за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів –Департамент міського господарства Ужгородської міської ради, м. Ужгород та Ужгородська міська громада Церкви адвентистів 7-го Дня, м. Ужгород

ПРО визнання за ТОВ "Спільне українсько-угорське підприємство "ЛУМ" права власності на нежитлове приміщення площею 29,1кв.м. за адресою: м. Ужгород, вул. Другетів, 52/4,

- скасування п.4 розпорядження Ужгородського міського голови від 17.06.1994р. №256 в частині передачі Ужгородській міській громаді Церкви адвентистів 7-го Дня приміщення площею 27кв.м. по вул. Другетів, 52/4 в м. Ужгород та розпорядження Ужгородського міського голови від 07.07.1994р. №298 в частині надання Міжрегіональному виробничому підприємству технічної інвентаризації вказівки зареєструвати за Ужгородською міською громадою Церкви адвентистів 7-го Дня приміщення площею 27кв.м. по вул. Другетів, 52/4 в м. Ужгород,

- скасування свідоцтва від 12.07.1994р. про право власності Ужгородської міської громади Церкви адвентистів 7-го Дня на приміщення площею 27кв.м. під літерою "А" по вул. Другетів, 52/4 в м. Ужгород,

- скасування державної реєстрації права власності Ужгородської міської громади Церкви адвентистів 7-го Дня на приміщення площею 27кв.м. під літерою "А" по вул. Другетів, 52/4 в м. Ужгород,

та за зустрічним позовом третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору Ужгородської міської громади Церкви адвентистів 7-го Дня, м. Ужгород

ДО товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-угорське підприємство "ЛУМ", м. Ужгород,

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Ужгородської міської ради, м. Ужгород

про визнання права власності на нежитлове приміщення площею 29,1кв.м. за адресою: м. Ужгород, вул. Другетів, 52/4, усунення перешкод у користуванні даним приміщенням та визнання недійсним засновницького договору про створення товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-угорське підприємство "ЛУМ", м. Ужгород від 25.11.1992р. в частині внесення до статутного фонду даного товариства нежитлового приміщення в м. Ужгород, вул. Другетів, 52/4

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 27.09.2010 року по справі № 2/48

(позовні вимоги викладено у відповідності до прохальної частини зустрічної позовної заяви)

Суддя О.Ф. Ремецькі

Представники сторін:

від позивача – Гончаров В.В. –представник за довіреністю №95 від 20.05.2008р.

від відповідача 1 - не з’явився

від відповідача 2 – Німенко А.С. –представник за довіреністю №03 від 06.01.2010р.

від третіх осіб – Бачинська А.В. –представник Ужгородської міської громади

Церкви адвентистів 7-го Дня за довіреністю від 05.05.2010р.

СУТЬ СПОРУ:

В засіданні суду 24.09.2010р. судом у відповідності до вимог ст. 85 ГПК України було оголошено про вихід суду до нарадчої кімнати до 27.09.2010р. для прийняття рішення у справі.

Представник позивача наполягає на задоволенні позовних вимог в повному обсязі посилаючись на їх обґрунтованість матеріалами справи, зокрема, вказує на правомірність набуття товариством права власності на спірне приміщення внаслідок його передачі до статутного фонду при створенні товариства одним із учасників –Фондом комунального майна Ужгородської міської ради, як особою, яку наділено відповідними повноваженнями згідно пунктів 2.1.2 та 2.1.4 Положення про Фонд комунального майна, затвердженого рішенням ХІІ сесії ХХІ скликання Ужгородської міської ради народних депутатів від 20.10.1992р., що стосуються вирішення питань створення, придбання, використання, оренди, продажу або безоплатної передачі майнових об’єктів, які перебувають у комунальній власності, а також права створювати підприємства (об’єднання), організації і установи, затверджувати їх статути або положення про ним, наділяти статутними фондами, призначати і звільняти з посади їх керівників або призначати інший порядок їх призначення та звільнення відповідно до законодавства.

