За позовом Державна науково-виробнича корпорація "Київський інститут

автоматики"

до Київської міської ради

третя особа 1: Шевченківська районна у м. Києві рада

третя особа 2: Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація"

про визнання добросовісним набувачем

Суддя М.Є. Літвінова

Представники:

від позивача не з’явились

від відповідача Палій Є.В. –предст. за довір. №225-КР-645 від 14.06.2010р.;

від третьої особи 1: не з’явились

від третьої особи 2: Твердохлєбов Є.Г. –предст. за довір. №155/1/11-2854 від 20.07.2010р..

рішення прийняте 17.09.2010, у зв"язку з оголошеною в судовому засіданні перервою, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, з 13.09.2010 по 17.09.2010.

В судовому засіданні 17.09.2010р., на підставі ч.2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Обставини справи:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Державної науково-виробничої корпорації "Київський інститут автоматики"до Київської міської ради, третя особа: Шевченківська районна у м. Києві рада про визнання добросовісним набувачем.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є балансоутримувачем нерухомого майна –нежилих будинків № 37/8 по вул. Багговутівській, буд. 4 по вул. Половецькій, буд. 6 в м. Києві на підставі рішення Виконавчого комітету Шевченківської районної Ради народних депутатів у м. Києві (відповідача) № 171 від 23.03.1992р., до теперішнього часу дане рішення не скасоване, не визнане недійсним (нікчемним), протягом усього часу позивач на відповідній правовій підставі (правомірно) користується і здійснює право володіння спірними будинками, несе витрати по їх утриманню, протягом усього часу право їх володіння майном не оскаржувалося, і тому позивач є належним набувачем права власності на зазначене нерухоме майно (добросовісним набувачем), але не може належним чином здійснювати своє право власності, так як рішенням Господарського суду м. Києва у справі № 25/333 від 31.07.2008р., встановлено, що згідно Постанови КМ України № 311 від 05.11.1991р. (311-91-п) та відповідно до таблиці 14, яка є Додатком 1 до рішення Виконкому Київської міської Ради народних депутатів № 26 від 13.01.1992р., спірні будинки були віднесені до комунальної власності міста Києва, а Шевченківська районна рада народних депутатів не мала права ними розпоряджатися.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.08.2010р. було порушено провадження у справі № 35/417, розгляд справи призначено на 06.09.2010.

Представник позивача в судове засідання 06.09.2010р. з’явився, надав суду документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі № 35/417 від 02.08.2010р., позов підтримав в повному обсязі та просив суд задовольнити останній.

Представник відповідача в судове засідання 06.09.2010р. з’явився, надав суду документи на виконання вимог ухвали суду від 02.08.2010р. про порушення провадження у справі №35/417, проти позову заперечував та просив суд відмовити в його задоволенні.

Представник третьої особи-1 в судове засідання 06.09.2010р. з’явився, заявив клопотання про залучення третьої особи по справі –Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації.

Представник третьої особи-2 в судове засідання 06.09.2010р. з’явився, проти позову заперечував, просив суд відмовити в його задоволенні, а також заперечував проти клопотання третьої особи-1.

Суд, вислухавши думку учасників процесу щодо клопотання третьої особи-1, ухвалив відмовити в його задоволенні як безпідставного та необґрунтованого.

В судовому засіданні 06.09.2010р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 13.09.2010р.

13.09.2010р. через Відділ діловодства Господарського суду міста Києва від третьої особи-1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник позивача у судовому засіданні 13.09.2010р. вирішення питання щодо визначеного клопотання третьої особи-1 залишив на розсуд суду, підтримав позовні вимоги, надав суду письмові пояснення до позовної заяви та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 13.09.2010р. з’явися, вирішення питання щодо клопотання третьої особи-1 про відкладення розгляду справи залишив на розсуд суду, проти позову заперечував та просив суд відмовити в його задоволенні.

Представник третьої особи-2 в судове засідання 13.09.2010р. з’явися, заперечував проти клопотання третьої особи-1 про відкладення розгляду справи та проти позову, просив суд відмовити в їх задоволенні.

Суд, вислухавши думку учасників процесу відмовив в задоволенні клопотання третьої особи-1 про відкладення розгляду справи як безпідставного та необґрунтованого.

В судовому засіданні 13.09.2010р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 17.09.2010р. о 12:10.

В судове засідання 17.09.2010р. представник позивача не з’явився, своїх представників не направив, про поважність причин відсутності суд не повідомив.

Представник відповідача у судове засідання 17.09.2010р. з’явився, заперечував проти позову та просив суд відмовити в його задоволенні.

Представник третьої особи-1 в судове засідання 17.09.2010р. не з’явився, своїх представників не направив, про поважність причин відсутності суд не повідомив.

Представник третьої особи-2 в судове засідання 17.09.2010р. з’явився, заперечував проти позовних вимог, просив суд відмовити в їх задоволенні у повному обсязі та надав суду документи по справі.

Особи, які беруть участь у розгляді справи вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (див. Роз‘яснення Президії ВАСУ від 18.09.1997р. №02-5/289 (v_289800-97) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Про місце, дату та час судового засідання позивач та третя особа-1 були повідомлені належним чином, але в судові засідання 17.09.2010р. не з’явилися.

