Господарський суд міста Києва, у складі судді Джарти В.В. при секретарі судового засідання Шевченко-Корженецька К.І., розглянувши матеріали

За позовом Міністерства юстиції України

До відповідача 1 : Міністерства вугільної промисловості України

відповідача 2: Відкритого акціонерного товариства "Державна холдингова компанія "Павлоградвугілля"

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору 1: Державне казначейство України

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору2 : Відділ державної виконавчої служби Павлоградського міськрайонного управління юстиції

Про стягнення 5066,56 грн.

Представники сторін:

Від позивача Махорт Д.О. дов. № 29/22/79 від 18.03.10

Від відповідача-1 Варданян А.А., дов. № 611/01/01-04 від 21.06.2010

Від відповідача-2 Шереметя Т.І., дов. №б/н від 15.12.09р.

Від третьої особи 1 не з’явились

Від третьої особи 2 не з’явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулося Міністерство юстиції України із позовною заявою до Міністерства вугільної промисловості України та Відкритого акціонерного товариства "Державна холдингова компанія "Павлоградвугілля" про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України у розмірі 5066,56 грн., заподіяних виплатою позивачем вказаної суми в порядку виконання рішення Європейського суду з прав людини від 01.06.2006 р. у справі № 5631/03 "Астанков проти України".

Ухвалою господарського суду від 06.10.2008 р. до участі у справі залучено Державне казначейство України в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору.

Позовні вимоги мотивовано тим, що Європейським судом з прав людини (далі –Європейський суд) у справі за заявою № 5631/03 "Астанков проти України" було прийнято рішення, яким зобов’язано державу Україна виплатити заявнику 800 євро, в якості моральної шкоди. Вказана сума має бути конвертована в національну валюту держави –відповідача, за курсом на день здійснення платежу, з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто з призначеної заявнику суми.

З Державного бюджету України на рахунок Астанкова М.І. було перераховано 5066,56 грн., які станом на 25.10.2006 р. еквівалентні 800 Євро.

Оскільки, на думку позивача, стягнута сума є збитками Державного бюджету України, то, відповідно до положень Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (3477-15) , позивач звернувся з регресним позовом до відповідачів та вважає їх винним у порушенні державою положень Конвенції.

Відповідач-2 у наданому суду відзиві зазначив, що є неналежним відповідачем, оскільки несвоєчасне виконання рішення Тернівського міського суду та як його наслідок завдання збитків Державному бюджету мало місце з боку Павлоградського міського відділу Державної виконавчої служби. Крім того, відповідач-2 зазначив, що відповідно до норм Цивільного кодексу України (435-15) та ст.ст. 50, 51 ГПК процесуальні дії вчинюються в строк передбачений вказаним Кодексом або законом. Міністерство юстиції повинне було на протязі трьох місяців з дня списання коштів з відповідної бюджетної програми звернутися до суду з регресним позовом, а саме не пізніше 25.01.2007 р.. У зв’язку з чим вважає, що позивач втратив право на пред’явлення позову та відшкодування збитків.

рішенням Господарського суду міста Києва від 30.10.2008 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2009 р., у позові Міністерства юстиції України до Міністерства вугільної промисловості України та Відкритого акціонерного товариства "Державна холдингова компанія "Павлоградвугілля", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Державного казначейства України, про стягнення 5 066,56 грн. було відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.06.2009 р. вказані процесуальні документи було скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.07.09р., справі присвоєно № 42/305-6/498 та призначено до розгляду на 21.09.2009 р..

рішенням Господарського суду міста Києва від 29.09.2009 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2010 р., позовні вимоги Міністерства юстиції України до Міністерства вугільної промисловості України та відкритого акціонерного товариства "Державна холдингова компанія "Павлоградвугілля", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Державного казначейства України, про стягнення 5 066,56 грн. задоволені частково, стягнуто з ВАТ "Державна холдингова компанія "Павлоградвугілля" до Державного бюджету України 5055,56грн. збитків, 505,6грн.-державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу. В позову до Міністерства вугільної промисловості України- відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.06.2010 р. вказані процесуальні документи були скасовані частково, а саме в частині стягнення з відповідача-2 суми збитків, в іншій частині залишено без змін, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

За резолюцією голови Господарського суду міста Києва від 18.06.10року, справу № 42/305-6/498 було передано на розгляд судді Джарти В.В.

