Позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовом в якому просить стягнути з Харківського управління юстиції та його відокремленого підрозділу Московського відділу державної виконавчої служби грошові кошти в порядку відшкодування матеріальної шкоди у сумі 19243,55 грн. та моральної шкоди у сумі 20 000,00 грн., разом 39243,55 грн., оскільки вважає, що державний виконавець проявляв бездіяльність при виконанні судового наказу по справі №15/110-08.

26.08.2010 р. представник 1-го відповідача надав до канцелярії господарського суду заперечення на позовну заяву в якій просить відмовити у задоволені позовної заяви у повному обсязі, оскільки державним виконавцем були вчинені всі передбачені Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) дії, в межах повноважень державного виконавця, вважає, що права чи свободи позивача не були порушені.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 14.09.2010 р. залучено до участі у справі №16/100-10 в якості 3-го відповідача Головне управління юстицію у Харківській області.

Розпорядженням голови господарського суду Харківської області справу передано судді Погореловій О.В.

До початку судового засідання сторони звернулись до суду з заявою про фіксацію судового процесу за допомогою ведення протоколу судового засідання в паперовій формі. Вказана заява сторін розглянута та задоволена судом як така, що відповідає нормам чинного законодавства.

30.09.2010 року від представника позивача надійшла заява про відвід судді Погорелової О.В.

Ухвалою суду від 30.09.2010 року в задоволенні заяви про відвід відмовлено.

В судовому засіданні представник позивача підтримує позов у повному обсязі.

В судовому засіданні представник першого відповідача проти позову заперечує.

Другий відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив, витребуваних судом документів не надав. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні представник третього відповідача заявив клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості ознайомитись з матеріалами справи та підготувати свою правову позицію по справі.

Представник позивача проти задоволення клопотання заперечує.

Суд, вислухавши представників сторін, відмовляє в задоволенні клопотання, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 3 статті 22 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України (1798-12) ), сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Подача клопотань спрямованих на штучне затягування судового процесу, суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист праві людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку. Згідно ст. 77 ГПК України, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. При цьому зі змісту норми цієї статті вбачається, що питання про те, чи перешкоджають певні обставини розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. Так, якщо суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. В даному випадку, на думку суду, обставини справи свідчать про наявність у ній матеріалів достатніх для розгляду справи по суті та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Крім того, суд приймає до уваги те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо).

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, представників першого та третього відповідачів, суд встановив наступне.

В березні 2008 року фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулась до господарського суду з позовною заявою, в який прохала суд стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 кошти в розмірі 15150 грн. в порядку усунення заборгованості при розрахунках по договору перевезення вантажу № 8 від 04 жовтня 2007р.

рішенням господарського суду Харківської області від 02.06.2008 року позовні вимоги були задоволені в повному обсязі, стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 суму основного боргу 15150 грн., державне мито в сумі 151,50 грн. та 118 грн. судових витрат.

13.06.2008 р. на виконання вищезазначеного рішення був виданий відповідний наказ.

На підставі зазначеного вище наказу та заяви стягувача 06.08.2008р. державним виконавцем Московського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 13.07.2009 р. по справі №15/110-08, було задоволено скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на бездіяльність державного виконавця та начальника відділу державної виконавчої служби Московського району щодо виконання наказу господарського суду Харківської області від 13.06.2008 року по справі № 15/110-08. Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця відділу державної виконавчої служби Московського району Харківського міського управління юстиції під час виконання наказу господарського суду Харківської області від 13 червня 2008р. по справі №15/110-08 щодо стягнення боргу з боржника ОСОБА_7 на користь стягувача ОСОБА_4 Зобов'язано відділ державної виконавчої служби Московського району Харківського міського управління юстиції виконати наказ господарського суду Харківської області від 13.06.2008 р. по справі № 15/110-08 в місячний строк з дня винесення господарським судом ухвали за даною скаргою. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.09.2009р. по справі №15/110-08 апеляційну скаргу Московського ВДВС Харківського міського управління юстиції залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду Харківської області від 13.07.2009р. по справі №15/110-08 залишено без змін.

Позивач стверджує, що 1-й відповідач тривалим невиконанням наказу господарського суду Харківської області від 13.06.2008р. по справі № 15/110-08 заподіяв їй матеріальну і моральну шкоду.

