Товариство з обмеженою відповідальністю "Московський міст" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Приватного підприємства "А-Транс" 38007,62грн.(18500грн.-основного боргу, 7 716,21грн.-пені, 907,90грн.-відсотки за користування товарним кредитом, 611057грн.-18% річних, 4772,94грн.-інфляційне збільшення суми боргу) заборгованості за Договором №18/07/08-Т від 18.07.2008 року.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що в порушення умов Договору 18/07/08-Т від 18.07.2008 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Московський міст" та Приватним підприємством "А-Транс", останній за отриманий товар не розрахувався у повному обсязі.

Позовну заяву 12.05.2010 року прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 15/227.

Відповідач у судове засідання в черговий раз не з’явився, хоча належним чином був повідомлений про день та час розгляду справи, відзив на позов не надав, поважних причин неявки в судове засідання не повідомив.

Особи, які беруть участь у розгляді справи, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (див. Роз'яснення Президії ВАСУ від 18.09.97р. № 02-5/289 (v_289800-97) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, які мають значення для вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, суд

18 липня 2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Московський міст"-Постачальник (далі-Позивач) та Приватне підприємство "А-Транс" -Покупець (далі-Відповідач) уклали Договір "18/07/08-Т(далі-Договір (належним чином засвідчена копія наявна у матеріалах справи)), відповідно до умов якого, Позивач передає у власність Відповідача, а Відповідач приймає нафтопродукти (далі-Товар) і сплачує його вартість по ціні відповідній до затвердженого Позивачем Прейскуранта цін на Товар, в кількості та асортименті зазначених у рахунку-фактурі та видатковій накладній Позивача, на умовах цього договору.

Пункотами 3.3.-3.4 Договору передбачені умови оплати Товару, а саме протягом 7(семи) днів з моменту виставлення Позивачем рахунку та/або підписання Сторонами видаткової накладної на бланки-дозволи шляхом передоплати в розмірі 50% від суми зазначеної в заявці та/або видатковій накладній .

На виконання умов Договору Позивач поставив Відповідачу Товар на загальну суму 79 861,00грн., що підтвнрджується видатковою накладною №201 від 22.08.2008року (копія наявна у матеріалах справи).

В порушення умов Договору Відповідач частково розрахувався за отриманий товар у розмірі 61361,00грн.

Таким чином, станом на на день розгляду справи сума основного боргу Відповідача-склала 18500,00грн.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов‘язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України (436-15) . Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов‘язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з вимогами ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття у строк та на умовах, обумовлених договором. Покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З урахуванням викладеного, суд дійшов до висновку, що Відповідачем було порушено умови Договору, а також положення ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України.

У відповідності із п. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 219 Господарського кодексу України встановлено, що за невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.

Таким чином, станом на день вирішення спору основна заборгованість Відповідача перед Позивачем становить 18500,00грн. і підлягає задоволенню.

Відповідно до положень ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 230 Господарський Кодекс України штрафними санкціями у цьому Кодексі (436-15) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Стаття 549 Цивільного кодексу України передбачає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.3. ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно п.6.6 Договору у випадку порушення строківоплати Відповідачем, Позивач має право нарахувати, а Відповідач в цьому випадку зобов"язаний сплатити неустойку у розмірі подвійної ставки НБУ за кожен день прострочення виконання грошового зобов"язання.

За несвоєчасне виконання грошових зобов"язань Позивач нарахував пеню у розмірі 7716,21грн.

Крім цього, при здійсненні цього розрахунку позивач не врахував вимоги ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

З урахуванням зазначених вимог кількість календарних днів прострочки буде складати 183 дні, тобто до 04.03.2009 року

Отже, сума пені, яка підлягає стягненню з Відповідача складає 3754,58грн.

Також, відповідно до умов п.6.6. Договору Позивач має право нарахувати, а Відповідач в цьому випадку зобов"язаний сплатити 18% річних, які відповідно до розрахунку Позивача складають 6110,57грн і підлягають задоволенню.

Згідно до ч. ст. 232 Господарського кодексу України відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.

Пунктом 6.8 Договору встановлено, що у випадку не перерахування Відповідачем грошових коштів за поставлений Товар протягом 7(семи) календарних днів з дати виготовлення рахунку-фактурита/або підписання Сторонами видаткової накладної на відпуск партії товару, останній сплачує Позивачу за першою його вимогою відсотки за користування товарним кредитом із розрахунку 0.5% в день, виходи від вартості несплаченого або несвоєчасно сплаченого товару за весь період кредитування.

Таким чином, Позивачем за користування Відповідачем товарним кредитом нараховано відсотки у розмірі 907,90грн., що відповідає розрахунку Позивача і підлягає задоволенню.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлено про стягнення з відповідача суми основного боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції .

Згідно з наданим позивачем розрахунком, наведеним позовній заяві, з відповідача підлягає стягненню 4772,94 грн. інфляційних нарахувань .

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов‘язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов‘язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов‘язання.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не надано доказів, що підтверджують відсутність його вини у порушенні зобов‘язання.

Враховуючи викладене вище, а також те, що Відповідачем не оспорино ціну позову, позовні вимоги визнаються такими, що підлягають частковому задоволенню .

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складються з державного мита, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процессу та інших витрат, пов"язаних із розглядом справи.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов’язані з розглядом справи, зокрема витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу та сплату державного мита, при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій Відповідача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України на останнього покладаються витрати по сплаті державного мита в сумі 340,46грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в повному обсязі.

Виходячи з наведеного та керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 610, 611, 614 Цивільного кодексу України, ст. 193, 230, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Московський міст" задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "А-Транс" (03028, м. Київ, шосе Стратегічне,15, код ЄДРПОУ 31900672, р/р 26001010065331 в КМФ АКБ "Укрсоцбанк", МФО 322012), а у випадку відсутності коштів з будь-яких інших рахунків, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Московський міст" (02660, м. Київ, вул. Попудренка,52, код ЄДРПОУ 31065068, р/р 26006000229291 в АК "УСБ", МФО 300023) 18 500(вісімнадцять тисяч п"ятсот)грн.00 коп. - основного боргу, 3754(три тисячі сімсот п"ятдесят чотири)грн.58коп- пені, 6110(шість тисяч сто десять)грн.57коп -18% річних, 4 772(чотири тисячі сімсот сімдесят дві)грн.94коп -інфляційне збільшення суми боргу, 907(дев"ятсот сім)гре.90коп.-відсотки за користування товариним кредитм, 340(триста сорок)грн. 58 коп.- витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.