Суддя Спичак О.М.

Представники сторін:

від позивача: Цурка Н.О. –дов. № Д07/2010/06/25-8 від 25.06.2010 року;

від відповідача: Слюсар С.А. –дов. № 181 від 01.07.2010 року;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго"в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" про стягнення 17 169 307, 29 грн. основного боргу, 1 201 851, 51 грн. штрафу, 1 037 875, 77 грн. пені, 239 020, 48 грн. інфляційних втрат, 151 884, 26 грн. 3 % річних.

Крім того позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати, пов’язані з розглядом даної справи.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на виконання вимог договору позивач поставив відповідачу електричну енергію, проте відповідач зобов’язання щодо повноти та своєчасності внесення оплати за поставлену електричну енергію не виконав в повному обсязі.

Ухвалою від 06.07.2010 року було порушено провадження по справі та призначено її розгляд на 19.07.2010 року.

Представник позивача в судовому засіданні 19.07.2010 року подав документи на вимогу ухвали суду про порушення провадження у справі та надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких просив суд позов задовольнити повністю.

Крім того, в судовому засіданні 19.07.2010 року представник позивача подав заяву про уточнення розміру позовних вимог, відповідно до якої просив суд стягнути з відповідача 17 031 081,28 грн. –боргу за спожиту активну електроенергію, 136 685,30 грн. –боргу за спожиту реактивну електроенергію, 1 201 743,66 грн. –штрафу, 1 037 796,16 грн. –пені, 239 020,48 грн. –інфляційних втрат та 151 872,61 грн. –3% річних.

В судовому засіданні 19.07.2010 року, представник відповідача подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечував.

В судовому засіданні 19.07.2010 року у відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України судом оголошено перерву до 27.08.2010 року.

В судовому засіданні 27.08.2010 року представник позивача надав усні пояснення по справі, відповідно до яких просив суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та крім того, подав додаткові документи по справі.

Представник відповідача в судовому засіданні 27.08.2010 року проти задоволення позовних вимог заперечував.

Крім того, в судовому засіданні 27.08.2010 року сторони подали клопотання про продовження строку вирішення спору по справі № 41/325, яке судом задоволено.

В судовому засіданні 27.08.2010 року у відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України судом оголошено перерву до 17.09.2010 року.

В судовому засіданні 17.09.2010 року представник позивача надав усні пояснення з приводу заявлених позовних вимог, відповідно до яких просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача надав усні заперечення по справі.

Відповідно до положень статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 17.09.2010р. на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

10.01.1991 року між Підприємством Київські кабельні мережі ВЕО "Київенерго", яке відповідно до наказів Міністерства енергетики та електрифікації України № 31 від 17.02.1995 року, № 177 від 31.08.1995 року, № 176 від 29.09.1995 року реорганізовано в Акціонерну енергопостачальну компанією "Київенерго" (далі –постачальник, позивач) та Дніпровською водопровідною станцією, правонаступником якої є Відкрите акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал"відповідно до наказу № 207 від 18.12.2001 року (далі –споживач, відповідач) було укладено договір № 116 (особовий рахунок № 761) про постачання електричної енергії (далі - Договір).

Своїм листом № 5/12-1267 від 26.09.2002 року Відкрите акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал"підтвердило та гарантувало погашення боргів ліквідованих згідно із вище зазначеним наказом підрозділів, зокрема Дніпровської водопровідної станції.

21.12.2009 року між сторонами укладено додаткову угоду до Договору (далі –Угода), відповідно до якої Договір викладено в новій редакції з протоколом узгодження розбіжностей від 29.01.2010 року.

Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до п. п. 2.1, 2.2 Договору позивач постачає електричну енергію, як різновид товару в обсягах, визначених відповідно до розділу 5, та з урахуванням умов розділу 6 цього Договору (Додаток "Обсяги постачання електричної енергії споживачу та субспоживачу") згідно з категорією струмоприймачів споживача відповідно до Правил улаштування електроустановок чинної редакції та гарантованого рівня надійності електропостачання схем електропостачання, визначених Додатком "Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін", з дотриманням граничних показників якості електричної енергії, визначених державними стандартами, повідомляти споживача про всі зміни тарифів на електричну енергію через засоби масової інформації за п’ять днів до введення їх в дію, а відповідач в свою чергу, виконувати умови даного Договору, дотримуватись режиму споживання електричної енергії згідно з умовами розділу 5 цього Договору, оплачувати постачальнику електричної енергії вартість електричної енергії згідно з умовами Додатків "Порядок розрахунків за електроенергію та "Графік зняття показань засобів обліку електричної енергії", здійснювати оплату за перетікання реактивної електричної енергії між електромережею постачальника електричної енергії та електроустановками споживача згідно з Додатком "Порядок розрахунків за перетікання реактивної енергії", забезпечувати безперешкодний доступ уповноважених представників постачальника електричної енергії за пред’явленням службового посвідчення до засобів (систем) обліку електроенергії, вимірювання потужності та контролю за показниками якості електроенергії.

П. 2 Угоди визначено, що додатки до Договору № 116 визначені у п. 9.1 та укладені сторонами до моменту укладення цієї угоди є чинними на весь період дії Договору та є його невід’ємними частинами.

Порядок розрахунків сторони погодили Додатком № 4 до Договору, відповідно до п. 1, 2, 3 даного додатку визначено, що розрахунковий період починається та закінчується 1 числа кожного місяця. Щомісячно 28 числа споживач зобов’язується направляти свого передставника до електропостачльної організації за адресою вул. Новоконстянтинівська, 20 для подання звіту про використану електроенергію та очікуване споживання за розрахунковий період і документів, що підтверджують оплату за розрахунковий період. Розрахунки за спожиту електроенергію здійснюються, виходячи з діючих на момент розрахунку тарифів на електроенергію, враховуючи ПДВ. Оплата спожитої електроенергії в розрахунковому періоді здійснюється споживачем до 25 –го числа. Розрахунок оплат здійснюється у відповідності до очікуваного споживання електроенергії у розрахунковому періоді з урахуванням сальдо розрахунків за минулий період.

Додатком 5 до Договору передбачено порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії, який визначений відповідно до Методики обчислення оплати за перетікання реактивної електроенергії між електропередавальною організацією та її споживачами (затверджена Наказом Мінпаливоенерго України № 19 від 17.01.2002 року, погоджена НКРЕ, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 01.02.2002 року за № 93/6381 (z0093-02) ).

Як вбачається з матеріалів справи, за період з 01.12.2009 р. по 01.06.2010 р. позивачем поставлено, а відповідачем спожито активної електричної енергії на суму 17 048 454, 92 грн. У свою чергу, відповідач за поставлену енергію розрахувався частково на суму 17 377, 91 грн., у зв’язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 17 031 077, 01 грн.

Крім того, за період з 01.12.2009 року по 01.06.2010 року позивачем поставлено, а відповідачем спожито реактивної електричної енергії на суму 136 685, 30 грн. У свою чергу, відповідач за поставлену енергію не розрахувався, у зв’язку з чим у нього за поставлену реактивну електричну енергію виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 136 685, 30 грн.

Разом з тим, судом встановлено, що частина боргу за спожиту активну електроенергію в сумі 96, 60 грн. погашена до звернення позивача з позовом до суду, що сторонами не заперечується та підтверджується довідкою позивача про надходження коштів від Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"в рахунок погашення боргу за спірний період, яка міститься в матеріалах справи, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Таким чином, загальна сума заборгованості у відповідача перед позивачем за спожиту активну та реактивну електричну енергію складала 17 165 669, 71 грн. (17 030 980, 41 грн. + 136 685, 30 грн.), що підтверджується доданими до позовної заяви звітами про використану електроенергію та розрахунком позивача.

Як визначено частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України зазначено, що кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (435-15) .

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, господарський суд приходить до висновку, що позов в частині стягнення основного боргу за спожиту активну та реактивну електроенергію, нормативно та документально доведений, а тому підлягає частковому задоволенню в сумі 17 167 665, 71 грн. (17 030 980, 41 грн. + 136 685, 30 грн.).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов’язань.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Керуючись частиною 2 статті 231 Цивільного кодексу України, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 7 % штрафу від вартості невиконаного зобов’язання в розмірі 1 201 743, 66 грн., обґрунтовуючи це тим, що він в розумінні ст. 22 ГК України є суб’єктом господарювання державного сектора економіки.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи представників сторін, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 1 201 743, 66 грн. штрафу не підлягають задоволенню з наступник підстав.

