору.

Також просить зменшити суму пені, посилаючись на тяжкий фінансовий стан.

Відповідач-2 позов не визнає, посилаючись на те, що позивач не довів в належному порядку суму боргу позичальника. Вважає, що така завищена.

В зустрічній позовній заяві №01/845 від 01.04.2010р. ВАТ "Темза" просить визнати недійсними договори іпотеки №3757 та №3759 від 17.08.2007р.

Пояснює, що такі заключені під впливом обману. Банк попросив заключити дані договори до тих пір, доки не буде заключений договір іпотеки №3803 від 31.10.2008р. Коли останній договір іпотеки був заключений, банк не погоджувався на розірвання договорів від 17.08.2007р.

Під впливом обману банк одержав в іпотеку землю та нерухомість на суму 37 067 000 грн. В той час, як сума кредиту разом з відсотками складає 8 700 000 грн.

Стверджує, що при заключенні договору іпотеки від 17.08.2007р. він не був власником квартир. Такі передані у власність Кооперативу "Союз" за рік до заключення договору іпотеки. Про це знав представник банку, але він погодився на деякий час заключити договір на квартири, пообіцявши, що такий буде розірваний після того, як буде заключений договір іпотеки на верхню землю.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін і приймаючи до уваги, що:

І. Керуючись ст. 77 Господарського процесуального кодексу України суддя 12.05.2010р. оголосив перерву в засіданні в межах встановленого строку. 21.05.2010р. засідання продовжилось.

ІІ. В судовому засіданні перед розглядом справи представникам сторін роз’яснено їх права і обов’язки, передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України.

ІІІ. 1) Відповідач-1 звернувся в суд з клопотанням від 11.05.2010р. №01/855, в якому просить для захисту прав і законних інтересів іпотекодавця і позичальника вийти за межі позовних вимог позивача і розглянути питання фактичного боргу боржника перед банком. Пояснює, що зазначена в договорі сума, не означає, що це сума фактичного боргу. Просить перепровірити також розрахунки по відсотках і пені. Врахувати його тяжкий фінансовий стан і зменшити суму пені. Визнати недійсною додаткову угоду №1 від 15.02.2008р. до кредитного договору, так-як така підписана з порушенням вимог чинного законодавства.

Клопотання відповідача заслуговує на увагу, а тому суддя, керуючись ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, виходить за межі позовних вимог банку, так-як це необхідно для захисту прав та інтересів іпотекодавця, і перед розглядом питання на предмет іпотеки розглядає питання боргу позикодавця перед банком.

2) В підтвердження суми заборгованості відповідача-2 перед позивачем останній надав у суд:

- генеральний договір на здійснення кредитних операцій № 12/05-ГД-07 від 15.08.2007р. (в подальшому генеральний договір);

- кредитний договір з відкриття кредитної лінії № 12/18-КЛ-07 від 21.08.2007р. (в подальшому кредитний договір);

- 2 додаткові угоди: №1 від 15.02.2008р. та №2 від 27.06.2008р.

Із вищезазначених договорів вбачається, що:

а) 15.08.2007р. позивач та Кооператив "Союз" заключили генеральний договір на здійснення кредитних операцій за № 12/05-ГД-07, в якому передбачили, що:

- банк на підставі даного договору надає послуги відповідачеві по здійсненню кредитних операцій. Порядок і умови надання таких послуг визначаються в додаткових договорах, що укладаються в рамках цього генерального договору (п. 1.1. договору);

- загальні умови, на яких банк надає послуги є ліміт суми всіх діючих кредитних договорів, укладених в межах даного договору 7 827 500 грн. (п. 1.2. договору);

- надання послуг здійснюється шляхом укладання окремих кредитних договорів, які є невід'ємною частиною генерального договору (п. 2.1. договору);

- сума заборгованості по всіх кредитних договорах, укладених в межах даного договору, не може перевищувати суму ліміту (п. 2.2. договору);

В додатковій угоді № 1 від 15.02.2008р. до генерального договору сторони домовились:

- ліміт договору –це гранично припустима сума заборгованості в загальній сумі всіх кредитних договорів (п. 1. додаткової угоди);

- банк зобов'язується надати відповідачеві кредитні послуги у валюті, вказаній в цьому договорі, в рамках ліміту, встановленого в базовій валюті 7 827 500 грн., у порядку і на умовах зазначених в цьому договорі (п. 1.1. додаткової угоди);

- стосовно кожної кредитної послуги в межах цього договору оформляється додаткова угода, яка є невід'ємною частиною даного договору (п. 1.1.1. додаткової угоди);

- базовою валютою є гривня. Під базовою валютою розуміється валюта, в яку перераховуються суми кредитних коштів в різних валютах (п. 1.1.3. додаткової угоди);

- загальна сума наданих кредитних послуг за всіма угодами не може перевищувати ліміту договору, незалежно від виду валюти наданих кредитних послуг (п. 1.1.6. додаткової угоди).