Причиною виникнення спору стало питання про наявність підстав для стягнення матеріальної та моральної шкоди заподіяної невиконанням рішення суду.

Стаття 56 Конституції України встановлює, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За приписом ст. 86 Закону України "Про виконавче провадження" стягувач має право звернутися з позовом до юридичної особи, яка зобов'язана провадити стягнення коштів з боржника, у разі невиконання рішення з вини цієї юридичної особи.

Як вбачається з ухвали господарського суду Харківської області від 13.07.2009 р. по справі №15/110-08 у зв’язку з ненаданням державним виконавцем до матеріалів справи жодного документу в підтвердження належного виконання ним виконавчих дій судом були відкинуті доводи державного виконавця, що в ході примусового виконання виконавчого провадження державним виконавцем були здійснені заходи з розшуку майна боржника шляхом направлення запитів до установ і організацій, уповноважених здійснювати реєстрацію права власності на окремі види майна, запити від 11.08.2008 року, а саме зазначає, що для перевірки майнового стану державним виконавцем неодноразово було здійснено вихід за місцем мешкання боржника, вказаного у виконавчому документі за адресою: м. Харків, пр-т 50-р ВЛКСМ 38, кв.193 та встановлено, що двері були зачинені, виконавчі дії провести не виявилось можливим, акти державного виконання від 27.02.2009, 03.04.2009, 09.06.2009, 10.06.2009, 11.06.2009. 16.06.2009 було встановлено та складено акт державного виконання, що боржник за даною адресою не проживає, майна належного боржнику не виявлено. Також виконавець вказує, що для перевірки майнового стану державним виконавцем було здійснено вихід за адресою вказаною в повідомленні Адресного Бюро: АДРЕСА_1 та встановлено, що боржник за даною адресою не проживає, майна належного боржнику не виявлено, акт державного виконання від 03.06.2009 року. У зв'язку з ненадходженням відповідей державним виконавцем було повторно направлено запити до установ і організацій, уповноважених здійснювати реєстрацію права власності на окремі види майна, запити від 24.01.2009 р.

У вирішенні спорів про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок невиконання рішення суду, господарським судам слід враховувати, що для висновку про наявність безпосереднього причинного зв'язку між невиконанням судового рішення, яке набрало законної сили, та заподіяною шкодою недостатньо встановити тільки факт невиконання судового рішення та неотримання кредитором присудженого судом. Під час розгляду справи суду необхідно встановити, чи могло бути таке судове рішення фактично виконане в момент пред'явлення його до виконання, зокрема, чи мав боржник майно, достатнє для виконання судового рішення в порядку та у спосіб, зазначений в ньому, чи не було це майно обтяжене іншими зобов'язаннями, які перешкоджали б виконанню рішення, чи були заявлені в цей час вимоги інших стягувачів на майно боржника тощо (п. 9 Роз’яснення Вищого арбітражного суду "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" від 01.04.94 р. N 02-5/215 (v_215800-94) в редакції від 29.12.2007 р. N 04-5/239 (va239600-07) ).

Як вбачається з наданих матеріалів виконавчого провадження, 11.08.2008 р. з метою виявлення майна боржника, місця його реєстрації, отримання інформації про розрахункові рахунки державним виконавцем було направлено запити до КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", ДПІ у Московському районі м. Харкова, ВДАІ з обслуговування Московського району м. Харкова та області, АДБ при ГУМВС України у Харківській області.

16.10.2008 р. на підставі повідомлення ДПА у Харківської області про наявність у боржника відкритих банківських рахунків державним виконавцем було винесено постанову про арешт коштів боржника, яку було направлено на адресу до банківської установи.

24.11.2008 р. АКБ "Правекс-Банк" повернув вищевказану постанову, оскільки в наданій постанові відсутня назва органу, що видав документи, на виконання яких винесена постанова, номери і дата цих документів.

23.08.2008р. від АДБ при ГУМВС України у Харківській області надійшло повідомлення, що боржник зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1.

15.12.2008р. державним виконавцем було повторно винесено постанову про арешт коштів боржника, яку повторно було направлено для виконання АКБ "Правекс-Банк".

24.01.2009 р. у зв'язку з ненадходженням відповідей на вищезазначені запити державним виконавцем направлено повторно запити до установ уповноважених здійснювати реєстрацію права власності на окремі види майна.