Відтак, вважає, що з моменту укладення засновниками товариства Установчого договору та підписання реєстру майна, яке вноситься до статутного фонду, позивачем правомірно набуто право власності на отримане в якості внеску до статутного фонду майно, а саме нежитлове приміщення площею 27кв.м. по вул. Другетів, 52/4 в м. Ужгород.

Заперечує доводи третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору, наведеними нею у поданому суду зустрічному позові та просить взяти до уваги те, що відповідно до п.4 ч.1 ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право. В свою чергу, TOB "СП "ЛУМ"саме заявляє вимогу про визнання протиправними, а відтак і незаконними, розпорядження органу місцевого самоврядування, мотивуючи цю вимогу порушенням його права власності на нежитлове приміщення, яке передане до його статутного фонду. Таким чином, строк позовної давності на таку вимогу не поширюється, а відтак відсутні правові підстави для відмови у задоволенні позову TOB "СП "ЛУМ"з причини пропуску строку позовної давності.

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 27.09.2010 року по справі № 2/48

Крім того, просить взяти до уваги те, що третя особа не надала жодного належного і безспірного доказу про те, що у 1994 році TOB "СП "ЛУМ"було достеменно відомо про існування оскаржених розпоряджень Ужгородського міського голови від 17.06.94 №256 та від 07.07.94 №298.

Відносно вимоги третьої особи про визнання недійсним Установчого договору про створення TOB "СП "ЛУМ"в частині внесення до його статутного фонду спірного нежилого приміщення просить взяти до уваги те, що оспорюваний Установчий договір був укладений 25 листопада 1992 року, тобто ще до прийняття оскаржених розпоряджень Ужгородського міського голови від 17.06.94 №256 та від 07.07.94 №298, якими приймалось рішення про передачу, в тому числі, спірних приміщень третій особі. Отже, на час укладання цього Установчого договору не були порушені жодні права та інтереси третьої особи. На думку позивача дана обставина позбавляє третю особу підстав для оскарження цього Договору.

Відповідач 1 –Ужгородська міська рада та третя особа –Департамент міського господарства Ужгородської міської ради у судове засідання, яке відбулося 27.07.2010р., повноважних представників не направили не зважаючи на те, що були повідомлені про час та місце розгляду позовної заяви належним чином, про що свідчить відповідний штамп господарського суду з відміткою про відправку документа, зроблений на звороті у лівому нижньому куті ухвали господарського суду про порушення провадження у справі від 13.07.2010 року, що відповідає вимогам Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 № 75 (v0075600-02) .

Крім того, про належне повідомлення відповідач1 та третьої особи в у справі про порушення провадження у справі свідчить також повідомлення про вручення поштового відправлення № 03681292 та №03681306, з якого вбачається про своєчасне отримання представниками відповідачів ухвали суду від 13.07.2010 року.

Ухвалою суду від 13.07.2010р. розгляд справи було відкладено на 27.07.2010р., 09.08.2010р., 18.08.2010р., 30.08.2010р., 09.09.2010р., 17.09.2010р. та 24.09.2010р., однак, відповідач 1 третя особа повторно в судове засідання не з’явились, вимог даних ухвал суду не виконали, витребуваних судом матеріалів не подали, своїх уповноважених представників в засідання суду не направили.

Враховуючи те, що мають місце докази належного повідомлення сторони про час та місце проведення судового засідання по розгляду позовної заяви, неявка представників відповідача 1 та третьої особи не тягне перенесення розгляду справи на інші строки, в зв’язку з чим суд вважає можливим відповідно до ст. 75 ГПК України розглянути справу за наявними матеріалами та без участі представників відповідача 1 та третьої особи.

Представник відповідача 2 –комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації м. Ужгород" письмового пояснення по суті спору не подав, однак, в засіданні суду заявив про те, що матеріали інвентарної справи не містять відомостей про передачу спірного приміщення позивачу, і стосуються тільки третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору Ужгородської міської громади Церкви адвентистів 7-го Дня, м. Ужгород, якій передано спірне приміщення, докази про що містяться в інвентарній справі.