Вищезазначене підтверджує, що для здійснення кредитних операцій в генеральному договорі № 12/05-ГД-07 від 15.08.2007р. позивач і Кооператив "Союз" узгодили, що банк надає кооперативу "Союз" кредит, ліміт якого не повинен перевищувати 7 827 500 грн., сума заборгованості також не може перевищувати 7 827 500 грн. Гривня є базовою валютою і ліміт розраховується в гривнях, незалежно від того в якій валюті кооператив одержав кредит.

Кредитна лінія може бути відкрита і в іноземній валюті (євро, долар). Але незважаючи на те, в якій валюті буде відкрита кредитна лінія, борг позичальника не може перевищувати 7 827 500 грн. Тобто, борг позичальника на 1 550 000 дол. США не може перевищувати 7 827 500 грн.

Позичальник має право отримати кредит, загальна сума якого не може перевищувати ліміт (п. 1.1.7. додаткової угоди).

Отже, в генеральному договорі сторони по договору передбачили, що заборгованість позичальника перед банком не повинна перевищувати 7 827 500 грн.

Визначивши в договорах, що сума 7 827 500 грн. –це гранично припустима сума заборгованості по всіх договорах, і що вона не може перевищувати суму ліміту, суд вважає, що банк і позичальник тим самим погодили, що ризик зміни обставин несе банк.

Тобто, в разі знецінення гривні, позичальник не несе ризик, який пов'язаний з знеціненням національної валюти, навіть і в тому разі, коли кредитна лінія відкрита в доларах США.

Дані умови договору відповідають п. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України та п. 1 ст. 345 Господарського кодексу України, які передбачають, що: "кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені на власний ризик залучених коштів."

б) 21.08.2007р. позивач і Кооператив "Союз" заключають кредитний договір № 12/18-КЛ-07 (з відкриттям кредитної лінії) в межах Генерального договору на здійснення кредитних операцій № 12/05-ГД-07 від 15.08.2007р.

Навіть в назві кредитного договору зазначено, що кредитна лінія повинна відповідати генеральному договору (укладається в межах генерального договору).

В даному кредитному договорі сторони по договору погодили:

- фінансування господарської діяльності відповідача шляхом відкриття кредитної лінії. Встановили ліміт кредитної лінії 1 550 000 дол. США (п. 1.1. договору);

- повернення кредиту здійснюється в тій валюті, в якій він був наданий шляхом перерахування коштів на кредитний рахунок (п.2.2. договору).

У виконання умов кредитного договору банк відкрив кооперативу кредитну лінію в доларах США (1 550 000 дол. США), в рамках ліміту, встановленого в базовій валюті, що дорівнює ліміту всіх діючих кредитних договорів, укладених в межах генерального договору в сумі 7 827 500 грн. (п. 1.2. генерального договору).

Дана кредитна лінія відкрита з врахуванням вартості долара на той час –5 грн. 05 коп. (7 827 500 грн. дорівнює 1 550 000 дол. США).

Поскільки, в кредитному договорі сторони не змінили ліміт всіх діючих договорів, тому слід вважати, що після заключення кредитного договору гривня є базовою валютою.

Відтак, з врахуванням п.2.2. генерального договору та п. 1.1.6. додаткового договору, борг кооперативу перед банком не повинен перевищувати 7 827 500 грн., незважаючи на те,що кредитна лінія була відкрита в доларах США.

Тобто, в кредитному договорі сторони не змінили домовленість по генеральному договору. Тому слід вважати, що і після заключення кредитного договору, сума, що підлягає сплаті не залежить від валюти США.

в) Згідно ст. 55, 175 Господарського кодексу України, зобов'язання між банком та кооперативом є майново-господарськими зобов'язаннями, які виникли з кредитного договору і регулюються Цивільним кодексом України (435-15) з врахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (436-15) .

