П О С Т А Н О В А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 лютого 2007 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого
Кривенка В.В.,
суддів:
Гусака М.Б.,
Терлецького О.О.,
Маринченка В.Л.,
Тітова Ю.Г.,
Самсіна I.Л.,
при секретарі судового засідання Журіній О.О.,
за участю: ОСОБА_1; ОСОБА_2 - представника ОСОБА_1,
розглянувши справу за скаргою ОСОБА_1 на неправомірні дії
комісії по обміну грошових знаків при виконавчому комітеті
Ялтинської міської ради народних депутатів,
в с т а н о в и л а:
У липні 1991 року ОСОБА_1 звернувся до Ялтинського міського
суду із заявою про оскарження неправомірних дій комісії з обміну
грошових знаків при виконавчому комітеті Ялтинської міської ради
народних депутатів та зобов'язання здійснити обмін грошових знаків
номіналом 50 і 100 карбованців на загальну суму 230 тис.
карбованців, що були здані скаржником, і перерахувати вказану суму
на його рахунок.
Ухвалою Ялтинського міського суду від 22 липня 1991 року у
прийнятті скарги ОСОБА_1 відмовлено на підставі пункту 1 статті
136 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
(в редакції 1963 року) у зв'язку із
тим, що заява не підлягає розгляду в судах.
Ухвалою судової колегії в цивільних справах Кримського
обласного суду від 26 серпня 1991 року зазначену ухвалу скасовано,
а скаргу ОСОБА_1 направлено для розгляду по суті.
Рішенням Ялтинського міського суду від 16 жовтня 1991 року,
залишеним без змін ухвалою судової колегії в цивільних справах
Кримського обласного суду від 8 квітня 1992 року, заявлені вимоги
громадянина ОСОБА_1 задоволено: визнано неправомірною відмову
зазначеної комісії в обміні грошових знаків, зобов'язано
Ялтинський міський виконавчий комітет провести обмін грошових
знаків у сумі 230 тис. карбованців та перерахувати їх на вказаний
скаржником розрахунковий рахунок.
Постановою президії Кримського обласного суду від 17 квітня
1992 року рішення Ялтинського міського суду від 16 жовтня 1991
року та ухвалу судової колегії в цивільних справах Кримського
обласного суду від 8 квітня 1992 року скасовано, провадження у
справі закрито у зв'язку з непідсудністю спору суду.
Ухвалою судової колегії в цивільних справах Верховного Суду
України від 14 квітня 1993 року постанову президії Кримського
обласного суду від 17 квітня 1992 року скасовано, рішення
Ялтинського міського суду від 16 жовтня 1991 року та ухвалу
судової колегії в цивільних справах Кримського обласного суду від
8 квітня 1992 року залишено без змін.
23 червня 1998 року ухвалою Ялтинського міського суду
задоволено заяву громадянина ОСОБА_1 про індексацію боргу та
стягнення з Ялтинського міського виконавчого комітету 349 тис. 387
грн. 82 коп.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 вересня
1998 року ухвалу Ялтинського міського суду від 22 липня 1991 року
про відмову у прийнятті скарги ОСОБА_1 на підставі пункту 1 статті
136 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
(в редакції 1963 року) залишено в
силі, всі інші судові рішення у справі скасовано.
Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "ОСОБА_1
проти України" від 2 листопада 2004 року встановлено, що внаслідок
винесення Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 вересня
1998 року порушено міжнародні зобов'язання України. У зазначеному
рішенні Європейський суд з прав людини констатував порушення
пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод
людини та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зобов'язав
державу-відповідача сплатити на користь заявника 53 657,81 євро
матеріальної шкоди, 5000 євро моральної шкоди, 1000 євро судових
витрат, будь-які податки, що можуть вимагатись до сплати, в
задоволенні решти вимог заявника щодо справедливої сатисфакції
відмовив.
ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України зі скаргою про
перегляд за винятковими обставинами постанови Пленуму Верховного
Суду України від 25 вересня 1998 року, в якій просить цю
постанову, а також ухвалу Ялтинського міського суду від 22 липня
1991 року, постанову президії Кримського обласного суду від 17
квітня 1992 року, ухвали Ялтинського міського суду від 9 січня
1996 року, 13 травня 1996 року, 10 грудня 1996 року, 27 травня
1997 року, 23 червня 1998 року скасувати та постановити нове
рішення, яким стягнути на його користь 2 млн. 89 тис. 402 грн.
матеріальної шкоди; 65 млн. 459 тис. 595 грн. компенсації упущеної
вигоди, 20 млн. 894 тис. 121 грн. компенсації моральної шкоди.
В обгрунтування своїх вимог скаржник посилається на пункт 2
частини 1 статті 237 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, згідно з якою судова
палата в адміністративних справах Верховного Суду України
переглядає судові рішення за винятковими обставинами, якщо вони
оскаржені з мотивів визнання судових рішень міжнародною судовою
установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують
міжнародні зобов'язання України.
