Позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною вимогою про стягнення з відповідача 13 800 443,00 грн. збитків, пов"язаних із простоєм вагонів з цукром-піском на під"їзних коліях. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в результаті простою вагонів з цукром-піском, що належить відповідачу, позивач зазнав збитків внаслідок блокування доступу до виробничих приміщень та викликаної цим неможливості здійснювати господарську діяльність з переробки цукру. Крім того, довготривале перебування вагонів з цукром на коліях спричинило суттєві збитки у зв'язку з пошкодженням колії.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.03.2010 порушено провадження по справі № 50/198 і призначено її до розгляду у судовому засіданні на 14.04.2010.

Також ухвалою господарського суду міста Києва від 15.03.2010 було вжито заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на цукор-пісок білий в кількості 2098,964 тонн, що знаходиться в складських приміщеннях за адресою Вінницька область, смт. Кирнасівка, вул. Новозаводська, 1 та заборони його відчуження будь-яким способом, в тому числі шляхом вивезення, переміщення, передачі третім особам.

Представник відповідача в судове засідання 14.04.2010 не з’явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

14.04.2010 у судове засідання з"явився представник позивача та надав пояснення по справі.

Представником відповідача через канцелярію суду були надіслані заперечення на позовну заяву, в яких він просив відмовити в задоволенні позову, оскільки факт вчинення товариством з обмеженою відповідальністю "АСТІКА" правопорушення недоведений, у зв’язку з чим відсутні підстави для покладення відповідальності на ТОВ "АСТІКА".

Розгляд справи було відкладено на 12.05.2010.

Представники сторін в судове засідання 12.05.2010 не з’явилися, витребувані судом докази не подали.

12.05.2010 через канцелярію суду представник позивача подав клопотання, у якому просить відкласти судове засідання на іншу дату. Суд задовольнив дане клопотання.

Розгляд справи було відкладено на 02.06.2010.

02.06.2010 у судове засідання з"явився представник позивача та надав додаткові пояснення по справі.

Представник відповідача в судове засідання 02.06.2010 не з’явився, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Особи, які беруть участь у розгляді справи, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (див. Роз'яснення Президії ВАСУ від 18.09.97р. № 02-5/289 (v_289800-97) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Відповідач клопотань про відкладення розгляду справи та наявності у нього поважних причин щодо неявки у судові засідання 14.04.2010, 12.05.2010 та 02.06.2010 не повідомив, що дає підстави визначити причини його неявки до суду неповажними.

Керуючись ст. 75 ГПК України суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників відповідача за наявними у справі доказами та матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд міста Києва, -

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сахара"(далі позивач) є власником майнового комплексу Кирнасівського цукрового заводу, що знаходиться за адресою: Вінницька обл., Тульчинський район, смт. Кирнасівка, вул. Новозаводська. Вказаний факт підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 27.10.2006.

Судом встановлено, що на території Кирнасівського цукрового заводу, починаючи з вересня 2006 року знаходиться цукор-пісок в кількості 2098,964 тон.

У вересні 2006 року вказаний цукор був вироблений товариством з обмеженою відповідальністю "Кирнасівкацукор", який на той момент був орендарем Кирнасівського цукрового заводу.

В подальшому зазначений цукор був завантажений у вагони на під'їдних коліях, що належать позивачу. У подальшому вагони з цукром з території заводу так і не виїхали та залишились стояти на коліях заводу, заблокувавши до нього доступ. Цукор-пісок було вивантажено з вагонів лише 09.04.2010 про що свідчить натуральний лист від 09.04.2010 та розміщено відповідачем на складах заводу.