Тобто, при вирішенні спору відносно застосування валюти, суд повинен виходити із вимог Господарського кодексу України (436-15) . Ст. 334 Господарського кодексу України стверджує, що банк в своїй діяльності керується цим кодексом та іншими законодавчими актами та є суб'єктом господарювання (ст. 336 Господарського кодексу України).

Тому слід вважати, якщо банк по договору бере зобов’язання виплатити суму кредиту позичальнику, то він використовує валюту, як засіб платежу.

г) ст. 198 Господарського кодексу України гласить: "Грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути вираженні і підлягають оплаті в гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства".

Кооперативу "Союз" не надано право одержувати кредит від банку в доларах США (не надано право засобу платежу з банком, який знаходиться в Україні), так-як в позичальника відсутня індивідуальна ліцензія на використання готівкової іноземної валюти (ст. 99 Конституції України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 від 19.02.1993р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ст. 3 Закону України "Про платіжні системи і перерахування грошей в Україні").

Згідно п. 13 Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 від 19.02.1993р. (15-93) , банк, як агент валютного контролю, не мав права надавати кооперативу кредит в іноземній валюті, так-як він виконує обов’язки агента валютного контролю (п. 2 ст. 13 Декрету), а зловживання даним обов’язком не допускається (п. 3 ст. 13 Декрету).

При таких обставинах, суд вважає, що в генеральному договорі сторони правильно встановили ліміт всіх діючих договорів (кредитного і додаткових) в гривнях. Зазначивши, що заборгованість по даному генеральному договорі, незважаючи на те, в якій валюті відкрита кредитна лінія, не повинна перевищувати даного ліміту в сумі 7 827 500 грн. Такі умови договору відповідають ст. 533 Цивільного кодексу України.

Відтак, з врахуванням п. 2.2. кредитного договору, який передбачає повернення кредиту в тій самій валюті, в якій він був перерахований, слід вважати, що поверненню підлягає тільки та кількість доларів, яка не перевищує ліміт всіх діючих кредитних договорів, в сумі 7 827 500 грн.

Тобто, тільки долари в тій вартості, які не перевищують 7 827 500 грн.

д) У виконання умов договорів (відкрита кредитна лінія в доларах при ліміті в гривнях) банк відкрив позичальнику валютний рахунок в доларах США та поточний рахунок в гривнях.

Перераховуючи позичальнику на його іноземний рахунок кредит в доларах США, банк тим самим порушив цільове призначення кредиту, яке виражене в поповненні обігових коштів позичальника, так-як долари кооператив "Союз" не міг використати для будівництва будинків в м. Тернополі по вул. Нечая, 25.

В зв’язку з чим, позичальник вимушений був доручити банку продати іноземну валюту та перерахувати на його поточний рахунок гривневий еквівалент від проданої валюти.

Що підтверджено заявками про продаж іноземної валюти №001 від 21.08.2007р., №002 від 04.09.2007р., №003 від 11.09.2007р., №004 від 02.10.2007р., №005 від 16.10.2007р., №006 від 30.10.2007р., №008 від 26.12.2007р. та меморіальними валютними ордерами.

За дані банківські операції банк отримав комісійну винагороду в сумі 22 589 грн. 77 коп.

Отже, позичальник міг використати свої обігові кошти тільки після відповідних банківських послуг (обмін доларів на гривні, при тому дані гривні були еквіваленті долару) і одержати по даному кредиту гривні в сумі 7 637 235 грн. 60 коп., яка еквівалентна 1 512 324 дол. США.

Суд вважає, якби не було обміну даної іноземної валюти, якби позичальник мав право використовувати в своїй підприємницькій діяльності долари США, то і тоді сума заборгованості не могла б перевищувати ліміт, встановлений в генеральному договорі, незалежно від кількості валюти наданих кредитних послуг. Не могла перевищити 7 827 500 грн.

Про що сторони і домовились в генеральному договорі.

е) 15.08.2007р. позивач заключив з поручителями Мікрюковим В.О.; Шевчук О.С. та Мікрюковою Д.Г. договора поруки, в яких сторони передбачили, що зобов’язання позичальника перед банком випливають із генерального договору на здійснення кредитних операцій №1205-ГД-07 від 15.08.2007р. В зв’язку з чим, поручителі зобов’язуються відповідати перед банком по зобов’язанням кооперативу Союз. В разі неповернення кредиту, повернути такий в сумі 7 827 500 грн. (п. 1 договорів поруки від 15.08.2007р.).