Ухвалою суду від 22.06.10р. справу №42/305-6/498 було прийнято до провадження та присвоєно № 42/305-6/498-56/60.

В постанові Вищого господарського суду України від 01.06.2010 р., зазначено, що поза увагою господарських судів залишились обставини, встановлені в рішенні Європейського суду з прав людини від 01.06.2006 р. у справі "Астанков проти України", а саме, що порушенням статті 1 Першого протоколу: невживання в продовж більш ніж трьох років заходів, необхідних для виконання судового рішення . При цьому заявник звернувся до місцевого відділу Державної виконавчої служби після отримання у 2001 році присудженої йому компенсації; скарга заявника до Європейського суду стосувалась несвоєчасного виконання органами державної влади рішення суду від 08.10.01р.

Окрім того, суди не звернули уваги, на те, що згідно ст. 86 Закону України "Про виконавче провадження", стягувач має право звернутися з позовом до юридичної особи, яка зобов’язана провадити стягнення коштів боржника, у разі невиконання рішення з вини цієї юридичної особи. Частина 2 цієї статті регламентує, що збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.

Судами не з’ясовано в повному обсязі обставин невиконання судового рішення та не залучено до участі у справі відділ ДВС, на виконанні якого знаходилося рішення суду; не встановлено коло осіб, якими не вживались заходи для здійснення виконавчих дій. Не звернуто уваги на те, що юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення з наступними елементами: шкода, протиправна поведінка, причинний зв"язок між шкодою та протиправною поведінкою, вина.

Відповідно до ст. 111-12 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов’язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

З метою виконання вказівок, які містились в постанові Вищого господарського суду України від 01.06.2010 р. по справі № 42/305-6/498, під час нового розгляду справи, ухвалою господарського суду міста Києва 22.06.10р, в порядку ст. 27 ГПК України, залучено до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Відділ державної виконавчої служби Павлоградського міськрайонного управління юстиції та зобов’язано надати письмові пояснення з врахуванням вказівок, зазначених у Постанові Вищого господарського суду України від 01.06.10р.

Від третьої особи-2 надійшов лист від 20.07.10р., яким повідомлено, що на виконанні у відділу з 17.10.05року перебувало виконавче провадження з виконання виконавчого листа 2-2170 від 14.04.05р. Павлоградського міськрайсуду Дніпропетровської області про стягнення з ВАТ "Павлоградвугіля"на користь Астанкова М. І. компенсації по одноразовій допомозі у сумі 10 626,88грн.

Згідно відміток у книзі обліку проваджень, переданих державному виконавцю 17.02.06р., виконавче провадження завершено по п. 8 ст. 37 ЗУ "Про виконавче провадження", у зв’язку з фактичним виконанням рішення суду.

Надати більш детальну інформацію неможливо через знищення матеріалів у зв’язку з закінченням строків зберігання, відповідно до вимог Інструкції з діловодства в органах державної виконавчої служби, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25.12.08року за № 2274/5 зі змінами та доповненнями від 18.12.09р. Строк зберігання переданих до архіву виконавчих проваджень становить 3 роки від дати відмови у відкритті або дати завершення виконаного провадження.

Листом № 03/46420 від 28.07.р. представник третьої особи - 2 направив на адресу суду копію акта (виписки) про вилучення виконавчих проваджень для знищення від 01.03.2010р.

Представники позивача та відповідача 1 надали до суду клопотання від 12.07.10р. про вилучення зі складу відповідачів Міністерство вугільної промисловості України.

В своїх поясненнях, відповідач 1 просить суд - у позові відмовити повністю.

Від відповідача 2 надійшли пояснення від 09.07.10р. та 30.07.10р., у яких просить застосувати строк позовної давності, оскільки рішення Європейського суду було фактично виконано 27.10.2006року. Крім того, посилається на те, що у діях відповідача 2 відсутні будь-які ознаки складу правопорушення, які стали б підставою цивільно-правової відповідальності у вигляді стягнення збитків за позовом Відповідача; скарга заявника до Європейського суду стосувалось неспроможності державних органів вчасно виконати рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 08.10.01ро; судове рішення на користь Астанкова М.І. виконувалось виконавчою службою протягом 2001-2004р.р. і в повному обсязі було виконано 21.12.04р.