28.01.2009 згідно до відповіді КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" за боржником право власності на об'єкти нерухомого майна не зареєстровані.

Як вбачається з актів державного виконавця від 27.02.2009 р. (а.с. 65), 03.04.2009 р. (а.с. 67), 09.06.2009 р. (а.с. 71), 10.06.2009 р. (а.с. 72), 11.06.2009р. (а.с. 73), 16.06.2009 р. (а.с. 74), за адресою вказаною у виконавчому документі, а саме: м. Харків, просп. 50-р. ВЛКСМ, 38, кв. 193 провести виконавчі дії не виявилось можливим у зв'язку з зачиненими дверима, та відсутністю боржника вдома.

Відповідно до відповіді ДПІ у Московському районі м. Харкова від 10.02.2009 р. боржник не має відкритих рахунків у банківських установах.

Згідно відповіді ВДАІ з обслуговування Московського району м. Харкова за боржником автотранспорті засоби не зареєстровані.

Згідно відповіді АКБ "Правекс-Банк" від 06.03.2009 р. на грошові кошти, які належать ФОП ОСОБА_7, накладено арешт, але грошових коштів для виконання постанови на рахунку клієнта в національній валюті не достатньо, а на рахунку в іноземних валютах грошові кошти відсутні. Також повідомили, що вказаний у постанові розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_7 не відкривався.

16.04.2009р. державним виконавцем було направлено листа до АКБ "Правекс-Банк" з проханням вказати номера розрахункових рахунків відкритих ФОП ОСОБА_7 у АКБ "Правекс-Банк".

07.05.2009 р. державним виконавцем було винесено постанову про зупинення виконавчого провадження у зв'язку з прийняттям господарським судом Харківської області до розгляду скарги стягувача ОСОБА_4 на бездіяльність державного виконавця та начальника відділу.

03.06.2009 р. для встановлення наявності у ФОП ОСОБА_7 майна, на яке можливо звернути стягнення, державним виконавцем було здійснено вихід за адресою: АДРЕСА_1, але провести виконавчі дії не виявилось можливим у зв'язку з тим, що боржник за цією адресою не мешкає (акт державного виконавця від 03.06.2009 р. (а.с. 70).

21.07.2009 р. державним виконавцем було винесено постанову про поновлення виконавчого провадження зв'язку задоволенням скарги Господарського суду Харківської області на бездіяльність державного виконавця та начальника відділу від 13.07.2009 р.

19.11.2009 р. з метою виявлення майна боржника, місця його реєстрації, отримання інформації про розрахункові рахунки державним виконавцем направлено запити до КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", ДПІ у Московському районі м. Харкова.

19.11.2009 р. виходом державного виконавця за адресою: АДРЕСА_1 було встановлено, що боржник не мешкає, майна належного боржнику на яке можливо звернути стягнення відсутнє.

19.11.2009 виходом державного виконавця за адресою: АДРЕСА_2 провести виконавчі дії не виявилось можливим у зв’язку з відсутністю боржника вдома та зачиненими дверима.

20.11.2009 р. згідно витягу електронної бази ДАІ за боржником автотранспортні засоби не зареєстровані.

24.11.2009 р. державним виконавцем було направлено подання до суду про обмеження ОСОБА_7 права виїзду за межі України.

Відповідно до відповіді ДПІ у Московському районі м. Харкова від 02.12.2009 р. боржник має відкритий банківський рахунок у ПАТ КБ "Правекс-банк".

02.12.2009 р. державним виконавцем була направлена постанова про арешт коштів боржника до ПАТ КБ "Правекс-банк". Того ж дня державним виконавцем також була направлена до ПАТ КБ "Правекс-банк" платіжна вимога.

Відповідно до відмітки до ПАТ КБ "Правекс-банк" на платіжній вимозі на рахунку боржника відсутні грошові кошти.

21.12.2009 р. державним виконавцем винесено постанову про об'єднання виконавчих проваджень у зведене (у зв'язку з надходженням до Московського ВДВС ХМУЮ 11.12.2009 р. на виконання наказу № 58/48-08 виданого 15.08.2008 р. господарським судом Харківської області про стягнення з фізичної особи - підприємця ОСОБА_7 на користь ПП "Олександр" суми боргу у загальному розмірі 5170,81 грн.).