Представник третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору - Ужгородської міської громади Церкви адвентистів 7-го Дня, м. Ужгород заперечує правомірність та обґрунтованість первісного позову та вказує на те, що відповідно

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 27.09.2010 року по справі № 2/48

до свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок від 12.07.1994 року, виданого виконавчим комітетом Ужгородської міської ради народних депутатів, посвідчено, що 15/100 (п'ятнадцять сотих) жилого будинку за № 52 з приналежними до нього будівлями і спорудами, який розташований в м. Ужгород по вул. Горького (Другетів), дійсно належить Ужгородській міській громаді Церкві Адвентистів сьомого дня. Дане свідоцтво видане на підставі розпорядження глави міської управи № 298 від 07.07.1994 року.

12.07.1994 року Ужгородським міжрегіональним бюро технічної інвентаризації зареєстровано на праві особистої власності 15/100 спірного будинку за Ужгородською міською громадою Церкви Адвентистів сьомого дня, про що у реєстраційній книзі зроблено реєстраційний запис за № 1673.

Вважає, що право власності на зазначені приміщення за Ужгородською міською громадою Церкві Адвентистів сьомого дня є законним, що набуто і оформлено ся з дотриманням чинного на той час законодавства України з огляду на те, що станом на 25.11.1992 року (на дату підписання засновницького договору TOB "СП "Лум") жилий будинок за № 52 з приналежними до нього будівлями і спорудами, який розташований в м. Ужгород по вул. Горького (Другетів) перебував у державній (комунальній) власності, правом розпорядження якою чинним на той час законодавством якою наділялися адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів. Суб'єктами права комунальної власності були адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів (за ст. 32 Закону України "Про власність"в редакції від 14.10.1992 року).

В свою чергу, також вважає, що при укладанні засновницького договору TOB "СП "Лум"25.11.2002 року перехід права власності на передані йому приміщення від територіальної громади м. Ужгород до позивача не відбувся. Так, відповідно до реєстру будов і споруд, що вносились до статутного фонду спільного підприємства "Лум" Фондом комунального майна Ужгородської міської ради позивачеві надавалося нежиле конторське приміщення, орендована площа якого склала 29,1кв.м. Тому, зважаючи на те, що Фонд комунального майна Ужгородської міської ради передав до статутного фонду позивача орендоване приміщення, вважаємо, що факту передачі власності на спірний будинок позивачу не мало місця.

Також зазначає, що позивачем не надано суду жодного документу, який би свідчив про належним чином здійснену реєстрацію права власності на приміщення, на яке він претендує.

Окрім того, зазначає, що відповідно до розпорядження Представника Президента України у Закарпатській області № 448 від 02.12.1992 року "Про розмежування державного майна України, переданого до комунальної власності, між власністю області та власністю районів і міст обласного підпорядкування"та рішення XI сесії XXI скликання Закарпатської обласної ради народних депутатів від 23.12.1992 року "Про комунальну власність області та програму її приватизації"за розпорядженнями глави Ужгородської міської управи № 256 від 17.06.1994 року та № 298 від 07.07.1994 року, визначена частка спірного будинку підлягала реєстрації за Ужгородською міською громадою церкви Адвентистів сьомого дня.

Дані розпорядження глави Ужгородської міської управи прийнято на виконання розпорядження Президента України № 53/94-рп від 22 червня 1994 року "Про повернення релігійним організаціям культового майна" (53/94-рп) , за яким місцеві органи виконавчої влади зобов'язувалися на виконання статті 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" забезпечити до 1 грудня 1997 року передачу у

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 27.09.2010 року по справі № 2/48

органи виконавчої влади зобов'язувалися на виконання статті 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" забезпечити до 1 грудня 1997 року передачу у безоплатне користування або повернення безоплатно у власність релігійних організацій культових будівель і майна, які перебувають у державній власності та використовуються не за призначенням.

