розглянувши у порядку провадження за винятковими обставинами справу за позовом Приватного унітарного підприємства “Дофін” до Коростенської об’єднаної державної податкової інспекції (далі – Коростенської ОДПІ) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2004 року Приватне унітарне підприємство “Дофін” звернулось до суду з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Коростенської ОДПІ №0001861600/0/1407 від 1 вересня 2004 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 313 284,30 грн., у тому числі: основний платіж – 298 366 грн., штрафні (фінансові) санкції – 14 918,30 грн., а також №0001861600/1/1640 від 23 вересня 2004 року, прийнятого за результатом розгляду поданої в апеляційному порядку скарги позивача.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 11 листопада 2004 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 26 квітня 2005р., позов задоволено частково: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Коростенської ОДПІ №0001861600/1/1640 від 23 вересня 2004 року. У частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Коростенської ОДПІ №0001861600/0/1407 від 1 вересня 2004 року провадження у справі припинено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 жовтня 2006р. зазначені судові рішення залишені без змін.

Коростенська ОДПІ та перший заступник прокурора Житомирської області у скарзі до Верховного Суду України про перегляд за винятковими обставинами просять скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 12 жовтня 2006р. і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши представника Коростенської ОДПІ, перевіривши за матеріалами справи наведені у скаргах доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про підтвердження неоднакового застосування судами касаційної інстанції статті 7 Закону України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” (791а-12) .

У доданій до скарги постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 16 серпня 2005 року було зроблено висновок про те, що стаття 7 Закону не звільняє від податкових зобов’язань з податку на додану вартість.

Вищий адміністративний суд України у цій справі прийшов до протилежного висновку - стаття 7 Закону України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” (791а-12) звільняє платника податку від сплати податку на додану вартість.

Дійсно стаття 7 Закону (791а-12) встановлює, що підприємства, об'єднання і організації, колгоспи, радгоспи, розташовані у зонах гарантованого добровільного відселення та посиленого радіоекологічного контролю, звільняються від оподаткування, крім платежів і відрахувань до місцевих бюджетів. Для них Кабінетом Міністрів України встановлюються пільгові умови фінансування, гарантоване матеріально-технічне забезпечення.

Разом з тим, цей закон не є спеціальним законом з питань оподаткування.

Закон України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” (791а-12) регулює питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково-дослідну та іншу діяльність в цих зонах. Закон закріплює і гарантує забезпечення режиму використання та охорони вказаних територій з метою зменшення дії радіоактивного опромінення на здоров'я людини та на екологічні системи.

Спеціальним законом з питань оподаткування податком на додану вартість, чинним на момент виникнення спірних правовідносин, був Закон України “Про податок на додану вартість” (168/97-ВР) . Пунктом 11.2 статті 11 Прикінцевих положень Закону встановлено, що до приведення інших законодавчих актів у відповідність з нормами цього Закону вони діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Оскільки Законом України“Про податок на додану вартість” (168/97-ВР) , який набрав чинності з 1 липня 1997 року, не були встановлені для позивача пільги зі сплати цього податку, то Закон України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” (791а-12) від 27 лютого 1991 року не є чинним в частині, що суперечить спеціальному закону.

Спірні правовідносини виникли у червні 2004 року. Пункт 11.1 статті 11 Закону України “Про податок на додану вартість” (168/97-ВР) , доповнений абзацом згідно із Законом від 26 вересня 1997 року N 550/97-ВР (550/97-ВР) , містив лише один виняток стосовно збереження пільгового оподаткування - у разі, коли за договорами, укладеними до набрання чинності цим Законом, які передбачали здійснення операцій, звільнених від оподаткування згідно з підпунктами “г”, “д” пункту 1 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про податок на добавлену вартість”, було здійснено витрати або проведено розрахунки до моменту прийняття цього Закону, платники податку, що є сторонами таких договорів, оподатковують такі операції за таким договором згідно з правилами, встановленими зазначеним Декретом.

Відповідно до пункту 11.4 статті 11 Закону зміни порядку оподаткування податком на додану вартість можуть здійснюватися лише шляхом внесення змін до цього Закону.

Крім того, згідно зі статтею 16 Закону України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” (791а-12) у зоні гарантованого добровільного відселення (до якого віднесено м. Коростень) забороняється, зокрема, будівництво нових, розширення діючих підприємств, безпосередньо не пов'язаних із забезпеченням радіоекологічного, соціального захисту населення, а також умов його життя та праці.

Саме для підприємств, об'єднань і організацій, колгоспів, радгоспів, що були розташовані у зонах гарантованого добровільного відселення та посиленого радіоекологічного контролю на момент прийняття цього Закону, його статтею 7 було встановлено звільнення від оподаткування, крім платежів і відрахувань до місцевих бюджетів. Для них Кабінетом Міністрів України встановлювалися пільгові умови фінансування, гарантоване матеріально-технічне забезпечення.

Суди трьох інстанцій не звернули уваги на ці положення Закону та ту обставину, що позивач був зареєстрований у травні 2004 року. Враховуючи те, що обставини справи встановлені повно і правильно, але суди всіх інстанцій порушили норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, колегія суддів вважає обґрунтованим скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову в позові.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного суду України

п о с т а н о в и л а :

Скарги Коростенської об’єднаної державної податкової інспекції та першого заступника прокурора Житомирської області задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України (rs414274) від 12 жовтня 2006 року, постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 26 квітня 2005 року та рішення Господарського суду Житомирської області від 11 листопада 2004 року скасувати, у позові Приватного унітарного підприємства “Дофін” до Коростенської об’єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень відмовити.