Господарський суд міста Києва у складі судді Нарольського М.М.,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІГЕ УКРАЇНА" звернулось в Господарський суд міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕ АГОСТІНІ ПАБЛІШИНГ" про стягнення 2696909,78 грн.

В обґрунтування пред’явлених вимог позивач посилається на безпідставну відмову у виконанні відповідачем своїх зобов’язань за договором про надання складських послуг № 1/20080905/100 від 30.09.2008 р. у зв’язку з чим просить суд стягнути з відповідача 2696909,78 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.02.2010 р. порушено провадження у справі, призначено розгляд справи в судовому засіданні, зобов’язано сторони виконати певні дії.

Розгляд справи відкладався, в судових засідання оголошувались перерви.

Позивач 07.04.2010 р. подав суду заяву про зміну предмета позову та уточнення розрахунку позовних вимог, відповідно до якої просить суд розірвати договір про надання складських послуг № 1/20080905/100 від 30.09.2008 р, стягнути з відповідача 532888,22 грн. заборгованості, 2164021,57 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди.

Разом з тим, позивач неодноразово уточнював позовні вимоги. Відповідно до останніх уточнень від 26.05.2010 р. позивач просить суд: розірвати договір про надання складських послуг № 1/20080905/100 від 30.09.2008 р.; стягнути з відповідача 693199,10 грн. заборгованості, 1957924,28 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди з яких 602913,44 грн. витрати на оренду складських приміщень.

В процесі розгляду справи, відповідач проти позову заперечував в повному обсязі з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву від 30.03.2010 р. та запереченнях на позовну заяву від 15.04.2010 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.07.2010 р. розгляд справи призначено на 19.08.2010 р.

У судове засідання 19.08.2010 р. з’явилися представники позивача та відповідача, які надали суду пояснення по справі.

Судом, у відповідності з вимогами ст. 81-1 ГПК України, складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши пояснення повноважних представників, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "ФІГЕ УКРАЇНА"(надалі - Позивач) і Товариством з обмеженою відповідальністю "ДЕ АГОСТІНІ ПАБЛІШИНГ"(надалі - Відповідач) 30 вересня 2008 року було укладено Договір про надання складських послуг № 1/20080905/100 (надалі - Договір).

Відповідно до Договору Позивач зобов'язався надавати Відповідачу складські послуги, а Відповідач зобов’язався приймати та своєчасно і в повному обсязі їх оплачувати.

Відповідно до п. п. 1.2, 2.1 Договору зберігання товару здійснюється в кількості 600 зарезервованих палетних місць на місяць.

Згідно Додатку 4 від 30 грудня 2008 року до Договору резерв було збільшено з 600 до 800 палетних місць.

Відповідно до п. 1.3 Договору позивач зобов’язався надати такі послуги: розвантаження/навантаження товару, перевірка товару, відбір товару для відвантаження; зберігання товару.

Додатком 2 до Договору (в редакції Додатку 4 від 30 грудня 2008 року до Договору) щомісячна плата за зберігання 800 зарезервованих палетних місць складала 7840,00 євро, без врахування податку на додану вартість, та підлягала сплаті в гривнях за курсом Національного банку України на день виставлення рахунку. Додатково до плати за зберігання підлягали оплаті операційні послуги Позивача, з розрахунку за одиницю обслуговуваного товару згідно Додатку 2 до Договору.

За твердженнями позивача, до вересня 2009 року умови Договору повністю та належним чином виконувалися Відповідачем: Позивач надавав Відповідачу складські послуги (копії актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) та накладних на передачу друкованої продукції на відповідальне збереження додаються), а Відповідач - приймав і оплачував надані послуги, в тому числі сплачував плату за зарезервовані палетні місця, що підтверджується рахунками-фактурами та довідкою з банку. Фактичні обсяги зберігання Позивачем товарів Відповідача перевищували передбачений Договором резерв у 800 палетних місць. Проте, починаючи із вересня 2009 року Відповідач намагався розірвати Договір. Намір припинити договірні відносини Відповідач пояснював проведеними ціновими дослідженнями ринку та занадто високою вартістю послуг за Договором у порівнянні з аналогічними послугами на ринку зберігання, а також світовою фінансовою кризою, спадом продажу друкованої продукції та суттєвим ростом іноземних валют.

Таким чином, позивач зазначає, що Відповідач не оплатив послуги за резервування складу за листопад 2009 – травень 2010 року загалом на суму 693199,10 грн. В свою чергу, Відповідач відмовився від його оплати через припинення зберігання товару та з посиланням на відсутність договірного обов'язку Відповідача здійснювати оплату за зарезервовані палетні місця. Враховуючи вищевикладені обставини, Позивач просить суд стягнути з відповідача 2651123,38 грн. упущеної вигоди, яка включає витрати Позивача на щомісячну орендну плату за приміщення, відведені під зарезервовані для Відповідача 800 палетомісць та резервування палетних місць до 30.12.2011 р.

Згідно ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Так, за своєю юридичною природою договір про надання складських послуг № 1/20080905/100 від 30.09.2008 р. є договором зберігання.

Відповідно до ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Укладений Договір є підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань відповідно до ст. ст. 173, 174 ГК України (ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) .

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з Договору, зазначений Договір має загальний строк дії –три роки, а саме до 31.12.2011 р. (п. 14.1 Договору) та не містить положень щодо строку зберігання товару.

