19.07.2010 Заступник військового прокурора Військово-Морських Сил України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - Позивач) звернувся до господарського суду міста Севастополя із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Інкерман"(далі - Відповідач) про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 07.03.2006, укладеного між Державою Україна в особі Міністерства оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Інкерман", посвідченого нотаріально приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Бойком І.Д., та зареєстрованого в реєстрі за № 1093.

Ухвалою від 13.08.2010 судом залучений до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача приватний нотаріус Севастопольського міського нотаріального округу Бойко Ігор Дмитрович.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що продаж військового майна за спірним договором було здійснено з порушенням порядку встановленого пунктом 3 Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1919 (1919-2000-п) (далі - Положення від 28.12.2000 № 1919).

У позовній заяві також зазначається, що договір купівлі-продажу від 07.03.2006 підписаний особою без належних повноважень, а Позивач та Кабінет Міністрів України не схвалювали у подальшому цього правочину, оскільки не були проінформовані про його наявність.

Позивач також, у письмових поясненнях наданих суду, зазначив про те, що оспорюваний договір-купівлі продажу підлягає визнанню недійсним через порушення вимог частини першої статті 203 Цивільного кодексу України, через суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства /т.III а.с.14/.

Крім того, на думку прокурора та Позивача, укладенням договору купівлі-продажу від 07.03.2006 фактично було змінено цільове призначення земельної ділянки, чим порушено приписи частини другої статті 20 Земельного кодексу України.

Відповідач проти заявлених позовних вимог заперечує, у відзиві на позовну заяву зазначає, що з боку продавця було надано усі необхідні документи, у тому числі копії постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України про можливість реалізації майна та повноважень на його реалізацію, які було перевірено нотаріусом.

Окрім того, Відповідач зазначає, що договір купівлі-продажу від 07.03.2006 з боку Позивача був підписаний повноважним представником, а рішення Міністра оборони України від 02.10.2004 № 6828/з щодо припинення дії довіреностей не було доведено до відома його представника у порядку, передбаченому статтею 249 Цивільного кодексу України та Розділом 16 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 № 20/5 (z0283-04) .

Відповідач також заперечує проти доводів Позивача щодо порушення порядку реалізації військового майна, зазначає, що відповідно до частини другої статті 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України"рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

Відповідач також наголошує про необхідність застосування строку позовної давності до заявленої позовної вимоги.

Третя особа вважає, що відсутні підстави для задоволення позову, зазначає, що під час нотаріального посвідчення оспорюваного договору купівлі-продажу, нею належним чином були перевірені повноваження представників сторін на укладення правочину.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши учасників процесу, суд,

07.03.2006 між Державою Україна в особі Міністерства оборони України від імені якого діяло Центральне Спеціалізоване будівельне управління (Госпрозрахункове) ЦСБУ в особі директора філії Центрального Спеціалізованого будівельного управління (Госпрозрахункове) ЦСБУ –"Укроборонбуд"Мельника В.Л., що діяв за довіреністю, посвідченою 10.02.2006, Шевчук З.М., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу у реєстрі за № 375, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Інкерман", укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна. Цей договір посвідчено нотаріально приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Бойком І.Д., та зареєстровано в реєстрі за № 1093 /а.с.12-16 т. I/.

Відповідно до пункту 1.1 зазначеного договору у власність Відповідача було передано нерухоме військове майно –будови, будівлі та споруди військового містечка Б-34, яке, згідно із Довідкою-характеристикою, виданою Севастопольським міським ДКП БТІ та ДРОНМ 23.12.2005 за № 2019, складається з: казарма літер "А"(загальною площею 350,40 кв.м.); н/підвал під літером "А"; ганок; ганок; казанна літер "Д"(загальною площею 26,50 кв.м.); ганок; склад ПСМ літер "Е"; убиральня літер "Ж"; капонір літер "З"; капонір літер "И"; капонір літер "К"; капонір літер "Л"; інші споруди літер 1-9, що розташовані за адресою: м. Севастополь, Севастопольська зона ПБК-41.