Отже, в день заключення генерального договору, банк заключив з фізичними особами договори поруки, якими поручителі поручилися перед кредитором боржника, за невиконання останнім свого обов’язку, відшкодувати банку солідарно суму боргу 7 827 500 грн. (ст. 553 Цивільного кодексу України).

Вищенаведене ще раз підтверджує, що 15.08.2007р. банк заключив з кооперативом "Союз" генеральний договір №1205-ГД-07 від 15.08.2007р. на одержання кредиту, який не повинен перевищувати ліміт в гривнях, а відтак і заборгованість позичальника теж не повинна перевищувати ліміт в гривнях в сумі 7 827 500 грн.

є) Згідно Словника.net –"Найповніший та найактуальніший універсальний тлумачний словник української мови в мережі", слово "еквівалент" означає: "щось рівноцінне, рівнозначне, рівносильне, те що повністю відповідає чому-небудь або може його замінити, або виражати".

Отже, по даній справі, згідно п. 1.2. генерального договору, слід вважати, що ліміт всіх кредитних договорів в сумі 7 827 500 грн., укладених в межах даного договору, рівносильний 1 550 000 дол. США. В якій валюті би даний кредит не видавався і в якій кількості, сума заборгованості його не може перевищувати 7 827 500 грн. (п. 2.2. генерального договору), навіть незважаючи на те, що в заявах про видачу траншу від: 12.06.2008р., 19.05.2008р., 07.07.2008р., 03.07.2008р., 21.04.2008р., 14.07.2008р., 18.07.2008р., 31.07.2008р. та 09.07.2008р. позичальник просив надати кредитні кошти в доларах США.

Слід зазначити, що в даних заявках на видачу траншу позичальник зазначає, що транш в доларах він одержує в межах ліміту кредитної лінії, що діє в межах генерального договору.

Тобто, навіть у заявках кооператив "Союз" визначає еквівалент долара у відповідності з національною валютою. Визначає, що надані йому, так би мовити долари, якими він, в основному, не скористався, повинні не перевищувати ліміт 7 827 500 грн.

ж) Ст. 1049 Цивільного кодексу України гласить: "позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем".

Поскільки, перераховані на валютний рахунок долари є еквівалентом гривні, то слід вважати, що повернувши гривні в еквіваленті доларів позикодавець повертає кошти в тій самій сумі, що була йому перерахована.

Станом на 17.09.2009р. банк перерахував кооперативу "Союз" кредит в сумі 7 635 318 грн. На день розгляду справи сума кредиту не повернута. Тому вимоги позивача в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на суму боргу 7 635 318 грн. слід визнати обґрунтованими.

Заборгованості по відсотках за кредитом з 21.08.2007р. по 26.08.2008р. немає

Заборгованості по відсотках за кредитом з 27.08.2008р. по 17.09.2009р. (15,25%) - 1 034 247 грн. 62 коп.

Пеня за неналежне виконання грошових зобов’язань складає 87 346 грн. 96 коп.

З 17.03.2009р. по 14.06.2009р. –37 175 грн. 79 коп. (облікова ставка 12%);

15.06.2009р. по 11.08.2009р. –29 547 грн. 10 коп. (облікова ставка 11%);

12.08.2009р. по 17.09.2009р. –20 624 грн. 08 коп. (облікова ставка 10,25%);

Всього борг: 8 756 912 грн. 58 коп.

3) При підрахунку заборгованості позивальника перед банком суд також врахував прохання товариства "Темза", вийшов за межі позовних вимог позивача, детально розглянув додаткову угоду № 1 від 15.02.2008р. до кредитного договору від 21.08.2007р.

а) В даній угоді сторони передбачили, що:

- на день підписання даної угоди банк надав кооперативу кредитні кошти у ліміті за кредитною лінією в сумі 1 550 000 дол. США. Позичальник зобов’язується повернути банку кредитні кошти на умовах зазначених в даній додатковій угоді (п. 1 додаткової угоди);

- позичальник повинен повернути суму кредиту, наданого в межах такого ліміту кредитної лінії (п. 2.2 додаткової угоди).

Отже, в додатковій угоді до кредитного договору, підписаної сторонами після виконання банком своїх договірних зобов’язань як по генеральному так і по кредитному договору на 73,3%, сторони змінили ліміт всіх діючих договорів 7 827 500 грн., зазначивши замість даного ліміту ліміт кредитної лінії 1 550 000 дол. США, і зобов’язали тим самим позичальника повернути кредитні кошти, виражені в ліміті кредитної лінії (в ліміті 1 550 000 дол. США). Що є порушенням п.п. 1.1; 1.2; 2.2 Генерального договору

Кооператив "Союз" не визнає умови банку по додатковій угоді № 1 від 15.02.2008р. по кредитному договору.