Відтак, на думку третьої особи розпорядження глави Ужгородської міської управи № 256 від 17.06.1994 року та № 298 від 07.07.1994 року прийняті в межах наданих йому повноважень.

Заперечують доводи позивача стосовно правомірності отримання до статутного фонду товариства спірного майна від Фонду комунального майна з огляду на те, що в період не функціонування міського виконавчого комітету Ужгородської міської ради, одноособове здійснення виконавчо-розпорядчих функцій покладено даним законом на голову Ради, а також те, що відповідно до п. З ч. 10 ст. 23 цього ж закону, Голова Ради видає розпорядження та інформує Раду на черговій сесії про видані розпорядження .

Відтак, Фонд комунального майна Ужгородської міської ради не мав станом на 25.11.1992 року повноважень щодо управління об'єктами комунальної власності, в тому числі їх передачі, оскільки такі повноваження мали відповідні Ради народних депутатів та в межах, визначених Радами, уповноважені ними органи. У зв'язку з розпуском виконавчого комітету Ужгородської міської ради, розпорядчі функції щодо управління комунальної власності станом на 25.12.1992 здійснював одноособово голова Ужгородської міської ради.

Також просить взяти до уваги те, що листом № 18 від 01.08.1995 року, адресованим голові Фонду комунального майна м. Ужгород (що є співзасновником позивача), третя особа просила вжити заходів щодо виселення позивача із займаних ним приміщень задля усунення перешкод у користуванні належним їй на законній підставі майном. Відтак, на думку третьої особи позивач знав про те, що власником приміщень загальною площею 29, 2 кв.м. (літ. "Б"), загальною площею 59, 8 кв.м. (літ. "А-А'")( у тому числі підвалом площею 23, 2 кв.м. є Ужгородська міська громада Церкви Адвентистів сьомого Дня.

Вивчивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

Як свідчать матеріали справи, ТзОВ "СП "ЛУМ" створене згідно із засновницьким договором від 25 листопада 1992 року. Засновниками цього Товариства є Львівське орендне підприємство протипожежної автоматики і охоронної сигналізації, Фонд комунального майна (у даний час - Департамент міського господарства) Ужгородської міської ради та Торгова контора з Угорщини "Pool Trade". Статут ТзОВ "СП "ЛУМ" зареєстрований розпорядженням глави Ужгородської міської управи від 23.02.93р. за №67.

В якості внеску до статутного фонду ТзОВ "СП "ЛУМ" Фонд комунального майна Ужгородської міської ради передав за Реєстром будов і споруд, що вносяться до статутного фонду спільного підприємства, об'єкт нерухомого майна - нежиле приміщення площею 29,1кв.м за адресою: м.Ужгород, вул. Горького (у даний час - вул. Другетів), 52/4.

Відповідно до статті 4 Цивільного кодексу Української РСР, чинного у період виникнення спірних правовідносин, цивільні права виникають з підстав, передбачених законодавством, зокрема, з угод, адміністративних актів.

За статтями 20 та 21 Закону України "Про власність" господарські товариства є суб'єктами права колективної власності, що виникає на підставі, зокрема,

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 27.09.2010 року по справі № 2/48

добровільного об'єднання майна; за статтею 26 цього Закону об'єктами права власності господарського товариства, що є юридичною особою, є грошові та майнові внески його членів, а також майно, набуте внаслідок господарської діяльності, та інше майно, придбане на підставах, що не заборонені законом.

Згідно статті 13 Закону України "Про господарські товариства" внесками можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також інші майнові права (включаючи майнові права на об'єкти інтелектуальної власності), кошти, в тому числі в іноземній валюті. Вклад, оцінений у гривнях, становить частку учасника та засновника у статутному фонді товариства.

Відтак, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що будь-яке майно, що передане учасником як вклад до господарського товариства і включене до його статутного капіталу, є часткою учасника в ньому та стає власністю товариства.

