Суть спору: позивач, керуючись статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь поворотну фінансову допомогу за платіжними дорученнями в сумі 88 248 грн. 00 коп.

Відповідач у своєму відзиві на позов не визнає позовні вимоги і просить суд припинити провадження у даній справі, посилаючись на те, що є рішення господарського суду Сумської області від 12.11.2009 року у справі № 14/267-08, яке набрало законної сили і, яким вже вирішено господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет із тих же підстав ( п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України).

Позивач у письмових обґрунтуваннях своєї правової позиції з огляду на позицію відповідача, викладену в його відзиві на позов, пояснює, що правові підстави подання позову у справах № 14/257-09 та № 3/97-10 є різними. Позивач зазначає, що "підставами запозичення грошей у справі № 14/257-09, як вважав ОСОБА_1,- були договори позики, а в даній справі (№ 3/97-10) підставами перерахування коштів відповідачу є грошові кошти за платіжними дорученнями на поворотній основі".

Позивач вважає, що судовим рішенням у справі № 14/257-09 "було встановлено факт перерахування грошових коштів, але не на підставі договорів позики, а на інших підставах".

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив:

Позовні вимоги позивача у даній справі ґрунтуються на його твердженні про те, що на протязі 2006 та 2007 років він перерахував відповідачеві поворотну фінансову допомогу на суму 88 248 грн. 00 коп. і підтверджується це 27 платіжними дорученнями за період з 31.01.2006р. по 24.07.2007р. на загальну суму 88 248 грн. 00 коп.

У своєму письмовому обґрунтуванні правової позиції від 22.09.2010р. (а.с.78,79) позивач наполягає на тому, що підставами для перерахування коштів позивачем відповідачу були не договори позики (договори позики не укладались), як помилково стверджував позивач у справі № 14/257-09 під час вирішення спору між цими ж сторонами, "а в даній справі підставами перерахування коштів відповідачу є грошові кошти за платіжними дорученнями на поворотній основі".

Тобто, позивач вважає, що підставою перерахування грошових коштів були самі грошові кошти, які він перерахував відповідачеві платіжними дорученнями з зазначенням у них призначення платежу: фінансова допомога, що буде повернута. При цьому позивачем у платіжних дорученнях було зроблено посилання на неіснуючі договори. Одне платіжне доручення (№ 62 від 24.07.2007р. на суму 8 270 грн. 00 коп.) містить напис про призначення платежу: "фінансова допомога згідно договору від 24.07.2007 року без ПДВ" без зазначення, що вона буде повернута.

Таким чином, за твердженням та обґрунтуванням позивача, грошові кошти він перерахував відповідачу без будь-яких договорів з відповідачем, за власним одностороннім волевиявленням, на підставі наявності в нього грошових коштів, але зазначаючи при цьому в 26 з 27 платіжних доручень, що це є фінансовою допомогою, яка буде повернута згідно договору, який не був укладений на той час і не був укладений у подальшому.

Звертаючись з позовною заявою б/н від 04.08.2010 року про стягнення з відповідача в примусовому порядку на користь позивача поворотної фінансової допомоги за платіжними дорученнями в сумі 88 248 грн. 00 коп. (а.с.2,3), позивач виходить з того, що на підставі вищезгаданих платіжних доручень у відповідача виникло зобов’язання, яке згідно статті 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Оскільки договору (договорів) в даному випадку сторони не уклали, то позивач мав би зазначити відповідні норми Цивільного кодексу України (435-15) чи інших актів цивільного законодавства, які містять зміст зобов’язання відповідача, яке має виконуватися належним (певним) чином.

Позивач не зазначає в обґрунтування свого посилання на статтю 526 Цивільного кодексу України щодо зобов’язання відповідача, яке має використовуватись належним чином, жодної норми цього Кодексу (435-15) чи інших актів цивільного законодавства, яка б визначала зобов’язання в даному випадку, коли позивач систематично на протязі 19 місяців 27 платіжними дорученнями за власним одностороннім волевиявленням перераховує грошові кошти на рахунок відповідача в установі банку на підставі того, що в нього (позивача) є грошові кошти.

Безпідставно вважаючи, що у відповідача перед позивачем внаслідок перерахування останнім на рахунок відповідача грошових коштів за платіжними дорученнями виникли певні зобов’язання перед позивачем, які мають виконуватися належним чином, після посилання на статтю 526 Цивільного кодексу України, позивач посилається на частину другу статті 530 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, а боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Проте позивач не довів суду, яке ж саме зобов’язання (обов’язок) мав виконувати належним чином відповідач перед позивачем, не довів суду взагалі факту наявності будь-якого зобов’язання відповідача перед позивачем за платіжними дорученнями позивача, не навів жодної норми чинного законодавства, яка б містила зміст зобов’язання відповідача за платіжними дорученнями позивача.

За таких обставин безпідставною є претензія (вимога) позивача від 18.06.2010 року (а.с.8) про повернення грошових коштів за 27 платіжними дорученнями на суму 88 248 грн. 00 коп., яка не містить посилань ні на договір, ні на жодну норму законодавства. Така вимога є безпідставною та необґрунтованою.

Згідно ст.. 11 Цивільного кодексу України (435-15) цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини. Цивільні права та обов’язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

В даному випадку, як стверджує сам позивач, між сторонами будь-якого договору (наприклад, договору позики) не укладалося, жодної норми законодавства, яка б передбачала виникнення певних зобов’язань відповідача на підставі платіжних доручень позивача, та визначала б, яким чином воно має виконуватися, позивач ні у своїй позовній заяві, ні в письмових обґрунтуваннях своєї правової позиції не навів .

У відповідності зі статтею 14 Цивільного кодексу України цивільні обов’язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї .

З вищевикладеного вбачається, що оскільки позивач не довів факту існування у відповідача певного обов’язку (зобов’язання) перед позивачем, який би був встановлений договором або актом цивільного законодавства, то відповідач не може бути примушений до дій, вчинення яких не є обов’язковим для нього, тобто до повернення позивачеві грошових коштів, які позивач за власним волевиявленням, без будь-яких умов та зобов’язань зі сторони відповідача, перерахував на рахунок відповідача в установі банку. За відсутності зобов’язання (обов’язку) у відповідача перед позивачем, останній не вправі, керуючись частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України вимагати від відповідача виконання неіснуючого зобов’язання (обов’язку), а тому позовні вимоги позивача, які ґрунтуються лише на власних платіжних дорученнях та на статтях 526, 530 Цивільного кодексу України є безпідставними, необґрунтованими і не підлягають задоволенню.