Відповідно до ст. 938 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Відповідно до ст. 953 ЦК України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач звертався до позивача з вимогами повернути товар (листи від 05.11.2009 р., від 13.11.2009 р., від 17.11.2009 р.).

В період з 16.11.2009 р. по 20.11.2009 р. позивач повернув товар відповідачеві, що підтверджується накладними на повернення товару (містяться в матеріалах справи). При цьому, відповідач повністю розрахувався з позивачем за надані послуги зберігання, що підтверджується банківськими виписками.

Відповідно до п. 14.2 Договору будь-яка Сторона може вимагати припинення дії цього Договору з поважної причини шляхом надання письмового повідомлення про розірвання, що надсилається рекомендованим листом, в одному з таких випадків: інша Сторона порушила істотне зобов'язання згідно з Договором, і це порушення можна було усунути, але ця інша сторона не усунула порушення впродовж 30 днів, незважаючи на два послідовних письмових повідомлення з докладним викладом порушення та вимогою про його усунення та попередженням про припинення дії Договору у разі невиконання; кожна Сторона може вимагати негайного припинення цього Договору у випадку припинення господарської діяльності іншою стороною, банкрутства, або неплатоспроможності, коли Сторона йде на компромісну домовленість або врегулювання справи з кредиторами або передачу прав кредиторам, добровільну (не стосується реорганізації або об'єднання) або обов'язкову ліквідацію, має розпорядника або адміністратора, призначених для розпорядження майном боржника; якщо сторони не домовляться про корегування ціни, викладеному у розділі 5.2 протягом 3 місяців після повідомлення.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач листами від 10.09.2009 р., від 19.10.2009 р., від 05.11.2009 р., від 13.11.2009 р., від 17.11.2009 р., від 14.12.2009 р. звертався до позивача про розірвання договору в односторонньому порядку.

З зазначених листів вбачається, що сторони не домовились про корегування ціни оплати за зберігання, що також підтверджується позивачем в позовній заяві.

Таким чином, судом встановлено, що Договір припинив свою дію ще до звернення Позивача з позовом.

Отже, вимоги позивача про розірвання Договору є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд зазначає, що Договір не містить положень про надання Позивачем та оплати Відповідачем послуг з резервування.

Договором не визначено, що палетомісця резервуються за Відповідачем на певний строк незалежно від факту знаходження/незнаходження на них товару Відповідача.

Окрім цього, у Додатку 2 та Додатку 4, сторонами визначені ставки та тарифи згідно переліку послуг за Договором, а саме за послуги: зберігання, отримання товару, реєстрацію товару, відбір, забезпечення піддонами, обгортку плівкою, оформлення замовлення. Ставка/тариф за послуги резервування також відсутня. Строк резервування у Договорі теж не визначений.

Виходячи з вищезазначеного, вимоги позивача про стягнення заборгованості за послуги резервування є безпідставними.

Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з положеннями ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті доходи, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Слід зазначити, що діяння заподіювача збитків має містити всі необхідні ознаки, а саме: 1) воно повинно заподіювати збитки, 2) бути протиправним, 3) причинно пов'язаним зі збитками, 4) винним. Тому, для застосування позадоговірної відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення.

Виходячи з цього, позивач повинен був довести наявність збитків і неправомірної поведінки відповідача, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням збитків, розмір відшкодування. В свою чергу, відповідач повинен був доводити відсутність своєї вини.

Важливим елементом доказування наявності збитків у вигляді очікуваного і не одержаного прибутку є встановлення причинного зв'язку між протиправними діями чи бездіяльністю заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

При цьому Позивач не враховує, що наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності. Для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Слід також зазначити, що Позивач просить стягнути збитки у вигляді упущеної вигоди при чинності Договору, при цьому сам ініціює питання про розірвання Договору.

Разом з тим, відмова поклажодавця від договору зберігання є безумовним правом поклажодавця, а тому в його діях суд не вбачає протиправної поведінки.

Відповідно до матеріалів справи, договір оренди від 24.03.2007 р. № 3134 на який посилається позивач є дійсним, а тому позивач не був позбавлений права передавати орендовані ним площі на зберігання іншим особам та отримувати прибутки. Доказів неможливості такої передачі в оренду Позивач не надав.

Таким чином, в процесі розгляду справи Позивач не надав суду належних доказів щодо наявності складу цивільного правопорушення, як необхідної умови для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Тобто, Позивачем не надано суду належних доказів наявності підстав для покладення на Відповідача цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків. Позивачем не доведені суду обставини заподіяння збитків, наявності протиправної поведінки відповідача, причинного зв'язку між діями Відповідача та понесеними збитками.

Також слід зазначити, що відповідно до ч. 4 ст. 226 ГК України не підлягають відшкодуванню збитки, завдані правомірною відмовою зобов’язальної сторони від подальшого виконання зобов’язання.

Зважаючи на встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, господарський суд дійшов висновку про відсутність, в даному випадку, правових підстав для стягнення грошових коштів в оспорюваній сумі з відповідача.

Судові витрати покладаються на позивача у відповідності до ст. 49 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 82- 85 ГПК України, суд, -

В позові відмовити повністю.

рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Дата підписання рішення: 25.08.2010 р.