За статтею 128 Цивільного кодексу Української РСР момент виникнення права власності обумовлено моментом передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Обставини передачі спірного нерухомого майна до статутного капіталу позивача з достовірністю встановлені судом та підтверджуються матеріалами справи; водночас, судом встановлено, що документи, за якими передавалося майно і статут позивача не містять будь-яких застережень про те, що внеском учасника до статутного капіталу позивача є майнові права, в тому числі право користування спірним майном, а не саме майно учасника.

Стосовно змісту прав товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-угорське підприємство "ЛУМ", м. Ужгород на майно, передане до статутного фонду спільного підприємства, судова колегія враховує, що зміст вказаних прав визначається на підставі законодавства, що було чинним на час прийняття рішення про створення спільного підприємства, реєстрації його статутних документів.

Стаття 3 Закону України "Про господарські товариства" (у відповідній редакції) передбачала право підприємств, установ, організацій виступати засновниками та учасниками господарських товариств; жодних законодавчих обмежень права Фонду комунального майна виступати засновником та учасником господарського товариства чинне законодавство не містило.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про власність" від 7 лютого 1991 року № 697-XII (діючого на момент створення позивача) об'єктами права власності господарського товариства є, зокрема, грошові та майнові внески його учасників.

Стаття 12 Закону України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 року № 1576-XII (у редакції на момент створення позивача) встановлювала, що товариство є власником: майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність; продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.

Стаття 3 Закону України "Про господарські товариства" (у редакції на момент створення позивача) встановлює, що засновниками та учасниками

товариства можуть бути підприємства, установи, організації, а також громадяни, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.

Підприємства, установи та організації, які стали учасниками товариства, не ліквідуються як юридичні особи.

Іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а також міжнародні організації можуть бути засновниками та учасниками господарських товариств нарівні з громадянами та юридичними особами України,

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 27.09.2010 року по справі № 2/48

крім випадків, встановлених законодавчими актами України.

Згідно чинного, на момент формування статутного фонду товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-угорське підприємство "ЛУМ" законодавства, перехід права власності між юридичними особами регулювався ст. 128 Цивільного кодексу Української РСР де частиною 1 встановлено, що право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Отже, беручи до уваги обставини справи, право власності на спірне майно перейшло до позивача з моменту передачі такого майна, а саме 25.11.1992р., що підтверджується Установчим договором та Реєстром будов і споруд, що вносяться до статутного фонду Фондом комунального майна (арк.. справи 11-14).

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що будь-яке майно, що передане учасником як вклад до господарського товариства і включене до його статутного капіталу, є часткою учасника в ньому та стає власністю товариства. Відповідна правова позиція визначена в постанові Верховного суду України від 07.11.2006р. у справі №7/61-75.

Оскільки, спірне нерухоме майно було передано як внесок до статутного фонду позивача, то ТОВ "Спільне українсько-угорське підприємство "ЛУМ" набуло права власності на нерухоме майно.

Таке право власності позивач набув згідно ст. 12 Закону України "Про господарські товариства", ст. 26 Закону України "Про власність", ст. 128 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року.

Згідно із п.6 ст.3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 1 липня 2004 року №1952-IV, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом визнаються державою.

За частиною 2 статті 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

В свою чергу, доводи третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору не містять посилання на пряму вказівку закону про незаконність набуття права власності позивачем на спірне майно, передане у його статутний фонд, а окрім того, не порушують прав та охоронюваних інтересів даної особи, оскільки на момент передачі позивачу спірного майна до статутного фонду у третьої особи ще не було наявного права на таке майно.

У відповідності до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Натомість, матеріали справи не містять в собі відомостей про порушення прав та охоронюваних законом інтересів третьої особи на момент передачі до статутного фонду позивача спірного майна.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Разом з тим, третьою особою при поданні зустрічного позову про визнання за Громадою права власності на нежитлове приміщення літ А площею 29,1кв.м. за адресою: м. Ужгород, вул. Другетів, 52/4 не доведено суду, в чому полягає право

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 27.09.2010 року по справі № 2/48

Громади на 2,1кв.м. цього приміщення, і чим порушуються права або охоронювані законом інтереси стосовно такого приміщення.

