Державним комітетом України з державного матеріального резерву подано позов до відкритого акціонерного товариства "Олександрійська фірма "Віра-Сервіс" про повернення матеріальних цінностей: мазуту М-100 в кількості 535,500 тон на суму 856000 грн., сталі товстолистової в кількості 56,522тони на суму 362871 грн. 24 коп., балок та швелерів в кількості 21 тони на суму 150570 грн. та стягнення 2664830,65 грн., з яких 1370241,24 грн. штрафу за незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного та мобілізаційного резервів, 274048,25 грн. штрафу нарахованого відповідно до п.п. 10, 12,16 ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв" та 1020541,16 грн. пені.

Відповідач у відзиві на позовну заяву позовні вимоги не визнає в повному обсязі мотивуючи тим, що договір на відповідальне зберігання матеріальних цінностей між сторонами не укладався, тому облік запасів державного резерву на підприємстві не ведеться, а акт контрольної перевірки наявності, якісного стану, обліку та звітності матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № 156 від 26.02.05 р. та акт від 13.05.08 р. не є належними доказами факту передачі відповідачу на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного та державного резерву.

Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -

Державний комітет України з державного матеріального резерву (далі - позивач) є центральним органом виконавчої влади. Відповідно до Закону України "Про державний матеріальний резерв" № 51/97-ВР від 24.01.1997 р. (51/97-ВР) та постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про Державний комітет України з державного матеріального резерву" № 810 від 08.06.2006 р. (810-2006-п) , основним завданням Держкомрезерву України є управління державним резервом.

Відносини сторін, що виникають зі зберігання матеріальних цінностей державного резерву регулюються Законом України "Про державний матеріальний резерв" (51/97-ВР) , введеним в дію 24.01.1997р., (далі - Закон), який є спеціальним і визначає загальні принципи формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження запасів державного матеріального резерву, та іншими актами.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про державний матеріальний резерв" державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом (51/97-ВР) . До складу державного резерву входять: мобілізаційний резерв - запаси матеріально-технічних та сировинних ресурсів, призначених для забезпечення розгортання виробництва військової та іншої промислової продукції, ремонту військової техніки та майна в особливий період, розгортання у воєнний час робіт по відновленню залізничних та автомобільних шляхів, морських та річкових портів, аеродромів, ліній і споруд зв'язку, газо-, нафтопродуктопроводів, систем енерго- і водопостачання для організації безперебійної роботи промисловості, транспорту і зв'язку, подання медичної допомоги; запаси сировинних, матеріально-технічних і продовольчих ресурсів для забезпечення стратегічних потреб держави; запаси матеріально-технічних ресурсів для виконання першочергових робіт під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та для виконання інших заходів, передбачених законодавством.

Статтею 2 названого Закону визначено, що відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву – це зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника або одержувача без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву. Запаси державного резерву незалежно від його місцезнаходження, є державною власністю і не підлягають відчуженню /ч.3. ст.4 Закону/.

Статтею 11 Закону передбачено, запаси матеріальних цінностей державного резерву розміщуються на підприємствах, в установах і організаціях, спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей матеріального резерву. Частина запасів матеріальних цінностей державного резерву може зберігатися на промислових, транспортних ... та інших підприємствах і організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах. Перелік підприємств, установ та організацій усіх форм власності, що виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, номенклатура та обсяги їх накопичення визначаються мобілізаційними завданнями та іншими спеціальними планами.

Відповідно до пункту 10 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.97 № 1129 (1129-97-п) , матеріальні цінності вважаються закладеними до державного резерву після підписання акта про їх приймання, розміщення на місці зберігання та оформлення відповідних бухгалтерських документів складського обліку. Документом, що підтверджує закладення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на відповідальне зберігання є акт закладки матеріальних цінностей за формою № 1. Номенклатура накопичення є державним замовленням, тобто тим завданням, яке держава встановлювала підприємству, проте вказаний норматив не може свідчити про фактичну кількість закладених до мобілізаційного резерву цінностей.

Позивач звернувся про повернення відкритим акціонерним товариством "Олександрівська фірма "Віра-Сервіс" (далі - відповідач) матеріальних цінностей держрезерву, а саме: мазуту М-100 - 535,5 т., матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, а саме: сталь товстолистова - 56,522 т, балки та швелери - 21 т., відповідно до вимог Закону (51/97-ВР) та вимог ст. 936 та ст. 949 ЦК України, якими, на думку позивача, передбачений обов'язок відповідача (зберігача) зберігати майно, передане йому другою стороною (поклажедавцем), і повернути це майно в схоронності. Крім того, позивач просить стягнути на свою користь штраф в сумі 1370241,24 грн. за незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного та мобілізаційного резервів, 274048,25 грн. штрафу нарахованого відповідно до п. 10, 12, 16 ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв" та 1020541,16 грн. пені.