Прокурор вважає, що укладений договір суперечить чинному законодавству, оскільки, на його думку, продаж військового майна за спірним договором було здійснено з порушенням порядку встановленого пунктом 3 Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1919 (1919-2000-п) , через відсутність у Центрального Спеціалізованого будівельного управління відповідних повноважень.

Відповідно до вказаної норми повноваження суб'єктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна, яке є придатним для подальшого використання, але не може бути застосоване у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна (крім майна, зазначеного у пункті 4 цього Положення), а також цілісних майнових комплексів, у тому числі військових містечок та іншого нерухомого майна надає Кабінет Міністрів України у встановленому порядку.

Слід зазначити, що Положення від 28.12.2000 № 1919 (1919-2000-п) затверджено Кабінетом Міністрів України відповідно до статті 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України".

Згідно із частиною першою статті 6 вказаного закону відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті.

Частиною другою зазначеної статті закону, передбачено, що рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

Пунктом 5 Положення від 28.12.2000 № 1919 (1919-2000-п) встановлено, що повноваження суб'єктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна (крім майна, зазначеного у пунктах 3 і 4 цього Положення), списаного військового майна та військового майна, яке підлягає утилізації, надає Кабінет Міністрів України за пропозицією Міноборони відповідно до результатів проведених конкурсів (тендерів) з визначення серед суб'єктів тих, що реалізуватимуть військове майно.

Отже вказаними нормами законодавства встановлено, що реалізація військового майна, списаного чи надлишкового, тобто такого, яке є придатним для подальшого використання, можлива лише суб’єктами, що мають відповідні повноваження надані Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що згідно із розпорядженням Кабінету Міністрів України "Про надання повноважень на реалізацію списаного військового майна Збройних Сил" від 13.12.2004 № 894-р (894-2004-р) , за пропозицією Міноборони, Центральному спеціалізованому будівельному управлінню було надано повноваження на реалізацію списаного військового майна Збройних Сил, як такому що було визначено за результатами конкурсу /т. I а.с. 32/.

Факт надання Кабінетом Міністрів України повноважень Центральному спеціалізованому будівельному управлінню на реалізацію військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна, судом не встановлено, через відсутність відповідних доказів.

Договір купівлі-продажу від 07.03.2006 не містить відомостей про факт списання майна, відчуження якого є його предметом.

Відповідно до змісту довіреності від 10.02.2006 реєстровий № 375, посвідченої, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М., директор філії Центрального Спеціалізованого будівельного управління (Госпрозрахункове) ЦСБУ –"Укроборонбуд"Мельник В.Л., мав повноваження на укладення від імені Міністерства оборони України договорів (правочинів) по спільній забудові та реконструкції військових містечок визначених у Розпорядженні (Дорученні) Міністра оборони України від 23.11.2005 за № 13965/з шляхом укладення договорів з контрагентами відібраними робочою групою на конкурентних засадах та здійснення реалізації (відчуження) нерухомого військового майна (будівель, споруд, що розташовані на території військових містечок, визначених у зазначеному Розпорядженні (Дорученні) та списаних у встановленому порядку) /т. I а.с.62-63/.

Вказана довіреність видана на підставі довіреності від 17.08.2004, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. за реєстровим № 2369 /т. II а.с. 125/. Відповідно до змісту цієї довіреності Міністерство оборони України в особі Міністра оборони України Марчука Є.К. уповноважило начальника Центрального управління Міністерства оборони України Ісаєнка Д.В. укладати від імені міністерства будь-які договори, зокрема, купівлі-продажу нерухомого майна. При цьому ця довіреність видана з правом передовіри та є безстроковою до моменту її припинення.