Відтак, вимоги позивача про визнання за ТОВ "Спільне українсько-угорське підприємство "ЛУМ" права власності на нежитлове приміщення площею 29,1кв.м. за адресою: м. Ужгород, вул. Другетів, 52/4 підлягають задоволенню частково і за позивачем підлягає визнанню право на нежитлове приміщення літ А площею 27кв.м. за адресою: м. Ужгород, вул. Другетів, 52/4, оскільки решта частини отриманого позивачем до статутного фонду приміщення не порушує прав та охоронюваних законом інтересів Громади.

За статтею 393 ЦК України правовий акт органу державної влади або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону та порушує права власника, за позовом власника майна визнається нечинним та скасовується.

Виходячи з предмету та підстав поданого позову вбачається, що позивач правильно обрав спосіб захисту порушеного права та просить суд у відповідності до приписів господарського судочинства, як спір про право, скасувати п.4 розпорядження Ужгородського міського голови від 17.06.1994р. №256 в частині передачі Ужгородській міській громаді Церкви адвентистів 7-го Дня приміщення площею 27кв.м. по вул. Другетів, 52/4 в м. Ужгород та розпорядження Ужгородського міського голови від 07.07.1994р. №298 в частині надання Міжрегіональному виробничому підприємству технічної інвентаризації вказівки зареєструвати за Ужгородською міською громадою Церкви адвентистів 7-го Дня приміщення площею 27кв.м. по вул. Другетів, 52/4 в м. Ужгород, а також скасувати державну реєстрацію права власності Ужгородської міської громади Церкви адвентистів 7-го Дня на приміщення площею 27кв.м. під літерою "А" по вул. Другетів, 52/4 в м. Ужгород.

Заперечення третьої особи про те, що право безоплатної передачі комунального майна у власність юридичних осіб, належало тільки Голові міської управи Ужгородської міської ради народних депутатів, а не Фонду комунального майна. Законом України "Про місцеві ради народних депутатів...", а Законом України "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування" (533-12) не передбачено делегування повноважень щодо безоплатної передачі комунального майна від виконавчих комітетів рад народних депутатів до Фонду комунального майна Ужгородської міської ради не можуть бути взяті судом до уваги з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, Фонд комунального майна Ужгородської міської рад діє на підставі Законів України "Про приватизацію майна державних підприємств" (2163-12) , "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) , "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) і створений та наділений відповідними повноваженнями на виконання рішення ХІІ сесії ХХІ скликання Ужгородської міської ради народних депутатів від 20.10.1992р.

Положенням Фонду комунального майна Ужгородської міської ради визначено повноваження даного органу, в тому числі, право вирішення питань створення, придбання, використання, оренди, продажу або безоплатної передачі майнових об’єктів, які перебувають у комунальній власності, право створювати підприємства (об’єднання), організації і установи, затверджувати їх статути або положення про ним, наділяти статутними фондами, призначати і звільняти з посади їх керівників або призначати інший порядок їх призначення та звільнення відповідно до законодавства, а також брати участь у створенні спільних підприємств, до статутного фонду яких передається майно, що є комунальною власністю (п.п. 2.1.1, 2.1.2, 2.1.4 та 2.2.13).

Відтак, власником комунального майна –Ужгородською міською радою, в межах наданих їй повноважень, створено відповідний орган і наділено його

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 27.09.2010 року по справі № 2/48

відповідними повноваженнями, що цілком відповідає вимогам чинного законодавства та правам Ужгородської міської ради.

Також не можуть бути взяті судом до уваги доводи третьої особи про подання позивачем позову із пропущенням строку позовної давності з огляду на таке.

За правилами вимог ст. 256, 257 та ч.1 ст. 261 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Водночас, відповідно до п.4 ч.1 ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

В даному випадку позивачем заявлено вимоги про визнання протиправними, а відтак і незаконними, розпорядження органу місцевого самоврядування, мотивуючи цю вимогу порушенням його права власності на нежитлове приміщення, яке передане до його статутного фонду.