Позивач, в поясненнях від 13.08.10року, просить задовольнити позовні вимоги про стягнення 5066,56грн з ВАТ "Державної холдингової компанії "Павлоградвугілля"на тих підставах, що органи державної виконавчої служби діють тільки в межах чинного законодавства, Астанков М.І. не звертався до суду із скаргою на бездіяльність органів державної виконавчої служби.

Представники сторін клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляв, у зв’язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 ГПК України

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

01.06.2006 р. рішенням Європейського суду у справі за заявою № 5631/03 "Астанков проти України" (далі - рішення Європейського суду) було зобов’язано державу Україна виплатити заявнику - Астанкову Миколі Івановичу - відшкодування нематеріальної шкоди у розмірі 800 Євро в українських гривнях, за курсом на день здійснення платежу, а також суму будь-якого податку, який може бути стягнуто з зазначеної суми.

Предметом дослідження Європейського суду були наступні обставини.

Відповідно до рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 08.10.2001 р. обов’язок сплатити Астанкову М.І. компенсацію у зв’язку професійним захворюванням було покладено на шахту "Павлоградська".

14.11.2001 р. державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, боржнику надано строк на добровільне виконання рішення суду.

22.11.2001 р. виконавче провадження приєднано до зведеного виконавчого провадження щодо боржника. Зведене виконавче провадження стосовно стягнення коштів з шахти "Павлоградська" було зупинено у зв’язку з порушенням справи про банкрутство.

26.09.2002 р. ухвалою господарського суду Дніпропетровської області припинено провадження у справі про банкрутство шахти "Павлоградська", однак 30.09.2002 р. ухвалою провадження у справі про визнання боржника банкрутом порушено вдруге.

19.01.2004 р. винесено постанову про зупинення виконавчого провадження оскільки існування шахти "Павлоградська" припинено з допущенням правонаступництва в особі відкритого акціонерного товариства "Державна холдингова компанія "Павлоградвугілля", на підставі Указу Президента України від 03.03.2003 р. № 185/2003 (185/2003) "Про заходи щодо роздержавлення відкритого акціонерного товариства "Державна холдингова компанія "Павлоградвугілля" та наказу Фонду державного майна України від 18.11.2003 р. № 351.

02.03.2004 р. відділом Державної виконавчої служби направлено до суду заяву про заміну сторони у виконавчому провадженні на відкрите акціонерне товариство "Державна холдингова компанія "Павлоградвугілля".

09.07.2004 р. винесено постанову про поновлення виконавчого провадження.

21.12.2004 р. рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 08.10.2001 р. було виконано, стягнуто на користь Астанкова М.І. 13 678 грн., що підтверджується листом Дніпропетровського управління юстиції від 24.12.04р. за № 09-1/5818, який залучений до матеріалів справи.

Тобто, судове рішення виконувалося Павлоградським міським відділом виконавчої служби протягом 2001-2004 років та було виконано у повному обсязі 21.12.2004 р.

Однак, встановити коло осіб, якими не вживались заходи для вчасного та повного здійснення виконавчих дій не вбачається можливим через вилучення виконавчих проваджень для знищення, що підтверджується актом від 01.03.2010р., який залучено до матеріалів справи.

За наслідками розгляду скарги, Європейський суд дійшов висновку про те, що у зазначеній справі було порушено п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 протоколу №1 до Конвенції (п.п. 19-21 резолютивної частини рішення Європейського суду).

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції передбачено право на справедливий і публічний розгляд його справи, упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Стаття 1 протоколу №1 до Конвенції встановлює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Як зазначено у п. 12 рішення Європейського суду, скарга заявника до Європейського суду стосувалася неспроможності державних органів вчасно та в повному обсязі виконати рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 08.10.2001 р

Крім того, в рішення Європейського суду було встановлено, що заявник (Астанков М.І.) не має ефективних засобів юридичного захисту в національних органах, як того вимагає ст.. 13 Конвенції, щоб відшкодувати завданих йому збитків затримкою у виконавчому провадженні.

рішення Європейського суду щодо виплати на користь заявника грошових коштів - відшкодування нематеріальної шкоди у розмірі 800 Євро в українських гривнях за курсом на день здійснення платежу, а також суму будь-якого податку, який може бути стягнуто з зазначених сум, станом на день розгляду справи є виконаним у повному обсязі.