Крім того, висуваючи вимоги майнового характеру, скаржник
посилається на принцип restіtutіo іn іntegrum (відновлення
попереднього правового становища, яке сторона мала до порушення
Конвенції), суть якого роз'яснено в Рекомендації № R (2000) 2
Комітету Міністрів Ради Європи від 19 січня 2000 року,
Пояснювальному меморандумі до нього та застосовано в ряді рішень
Європейського суду з прав людини, зокрема у справах
"Папаміхалопулос та інші проти Греції", "Iатрідіс проти Греції",
"Совтрансавто проти України" тощо.
Скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини 3 статті 243 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
Верховний Суд України задовольняє скаргу в разі визнання судового
рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана
Україною, таким, що порушує міжнародні зобов'язання України. При
цьому Верховний Суд України може скасувати його повністю або в
частині та направити справу на новий розгляд до суду першої,
апеляційної чи касаційної інстанції залежно від того, суд якої
інстанції першим допустив порушення міжнародних зобов'язань.
Верховний Суд України може також скасувати судові рішення і
прийняти нову постанову.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 вересня
1998 року у цій справі ухвалу Ялтинського міського суду від 22
липня 1991 року залишено в силі, а всі інші судові рішення у
справі скасовано. Вказаною постановою Верховний Суд визначив, що
скарга, з якою звернувся громадянин ОСОБА_1, не підлягає розгляду
в суді, оскільки відповідно до положень Постанови Кабінету
Міністрів СРСР від 22 січня 1991 року "Про припинення прийому до
оплати грошових знаків Держбанку СРСР вартістю 50 і 100
карбованців зразка 1961 року та порядок їх обміну і обмеження
видачі грошей готівкою з вкладів громадян" рішення депутатських
комісій про відмову в обміні грошових знаків оскаржувалися до
обласних, крайових та республіканських депутатських комісій,
рішення яких з цих питань були остаточними. Iншими словами,
судового порядку оскарження вказаних рішень не передбачалося.
Європейський суд з прав людини, розглянувши справу "ОСОБА_1
проти України" виніс рішення від 2 листопада 2004 року, яким
встановив, що постановою Пленуму Верховного Суду України від 25
вересня 1998 року порушено право заявника на доступ до суду,
передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і
основних свобод людини ( 995_004 ) (995_004)
, та право заявника на захист
власності, передбачене статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції.
Відповідно до рекомендацій N R(2000)2 компетентні органи
держави-відповідача можуть прийняти й інші міри, ніж ті, які
визначив суд при постановленні рішення у відповідності до ст. 41
Конвенції, та/або загальні заходи чи індивідуальні заходи,
наскільки це можливо, для поновлення того правового становища, в
якому знаходилась особа до порушення Конвенції (restіtutіo іn
іntegrum).
Виходячи з пункту "а" частини 2 статті 10 Закону України "Про
виконання рішень та застосування практики Європейського суду з
прав людини" ( 3477-15 ) (3477-15)
, відновлення настільки, наскільки це
можливо, попереднього юридичного стану, який Стягувач мав до
порушення Конвенції (restіtutіo іn іntegrum), є додатковим заходом
індивідуального характеру, який застосовується поряд із виплатою
відшкодування (в даному разі під сумою відшкодування розуміється
сума справедливої сатисфакції, визначена пунктом 60 рішення
Європейського суду з прав людини від 2 листопада 2004 року
відповідно до статті 41 Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод).
Відповідно до пункту "а" частини 3 статті 10 Закону України
"Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду
з прав людини" ( 3477-15 ) (3477-15)
відновлення попереднього юридичного
стану Стягувача здійснюється, зокрема, шляхом, повторного розгляду
справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.
До винесення постанови Пленуму Верховного Суду України від 25
вересня 1998 року скаржник мав юридичний статус власника грошових
знаків номіналом 50 і 100 карбованців загальною сумою 230 тис.
карбованців, що були здані для обміну, які в порядку виконання
рішення були переведені у національну валюту - гривні.
Рішення Європейського суду з прав людини, якими надаються
тлумачення та практика застосування положень Конвенції, є формою
прецедентного права, що розширює нормативний обсяг Конвенції,
встановлюючи нові загальнообов'язкові правила.
Рішенням у справі "Папаміхалопулос та інші проти Греції"
(Papamіchalopoulos and others v. Creece) від 31 жовтня 1995 року,
п. 34, серія А, N 330-В Європейський суд з прав людини встановив,
що рішення, в якому Суд визнав порушення, покладає на
державу-відповідача правове зобов'язання покласти край цьому
порушенню і відшкодувати шкоду за його наслідки таким чином, щоб
відновити, наскільки це можливо, становище, що існувало до
порушення.