13.01.2010 згідно до повідомлення КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" на ім'я ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 р.н., право власності на об'єкти нерухомого майна не зареєстровано. Відповідно до додаткового повідомлення КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" від 13.01.2010 за ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 р.н., зареєстровано на праві спільної сумісної власності частина квартири по АДРЕСА_1.

14.01.2010 державним виконавцем винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, а саме на частину квартири АДРЕСА_1.

Виходом державного виконавця від 16.02.2010 р., 26.02.2010р., 22.032010 р. за адресою: АДРЕСА_1 провести виконавчі дії не виявилось можливим у зв'язку з відсутністю мешканців квартири.

19.04.2010р. державний виконавець направив на адресу стягувачів лист в якому просив надати письмову згоду на відшкодування витрат виконавчого провадження, та авансувати витрати виконавчого провадження.

28.04.2010 р. державний виконавець направив платіжну вимогу на адресу ПАТ КБ "Правекс-Банк" для стягнення грошових коштів з рахунків боржника.

Відповідно до відмітки ПАТ КБ "Правекс-Банк" на платіжній вимозі від 12.05.2010 на рахунку боржника відсутні грошові кошти.

29.04.2010 р. державним виконавцем було направлено подання до Московського районного суду м. Харкова для вирішення питання про примусове входження до квартири АДРЕСА_2.

Листами від 26.05.2010 р. та від 09.06.2010 р. стягувачі надали свою згоду на авансування витрат пов'язаних з примусовим виконанням виконавчих документів.

29.06.2010 р. державним виконавцем було направлено запит до КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" для виготовлення технічної документації на квартиру АДРЕСА_1.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду встановлені ст. 1166 Цивільного кодексу України, згідно ч. ч. 1, 2, 4 якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Згідно ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Однією з умов цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду на підставі статей 1166, 1173 Цивільного кодексу України є безпосередній причинний зв'язок між шкодою і неправомірними діями особи, що її завдала.

Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом, а тому предметом доказування у такій справі будуть факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди.

Позивач не надав суду доказів, що саме через неправомірні дії 1-го відповідача неможливо виконати рішення суду від 02.06.2008р., належних доказів, що можуть підтвердити факт втрати можливості отримати суму заборгованості, яка стягнута з боржника за рішенням суду від 02.06.2008р., оскільки, як вбачається з матеріалів виконавчого провадження наказ господарського суду Харківської області від 13.07.2009р. по справі №15/110-08 до цього часу знаходиться на виконанні у відділі державної виконавчої служби Московського району Харківського міського управління юстиції, строк пред'явлення наказу до виконання встановлений до 13.06.2011 р.

Аналізуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи докази не підтверджують сукупність необхідних складових для притягнення 1-го відповідача до цивільної відповідальності, а саме безпосереднього причинного зв'язку між заявленою позивачем до стягнення сумою шкоди і неправомірними, як вважає позивач, діями органу державної виконавчої служби.

Стосовно відшкодування моральної шкоди (немайнової) шкоди, яку вимагає позивач, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду встановлені ст. 1167 Цивільного кодексу України, згідно ч. 1 якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) , роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Розглядаючи вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди в розмірі 20 000 грн. суд приходить до висновку, що вони є безпідставними та такими, що не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, а тому задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не доведено доказів наявності шкоди, якими саме діями чи бездіяльністю відповідачі спричинили моральну шкоду, причинно-наслідкового зв’язку між діями чи бездіяльністю відповідачів та наслідками, тобто спричиненням відповідачами моральної шкоди позивачу.

Відповідно до пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору, тобто відсутність предмету спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

Як свідчать матеріали справи, позивач просить суд стягнути з Харківського управління юстиції та його відокремленого підрозділу Московського відділу державної виконавчої служби грошові кошти в порядку відшкодування матеріальної шкоди у сумі 19243,55 грн. та моральної шкоди у сумі 20 000,00 грн., разом 39243,55 грн. Тобто між позивачем та третім відповідачем відсутній предмет спору, оскільки всі вимоги позивачем пред'явлені до першого та другого відповідачів.

Статтею ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено обов'язок доказування кожною стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень .

Згідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору; ці дані встановлюються письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.