Зокрема, 30.10.2006 р. старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Абісовим А. В. було винесено постанову №197/13 про відкриття виконавчого провадження щодо виконання рішення Європейського суду.

Частиною 3 ст. 55 Конституції України встановлено, що кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Статтею 56 Конституції України передбачається право кожної особи на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про міжнародні договори України", міжнародні договори набирають чинності для України після надання нею згоди на обов’язковість міжнародного договору відповідно до цього Закону у порядку та у строки, передбачені договором, або у інший, узгоджений законом спосіб.

Статтею 15 Закону України "Про міжнародні договори України" передбачено, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

17.07.1997 р. Україною ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. (995_004) (далі - Конвенція).

Відповідно до ст. 46 Конвенції, Високі Договірні Сторони (якою є і Україна) зобов’язуються виконувати остаточні рішення Європейського суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.

Порядок виконання рішень Європейського суду визначається Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (3477-15) (далі - Закон).

Відповідно до ст. 2 Закону, рішення Європейського суду є обов’язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Згідно з ст. 3 Закону, виконання рішення Європейського суду здійснюється за рахунок Державного бюджету України.

27.10.2006 р. рішення Європейського суду виконано у повному обсязі.

З Державного бюджету України на рахунок Астанкова М.І. було перераховано 5066,56 грн., які станом на 25.10.2006 р. еквівалентні 800 Євро.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначив, що рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 08.10.2001 р. було виконано несвоєчасно, а лише через 3 роки після відкриття виконавчого провадження, що і стало підставою для відшкодування державою нематеріальної шкоди у розмірі 800 Євро в українських гривнях.

Оскільки несвоєчасне виконання рішення суду є наслідком дій шахти "Павлоградська", яка станом на час розгляду справи не є юридичною особою та входить до складу відповідача-2, позивач звернувся за захистом порушеного права, а саме відшкодування збитків завданих діями відповідачів в порядку регресу.

Оцінюючи наявні у справі документи, надані відповідачем пояснення та за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача до відповідача 2 не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 5 ЗУ "Про державну виконавчу службу"встановлено, що Міністерство юстиції України через Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України здійснює керівництво органами державної виконавчої служби та контроль за їх діяльністю, розглядає скарги на дії державних виконавців, організовує виконання рішень відповідно до закону, надає роз'яснення та рекомендації щодо виконання державними виконавцями рішень у порядку, встановленому законом.

Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції організовують виконання законів і здійснюють керівництво відділами державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районними, міськими (міст обласного значення), районними в містах відділами державної виконавчої служби, координують і контролюють їх діяльність; організують професійну підготовку і атестацію державних виконавців; розглядають скарги на дії державних виконавців; заохочують за успіхи в роботі і накладають стягнення за порушення трудової дисципліни; здійснюють матеріально-технічне забезпечення державної виконавчої служби; організовують виконання рішень відповідно до закону, надають рекомендації щодо виконання державними виконавцями рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 1 ЗУ "Про виконавче провадження"(далі- Закон) зазначено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених Законом (606-14) , іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону (606-14) та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Державні виконавці, при здійсненні виконавчого провадження мають право вимагати і одержувати від відповідних осіб інформацію та документи, необхідні для проведення виконавчих дій, входити до приміщень, що належать боржникам або зайняті ними, накладати арешт на майно боржника та реалізовувати його, накладати арешт на кошти боржника, які знаходяться на рахунках в установах банків, накладати стягнення у вигляді штрафу на громадян і посадових осіб у випадках, передбачених законом (статті 4, 5 Закону).

Вимоги державного виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими для усіх органів, організацій, посадових осіб і громадян на території України. Згідно зі статтями 6 і 88 Закону за невиконання особами вимог державних виконавців останні мають право застосовувати до таких осіб санкції у вигляді накладення штрафу У разі наявності у діях таких осіб ознак злочину державний виконавець має домагатися притягнення їх до кримінальної відповідальності.

Згідно зі статтею 1-2 Закону, примусове виконання рішень, в тому числі Тернівського міського суду Дніпропетровської області, у примусовому порядку покладається не на ВАТ "Павлоградвугілля", а на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України та підпорядковується Позивачу.

