На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння та стягнення 78 683,00 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 22.02.2008 року між ним та відповідачем був укладений договір відповідального зберігання товарів.

Відповідно до договору позивач передав 23 тонни цукру відповідачу на відповідальне зберігання.

Як зазначено позивачем, 01.12.2008 року він звернувся до відповідача з вимогою повернути товар, однак останній товар не повернув.

Також, 10.03.2009 року була направлена письмова претензія.

У зв’язку з невиконанням відповідачем своїх зобов’язань, позивач звернувся до суду.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 31.07.2009 року порушено провадження у справі № 33/553, розгляд справи призначено на 20.10.2009 року.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 20.10.2009 року розгляд справи відкладено до 01.12.2009 року у зв'язку із неявкою представників сторін в судове засідання.

В судове засідання 01.12.2009 року представник відповідача не з’явився, вимоги ухвали Господарського суду м. Києва про порушення провадження у справі № 33/553 від 31.07.2009 року не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Позивач частково подав документи на виконання вимог ухвали суду від 31.07.2009 року, а також заяву про продовження строку розгляду справи.

Судом задоволено клопотання позивача про продовження строку розгляду справи.

Враховуючи те, що неявка представника відповідача перешкоджає розгляду справи по суті, суд відклав розгляд справи на 19.01.2010 року.

В судовому засіданні 19.01.2010 року представник відповідача заявив усне клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні у зв’язку із подачею до Господарського суду м. Києва зустрічного позову.

Судом оголошено перерву до 16.02.2010 року у зв’язку із клопотанням представника відповідача.

В судовому засіданні 16.02.2010 року позивач та його представник заявили усне клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні для підготовки та подачі заяви про збільшення позовних вимог.

Представник відповідача подав відзив на позов, клопотання про фіксування судового процесу у справі №33/553 та клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, у зв’язку з тим, що позивачем для обґрунтування своїх позовних вимог надано накладну №2/002-08 від 22.02.2008 року, яка підписана суб’єктом підприємницької діяльності –фізична особа ОСОБА_2, проте відповідач заперечує підписання даної накладної.

Представник позивача надав суду оригінали накладної №2/002-08 від 22.02.2008 року, претензії від 05.03.2009 року, договору від 22.02.2008 року, претензії вих. №1/009 від 10.03.2009 року для огляду.

Суд залучив до матеріалів справи оригінали накладної №2/002-08 від 22.02.2008 року, претензії від 05.03.2009 року, договору від 22.02.2008 року, претензії вих. №1/009 від 10.03.2009 року для проведення експертного дослідження.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 16.02.2010 року зупинено провадження у справі №33/553 та призначено у справі судово почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

01.06.2010 року до загального відділу канцелярії Господарського суду м. Києва надійшли матеріали справи №33/553 з повідомленням про неможливість дачі висновку судово-почеркознавчої експертизи №1845/10-11.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 07.06.2010 року поновлено провадження у справі №33/553, розгляд справи призначено на 12.07.2010 року.

У судове засідання 12.07.2010 року представник відповідача не з’явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник позивача подав заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просив суд зобов’язати відповідача повернути цукор-пісок в кількості 23 000 т. на суму 63 000,00 грн., стягнути пеню в розмірі 6 948,51 грн., три проценти річних в розмірі 2 538,20 грн., індекс інфляції в розмірі 7 578,78 грн., штрафні санкції в розмірі 50 400,00 грн., юридичні послуги в розмірі 9 450,00 грн., витрати по сплаті інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в розмірі 315,00 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 1 366,25 грн., витрати на запит ДП "Інф.-ресурсний центр"в розмірі 108,80 грн. Просив суд позов задовольнити.

З зазначеної заяви вбачається що позивачем також заявлена нова вимога щодо стягнення штрафних санкцій в розмірі 50 400,00 грн.

Дослідивши вищезазначену заяву, суд не приймає дану заяву в частині заявленої нової вимоги та зазначає, що позивач не позбавлений права звернутись з цією вимогою у загальному порядку.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково з урахуванням заяви про уточнення.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

22.02.2008 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (замовник) та суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_2 (виконавець) було укладено та скріплено їх печатками договір відповідального зберігання товарів.

Відповідно до ч.1 статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з п.1.1 договору від 22.02.2008 року, замовник передає, а виконавець приймає на відповідальне зберігання продовольчі товари, в подальшому товар, в кількості відповідно видаткових накладних.

Пунктом 9.1 договору від 22.02.2008 року передбачено, що договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 01 грудня 2008 року.

Згідно з п.3 договору від 22.02.2008 року передача-приймання продукції здійснюється по накладним, підписаними представниками сторін.

Накладною №2/002-08 від 22.02.2008 року позивачем було передано відповідачу товар, а саме: цукор пісок в кількості 23 т. на загальну суму 63 000,00 грн.

Як зазначено позивачем, 01.12.2008 року він звернувся до відповідача з вимогою повернути товар.

10.03.2009 року позивачем на адресу відповідача була направлена претензія, відповідно до якої просив останнього негайно виконати взяті на себе зобов’язання щодо видачі прийнятого товару на зберігання. Дана претензія була отримана відповідачем 12.03.2009 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення №02095068.

Відповідно до статті 938 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Частиною 1 статті 953 ЦК України передбачено, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Згідно з абз. в) п.2.1 договору від 22.02.2008 року, виконавець зобов’язується здійснювати видачу (відвантаження) і (прийом) товару протягом 1-го дня з моменту вимоги замовника.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ч.1 статті 949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідні положення також визначаються у ч.1 статті 193 ГК України.