Пояснює, що така була підписана під примусом. Банк погрожував, що в разі не підписання даної угоди він зобов’яже його достроково повернути кошти (достроково розірве договір).

б) При розгляді даного питання суд встановив:

- згідно ст. 653 Цивільного Кодексу України, угода щодо зміни договору сама є договором. В процесі її укладання поширюються всі правила, передбачені Главою 52 Цивільного Кодексу України (435-15) .

- Частина 4 ст. 653 Цивільного Кодексу України встановлює загальне правило, відповідно до якого договір може змінюватися сторонами лише на майбутнє.

Відтак, сторони по генеральному та кредитному договорах, не мали права змінювати умови таких договорів після виконання банком умов договору на суму 5 739 931 грн., які еквівалентні 1 136 620 дол. США (після надання кредиту в розмірі 73,3%). Не мали права змінювати умови договорів, які виконані банком з врахуванням умов діючих на той час генерального та кредитного договорів.

Одержуючи до 15.02.2008р. кредит в еквіваленті 1 550 000 дол. США, кооператив виходив із того, що йому прийдеться повертати такий в сумі, яка не перевищує 7 827 500 грн., як це передбачено в діючих на той час договорах.

Підписавши 15.02.2008р. зміни до даних договорів, позичальник позбавився того, на що він розраховував при укладанні генеральної угоди. Позбавився права повернути кредит в розмірі, передбаченому при укладанні генерального договору.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що заключені між позичальником та банком договори є договорами приєднання (ст. 634 Цивільного Кодексу України).

Позичальник, підписуючи 15.02.2008р. додаткову угоду, не міг запропонувати банку свої умови договору. В зв’язку з чим був позбавлений прав, які б він звичайно мав, підписуючи другий вид договору (в разі незгоди підписати такий з протоколом розбіжностей).

Умови договору, підписаного через 6 місяців після підписання генерального та кредитних договорів, відносно зобов’язання повернути кредитні кошти в доларах, обтяжливі для позичальника, який приєднався.

Кооператив "Союз" стверджує, що якби у нього була можливість брати участь у визначенні умов договору нарівні з банком, він не підписав би додаткової угоди, яка на час розгляду справи принесла йому дуже великі збитки.

Слід також зазначити, що в додатковій угоді зазначені дані, які суперечать одна одній.

Так, в п. 1 додаткової угоди сторони стверджують, що банк уже дав позичальнику у користування кредитні кошти в сумі 1 550 000 доларів США. Позичальник з 15.02.2008р. зобов’язується ці кошти повернути в порядку та умовах, зазначених в даній угоді.

Дальше чомусь сторони стверджують, що банк не надав, а надає кредит (тепер не минулий, а теперішній час). Фактичне встановлення ліміту кредитної лінії за цією угодою буде здійснено протягом 5 днів, з моменту укладання цієї угоди (тут зазначено, що ліміт кредитної лінії при підписані цієї угоди фактично не здійснено, а буде здійснено).

При дослідженні цього питання суд встановив, що станом на 15.02.2008р. позивач перерахував позичальнику 5 739 931 грн. або 1 136 620 дол. США.

Отже, на час заключення додаткової угоди, кошти банком позичальнику в ліміті 7 827 500 грн. або 1 550 000 дол. США перераховані не були.

Що підтверджує, що в додатковій угоді №1 від 15.02.2008р. викладені дані невідповідаючі дійсності.

При таких обставинах суд вважає, що зміст додаткової угоди № 1 від 15.02.2008р. до кредитного договору № 12/18-пл-07 від 21.08.2007р. протирічить Цивільному Кодексу України (435-15) , що є підставою недійсності даної додаткової угоди з моменту її заключення (ст. 203, 215 Цивільного Кодексу України).

Тому суд визнає дану угоду недійсною.

Відтак, дана додаткова угода не створює для банку та позичальника юридичних наслідків.

А суд, визначивши суму боргу кооперативу перед банком, керувався тільки генеральним та кредитним договорами без змін, внесених через 6 місяців після підписання кредитного договору і після виконання банком своїх кредитних обов’язків по генеральному та кредитному договорах на 73,3%.

