Господарський суд Херсонської області у складі судді Закуріна М. К. при секретарі Степановій Н.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний примислово-інвестиційний банк" в особі філії "Відділення ПАТ Промінвестбанку в м.Херсоні",

до Державного підприємства "Херсонський завод суднового обладнання та суднової арматури "Судмаш",

за участі:

прокурора Херсонської області, який вступив у справу з метою захисту інтересів держави,

3-ї особи-1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача –відкритого акціонерного товариства "Херсонський суднобудівний завод";

3-ї особи-2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Міністерства промислової політики України;

представників:

позивача –Афанась’євої Ж.Л. (представника за дорученням),

відповідача –Стомаченко І.А. (представника за дорученням),

прокуратури –Федоренко О.Б., Пуляєва І.В. (прокурорів відділу прокуратури Херсонської області),

3-ї особи-1 –Тодавчич С.М. (представника за дорученням),

3-ї особи-2 –Горобчика М.І. (представника за дорученням),

про стягнення 2017729,27 грн,

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 2017729,27 грн, обґрунтовуючи вимоги переходом у відповідності до пункту 6 статті 34 Закону України "Про підприємства в Україні", чинного станом на час виникнення відповідних правовідносин, та статті 59 Господарського кодексу України зобов’язань за кредитним договором № 61 від 13.09.1995 р., укладеним між Українським акціонерним промислово-інвестиційним банком в особі Херсонського регіонального управління Промінвестбанку, правонаступником якого є позивач, та Херсонським суднобудівним заводом, правонаступником якого є відкрите акціонерне товариство "Херсонський суднобудівний завод", до державного підприємства "Херсонський завод суднового обладнання та суднової арматури" за розподільчим балансом при проведенні реструктуризації Херсонського суднобудівного заводу і виділення з нього державного підприємства "Херсонський завод суднового обладнання та суднової арматури". Позивач зазначає, що відповідно до розподільчого балансу відповідача станом на 1 лютого 1998 року та акту прийому-передачі державного майна, затвердженого Міністерством промполітики України та узгодженим з Українським акціонерним промислово-інвестиційним банком в особі Херсонського регіонального управління Промінвестбанку 26 березня 1998 року, до відповідача перейшли зобов’язання по сплаті заборгованості по кредитам в розмірі 3 156 000 грн. Позивачем також подано клопотання про поновлення строку позовної давності, яке мотивоване вжиттям ним заходів щодо стягнення заборгованості з відповідача, свідченням чому є справи 11/47-ПД-06 та № 13/227, а також визнання судом недійсним договору про перевід боргу.

Відкритим акціонерним товариством "Херсонський суднобудівний завод" підтримано вказані позовні вимоги, що слідує з наданого пояснення, а також його представник під час судового розгляду справи зазначив, що при проведенні реструктуризації Херсонського суднобудівного заводу і виділення з нього державного підприємства "Херсонський завод суднового обладнання та суднової арматури" до останнього перейшли зобов’язання по сплаті заборгованості по кредитам в розмірі 3 156 000 грн, в тому числі за кредитним договором № 61 від 13.09.1995 р.

В свою чергу відповідачем вказані вимоги не визнаються з посиланням на пропуск позивачем строку позовної давності, а також відсутність зобов’язань за розподільчим балансом, оскільки згідно до чинного законодавства зобов’язання виникають із правочинів. Відповідач також стверджує, що під час розгляду справи № 13/227 позивач посилався на наявність розподільчого балансу, але в задоволенні позовних вимог йому було відмовлено.

Прокурором власна позиція у письмовому вигляді не викладена, але в судовому засіданні ним зазначено, що на даний час відсутні правові підстави для стягнення спірної суми з відповідача, оскільки розподільчий баланс підприємства не є підставою для виникнення зобов’язань.

З аналогічною позицією висловилося Міністерство промислової політики України, вказавши, що при виділенні державного підприємства "Херсонський завод суднового обладнання та суднової арматури" до нього не переходили зобов’язання по сплаті кредиту за договором № 61 від 13.09.1995 р., оскільки ця обставина не підтверджена документально, в тому числі і відсутня у статутних документах відповідача. За розподільчим балансом згідно до листа Міністерства № 10/4-2-1958 від 17.11.1999 р. відповідач є правонаступником лише зобов’язань з регресних виплат згідно до відповідного протоколу.

Розгляд справи проведено в судових засіданнях, які відбулися 1, 22 липня, 10 та 13 серпня поточного року.