Отже, представник Позивача Ісаєнко Д.В., який діяв відповідно до довіреності від 17.08.2004 реєстровий № 2369, передовірив довіреністю від 10.02.2006 реєстровий № 375 свої повноваження представника Міністерства оборони України Мельнику В.Л. лише в частині укладення договорів з реалізації (відчуження) нерухомого військового майна (будівель, споруд, що розташовані на території військових містечок, визначених у Розпорядженні (Дорученні) Міністра оборони України від 23.11.2005 № 13965/з та списаних у встановленому порядку.

Судом встановлено, що Розпорядження (Доручення) Міністра оборони України Гриценко А.С. від 23.11.2005 № 13965/з здійснено у формі погоджувальної резолюції на доповідному листі заступника Міністра оборони України Кредісова В.А. від 23.11.2005 /т. II а.с. 126-128/.

Вказаним листом, заступник міністра просив "доручити ЦСБУ у встановленому порядку здійснити функцію замовника будівництва у Збройних Силах України по забудові та реконструкції військових містечок шляхом укладання інвестиційних договорів з контрагентами відібраними на конкурентних засадах (додаток до листа) та здійснити відповідно до чинного законодавства реалізацію списаного військового майна, оцінених немайнових прав з отриманням коштів на спеціальний рахунок Міністерства оборони України у Державному казначействі України для наповнення спеціального фонду".

У додатку до листа заступника Міністра оборони України Кредісова В.А. від 23.11.2005 був наведений Перелік військових містечок, що передаються замовнику будівництва у Збройних Силах України Центральному спеціалізованому будівельному управлінню для укладення договорів по їх забудові та реконструкції. Згідно із пунктом 17 зазначеного Переліку, підлягало передачі й військове містечко Б-34 (м. Балаклава), відчуження майна якого є предметом оспорюваного договору купівлі-продажу від 07.03.2006. При цьому, у цьому пункті є посилання на залишкову вартість будівель та споруд, що підлягають списанню /т. II а.с. 129-130/.

Тобто, військове містечко Б-34 входило до переліку визначеного Розпорядженням (Дорученням) Міністра оборони України Гриценко А.С. від 23.11.2005 № 13965/з, внаслідок чого, відчуження списаного військового нерухомого майна, що розташоване на його території, охоплювалось повноваженнями представника Міноборони Мельника В.Л., встановленими довіреністю від 10.02.2006 реєстровий № 375.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що договір купівлі-продажу від 07.03.2006 був підписаний представником Міністерства оборони України Мельником В.Л. з перевищенням наданих йому повноважень, а саме, в частині відчуження військового нерухомого майна, яке не було списано в установленому порядку.

Згідно із частиною першою статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

При цьому частиною другою зазначеної статті встановлено, що наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Судом встановлено, що на виконання пункту 4.1 договору купівлі-продажу від 07.03.2006 сторонами було підписано Акт прийому-передачі від 16.03.2006, відповідно до якого Відповідачу було передано наступне нерухоме майно військового містечка Б-34: казарма літер "А"(загальною площею 350,40 кв.м.); н/підвал під літером "А"; ганок; ганок; казанна літер "Д"(загальною площею 26,50 кв.м.); ганок; склад ПСМ літер "Е"; убиральня літер "Ж"; капонір літер "З"; капонір літер "И"; капонір літер "К"; капонір літер "Л"; інші споруди літер 1-9, що розташовані за адресою: м. Севастополь, Севастопольська зона ПБК-41.

При цьому, з боку Держави Україна цей акт було підписано Центральним Спеціалізоване будівельним управлінням (Госпрозрахункове) ЦСБУ в особі директора філії Центрального Спеціалізованого будівельного управління (Госпрозрахункове) ЦСБУ –"Укроборонбуд"Мельника В.Л., із посиланням на довіреність від 10.02.2006 реєстровий № 375, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М.