Виконання принципу restіtutіo іn іntegrum в даному випадку,
означає повернення скаржника у попередній правовий стан, який
визначав його як власника вказаної грошової суми. Отже, повернення
скаржнику статусу власника вказаної грошової суми слід здійснити
шляхом відновлення провадження у справі на стадії касаційного
провадження у формі перегляду за винятковими обставинами постанови
Пленуму Верховного Суду України від 25 вересня 1998 року, якою
він, фактично був позбавлений цього статусу.
Таким чином, постанову Пленуму Верховного Суду України від 25
вересня 1998 року, визнано такою, що порушує міжнародні
зобов'язання України, і на цій підставі вона підлягає скасуванню,
а рішення Ялтинського міського суду від 16 жовтня 1991 року,
ухвала судової колегії в цивільних справах Кримського обласного
суду від 8 квітня 1992 року та ухвала судової колегії в цивільних
справах Верховного Суду України від 14 квітня 1993 року
залишаються без змін.
Твердження скаржника про те, що присуджена йому Європейським
судом з прав людини сума в 53 657,81 євро не забезпечує повної
компенсації втраченої ним власності, і тому держава-відповідач має
компенсувати решту завданих матеріальних збитків, що становить 2
млн. 89 тис. 402 грн., не береться до уваги судом з таких причин.
Виходячи зі змісту частини 2 статті 19 Конституції України
органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх
посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах
повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами
України.
Відповідно до пункту 1 статті 46 Конвенції про захист прав і
свобод людини Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати
остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є
сторонами. Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про
виконання рішень та застосування практики Європейського суду з
прав людини" ( 3477-15 ) (3477-15)
рішення Європейського суду з прав людини
є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46
Конвенції.
Європейський суд з прав людини у пункті 60 рішення у справі
"ОСОБА_1 проти України" від 2 листопада 2004 року зазначив, що "як
і уряд суд не вбачає жодного причинно-наслідкового зв'язку між
встановленим порушенням і значною матеріальною шкодою, що
стверджується. Однак щодо встановленого порушення статті 1
Протоколу № 1 Суд вважає за необхідне винагородити заявника 53
657,87 євро, що є еквівалентом суми, присудженої йому вітчизняними
судами згідно зі скасованим рішенням".
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право
на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого
самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої
незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної
влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових
осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Європейський суд з прав людини визначив суму відшкодування
(справедливу сатисфакцію), яку має сплатити держава-відповідач у
зв'язку із порушенням постановою Пленуму Верховного Суду України
від 25 вересня 1998 року права скаржника на мирне володіння
майном.
З аналізу положень чинного законодавства України, частиною
якого є міжнародні договори, ратифіковані Україною в установленому
порядку, не вбачається, що до процесуальних повноважень суду, який
переглядає судові рішення за винятковими обставинами, належить
перевірка обставин, встановлених в рішенні міжнародної судової
установи, юрисдикція якої визнана Україною.
Відповідно до частини 2 статті 235 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
перегляд за винятковими обставинами є різновидом касаційного
провадження.
Частиною 3 статті 220 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
передбачено, що
суд касаційної інстанції не може розглядати позовні вимоги осіб,
які беруть участь у справі, що не були заявлені в суді першої
інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи, скаржник не порушував
питання про відшкодування йому упущеної вигоди при розгляді скарги
по суті судом першої інстанції. Тобто вимога про компенсацію
упущеної вигоди знаходиться поза межами предмету даного судового
спору. За таких обставин провадження в частині вирішення вимог про
відшкодування упущеної вигоди та моральної шкоди слід закрити.
З огляду на вищенаведене, постанова Пленуму Верховного Суду
України від 25 вересня 1998 ро ку підлягає скасуванню, рішення
Ялтинського міського суду від 16 жовтня 1991 року, ухвала судової
колегії в цивільних справах Кримського обласного суду від 8 квітня
1992 року та ухвала судової колегії в цивільних справах Верховного
Суду України від 14 квітня 1993 року - залишенню без змін.
Керуючись статтями 235-243 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів Судової палати в
адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а :
Скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Пленуму Верховного Суду України від 25 вересня 1998
року скасувати, рішення Ялтинського міського суду від 16 жовтня
1991 року, ухвалу судової колегії в цивільних справах Кримського
обласного суду від 8 квітня 1992 року та ухвалу судової колегії в
цивільних справах Верховного Суду України від 14 квітня 1993 року
залишити без змін.
Провадження в частині вирішення вимог про відшкодування
упущеної вигоди та моральної шкоди закрити.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім
випадку, встановленого пунктом 2 статті 237 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Головуючий
В.В. Кривенко
Судді:
М.Б. Гусак
В.Л. Маринченко
I.Л. Самсін
О.О. Терлецький
Ю.Г. Тітов