ІV. Іпотека –вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки (ст. 1 Закону України "Про іпотеку").

У разі порушення іпотекодавцем обов’язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов’язання (ст. 12 Закону).

Банк не представив доказів порушення іпотекодавцем (майновим поручителем) обов’язків, встановлених іпотечним договором, тому ВАТ "Тернопільський електромеханічний завод" та Банк мають виконувати взяті на себе зобов’язання по даних договорах.

17.08.2007р. позивач та два відповідачі заключили договір іпотеки на земельну ділянку площею 1,5000 га, що знаходиться за адресою вул. Д.Нечая, 25, м. Тернопіль, яка належить ВАТ "Темза".

Даний договір підписаний представниками банку, позичальника та майнового поручителя.

В п. 1.1 даного договору сторони передбачили, що майновий поручитель (ВАТ "Темза") зобов'язується повернути кредит в розмірі 7 827 500 грн. в термін до 13.08.2010р. і сплатити проценти та штрафні санкції.

Отже, в договорі іпотеки, який є одним із видів застави (ст. 575 Цивільного кодексу України) сторони передбачили, що банк, у разі невиконання кооперативом Союз зобов’язання по генеральному і кредитному договорах, має право одержати задоволення за рахунок ВАТ "Темза", який зобов’язався до 13.08.2010р. повернути банку кредит в розмірі 7 827 500 грн., проценти та штрафні санкції.

У випадку невиконання позичальником та майновим поручителем зобов’язань за даним договором іпотеки від 17.08.2007р., банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки (п. 2.1.4. Договору).

Відтак, згідно домовленості сторін по вищезазначеному договору іпотеки від 17.08.2007р., у ВАТ "Темза" є час до 13.08.2010р. відшкодувати банку 7 827 500 грн., проценти та штрафні санкції.

Тому, в частині звернення стягнення на предмет іпотеки по договору іпотеки від 17.08.2007р. позовні вимоги позивача щодо звернення стягнення на земельну ділянку площею 1,5000 га кадастровий номер 6110100000-02-011-0019, що знаходиться за адресою вул. Д.Нечая, 25, м. Тернопіль, слід визнати необґрунтованими і вони не підлягають задоволенню.

V. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону (ст. 328 Цивільного кодексу України). Право власності на нову річ, яка створена особою, набувається нею. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (ст. 331 Цивільного кодексу України) і згідно ст. 346 Цивільного кодексу України має право на відчуження свого майна.

09.11.2006р. ВАТ "Тернопільський електромеханічний завод" уклало договір передачі нерухомого майна №09/11-2006 Кооперативу "Союз".

Із даного договору, акту звіряння розрахунків від 02.10.2006р., акту приймання-передачі майна від 14.11.2006р., вбачається, що власник будматеріалів, обладнання, які були використані в процесі будівництва 14 квартир загальною площею 1 103,43 кв.м. передав у власність Кооперативу "Союз".

Передача товаро-матеріальних цінностей (будматеріалів та обладнання) за борг ВАТ перед Кооперативом на суму 700 410 грн. 36 коп. проведена по зобов’язанню купівлі-продажу.

В договорі №09/11-2006 предметом договору купівлі-продажу є майнові права на товар (ст. 656 Цивільного кодексу України).

Отже, на час заключення ВАТ "Тернопільський електромеханічний завод" з банком договору іпотеки від 17.08.2007р., власником матеріалів, обладнання ..тощо.., які були використані в процесі будівництва 14 квартир загальною площею 1 103,43 кв.м., і які знаходяться в 124-х квартирному житловому будинку, розташованому в м. Тернополі по вул. Нечая, 25 був Кооператив Союз.

Заперечення банку відносно даного питання незаконне, так-як:

- ст. 182 Цивільного кодексу України тлумачить, що реєстрації підлягають права власності тільки на об’єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації. Право власності на новостворене майно виникає після прийняття даного рухомого майна в експлуатацію, з моменту його реєстрації (ст. 331 Цивільного кодексу України).

Багатоквартирний будинок по вул. Нечая, 25 у м. Тернополі, на час підписання договору купівлі-продажу і навіть на час розгляду справи, в експлуатацію не прийнятий.

При таких обставинах слід вважати, що:

- договір передачі нерухомого майна від 09.11.2006р. є законним і встановлює право власності Кооперативу Союз на будівельні матеріали .. тощо, і для його законності не потрібно ні нотаріального посвідчення, ані державної реєстрації.