Відповідно до пункту 3.2 договору купівлі-продажу від 07.03.2006 покупець (Відповідач) перераховує продавцю протягом десяти банківських днів з дати підписання цього договору кошти в сумі 480000 (чотириста вісімдесят тисяч) гривень на рахунок філії Центрального спеціалізованого будівельного управління "Укроборонбуд" № 26001962481345 в філії 1-го Українського Міжнародного Банка, МФО 322755 код ЄДРЮФОП 33482302, свідоцтво платника податків 39090440, ІПН 334823026598, у тому числі ПДВ 80000,00 гривень. Продавець в особі філії Центрального спеціалізованого будівельного управління "Укроборонбуд", після отримання від покупця коштів сплачує у встановленому порядку та розмірі суму ПДВ, отриману від покупця, за місцем реєстрації філії Центрального спеціалізованого будівельного управління "Укроборонбуд", як платника податків (Шевченківський район м. Києва), а залишок коштів у повному обсязі перераховує до спеціального фонду Держаного бюджету України (Міністерство оборони України власні надходження) на рахунок № 35227031003192 в ОПЕРУ Державного казначейства України, МФО 820172, код ОКПО 0003022 без ПДВ.

Судом встановлено, що зазначені умову договору виконані сторонами у повному обсязі.

Зокрема, Відповідачем були здійснені платежі на рахунок філії ЦСБУ "Укроборонбуд"№ 26001962481345 в філії 1-го Українського Міжнародного Банка, МФО 322755, в період з 13.03.2006 по 14.03.2006 сумами 124000,00 грн., 63000,00 грн. та 293000,00 грн. Всього 480000,00 грн. При цьому в призначені платежу зазначено "за купівлю нерухомого майна по договору купівлі-продажу нерухомого майна 1093 від 07.03.2006".

15.03.2006 філією ЦСБУ "Укроборонбуд"було перераховано на рахунок № 35227031003192 в ОПЕРУ Державного казначейства України, МФО 820172, Міністерство оборони України (ІК: 00034022) кошті у розмірі 390000,00 грн.

Вказані обставини підтверджуються наданими прокурором, листом Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України від 14.07.2010 № 99, банківськими виписками від 15.03.2006 № 24, від 14.03.2006 № 23 та від 13.03.2006 № 22. /т. II а.с. 105-108/.

Факти передачі майна Відповідачу та прийняття Позивачем грошових коштів за договором купівлі-продажу від 07.03.2006, а також відсутність буд-яких дій з їх повернення Відповідачу свідчить про наступне схвалення цього правочину Міністерством оборони України.

Отже, відсутні підстави для визнання недійсним договором купівлі-продажу від 07.03.2006 унаслідок перевищення своїх повноважень представником Міноборони.

Проте, як вже зазначалось, відповідно до частини першої статті 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України"відчуження військового майна, що підлягає списанню, здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, лише після фактичного його списання.

Відповідно до пункту 19 Положення про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.08.2000 № 1225 (1225-2000-п) , списання військового майна за актами якісного (технічного) стану та інспекторськими посвідченнями проводиться командирами (начальниками) військових частин і посадовими особами органів військового управління відповідно до їх компетенції в порядку, встановленому Міноборони.

Тобто, списання майна, відчуження якого є предметом оспорюваного договору купівлі-продажу від 07.03.2006, відноситься до компетенції Позивача та підпорядкованих йому установ. Отже обов’язок зі списання майна перед його відчуженням лежав на Позивачі, який ним не виконаний, та про що Відповідач не був повідомлений.

Судом встановлено, що майно, відчуження якого є предметом оспорюваного договору купівлі-продажу від 07.03.2006, в установленому порядку списано не було. Це, зокрема, підтверджується листом Севастопольської КЕЧ морської від 25.08.2010 № 9/10-2618, відповідно до якого, будинки та споруди військового містечка № Б-34 знаходяться на балансовому обліку цієї установи станом на 26.08.2010 /т. II а.с. 90/.

Таким чином, укладення договору купівлі-продажу від 07.03.2006, за відсутності факту списання нерухомого майна, прямо суперечить вимогам частини першої статті 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України". А відтак, наявні підстави для визнання його недійсним відповідно до частини першої статті 203 та частини першої статті 215 Цивільного кодексу України.