Протягом цього часу вагони простоювали на під’їзних коліях, що підтверджується актом обстеження та визначення технічного стану під’їзної колії ТОВ "Сахара"від 22.12.2009, зокрема:

- на під'їзній колії № 3 простоювало 14 вагонів № 23309016 з 19.09.2006, № 23586266 з 27.09.2006, № 23614886 з 29.09.2006, № 23620552 з 26.04.2006, № 23624351 з 29.09.2006, № 23640618 з 26.09.2006, № 23724453 з 26.09.2006, № 23739535 з 29.09.2006, № 23746902 з 21.09.2006, № 23834880 з 19.09.2006, № 23878556 з 26.09.2009, № 23911225 з 21.09.2006, № 23953359 з 21.09.2006, № 23971773 з 29.09.2006;

- на під'їзній колії № 5 простоювало 10 вагонів № 24106031 з 21.09.2006, № 24261331 з 27.09.2006, № 24296667 з 26.09.2006, № 24317216 з 29.09.2006, № 24335І0І з 15.09.2006, № 24378127 з 21.09.2006, № 24459034 з 29.09.206, № 24540924 з 26.09.2006, № 24584104 з 26.09.2006, № 24584518 з 27.09.2006;

- на під'їзній колії № 9 простоював 1 вагон № 24585119 з 02.10.2006;

- на під'їзній колії № 10 простоювало 4 вагони № 24627713 з 15.09.2006, № 24629305 з 02.10.2006, № 26017798 з 26.09.2006, № 26034595 з 19.09.2006.

Як вбачається із пояснень до схеми розміщення заводу і залізничних під'їзних колій, враховуючи той факт, що на 3-тій, 5-тій, 9-тій та 10-тій коліях простоювали криті вагони зі станції Кирнасівка, на під'їзну колію TOB "САХАРА"не було можливості завезення залізничним транспортом сировини, а також вивезення готової продукції. Судом встановлено, що у зв'язку з тим, що були перекриті під'їзні колії, роботу цукрового заводу було фактично паралізовано. Про неможливість проведення таких робіт свідчать наявні в матеріалах справи план-схема заводу та пояснювальна записка до плану-схеми, які були досліджені судом в судовому засіданні.

Також матеріали справи свідчать, що у зв'язку із зайняттям під'їзних колій до Кирнасівського цукрового заводу вагонами з цукром дані колії не можливо було підтримувати в належному стані та здійснювати поточний ремонт, внаслідок чого стан під'їзних колій заводу суттєво погіршився і їх використання та відновлення роботи заводу не можливо без попереднього здійснення ремонтних робіт вартістю 2 404 572,53 грн. Той факт, що для відновлення нормального функціонування колії необхідно провести ремонтні роботи, підтверджується актом обстеження та визначення технічного стану під'їзної колії TOB "САХАРА"від 22.12.2009(копія в матеріалах справи), а також калькуляцією вартості робіт під'їзної колії TOB "САХАРА"згідно акту від 22.12.2009(копія в матеріалах справи).

Крім того суд зазначає, що позивач щорічно ніс витрати по підтриманню виробничих та складських приміщень в придатному для роботи стані та витрати по виплаті заробітної плати трудовому колективу заводу, що за 3 роки простою заводу у зв’язку із зайняттям під'їзних колій до Кирнасівського цукрового заводу вагонами з цукром склало 588 966,00 грн. Даний факт підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою директора TOB "САХАРА"про адміністративні витрати за період з 2007 року по 2009 рік.

Згідно розрахунку позивача загальний розмір неотриманого ним доходу за період з 01.01.2007 по 01.01.2010 склав 10 806 904,47 грн. Розрахунок неотриманого позивачем доходу знаходиться в матеріалах справи та підтверджується первинними документами.

Таким чином, проаналізувавши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позивач є особою, яка має право вимагати відшкодування збитків та витрат пов'язаних із зайняттям під'їзних колій до Кирнасівського цукрового заводу вагонами з цукром.