- договір іпотеки від 17.08.2007р., відносно передачі в іпотеку ВАТ "Темза" банку 13 квартир, заключений не власником будматеріалів та обладнання, які були використані в процесі будівництва будинку, в якому знаходились квартири.

Заключений з товариством, яке не мало права передавати в іпотеку товаро-матеріальні цінності, оскільки останні не були його власністю.

Тому, даний договір не може бути спрямований на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків.

Відтак, зміст правочину суперечить Цивільному кодексу України (435-15) , актам цивільного законодавства. Відсутність даної вимоги, додержання якої є необхідним для чинності правочину (ст. 203 Цивільного кодексу України) є підставою недійсності правочину (ст. 215 Цивільного кодексу України).

Тому суд, вважає за необхідне договір іпотеки від 17.08.2007р., заключений між позивачем і двома відповідачами відносно передачі в іпотеку 13 квартир, розташованих в будинку по вул. Нечая, 25 в м. Тернополі, визнати недійсним з моменту його заключення.

VI. При розгляді справи також враховувалось:

1) Згідно п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Отже, законодавець передбачив, що зазначений в договорі розмір пені може бути застосований в тому разі, якщо розмір пені не встановлено законом.

Аналогічне вказано і в п. 6 даної статті: штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Нацбанку України, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Закон України №543/96 від 22.11.1996р. "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) тлумачить, що цей закон регулює договірні правовідносини щодо відповідальності за грошовими зобов’язаннями.

Платники грошових коштів сплачують за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (п. 1 Закону (543/96-ВР) ). Розмір пені, передбачений договором, не може перевищувати подвійної облікової ставки Нацбанку України.

Сторони в договорах (п. 7.1., 7.2. генерального та п. 2.4. кредитного договорів) передбачили конкретний розмір пені.

Суд стягує пеню, передбачену в договорах, але з врахуванням подвійної облікової ставки Нацбанку України.

Підрахована судом пеня також стягується з врахуванням п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, який зазначає: "Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань, припиняється через 6 місяців, від дня, коли зобов’язання мало бути виконано."

Отже, за період з 17.03.2009р. по 17.09.2009р. за несплату процентів в сумі 1 034 247 грн. 62 коп. або 204 801,50 дол. США. Кооператив "Союз" повинен сплатити банку 87 346 грн. 96 коп. пені.

2) Пеня, згідно ст. 230 Господарського кодексу України, є штрафною санкцією. Стягується згідно ст. 231 Господарського кодексу України та Закон України №543/96 від 22.11.1996р. "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) , в розмірі, передбаченому в договорах, але розмір її не повинен перевищувати подвійної облікової ставки Нацбанку України, що діяла у період, за який нараховується пеня.

Пеня сплачується в разі невиконання або неналежного виконання грошових зобов’язань (ст. 610, 611 Цивільного кодексу України). Стягується при наявності вини, як підстави відповідальності (ст. 614 Цивільного кодексу України та ст. 218 Господарського кодексу України).

Суд має право зменшити розмір пені (ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 616 Цивільного кодексу України).

Із вищенаведеного вбачається, що пеню, як вид штрафних санкцій, не можна стягувати в безспірному порядку. Тим паче в першу чергу.

Ст. 534 Цивільного кодексу України, на яку посилається банк, передбачає черговість погашення вимог за грошовими зобов’язаннями в разі виконання рішення суду, визнаної претензії боржником або перерахування коштів в меншому розмірі.

Тому слід вважати, що на дані правовідносини позичальника з банком ст. 534 Цивільного кодексу України не розповсюджується.

3) ВАТ "Тернопільський електромеханічний завод" стверджує, що договора іпотеки від 17.08.2007р. були підписані під впливом обману.

Пояснює, що при заключенні генерального договору позивач та 2 відповідачі по даній справі погодилися дати в заставу землю на верхній території заводу.

Але поскільки тоді не було дозволу акціонерів на таку заставу, то банк запропонував, щоб до заключення договору іпотеки на верхню землю, тимчасово заключити договора іпотеки на нижню землю, на якій розташований недобудований дольовий будинок та на 13 квартир в багатоквартирному будинку.

Банк пообіцяв: "коли тільки буде заключений договір на верхню ділянку землі зі всіма його будівлями, заставна вартість якого 17 328 000 грн., то він розірве з нами договора на землю і квартири, які будувалися, в основному, на кошти дольовиків".