Згідно зі статтею 525 ЦК України та ч.7 статті 193 ГК України одностороння відмова від зобов’язання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Таким чином, враховуючи вищезазначене та беручи до уваги те, що позивачем була заявлена вимога про повернення товару і відповідачем зазначені факти не спростовані, тому вимога позивача щодо повернення цукру-піску в кількості 23т. на суму 63 000,00 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч.1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до п.6.1 договору від 22.02.2008 року у випадку прострочки видачі майна з відповідального зберігання, винна сторона виплачує пеню а розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми за кожен день прострочення не виданої продукції (не вибраної) в строк продукції.

Згідно з ч.1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі (436-15) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 3 статті 549 ЦК України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Розрахунок пені:

Таким чином, загальна сума пені становить 7 326,25 грн.

Проте, оскільки позивачем було заявлена вимога про стягнення меншої суми пені в розмірі 6 948,51 грн., тому саме дана сума підлягає задоволенню судом.

Також, позивач просить стягнути з відповідача три проценти річних в розмірі 2 538,20 грн. та індекс інфляції в розмірі 7 578,78 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З укладеного між сторонами договору від 22.02.2008 року вбачається, що предметом договору є зберігання продовольчого товару позивача.

Також, як вбачається з вимог позивача предметом спору є зобов’язання повернення товару (цукру-піску).

Дослідивши укладений між сторонам договір та вимоги вбачається відсутність в даному випадку між сторонами грошового зобов’язання, оскільки на відповідача покладено обов’язок здійснити повернення товару.

Враховуючи вищезазначене, вимога позивача щодо стягнення з відповідача трьох процентів річних в розмірі 2 538,20 грн. та індекс інфляції в розмірі 7 578,78 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Статтею 44 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Позивач просить стягнути з відповідача юридичні послуги в розмірі 9 450,00 грн. на підтвердження чого надано договір про надання юридичних послуг від 28.07.2009 року.

Оскільки, позивачем не надано доказів перерахування коштів по договору про надання юридичних послуг від 28.07.2009 року, а також не надано свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю представника позивача, тому суд відмовляє в задоволенні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача юридичних послуг в розмірі 9 450,00 грн.

Відповідно до ч.2 статті 55 ГПК в ціну позову включаються також вказані в позовній заяві суми неустойки (штрафу, пені), а якщо вони не вказані, - суми їх, визначені суддею.

Частина 3 статті 55 ГПК України передбачає, що ціну позову вказує позивач. У випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею.

Як вбачається поданої позивачем заяви про уточнення позовних вимог, він просив суд зобов’язати відповідача повернути цукор-пісок, тобто зазначена вимога є немайновою та стягнути штраф в розмірі 50 400,00 грн., пеню в розмірі 6 948,51 грн., три проценти річних в розмірі 2 538,20 грн. та індекс інфляції в розмірі 7 578,78 грн., тобто майнову вимогу на загальну суму 67 465,49 грн.

Згідно ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" розмір ставки держмита із позовних заяв немайнового характеру, в тому числі із заяв про визнання недійсними повністю або частково актів ненормативного характеру, що подаються до господарських судів України становить 5 (п’ять) неоподаткованих мінімумів доходів громадян (85 грн.); із позовних заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів України становить 1% ціни позову, але не менше шести неоподаткованих мінімумів доходів громадян (102 грн.) та не більше 1500 неоподаткованих мінімумів (25 500,00 грн.).

Таким чином, загальне державне мито повинно становити 759,65 грн. (674,65 грн. (за майнову вимогу 67 465,49 грн. *1%) + 85,00 грн. (за немайнову вимогу)).

Відповідно до ч.5 статті 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:

при задоволенні позову - на відповідача;

при відмові в позові - на позивача;

при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, витрати по сплаті державного мита покладаються:

на позивача в сумі 450,32 грн., на відповідача –394,33 грн.

Витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються:

на позивача в розмірі 93,37 грн., на відповідача –221,63 грн.

Також, позивач просить стягнути з відповідача витрати за отримання витягу з ЄДРПОУ в розмірі 108,80 грн.

Проте, як вбачається з наданих квитанцій позивачем було всього оплачено 88,80 грн. (6,80 грн. + 51,00 грн. + 31,00 грн.).

Оскільки, позовні вимоги задоволено частково, тому вимоги позивача щодо стягнення з відповідача витрат за отримання витягу з ЄДРПОУ підлягають частковому задоволенню в розмірі 62,48 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, ч.5 ст. 49, ч.2,3 ст. 55, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. Позов задовольнити частково.

2. Зобов’язати суб'єкта підприємницької діяльності - фізичну особу ОСОБА_2 (04201, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_3) повернути фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 (02140, АДРЕСА_2; ідентифікаційний код НОМЕР_1) цукор-пісок в кількості 23 (двадцять три) т. на суму 63 000,00 грн.

3. Стягнути з суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 (04201, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_3) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (02140, АДРЕСА_2; р/р НОМЕР_4 в ВАТ "Райффайзен банк Аваль", МФО 300335, ідентифікаційний код НОМЕР_1) пеню в розмірі 6 948 (шість тисяч дев’ятсот сорок вісім) грн. 51 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 394 (триста дев’яносто чотири) грн. 33 коп., 221 (двісті двадцять одна) грн. 63 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 62 (шістдесят дві) грн. 48 коп. витрат за отримання витягу з ЄДРПОУ.