Суд не приймає довід прокурора про те, що договір купівлі-продажу від 07.03.2006 підписаний особою без належних повноважень, через відкликання усіх довіреностей на право укладення договорів (угод, контрактів) від імені Міністра оборони України, виданих до 01.10.2004 та термін дії яких не закінчився, відповідно до рішення Міністра оборони України Кузьмука О.І. від 02.10.2004 № 6828/з, з огляду на наступне.

Відповідно до положень статті 249 Цивільного кодексу України особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. При цьому, особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність.

Частиною третьою зазначеної статті встановлено, що права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або могла знати, що дія довіреності припинилася.

Пунктом 154 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 № 20/5 (z0283-04) , встановлено порядок скасування довіреність або передоручення, відповідно до якого, нотаріус, завідувач державним нотаріальним архівом при одержанні заяви про скасування довіреності або передоручення робить про це відмітку на примірнику довіреності, що зберігається у справах нотаріуса, у державному нотаріальному архіві і відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій.

Якщо особа, яка видала довіреність, подасть примірник довіреності, що є у неї, то напис про скасування довіреності або передоручення робиться і на цьому примірнику, після чого він разом із заявою додається до примірника, що зберігається у справах нотаріуса, в державному нотаріальному архіві.

Повідомлення особи, яка видала довіреність, представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність, про скасування довіреності, може бути оформлено нотаріусом за правилами пункту 275 зазначеної Інструкції, шляхом передавання відповідної заяви.

Для обґрунтування своєї позиції прокурором, замість вказаного у позовній заяві рішення Міністра оборони України Кузьмука О.І. від 02.10.2004 № 6828/з, надано суду документ, який у клопотанні про його доручення до матеріалів справи було названо "телеграмою МО України від 02.10.2004"/т. II а.с. 104, 109/. Із змісту цього документу випливає, що Генерал армії України Кузьмук О.І. (посада міністра в документі не зазначена) повідомляє перелічених у ньому осіб про те, що "Довіреності на право укладання договорів (угод, контрактів) видані до 1 жовтня 2004 року та термін дії яких не закінчився вважати недійсними".

Слід зазначити, що даний документ не адресований представникам Міністерства оборони України Ісаєнко Д.В. та Мельнику В.Л., що діяли відповідно до довіреностей від 17.08.2004 реєстровий № 2369 та від 10.02.2006 реєстровий № 375. Надана прокурором виконана на окремому аркуші резолюція керівника Департаменту капітального будівництва та управління фондами, що містить напис "до вхідного № 7652 Полковнику ОСОБА_1, ОСОБА_2 до виконання"не може бути доказом повідомлення Позивачем свого представника Ісаєнко Д.В., оскільки не містить відомостей про отримання ним документу на який було накладено резолюцію.

Окрім того, в наданому прокурором документі від 01.10.2004 стосовно довіреностей вжито термін "вважати недійсними", що не відповідає встановленому статтею 249 Цивільного кодексу України припису про скасування довіреності.

Відповідно до частини другої статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відтак, доказом припинення дії посвідчених нотаріально довіреностей від 17.08.2004 реєстровий № 2369 та від 10.02.2006 реєстровий № 375 через їх скасування, можуть бути лише документи, що підтверджують виконання нотаріусом дій відповідно до вимог пункту 154 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 № 20/5 (z0283-04) .

Прокурор в своїх поясненнях від 10.09.2010 № 3/3318 вих-10 повідомив суд, що військовою прокуратурою ВМС України в ході перевірки не встановлено факту дотримання нотаріальної процедури відкликання довіреностей Міністра оборони України відповідно до телеграми від 02.10.2004 /т. III а.с.14/.

Витягом з Єдиного реєстру довіреностей від 26.08.2010, наданим суду Відповідачем та Третьою особою, підтверджується той факт, що припинення дії довіреності від 17.08.2004, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. за реєстровим № 2369, було зареєстровано в реєстрі 10.04.2006 /т. III а.с.13/.