Крім викладеного судом встановлено, що 12 лютого 1998 року Міністерством промислової політики України прийнято наказ № 55 "Про створення Херсонського державного заводу суднового обладнання та суднової арматури", згідно до якого прийняте рішення про створення підприємства "Херсонський державний завод суднового обладнання та суднової арматури" на базі машинобудівного підрозділу Херсонського суднобудівного заводу шляхом його відокремлення, затверджено його статут, а також зобов’язано керівників вказаних підприємств скласти акт приймання-передачі основних фондів, обігових коштів, технічної документації, подавши його на затвердження до міністерства, та скласти на його основі розподільчий баланс.

На виконання наказу № 55 були складені розподільчі баланси Херсонським суднобудівним заводом та Херсонським державним заводом суднового обладнання та суднової арматури" та акти інвентаризації і приймання-передачі державного майна. Зокрема, згідно до розподільчих балансів Херсонського суднобудівного заводу та ДП "Херсонський державний завод суднового обладнання та суднової арматури" за кодом рядку 600 кожного з них від Херсонського суднобудівного заводу передано Херсонському державному заводу суднового обладнання та суднової арматури передано кредити банків в розмірі 3 156 000 грн. Аналогічний запис має місце в пункті 11 Акту інвентаризації державного майна, що передається Херсонському державному заводу суднового обладнання та суднової арматури станом на 01.02.1998 р. у розрізі балансових рахунків та рядків балансу від 20.03.1998 р. та пункті 2.4. Акту передачі-прийому державного майна від 26.03.1998 р. Проте, за якими саме договорами, з яким банком, були отримані ці кредити в розподільчих балансах та вказаних актах не зазначено.

Водночас, за твердженнями позивача та безпосередньо ВАТ "Херсонський суднобудівний завод", за розподільчими балансами до відповідача перейшли саме зобов’язання по сплаті отриманого кредиту за договором № 61, укладеним між позивачем та Херсонським суднобудівним заводом.

Так, 13 вересня 1995 року між Українським акціонерним промислово-інвестиційним банком в особі Херсонського регіонального управління Промінвестбанку, правонаступником якого є позивач, та Херсонським суднобудівним заводом, правонаступником якого є ВАТ "Херсонський суднобудівний завод", укладено кредитний договір № 61, за умовами якого Банк зобов’язався надати Заводу кредит в розмірі 206 861 823 000 крб для виплати заробітної плати працівникам та на виробничі потреби.

Саме на підставі зобов’язань, які виникли за цим договором позивач вважає, що до відповідача перейшли відповідні зобов’язання по його виконанню на підставі розподільчого балансу.

Проте, судом встановлено, що зобов’язання за договором № 61 від 13.09.1995 р. припинилися укладенням іншого кредитного договору № 16 від 28 лютого 1996 року. А саме, 28.02.1996 р. між Українським акціонерним промислово-інвестиційним банком в особі Херсонського регіонального управління Промінвестбанку та Херсонським суднобудівним заводом укладено договір № 16, предметом якого є переукладення кредитних договорів № 61 від 13.09.1995 р., № 69 від 31.10.1995 р., № 70 від 01.11.1995 р., №№ 73, 74 від 23.11.1995 р., №№ 75,76 від 26.12.1995 р., №№ 1, 2 від 16.01.1996 р. на загальну суму 2507166290700 крб. В пункті 1.2. договору зазначено, що позичальнику надається кредит за рахунок кредитних ресурсів Національного банку в сумі 2 500 млрд. крб. За умовами кредитування, викладеними у розділі 2 договору, позичальник зобов’язався використати кредит згідно цільового призначення і погасити заборгованість перед банком у відповідності зі строковим зобов’язанням до 13.08.1996 р. За користування позичкою позичальник зобов’язався сплачувати банку 120 % річних, у випадку порушення строків повернення позички та процентів –сплачувати пеню в розмірі 1% за кожний день простроченого платежу. Забезпеченням повернення кредиту зазначено договір застави від 16.10.1995 р., договори застави майнових прав від 04.04.1996 р., від 16.04.1996 р.

Таке припинення зобов’язань основується на положеннях частини 1 статті 220 Цивільного кодексу УРСР, який діяв станом на час укладення договору № 16, згідно до яких зобов’язання припиняється угодою сторін, зокрема угодою про заміну одного зобов’язання іншим між тими ж особами. Тобто, в даному випадку зобов’язання за договором № 1 припинилися внаслідок новації –укладення договору № 16.