Суд наголошує, що ні відповідач, який передав цукор, що зберігається в складських приміщеннях Кирнасівського цукрового заводу, ні будь-які інші особи за період з вересня 2006 року та по день розгляду справи не відшкодували позивачеві понесені ним збитки через зайняття під'їзних колій до Кирнасівського цукрового заводу вагонами з цукром. Враховуючи досить тривалий термін перебування цукру на території заводу суд приходить до висновку про відсутність об’єктивних підстав вважати, що понесені позивачем збитки будуть відшкодовані в добровільному порядку. За таких обставин, на переконання суду, єдиним предметом, за рахунок якого можна задовольнити вимоги позивача та на який може бути здійснено стягнення, є цукор-пісок білий в кількості 2098,964 тони, що знаходиться в складських приміщеннях на території Кирнасівського цукрового заводу та у зв’язку з перебуванням якого на під’їзних коліях до даного заводу позивачем були понесені вищезазначені збитки.

Відповідно до ст. 594 ЦК України кредитор, у володінні якого знаходиться річ, що підлягає наступній передачі боржникові, або третій особі, у разі невиконання ними зобов'язань щодо відшкодування кредиторові пов'язаних з цією річчю витрат та інших збитків має право притримати її у себе та здійснити задоволення вимог за рахунок притриманої речі (ст. 597 ЦК України). Притриманням речі можуть забезпечуватися і інші вимоги кредитора (ст. 594, частина 2 ЦК України (435-15) ).

Таким чином, законодавство чітко пов'язує можливість відшкодування збитків саме з річчю, якою, та у зв'язку зі зберіганням якої вони були нанесені. Законодавством у таких випадках також дозволяється здійснювати притримання та стягнення незалежно від того, хто є власником цієї речі, та до кого у кредитора є вимога, і незалежно від зміни власників. Так, у частині першій ст. 594 ЦКУ йдеться про річ, що підлягає передачі боржникові, або третій особі, вказаній боржником, а в частині третій ст. 594 ЦКУ йдеться про те, що кредитор має право притримати річ у себе також у разі, якщо права на неї, які виникли після передачі речі у володіння кредитора, набула третя особа.

Таким чином, закон встановлює правонаступництво по зобов'язаннях перед кредитором осіб, які набули право на річ вже після отримання кредитором цієї речі (товару) у володіння, щодо відшкодування збитків, пов'язаних з утриманням цієї речі, та інших витрат і збитків. При цьому в законі ідеться про набуття прав на майно, а не права власності, оскільки в даному випадку воно не є суттєвим для встановлення права кредитора задовольнити свої вимоги за рахунок притриманого майна.

Умовою для стягнення збитків за рахунок притримання майна закон визначає перебування майна в правомірному володіння кредитора, а в даному випадку спочатку перебування майна на під'їзних коліях, які належать позивачеві, а згодом в його складських приміщеннях.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позивач зазнав збитків у розмірі 13 800 443,00 грн., пов'язаних з перебуванням на його території цукру відповідача в кількості 2098,964 тони, спочатку у вагонах, а потім у складських приміщеннях. Позивач за ст. 22 ЦК України має право на відшкодування збитків, завданих відповідачем та витрат, пов'язаних у зв'язку зі зберіганням цукру відповідача на коліях та складах заводу протягом трьох років, які не були відшкодовані. При цьому, як визначено в законодавстві, не залежно від зміни власника цукру, право притримання та право вимоги, пов'язане з річчю, яка завдає збитків а не з правовідносинами між кредиторами, боржником та/або третіми особами, оскільки це може затягнути та ускладнити процес відшкодування збитків, а своєчасне відшкодування збитків є одним з найважливіших принципів Цивільного та Господарського законодавства України.

Також суд зазначає, що інститут цивільного права щодо притримання речі, за певних обставин, наділяє особу, що володіє річчю, яка їй не належить (ретентора), правом не повертати річ її власнику, якщо особа, яка утримує річ, понесла певні збитки, не отримала оплати або має інші вимоги до боржника, які виникли через невиконання або неналежне виконання іншою стороною свого зобов'язання. В даному випадку невиконання власником цукру, вагони з яким перебували на під’їзних коліях до Кирнасівського цукрового заводу, обов’язку щодо звільнення під’їзних шляхів від вагонів з цукром призвело до понесення позивачем збитків.