Наявність вказаних матеріальних цінностей позивач підтверджує поданими приймально - здавальними актами (охоронне зобов'язання №№1 та 2) форми Р-16 від 10 та 18 червня 1993р., як доказ одержання відповідачем у 1993 р. на зберігання матеріальних цінностей державного резерву - мазуту М-100 в кількості 535,500 т.

Доказами прийняття на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву - сталі товстолистової - 56,522 т, балок та швелерів - 21 т позивач підтверджує наданими відповідачем звітами станом на 01.01.2006р. по формі 16мр.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Акт про закладку до відкритого акціонерного товариства "Олександрійська фірма "Віра-Сервіс" матеріальних цінностей державного резерву, а саме: мазуту М-100 - 535,5 т, позивачем не надано. Також позивачем не надано акт закладки матеріальних цінностей за формою № 1 чи будь-яких інших доказів закладки матеріальних цінностей мобілізаційного резерву: сталі товстолистової - 56,522 т, балки та швелери - 21 т.

Підприємство відповідача не є підприємством системи державного резерву, тому в нього відсутній обов'язок зберігати майно держрезерву відповідно до вимог Закону (51/97-ВР) .

Відсутній також письмовий договір на відповідальне зберігання матеріальних цінностей між держкомрезервом та відповідачем.

Необхідність укладення договору зберігання матеріальних цінностей держрезерву визначено пунктом 4 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву (1129-97-п) , згідно з яким розміщення запасів матеріальних цінностей державного резерву здійснюється Державним комітетом України з державного матеріального резерву на підприємствах, в установах і організаціях системи державного резерву, а також на інших підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форми власності на договірних умовах.

Посилання позивача на укладеність договору зберігання шляхом обміну декількома документами, можливість чого передбачено ст.ст. 207, 937 ЦК України, спростовується наступним.

Відповідно до ч. 1 ст. 937 ЦК України договір зберігання укладається в письмовій формі у випадках, передбачених ст.208 цього кодексу. Стаття 208 ЦК України передбачає укладення в письмовій формі правочинів між юридичними особами та інших правочинів, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Наявність підписаних відповідачем актів приймання - передачі форми Р-16, не може бути підтвердженням укладення між сторонами договору зберігання матеріальних цінностей державного резерву, так як зміст цих актів не містить посилання на Закон України "Про державний матеріальний резерв" (51/97-ВР) , а отже, не може бути підставою для виникнення прав та обов'язків і відповідальності зберігача матеріальних цінностей з державного резерву.

Враховуючи вимоги Закону України "Про державний матеріальний резерв" (51/97-ВР) та надані сторонами докази, суд встановив, що відкрите акціонерне товариство "Олександрійська фірма "Віра-Сервіс" не включене до переліку підприємств, що виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву і йому доведені номенклатура і обсяг накопичення матеріальних цінностей. У зв'язку з викладеним, звіт станом на 01.01.2006р., акт перевірки наявності та стану роботи з матеріальними цінностями від 26.10.05 р. та акт планової перевірки наявності якісного стану, обліку та звітності, умов зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 13.05.08 р. контрольно-ревізійного відділу Південного регіону Контрольно-ревізійного департаменту Держкомрезерву України, як докази передачі відкритому акціонерному товариству "Олександрійська фірма "Віра-Сервіс" матеріальних цінностей державного резерву, а саме: мазуту М-100 - 535,5 т; та матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, а саме: сталь товстолистова - 56,522 т, балки та швелери - 21 т, не можуть бути належним доказом закладки матеріальних цінностей.

Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині повернення матеріальних цінностей держрезерву, а саме: мазуту М-100 - 535,5 т; матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, а саме: сталь товстолистова - 56,522 т, балки та швелери - 21 т, задоволенню не підлягають.

Стягнення з відповідача штрафу у розмірі 100% вартості матеріальних цінностей за незабезпечення їх збереження в сумі 1370241,24 грн. в порядку п. 10 ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", 274048,25 грн. штрафу нарахованого відповідно до п. 12 ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв" та 1020541,16 грн. пені, є самостійним примусовим заходом і застосовується як міра відповідальності за вчинення правопорушення, оскільки застосування таких санкцій пов'язується саме із встановленням факту правопорушення.

Отже, позовні вимоги про стягнення штрафу у розмірі 100% вартості матеріальних цінностей за незабезпечення їх збереження в сумі 1370241,24 грн. в порядку п. 10 ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", 274048,25 грн. штрафу нарахованого відповідно до п. 12 ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв" та 1020541,16 грн. пені задоволенню не підлягають.

Вказана правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду від 12.11.2009р. по справі № 4/154 за позовом Державного комітету України з державного матеріального резерву до відкритого акціонерного товариства "Олександрійська фірма "Віра-Сервіс" про повернення матеріальних цінностей: сталі товстолистової, балок та швелерів і т.д. та стягнення фінансових санкцій відповідно до приписів ст.ст. 11, 14 Закону.

Крім того, аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 25.11.09 р. по справі № 11/176.

Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення покладаються на позивача повністю та не стягуються.

Керуючись ст.ст. 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В позові відмовити повністю.

Згідно ч. 3 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.