Коли був заключений договір іпотеки від 31.10.2009р. на верхню землю зі всіма її будівлями, ВАТ "Тернопільський електромеханічний завод" звернулося до банку з проханням про зняття заборони на нижню земельну ділянку та квартири. Банк відмовив в проведенні таких дій (листи ВАТ: №01/759 від 17.11.2008р.; 01/749 від 30.09.2008р.; лист банку №2109 від 22.05.2009р., додаткова угода №2 від 27.06.2008р.)

Банк заперечує твердження відповідача-1. Не визнає факт обману шляхом обіцянки.

Пояснює, що ВАТ "Темза", як пообіцяв, так і заключив договора іпотеки на все своє майно.

При розгляді даного питання суд встановив, що ВАТ "Темза" не довів, що три договори іпотеки на суму 33 381 950 грн. він заключав під впливом обману. Письмово не довів обіцянок банку.

Але поскільки, ВАТ "Темза" стверджує, що такі є, але в даний час не можуть бути надані, то суд вважає за доцільне позовні вимоги ВАТ, які ґрунтуються на ст. 230 Цивільного кодексу України, залишити без розгляду.

Тим паче, що договір іпотеки на квартири визнаний недійсним на підставі інших статей Цивільного кодексу України (435-15) .

VII. Видатки по державному миту по основному позову в сумі 25 500 грн. слід покласти на ВАТ "Тернопільський електромеханічний завод" (ст. 49 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 44, 47-1 Господарського процесуального кодексу України, Постанови Кабінету Міністрів України №1258 від 21.12.2005р. (1258-2005-п) , витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу по основному позову, пов’язані з розглядом даної справи в сумі 236 грн. покласти на ВАТ "Тернопільський електромеханічний завод".

VIIІ. Видатки по державному миту по зустрічному позову, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покласти на позивача.

Відповідно до ст. 44, 47-1 Господарського процесуального кодексу України, Постанови Кабінету Міністрів України №1258 від 21.12.2005р. (1258-2005-п) , витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу по зустрічному позову, пов’язані з розглядом даної справи в сумі 236 грн. покласти на позивача.

Керуючись вищезазначеним, ст.ст. 43, 49, 82, 84, 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

1) Встановити, що борг Кооперативу "Союз" перед Публічним акціонерним товариством "Універсал Банк" по договорам на здійснення кредитних операцій складає 8 756 912 грн. 58 коп.

2) Провести звернення стягнення на предмет іпотеки по договору іпотеки від 31.10.2008р. на земельну ділянку площею 0,9953 га, кадастровий номер 6110100000:02:0110038 та будівлі і споруди, загальною площею 5075,90 кв.м., розташовані в м. Тернополі, по вул. Д.Нечая, 25, яка є власністю Відкритого акціонерного товариства "Тернопільський електромеханічний завод". Вилучені від продажу кошти перерахувати Публічному акціонерному товариству "Універсал Банк" в сумі 8 756 912 грн. 58 коп.

3) В зверненні стягнення на предмет іпотеки по договору іпотеки від 17.08.2007р. на земельну ділянку для житлово, житлово-будівельних, гаражно і дачно-будівельних кооперативів, площею 1,5000 га, кадастровий номер 6110100000:02:011:0019, що знаходиться за адресою: м. Тернопіль вул. Д.Нечая, 25 –відмовити.

4) Визнати недійсним договір іпотеки від 17.08.2007р. на передачу в іпотеку 13 квартир, розташованих в м. Тернополі по вул. Нечая, 25.

5) Визнати недійсною додаткову угоду №1 від 15.02.2008р. до кредитного договору №12/18-КЛ-07 від 21.08.2007р.

6) Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Тернопільський електромеханічний завод" вул. Полк. Д. Нечая, 25, м. Тернопіль (ідент. код 01267917) на користь позивача Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" вул. Автозаводська, 54/19, м. Київ (ідент. код 21133352): 25 500 грн. в повернення сплаченого державного мита та 236 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

7) Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" вул. Автозаводська, 54/19, м. Київ (ідент. код 21133352) на користь Відкритого акціонерного товариства "Тернопільський електромеханічний завод" вул. Полк. Д. Нечая, 25, м. Тернопіль (ідент. код 01267917): 85 грн. в повернення сплаченого державного мита та 236 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня підписання рішення "21"травня 2010 року через місцевий господарський суд.