Таким чином, строк позовної давності на таку вимогу не поширюється, а відтак відсутні правові підстави для відмови у задоволенні позову TOB "СП "ЛУМ"з причини пропуску строку позовної давності.

Крім того, третьою особою не надано жодного належного і безспірного доказу про те, що у 1994 році TOB "СП "ЛУМ"було достеменно відомо про існування оскаржених розпоряджень Ужгородського міського голови від 17.06.94 №256 та від 07.07.94 №298.

Відтак, вимоги позивача про скасування п.4 розпорядження Ужгородського міського голови від 17.06.1994р. №256 в частині передачі Ужгородській міській громаді Церкви адвентистів 7-го Дня приміщення площею 27кв.м. по вул. Другетів, 52/4 в м. Ужгород та розпорядження Ужгородського міського голови від 07.07.1994р. №298 в частині надання Міжрегіональному виробничому підприємству технічної інвентаризації вказівки зареєструвати за Ужгородською міською громадою Церкви адвентистів 7-го Дня приміщення площею 27кв.м. по вул. Другетів, 52/4 в м. Ужгород, а також скасування державної реєстрації права власності Ужгородської міської громади Церкви адвентистів 7-го Дня на приміщення площею 27кв.м. під літерою "А" по вул. Другетів, 52/4 в м. Ужгород підлягають задоволенню.

Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, позивач також заявив вимогу про визнання скасування свідоцтва про право власності на спірне приміщення.

Згідно з вимогами Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (1952-15) державній реєстрації підлягають заявлені речові права на нерухоме майно за наявності документів, що підтверджують вчинення правочинів щодо таких об'єктів, посвідчених відповідно до закону, або свідчать про наявність інших, передбачених законом підстав. Документом про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно є свідоцтво про право власності, яке підписується державним реєстратором прав і засвідчується печаткою.

Відтак, зазначене свідоцтво є тільки документом, що посвідчує право власності особи на нерухоме майно, тобто, підтверджує певні встановлені факти, події (набуття права власності за рішенням повноважної особи) і залежний від правомірних або неправомірних дій цієї особи, які можуть бути припинені в передбаченому законом порядку.

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 27.09.2010 року по справі № 2/48

А тому, провадження у справі в цій частині вимог підлягає припиненню у відповідності до вимог п.1.1 ст. 80 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 82 –85 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) ,

1. Позовні вимоги за первісним позовом задоволити частково.

2. Визнати за ТОВ "Спільне українсько-угорське підприємство "ЛУМ", м. Ужгород (код ЄДРПОУ ) право власності на нежитлове приміщення площею 27кв.м. за адресою: м. Ужгород, вул. Другетів, 52/4.

2.1. Скасувати п.4 розпорядження Ужгородського міського голови від 17.06.1994р. №256 в частині передачі Ужгородській міській громаді Церкви адвентистів 7-го Дня приміщення площею 27кв.м. по вул. Другетів, 52/4 в м. Ужгород та розпорядження Ужгородського міського голови від 07.07.1994р. №298 в частині надання Міжрегіональному виробничому підприємству технічної інвентаризації вказівки зареєструвати за Ужгородською міською громадою Церкви адвентистів 7-го Дня приміщення площею 27кв.м. по вул. Другетів, 52/4 в м. Ужгород.

2.2. Скасувати державну реєстрацію права власності Ужгородської міської громади Церкви адвентистів 7-го Дня на приміщення площею 27кв.м. під літерою "А" по вул. Другетів, 52/4 в м. Ужгород.

2.3. Провадження у справі в частині позовних вимог про скасування свідоцтва від 12.07.1994р. про право власності Ужгородської міської громади Церкви адвентистів 7-го Дня на приміщення площею 27кв.м. під літерою "А" по вул. Другетів, 52/4 в м. Ужгород припинити.