( Додатково див. постанову Вищого господарського суду України (rs11838755) ) ( Додатково див. постанову Верховного суду України (rs14367317) )

За позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

до Дочірньої компанії "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

про стягнення 28 701 872, 52 грн.

Суддя Якименко М.М.

В судових засіданнях приймали участь представники сторін:

від позивача: Вознюк Є.В.- довіреність №93/10 від 28.12.09;

від відповідача: Зубар О.В.- довіреність № 2-165-д від 09.03.2010;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулася в Господарський суд м. Києва з позовом до Дочірньої компанії "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення боргу у розмірі 28 701 872, 52 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не розрахувався за товарну продукцію поставлену позивачем згідно умов Договору №14-39 від 13.10.1999р., заборгувавши 28 701 872, 52 грн.

18.02.2010 року позивач звернувся до відповідача з вимогою №31/10-1334 про повернення коштів.

На вказану вимогу, відповідач в листі №20011-1253 від 02.03.2010 вказав про відсутність кредиторської заборгованості перед позивачем.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги.

Відповідач у відзиві на позовну заяву, його представник у судовому засіданні проти позову заперечував, посилаючись на перебіг строку позовної давності до часу звернення позивача в суд з указаним позовом.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 14.06.2010 р. за згодою представників сторін оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

13.10.1999 року між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", в якості постачальника та Дочірньою компанією "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", що діяла на підставі довіреності №2-21д від 28.01.99 виконуючи зобов'язання комісіонера за Договором комісії з Бурове управління "Укрбургаз" №01-УБГ/к від 05.01.1999 (замовник), укладено Договір №14-39 (далі по тексту - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору позивач зобов'язався поставити на умовах, викладених у Договорі товарну продукцію виробничо-технологічного призначення.

Вартість товарної продукції, що поставляється згідно Договору та Специфікації до неї визначається в національній валюті України, у відповідності до умов, визначених в розділі 3 цього Договору. Ціна на товарну продукцію погоджується Протоколом узгодження цін або вказується в специфікаціях. Ціни на продукцію визначаються в залежності від виду продукції та умов поставок (п.3 Договору).

Сторони дійшли згоди, що поставка продукції підтверджується листом вантажоодержувача, товарно-транспортними та залізничними накладними, на підставі яких сторони складають акти прийому-передачі продукції (п. 4.4. Договору).

Відповідно до п.12.3. Договору, цей Договір вступає в силу з моменту підписання та діє щодо поставок до 31 грудня 2000 року, а в питанні розрахунків до виконання сторонами обов'язків.

Таким чином, Договором не передбачено строків виконання зобов'язання з оплати поставленої продукції.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що на виконання умов Договору позивач поставив, а Бурове управління "Укрбургаз" прийняло товарно-матеріальні цінності, під час дії договору №14-39 від 13.10.99 між сторонами було підписано Акт приймання-передачі за період з жовтня по грудень 1999 року на суму 10 391 047,28 грн., Акт приймання-передачі за січень 2000 року на суму 8 428 218,18 грн., Акт приймання-передачі за липень 2000 року на суму 8 802 079,50 грн., Акт приймання-передачі за листопад 2000 року на суму 755 905,03 грн., проте примірники вказаних актів знаходяться у відповідача.

Однак, наведені в позовній заяві обставини не підтверджені документальні, доказів передачі товару за Договором суду не надано.

Крім того, статтею 71 Цивільного кодексу Української РСР, який діяв на час виникнення та існування правовідносин, загальний строк для захисту порушеного права за позовом встановлювався в три роки. Відповідно до ст. 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Зважаючи на те, що термін виконання грошового зобов'язання Договором не визначено, у позивача виникло право на звернення з вимогою в порядку ст. 165 ЦК УРСР з моменту підписання відповідних актів приймання - передачі.

Таким чином, термін позовної давності за вимогами по кожному окремому акту, за їх наявності, закінчився відповідно у жовтні - грудні 2002р., та у січні, травні, липні, листопаді 2003 року, тобто до набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) .

Аналогічні норми містить і Цивільний кодекс України (435-15) у ст. 257, 261. Статтею 261 ЦК України (ч. 2 п. 5) визначено, що за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитор вникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язань.

До лютого 2010 року позивач не звертався до відповідача із вимогою про сплату боргу.

Таким чином, доводи позивача суперечать наявним доказам, встановленим обставинам справи та спростовуються чинним законодавством.

Обов’язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Таким чином, позовні вимоги необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.