Отже на момент укладення договору купівлі-продажу від 07.03.2006, довіреність від 10.02.2006 реєстровий № 375, що видана Мельнику В.Л., на підставі якої він підписав вказаний договір від імені Міністерства оборони України, була дійсною.

Суд не приймає як підставу для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 07.03.2006 довід прокурора про те, що його укладенням фактично було змінено цільове призначення земельної ділянки, чим порушено приписи частини другої статті 20 Земельного кодексу України, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту "б"частини першої статті 21 Земельного кодексу України, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними угод щодо земельних ділянок. Отже, оскільки договір купівлі-продажу нерухомого майна від 07.03.2006 не є угодою щодо земельної ділянки, до нього не можуть бути застосовані наслідки передбачені статтею 21 Земельного кодексу України.

Згідно із статтями 256 та 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами третьою та четвертою статті 267 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. При цьому, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У відзиві на позовну заяву про визнання договору недійсним від 25.08.2010 представник ТОВ "ТК "Інкерман"наголосив на застосуванні позовної давності, обґрунтовуючи це тим, що договір купівлі –продажу вчинено 07.03.2006, строк позовної даності складає 3 роки, а позивачу (Міністерству оборони України) було достовірно відомо про існування договору, оскільки ним були отримані грошові кошти за проданий об’єкт /т. I а.с. 74-77/.

Суд не приймає довід Відповідача про сплив строку позовної давності з огляду на наступне.

Згідно із положеннями частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Судом встановлено, що про укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 07.03.2006, стороною в якому є Держава Україна, прокурору стало відомо у липні 2010 року. Ця обставина підтверджується наявною у матеріалах справи Доповідною запискою прокурора відділу нагляду за додержанням законів у військових формуваннях Вакуленко Д.С. від 12.07.2010.

Вказаною доповідною запискою заступник військового прокурора Військово-Морських Сил України Няньчур С.М., який підписав позовну заяву, був повідомлений про укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 07.03.2006 /т. I а.с. 9-11/.

Таким чином, з огляду на звернення прокурора в інтересах Держави Україна із позовом до суду 19.07.2010, тобто до спливу строку позовної давності, відсутні підстави для відмови у позові відповідно до частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України.

За таких обставин договір купівлі-продажу нерухомого майна від 07.03.2006, укладений між Державою Україна в особі Міністерства оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Інкерман", посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Бойком І.Д., та зареєстрований в реєстрі за № 1093, підлягає визнанню недійсним.

Керуючись, частиною першою статті 203, частиною першою статті 215, 241, 249, 256, частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України, частиною першою статті 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", пунктом 3, 5 Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1919 (1919-2000-п) , пунктом 154 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 № 20/5 (z0283-04) , статтями 82 –85 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд –

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 07.03.2006, укладений між Державою Україна в особі Міністерства оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Інкерман", посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Бойком І.Д., та зареєстрований в реєстрі за № 1093.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Інкерман" (вул. Громова, 60-А, м. Севастополь, 99002), ідентифікаційний код 32178499 р/р 26004945139871 у СФ АКБ "УСБ"м. Севастополя МФО 324195, або з інших рахунків) в доход Державного бюджету України (Державний бюджет Ленінського району, ідентифікаційний код 24035598, р/р 31113095700007 в ГУ ДКУ в місті Севастополі, МФО 824509, код платежу 22090200) державне мито в розмірі 85,00 (вісімдесят п’ять) грн.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Інкерман" (вул. Громова, 60-А, м. Севастополь, 99002), ідентифікаційний код 32178499 р/р 26004945139871 у СФ АКБ "УСБ"м. Севастополя МФО 324195, або з інших рахунків) в доход Державного бюджету Ленінського району міста Севастополя (р/р 31212264700007 у банку одержувача - Головному Управлінні Державного казначейства України у місті Севастополі, МФО 824509, ЗКПО 24035598, за кодом бюджетної класифікації 22050003) витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн. (двісті тридцять шість грн. 00 коп.).