З огляду на викладене та враховуючи той факт, що п. 12 рішення Європейського суду, зазначено, що скарга заявника до Європейського суду стосувалася неспроможності державних органів вчасно та в повному обсязі виконати рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 08.10.2001р., то вся відповідальність за своєчасне та повне виконання рішень покладається на Державну виконавчу службу .

Слід зазначити, що статтею 86 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що стягувач має право звернутися з позовом до юридичної особи, яка зобов'язана провадити стягнення коштів з боржника, у разі невиконання рішення з вини цієї юридичної особи. Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.

Згідно зі ст. 11 Закону України "Про державну виконавчу службу" шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом за рахунок держави.

В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували звернення Астанкова М,І. із позовною заявою до юридичної особи, яка зобов’язана провадити стягнення коштів боржника про бездіяльність державних виконавців.

Стаття 56 Конституції України встановлює, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідальність, згідно до даної статті, несе саме держава, а не її органи або посадові чи службові особи. Останні здійснюють свої функції не як приватні особи в своїх інтересах, а від імені держави та в межах покладеної на них державної компетенції.

Як встановлено ч.9 п."б"ст. 87 Бюджетного Кодексу України, до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, зокрема - відшкодування збитків, заподіяних громадянам.

Положенням про Державне казначейство України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. N 1232 (1232-2005-п) , встановлено, що одним з основних його завдань зокрема є забезпечення казначейського обслуговування державного та місцевих бюджетів на основі ведення.

Статтею 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України"визначено, що Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України здійснює свою владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів. Законом України "Про джерела фінансування органів державної влади" (783-14) передбачено, що органи державної влади здійснюють свою діяльність виключно за рахунок бюджетного фінансування в межах, передбачених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Відповідно до ст. ст. 22, 23 Бюджетного кодексу України, головний розпорядник бюджетних коштів отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення.

Кошторис доходів і видатків бюджетної установи є основним плановим документом, який підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання нею своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 228 від 28.02.2002 (228-2002-п) , використання бюджетних коштів у сумі, що перевищує встановлені бюджетні призначення, тягне за собою відповідальність згідно із законодавством.

Предметом позову в розглядуваній справі є стягнення збитків, завданих Державному бюджету України.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності зі ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків включаються, зокрема, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків а також неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Крім того, необхідними умовами цивільно-правової відповідальності по відшкодуванню збитків за загальними правилами є:

- протиправність поведінки особи;

- збитки, як результат протиправної поведінки;

- причинний зв’язок між протиправною поведінкою і завданими збитками;

- вина особи, що заподіяла збитками.

Відсутність хоча б одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов’язань, оскільки в даному випадку його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно зі ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позивач не довів факт наявності вини у діях відповідача 2, а також не представив суду належних доказів, котрі б підтверджували причинний зв'язок між протиправної поведінки та заподіянням збитків.

Стосовно клопотання відповідача 2 про застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне: строк позовної давності, пов’язаний з правом на здійснення судового захисту свого права або інтересу, і в цивільному законодавстві України загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки. Крім цього, заява про захист цивільного права має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Таким чином, строк, передбачений ч. 4 ст. 9 Закону України "Про виконання рішень та застосуванні практики Європейського суду з прав людини", не обмежує стягувача в часі на звернення до суду з позовом.

Щодо вимоги відповідача 1 про визнання останнього неналежним відповідачем, суд зазначає, що Постановою ВГСУ від 01.06.10року, рішення господарського суду міста Києва від 29.09.09р та Постанова Київського апеляційного господарського суду від 16.02.10р., в частині відмови в задоволення позовних вимог відносно Міністерства вугільної промисловості –залишено без змін.

З огляду на викладене, під час розгляду справи № 42/305-6/498-56/60 зазначені вище вимоги не розглядались.

Згідно із ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82- 85 ГПК України, суд

В позовних вимогах Міністерства юстиції України до Відкритого акціонерного товариства "Державна холдингова компанія "Павлоградвугілля", за участю третьої особи на, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору- Державного казначейства України та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Відділ державної виконавчої служби Павлоградського міськрайонного управління юстиції про стягнення в доход Державного бюджету України 5066,56 грн.- відмовити.

рішення підписано 20.08.2010 р