СУТЬ СПОРУ: позивач у позовній заяві просить суд визнати договір № 27/ДТ-02/10 суборенди приміщення від 27.02.2010 року недійсним з часу його укладення; стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 кошти в сумі 6000 грн. 00 коп., передані в рахунок передплати за договором №27/ДТ-02/10 суборенди приміщення від 27.02.2010 року.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просить відмовити у позові.

У судове засідання 15.07.2010 року представник відповідача подав додаткові матеріали, зокрема копію витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно за адресою АДРЕСА_2 за ОСОБА_5, копію договору безоплатного користування приміщенням за адресою АДРЕСА_2, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, копію акту про закінчення будівництва та введення в експлуатацію індивідуального володіння за адресою АДРЕСА_2, копію рішення виконавчого комітету Сумської міської ради № 136 від 21.03.2006 року "Про затвердження актів введення в експлуатацію житлових будинків та їх прибудов і реєстрацію права власності громадян-мешканців м. Суми".

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників позивача та відповідача, дослідивши наявні докази для вирішення справи по суті, суд відмовляє позивачу в задоволенні його вимог, виходячи з наступного:

27.02.2010 року між відповідачем – Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та позивачем – Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 був укладений договір № 27/ДТ-02/10 суборенди приміщення, відповідно до умов якого відповідач передав, а позивач прийняв у строкове платне користування без права викупу приміщення площею 30 кв.м., яке знаходиться в будинку за адресою: АДРЕСА_2.

Факт передачі приміщення підтверджується актом приймання-передачі від 15.04.2010 року, підписаним сторонами (у справі).

Розділ 4 Договору "Плата та порядок розрахунків" передбачає фіксовану суму орендної плати у розмірі 3 000 грн. 00 коп. щомісяця протягом перших шести місяців з моменту підписання Акту приймання-передачі приміщення.

Як зазначає позивач, ним на виконання договору було передано відповідачеві 6 000 грн. 00 коп., що підтверджується актом від 21.04.2010 року приймання-передачі грошових коштів (у справі).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що договір № 27/ДТ-02/10 суборенди приміщення від 27.02.2010 року не відповідає вимогам, які встановлені ч. 2 та ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до ч 2. ст.. 203 Цивільного кодексу України (435-15) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Так, як зазначає позивач в обґрунтування позовних вимог, відповідачем не було надано до договору доказів на підтвердження права відповідача здавати спірне приміщення в суборенду, що є порушенням ст.. 761 ЦК України (435-15) , згідно з якою право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Крім того, позивач посилається на порушення відповідачем ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки відповідачем не було надано позивачеві доказів прийняття орендованого приміщення в експлуатацію, що, у свою чергу, унеможливило використання його за призначенням – для здійснення торгівлі продовольчими товарами.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з п. 1.1 Договору право передачі приміщення в суборенду належить орендодавцю на підставі Договору безоплатного користування, укладеного між власником приміщення – ОСОБА_5 і орендодавцем – ОСОБА_2.

В обґрунтування своїх заперечень проти позовних вимог та на підтвердження свого права здавати в оренду приміщення за адресою АДРЕСА_2, представником відповідача були надані відповідні докази, зокрема копія витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно за адресою АДРЕСА_2 за ОСОБА_5, копія договору безоплатного користування (позички) приміщенням за адресою АДРЕСА_2, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, відповідно до якого позичкодавець безкоштовно передає користувачеві приміщення площею 30 кв.м., що знаходиться в будівлі за адресою: АДРЕСА_2, яке належить позичкодавцю, у (для) користування протягом встановленого цим договором строку та (або) здачі в оренду (суборенду) повністю або частково, тощо.

Щодо невідповідності договору частині 5 ст. 203 ЦК України, то як вбачається з його змісту, сторони не визначили, з якою саме метою позивач орендує приміщення за адресою: АДРЕСА_2, а тому посилання позивача на неможливість використовувати орендоване приміщення для розміщення саме магазину торгівлі продовольчими товарами є безпідставним та необґрунтованим.

Посилання позивача на відсутність акту прийняття в експлуатацію спірного приміщення не приймається судом, оскільки спростовується наявними у справі матеріалами, зокрема копією акту про закінчення будівництва та введення в експлуатацію індивідуального володіння за адресою АДРЕСА_2, копією рішення виконавчого комітету Сумської міської ради № 136 від 21.03.2006 року "Про затвердження актів введення в експлуатацію житлових будинків та їх прибудов і реєстрацію права власності громадян-мешканців м. Суми" (у справі).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Оскільки позивачем не доведено ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог про визнання недійсним договору № 27/ДТ-02/10 суборенди приміщення від 27.02.2010 року з часу його укладення, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Враховуючи вищевикладене, вимоги про стягнення з відповідача 6000 грн. 00 коп. коштів, сплачених за оренду приміщення по вищевказаному договору, є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Згідно ст. 49 ГПК України витрати по держмиту та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.

Оскільки позовна заява містила дві вимоги, а саме: немайнову (про визнання недійсним договору) та майнову (про стягнення коштів), а державне мито сплачене тільки за немайнову вимогу у розмірі 85 грн. 00 коп., з позивача в доход держбюджету підлягає стягненню держмито за майнову вимогу у розмірі 102 грн. 00 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44- 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, –

1. У позові – відмовити.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (40031, АДРЕСА_1, ідент. № НОМЕР_1) в доход державного бюджету (р/р 31112095700002 в ГУДКУ Сумської області, МФО 837013, код бюджетної класифікації 22090200, символ 095, код 23636315) 102 грн. 00 коп. державного мита.