Сторона ж, яка належним чином виконала свої зобов'язання за договором, може задовольнити свої потреби за рахунок вартості притримуваної речі. В даному випадку між позивачем та власником цукру договір укладений не був, однак позивач належним чином забезпечував збереження майна - вагонів з цукром, у зв’язку з чим ніс певні затрати, на відшкодування яких має повне право.

Законодавець наділив кредитора двома головними правами: а) правом притримувати річ, здійснювати усі не заборонені законом дії щодо володіння нею, а також запобігання переходу речі до боржника; б) правом на отримання задоволення своїх вимог за рахунок притриманої речі.

Таким чином, притримання як спосіб забезпечення виконання зобов'язань спрямоване на стимулювання боржника до належного виконання зобов'язань, а в тому випадку, коли притримання не справилося із своєю стимулюючою роллю, на задоволення грошових вимог кредитора за рахунок вартості притримуваної речі.

Притримання відноситься до речово-правових способів забезпечення виконання зобов'язань і має речовий характер. Кредитор здійснює притримання речі, що належить на праві власності боржникові. При цьому ретентор здійснює володіння річчю, але не має права користування нею, а власнику належать лише право розпорядження. Таким чином, право притримання за своєю правовою суттю є правом володіння чужою річчю. Відповідно на нього поширює свою дію глава 31 ЦКУ (ст. ст. 396 - 399 ЦКУ). Зважаючи на те, що у нормах параграфа 7 глави 49 ЦКУ про притримання ряд питань практичного характеру не врегульовані, особливе практичне значення має застосування ст. 399 ЦКУ, яка визначає підстави припинення права володіння, та ст. 396 ЦКУ, яка визначає право кредитора на захист свого володіння, в тому числі і від власника. Реалізовуючи зазначене право, ретентор може скористатися способами захисту, передбаченими главою 29 ЦКУ, що стосуються захисту власності.

З огляду на викладене суд ще раз зазначає, що в даному випадку хоч між власником цукру і позивачем правочинів не укладалося, однак позивач через бездіяльність власника цукру по звільненню під’їзних колій від вагонів з цукром поніс збитки, відшкодування яких можна здійснити шляхом притримання як речово-правового способу забезпечення виконання зобов'язань. У власника цукру зобов’язання було одне: звільнити під’їзні колії до Кирнасівського цукрового заводу від вагонів з цукром і не перешкоджати господарській діяльності позивача як власника майнового комплексу Кирнасівського цукрового заводу.

Притримання є специфічним способом забезпечення виконання зобов'язання, який за своєю юридичною природою виникає на підставі прямої вказівки закону, на відміну від інших способів забезпечення, передбачених ЦКУ (435-15) . При цьому укладання окремого договору або іншого документа між кредитором та боржником не вимагається.

За загальним правилом наявність спеціальних норм про притримання не означає, що в інших випадках кредитор не має можливості скористатися правом на притримання, закріпленим у параграфі 7 глави 49 ЦКУ. Норми ст. 594 - 597 ЦКУ носять загальний характер і застосовуються як до вищезазначених спеціальних випадків притримання, так і тоді, коли ні законом, ні договором право кредитора на притримання спеціально не обумовлене.

Як випливає із параграфа 7 глави 49 ЦКУ, об'єктами притримання можуть бути лише речі. Термін "річ", використовуваний в ч. 1 ст. 594 ЦКУ, необхідно тлумачити буквально. Притримання за жодних обставин не можна застосовувати щодо майнових прав, робіт, послуг, результатів інтелектуальної діяльності та нематеріальних благ, які згідно із ст. 177 ЦКУ є об'єктами цивільних прав. У відповідності із ст. 179 ЦКУ річчю визнається предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки. Згідно із ЦКУ (435-15) притриманням охоплюються всі види речей, як індивідуально-визначені, так і родові, як споживні, так і неспоживні, як рухомі, так і нерухомі. В даному випадку цукор підпадає під поняття "річ", отже може бути об'єктом притримання.

