третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Львівська міська рада, м. Львів

до відповідача: ЛМКП "Львівводоканал", м. Львів

про стягнення 221 355,31 грн.

за участю представників:

від позивача : ОСОБА_1 - СПД

від відповідача : не з’явився

від третьої особи : не з’явився

Позовні вимоги заявлені суб"єктом підприємницької діяльності –фізичною особою ОСОБА_1, м.Львів до Львівського міського комунального підприємтсва "Львівводоканал", м.Львів про стягнення 26 783,84 грн.трьох процентів річних, 194 571,47 грн.інфляційних втрат та розміру судових витрат.

Судом було задоволено клопотання сторони позивача щодо технічної фіксації судового процесу.

В ході судового розгляду сторона позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі, до матеріалів справи долучено письмові заперечення проти відзиву, які представлені стороною відповідача та представлено повний розрахунок інфляційних нарахувань, що відповідає розміру, попередньо заявленого у позовній заяві.

Сторона відповідача позовні вимоги заперечує у відзиві на позовну заяву від 09.06.2010р., у якій просить застосувати термін позовної давності до заявлених вимог, а також вважає, що стороною позивача невірно проведено нарахування інфляційних нарахувань, а тому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

При винесенні ухвали про порушення провадження у даній справі судом в порядку ст. 27 ГПК України до участі у справі залучено Львівську міську раду в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. В подальшому Львівська міська рада не забезпечила постійної участі уповноваженого представника в судових засіданнях, письмових та усних пояснень по предмету спору суду не надано.

В судовому засіданні 16.06.2010р.сторона відповідача подала клопотання про відкладення розгляду справи, в зв"язку з участю уповноваженого представника в іншому судовому засіданні. Суд відмовив у задоволенні даного клопотання, оскільки дата судового засідання була попередньо обумовлена по закінченні судового засідання 10.06.2010р., а тому подання даного клопотання суд розцінює, як безпідставне використання процесуальних прав стороною відповідача.

Суд здійснює розгляд справи в порядку ст. 75 ГПК України

Обставини справи :

30.05.2002р. між сторонами спору було укладено договір про надання юридичних послуг. Додатковими угодами від 21.11.2002р.та від 02.07.2004р.до вказаного договору вносилися зміни та доповнення . Підписанням 17.07.2006р. акту здавання –приймання наданих послуг за вищезазначеним договором відповідач визнав належне виконання позивачем свого зобов"язання за цим договором.

До позовної заяви долучено примірник постанови Вищого господарського суду України від 23.03.2010р. по справі № 24/3, на підставі якої з відповідача стягнуто 297 055,68 грн.боргу та розмір судових витрат. Вказаною постановою зазначається, що між сторонами укладено договір про надання юридичних послуг від 30.05.2002р. за умовами якого, позивач (виконавець) зобов"язується надати замовнику (відповідачу) консультаційні та юридичні послуги з приводу захисту інтересів відповідача в судовому порядку щодо позовних вимог ВАТ "Львівобленерго" на суму 63 338 500,74 грн. (пункт 1.1. договору).

Пунктом 2.1. договору передбачено, що послуги надаються відповідачу шляхом усного та письмового консультування з юридичних питань; складання проекту відзиву на позовну заяву, за необхідністю - інших документів, передбачених Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) ; надання консультаційних послуг з приводу захисту інтересів відповідача в підприємствах, установах, організаціях та господарському суді; особистої участі та представництва відповідача в підприємствах, установах, організаціях та господарському суді.

Відповідно до п.2.2 договору, закінчення робіт з консультування визначається моментом отримання відповідачем (замовником) позитивного економічного ефекту або прийняття рішення судовим органом повністю або частково на користь відповідача. З настанням вказаних обставин позивач вважається таким, що повністю виконав свої обов"язки перед відповідачем.

Пунктами 4.1., 5.1. договору встановлено, що за послуги відповідач сплачує позивачу винагороду у розмірі:

за надання консультаційних послуг –фіксована сума у розмірі 15 000,0 грн. шляхом передплати протягом 10 днів з моменту підписання договору;

додатково 3% від суми, за якою для відповідача отриманий позитивний економічний ефект або прийняття рішення судовим органом на користь відповідача повністю або частково, протягом 30 днів з моменту отримання відповідачем позитивного економічного ефекту або прийняття рішення судовим органом на користь відповідача повністю або частково.

21.11.2002р. сторонами укладено додаткову угоду, якою договір від 30.05.2002р. доповнено пунктом 3.2. .

02.07.2004р. сторони уклали додаткову угоду №2 до договору, відповідно до якої пункт 1.1. договору виклали у такій редакції: "в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов"язується надати замовнику консультаційні та юридичні послуги щодо захисту інтересів останнього в судовому порядку по справі господарського суду Львівської області №4/2018-39/144".

Зі змісту постанови вбачається, що касаційна інстанція підтвердила факт існування у сторони відповідача зобов"язання щодо виплати винагороди у розмірі 297 055,68 грн., а також підтвердила термін його виконання –"... не пізніше 12.08.2006р. ..."".

Сторона позивача зазначає, що на момент подання позовної заяви стороною відповідача зобов"язання по сплаті решти винагороди у розмірі 297 055,68 грн. не виконано, а тому вважає, що згідно ст. 625 Цивільного кодексу України має право на нарахування та примусове стягнення з відповідача розміру 26 783,84 грн. трьох процентів річних, 194 571,47 грн.інфляційних втрат та розміру судових витрат за період з 12.04.2007р.по 12.04.2010р..

У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Підставою застосування даної норми, на думку суду, повинно передувати встановлення факту недобросовісного виконання стороною грошового зобов"язання . Результатом розгляду судової справи № 24/3 було підтвердження факту часткового погашення заборгованості за актом здавання-приймання послуг від 17.07.2006р. до договору про надання юридичних послуг від 30.05.2002р.у розмірі 240 000,0 грн., та існування зобов"язання щодо виплати стороною відповідача решти суми у розмірі 297 055,68 грн..

Вказаний акт здавання-приймання послуг від 17.07.2006р. до договору про надання юридичних послуг від 30.05.2002р., яким встановлювалась винагорода у розмірі 537 055,68 грн. є письмовим доказом того, що одна з сторін підтвердила надання та прийняття юридичних послуг на вказану суму, а інша сторона має право на отримання розміру узгодженої винагороди. Тому з 2006р.у сторони позивача були підстави щодо нарахування розміру інфляційних втрат та розміру річних у межах строку позовної давності.

У відповідності до ст. 256 та 257 Цивільного кодексу України, позовна давність- це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права і інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Враховуючи ту обставину, що факти встановлені рішенням господарського суду, що набрало законної сили не потребують повторного доведення, суд вважає, що у сторони позивача було право на звернення до суду за захистом порушеного права з 13.08.2006р.по 13.08.2009р..

При цьому, суд зазначає, що підставою для застосування ст. 625 Цивільного кодексу України є порушення майнових інтересів кредитора за неможливість виконання боржником грошового зобов"язання, що виражається у розмірі втраченої вигоди, яка доводиться кредитором, порушенні майнових інтересів кредитора, що зумовлюється повним чи частковим зупиненням виробничої діяльності останнього, тощо.

При розгляді даної судової справи стороною позивача не представлено доказів на доведення вказаних обставин.

У відповідності до ч.2-4 ст. 267 Цивільного кодексу України, заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ст. 32 ГК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.