Частиною 2 ст. 231 Господарського кодексу України, передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Відповідно до ч.ч. 2 - 10 ст. 22 ГК України, суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів; повноваження суб'єктів управління у державному секторі економіки - Кабінету Міністрів України, міністерств, інших органів влади та організацій щодо суб'єктів господарювання визначаються законом; законом можуть бути визначені види господарської діяльності, яку дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам і організаціям; держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління; правовий статус окремого суб'єкта господарювання у державному секторі економіки визначається уповноваженими органами управління відповідно до вимог цього Кодексу (436-15) та інших законів. Відносини органів управління з названими суб'єктами господарювання у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися на договірних засадах; держава застосовує до суб'єктів господарювання у державному секторі економіки усі засоби державного регулювання господарської діяльності, передбачені цим Кодексом (436-15) , враховуючи особливості правового статусу даних суб'єктів; законом встановлюються особливості здійснення антимонопольно-конкурентної політики та розвитку змагальності у державному секторі економіки, які повинні враховуватися при формуванні відповідних державних програм; процедура визнання банкрутом застосовується щодо державних підприємств з урахуванням вимог, зазначених у главі 23 цього Кодексу (436-15) ; органам управління, які здійснюють організаційно-господарські повноваження стосовно суб'єктів господарювання державного сектора економіки, забороняється делегувати іншим суб'єктам повноваження щодо розпорядження державною власністю і повноваження щодо управління діяльністю суб'єктів господарювання, за винятком делегування названих повноважень відповідно до закону органам місцевого самоврядування та інших випадків, передбачених цим Кодексом (436-15) та іншими законами.

З аналізу вищезазначених положень вбачається, що позивач не відноситься до держаного сектору економіки, так як не має всіх необхідних ознак.

Крім того, п.4 ч. 3 Прикінцевих положень Господарського кодексу України (436-15) Кабінету Міністрів України доручено визначити суб’єктів господарювання, що належать до державного сектору економіки, відповідно до вимог цього Кодексу (436-15) .

Однак доказів того, що Кабінет Міністрів визначив позивача як суб’єкта господарювання державного сектору економіки також не надано.

Відповідно до п. 4.2.1 до Договору, за внесення платежів, передбачених пунктами 2.3.3.-2.3.4 цього Договору, з порушенням термінів, визначених відповідним Додатком споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Позивач керуючись п. 4.2.2 до Договору, нарахував та просить стягнути з відповідача 1 037 796, 16 грн. пені.

Здійснивши перерахунок пені в межах періодів визначених позивачем, з урахуванням п. 4.2.1 до Договору та дати внесення проплат, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково в сумі 1002704, 48 грн.

Крім того позивач, посилаючись на статтю 625 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути на свою користь інфляційні втрати в розмірі 239 020, 48 грн. та 3 % річних в розмірі 151 872, 61 грн.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат та 3 % річних, зважаючи на прострочення відповідачем грошового зобов’язання, з останнього, на думку господарського суду на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, підлягають до стягнення інфляційні втрати в розмірі 239 020, 48 грн. за весь час прострочення, розмір яких визначений за обґрунтованим розрахунком позивача, а розмір 3 % річних визначено позивачем не вірно, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню в розмірі 148 595, 70 грн. перерахунок яких здійснено в межах розрахунку позивача.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"(01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1А, код ЄДРПОУ 03327664) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) 17 030 980 (сімнадцять мільйонів тридцять тисяч дев’ятсот вісімдесят) грн. 41 коп. боргу за спожиту активну електроенергію, 136 685 (сто тридцять шість тисяч шістсот вісімдесят п’ять) грн. 30 коп. боргу за спожиту реактивну електроенергію, 1002704 (один мільйон дві тисячі сімсот чотири) грн. 48 коп. пені, 239 020 (двісті тридцять дев’ять тисяч двадцять) грн. 48 коп. інфляційних втрат, 148 595 (сто сорок вісім тисяч п’ятсот дев’яносто п’ять) грн. 70 коп. 3 % річних, 25 500 (двадцять п’ять тисяч п’ятсот) грн. 00 коп. державного мита, 221 (двісті двадцять одна) грн. 22 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом (ст. 85 ГПК України).

Дата підписання рішення

05.10.2010 року