Таким чином склалася ситуація, яка чітко підпадає під регулювання статей 594, 595, 596, 597 ЦК України. Це дає позивачеві право на притримання цукру у кількості 2098,964 тонн та задоволення своїх вимог за його рахунок. Про притримання цукру позивач повідомив відповідача листом від 22.02.2010 № 22/02-1. Порядок задоволення вимог за рахунок притриманої речі також чітко прописаний законодавством і здійснюється з її вартістю шляхом реалізації відповідно до ст. 591 ЦК України в порядку реалізації, встановленому для предмету застави. Отже, позов правомірно подано щодо стягнення на майно, як і в подібних справах щодо стягнення заставленого майна, а тому така позовна вимога підлягає задоволенню.

Стосовно неотриманого позивачем доходу, про який заявлено позивачем, то суд зазначає таке:

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Частиною 2 статті 217 ГК України визначено, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків, штрафні та оперативно-господарські санкції.

Згідно зі ст. ст. 224, 225 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено; під збитками розуміються, зокрема, не одержані управненою стороною доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною; до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Відповідно до ч.2 ст. 22 ЦК України збитками є:

- втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з ч. 3 ст. 22 ЦК України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

За загальним правилом поняття "збитки" включає в себе так звану упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. В даному випадку мова йдеться не про реальні втрати особи, які вона зробила або зробить, а про ті доходи, які вона недоотримає внаслідок порушення її цивільного права

Згідно ч. 4 ст. 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів(упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Ця норма покладає на позивача обов'язок довести, що ці доходи дійсно були б ним отримані у разі належного виконання відповідачем своїх обов'язків.

Суд вважає, що позивач належним чином довів наявність збитків у вигляді упущеної вигоди в розмірі 10 806 904,47 грн., належно обґрунтований та достатньо мотивований розрахунок неотриманого позивачем доходу знаходиться в матеріалах справи та крім того підтверджується первинними документами, які є належним засобом доказування.

Що стосується інших збитків позивача у вигляді ремонтних робіт для відновлення нормального функціонування колії на суму 2 404 572,53 грн. та витрат по підтриманню виробничих та складських приміщень в придатному для роботи стані та витрат по виплаті заробітної плати трудовому колективу заводу в сумі 588 966,00 грн., то суд вважає вимоги позивача про їх стягнення обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач у відзиві на позовну заяву не навів достатніх підстав та не зазначив обставин, які б звільняли його від обов’язку відшкодувати понесені позивачем збитки. Доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, спростовуються наявними матеріалами справи та фактичними обставинами.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у відповідності до розрахунку позивача.

Щодо стягнення судових витрат з TOB "Астіка", то суд зазначає, що оскільки цукор передається позивачу на реалізацію, то відповідно і витрати по сплаті держмита та ІТЗ судового процесу покладаються на позивача, який відшкодує їх за рахунок цукру.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України (435-15) , ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 80, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд –

1. Позов задовольнити частково.

2. Відшкодувати суму понесених товариством з обмеженою відповідальністю "САХАРА"(03022, м. Київ, вул. Кайсарова, 7/9, код ЄДРПОУ 33226883) збитків в розмірі 13 800 443,00 грн. за рахунок цукру піску-білого в кількості 2 098,964 тонн, який зберігається в складських приміщеннях за адресою: Вінницька область, Тульчинський район, смт. Кирнасівка, вул. Новозаводська, 1 шляхом його реалізації на користь товариства з обмеженою відповідальністю "САХАРА"(03022, м. Київ, вул. Кайсарова, 7/9, ідентифікаційний код 33226883).

3. В іншій частині позову –відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) .