З цього приводу суд також зазначає, що існування договірних відносин на підставі договору № 16 було предметом дослідження у іншій справі, яка розглянута судом. Так, 6 листопада 2008 року господарським судом Херсонської області у справі № 11/46-ПД-08 за позовом Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закритого акціонерного товариства) в особі філії "Відділення Промінвестбанку в м. Херсоні до Відкритого акціонерного товариства "Херсонський суднобудівний завод", за участі третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача Державного підприємства "Херсонський завод суднового обладнання та суднової арматури", про визнання недійсним кредитного договору № 16 від 28.02.1996 р. відмовлено в задоволені позовних вимог. При цьому судом встановлено, що за договором сторони дійшли згоди щодо умов, необхідних для договору позики за статтею 374 ЦК УРСР, вказавши, що позикодавець передає позичальнику 2507166290700 крб., навели умови надання та строки повернення позики позичальником, сплати відсотків за користування коштами. Позивач своєю позицією у спорі не спростував, а, навпаки, підтвердив надання ним відповідачу 2507166290700 карбованців в якості позики протягом вересня 1995 р. –січня 1996 р. за кредитними договорами № 61 від 13.09.1995 р., № 69 від 31.10.1995 р., № 70 від 01.11.1995 р., № 73, № 74 від 23.11.1995 р., № 75, № 76 від 26.12.1995 р., № 1, № 2 від 16.01.1996 р., переукладення яких було предметом оспорюваного договору.

Це рішення набрало законної сили відповідно до постанови Запорізького апеляційного господарського суду від 15 січня 2009 року, а також залишене без змін після касаційного перегляду відповідно до постанови Вищого господарського суду України від 13 травня 2009 року.

Таким чином, суд зазначає про помилковість тверджень позивача про існування договірних відносин за кредитним договором № 61 від 13.09.1995 р., а тому й передачі зобов’язань, які з нього випливали, за розподільчим балансом від Херсонського суднобудівного заводу до ДП "Херсонський державний завод суднового обладнання та суднової арматури". Так, зобов’язання за договором припинилися внаслідок новації з 28.02.1998 р., а розподільчий баланс складено пізніше –26.03.1998 р. та в ньому не зазначено, які саме зобов’язання перейшли до відповідача.

Частиною 6 статті 34 Закону України "Про підприємства в Україні", який діяв станом на час реорганізації Херсонського суднобудівного заводу та виділення з нього державного підприємства "Херсонський завод суднового обладнання та суднової арматури", встановлено, що у разі поділу підприємства до нових підприємств, які виникли в результаті цього поділу, переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права і обов’язки реорганізованого підприємства.

Безпосередньо згідно до статті 4 ЦК УРСР підставами виникнення прав і обов’язків визначалися: 1) угоди, передбачені законом, а також з угоди, хоч і не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать; 2) адміністративні акти; 3) в результаті відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури і мистецтва; 4) внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а так само внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав; 5) внаслідок інших дій громадян і організацій; 6) внаслідок подій, з якими закон пов’язує настання цивільно-правових наслідків.

Аналіз вказаних правових позицій свідчить, що сам розподільчий баланс не був підставою для виникнення прав та обов’язків, а лише засвідчував перехід прав та обов’язків, які виникли у відповідності до закону, до інших осіб.

Аналогічні правові положення містяться в діючому на даний час законодавстві.

Так, відповідно до частини 4 статті 59 Господарського кодексу України у разі поділу суб’єкта господарювання усі його майнові права і обов’язки переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках до кожного з нових суб’єктів господарювання, що утворені внаслідок цього поділу. У разі виділення одного або кількох нових суб’єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права і обов’язки реорганізованого суб’єкта.

В свою чергу, статтею 174 того ж Кодексу визначено, що господарські зобов’язання можуть виникати: 1) безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; 2) з акту управління господарською діяльністю; 3) з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; 4) внаслідок заподіяння шкоди суб’єкту або суб’єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; 5) у результаті створення об’єктів інтелектуальної власності та інших дій суб’єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов’язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Враховуючи викладені обставини, суд доходить висновку про відсутність у відповідача зобов’язань за договором № 61 від 13.09.1995 р. та, як наслідок, за розподільчим балансом за результатами виділення з Херсонського суднобудівного заводу, а тому позовні вимоги не є обґрунтованими і не підлягають задоволенню.

За таких обставин, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.

На підставі вказаних правових норм і керуючись статтями 44, 49, 82- 85 ГПК України,

В задоволенні позовних вимог відмовити.