За таких обставин, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

рішенням Виконавчого комітету Шевченківської районної ради народних депутатів м. Києва № 171 від 23.03.1992р. "Про знесення будинків по вул. Багговутівській, № 37/8 та по вул. Половецькій, № 4 та № 6"передано будинки по вул. Багговутівській, № 37/8 та по вул. Половецькій, № 4 та № 6 в м. Києві з балансу Управління житлового господарства Шевченківського району на баланс КНВО "Київський інститут автоматики"для подальшого знесення, як таких, що не відповідають санітарним та технічним вимогам і не придатні для використання без капітального ремонту.

На виконання п. 2 зазначеного вище рішення № 171 від 23.03.1992р., Київське Науково-виробниче об’єднання "Київський інститут автоматики", відповідно до Авізо від 01.06.1992р. компенсував Управлінню житлового господарства Шевченківського району м. Києва залишкову вартість будівель та згідно Акту приймання-передачі основних засобів від 02.06.1992р. спірні будинки було передано з балансу Управління житлового господарства Шевченківського району м. Києва на баланс КНВО "Київський інститут автоматики".

Відповідно до Наказу Міністерства промислової політики України № 44 від 10.02.2006р. було створено Державну науково-виробничу корпорацію "Київський інститут автоматики", яка зареєстрована Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією 08.02.2007р., яка є правонаступником Київського Науково-виробничого об’єднання "Київський інститут автоматики"(КНВО "КІА").

Позивач посилається на те, що отримав спірні будівлі по вул. Багговутівській, 37/8 та по вул. Половецькій, 4 та 6 у володіння і володіє ними як добросовісний набувач, оскільки не знав і не повинен був знати про те, що Виконавчий комітет Шевченківської районної ради народних депутатів м. Києва не мав права на відчуження зазначених будівель.

Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Господарський суд м. Києва вважає, що у задоволенні позовних вимог позивачу слід відмовити з наступних підстав.

05 листопада 1991 року Кабінетом Міністрів України була прийнята Постанова № 311 "Про розмежування Державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю" (311-91-п) , відповідно до якої було затверджено Перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), до якого було віднесено житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів, житлово-експлуатаційні, житлово-комунальні, ремонтно-будівельні та інші організації, пов’язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду.

13 січня 1992 року Виконавчим комітетом Київської міської ради народних депутатів на виконання Постанови Кабінету Міністрів України № 311 від 05.11.1991р. (311-91-п) було прийнято рішення № 26 "Про формування комунального майна міста та районів", яким було затверджено відповідні переліки майна.

Додатком 1, таблиця 14, строки 500 та 507 до зазначеного рішення № 26 від 13.01.1992р. було встановлено, що двоповерхові будинки по вул. Багговутівській 400 кв.м. (ідентифікований за інститутом автоматики) та по вул. Половецький, 4406 кв.м. (ідентифікований за інститутом автоматики) були віднесені до комунальної власності міста.

Крім того, 30 вересня 2004р. Київською міською радою прийняте рішення № 509/1919 (ra0509023-04) , у відповідності до якого дозволено Головному управлінню житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) знести нежилий будинок по вул. Половецькій, 4 у Шевченківському районі м. Києва, який належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва.

Правовідносини між сторонами виникли у 1992 році і тому згідно Прикінцевих положень Господарського кодексу України (436-15) та Прикінцевих положень Цивільного кодексу України (435-15) дані правовідносини підлягають вирішенню на підставі законодавства, що діяло на час виникнення цих спірних правовідносин та з урахуванням діючого законодавства, оскільки продовжують існувати.

У відповідності до ст. 145 Цивільного кодексу УРСР, якщо майно за плату придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не повинен був знати (добросовісний набувач), то власник вправі витребувати це майно від набувача лише в разі, коли майно загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадено у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею.

Згадана вище норма Кодексу обов’язково передбачає придбання майна, тобто перехід права власності.

Однак, як випливає з рішення Виконавчого комітету Шевченківської районної ради народних депутатів м. Києва від 23.03.1992р. № 171 будівлі по вул. Багговутівській, 37/8 та по вул. Половецькій, 4 та 6 у м. Києві передано лише з балансу Управління житлового господарства Шевченківського району на баланс КНВО "Київський інститут автоматики"саме для подальшого знесення, як таких, що не відповідають санітарним та технічним вимогам і не придатні для використання без капітального ремонту, але в тексі даного рішення ніде не вказано, що КНВО "Київський інститут автоматики"набув право власності на вказане вище спірне майно.

Крім того, згідно зі ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір), за винятком встановлених рішенням третейського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь та самі сторони.

Так, факт щодо майнової належності спірних будинків було встановлено рішеннями Господарського суду м. Києва у справі № 25/333 від 31.07.2008р. та у справі № 36/320 від 17.08.2009р., що набрали законної сили, а також встановлено незаконність володіння позивачем спірними будинками.

Даними рішеннями суду встановлено, що спірні будинки є комунальною власністю територіальної громади м. Києва, що виникло на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 311 від 05.11.1991р. "Про розмежування Державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю" (311-91-п) , а також встановлено, що дані будівлі належать Комунальному підприємству "Київжитлоспецексплуатація"на праві господарського відання.

Згідно зі ст. 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб’єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником. Щодо захисту прав господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.

Із вище викладено вбачається, що у позивача відсутні правові підстави для визнання його добросовісним набувачем.

У відповідності до роз’яснень Вищого арбітражного суду України № 01-8/98 від 31.01.2001р. (v8_98800-01) "Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов’язані із здійсненням права власності та його захистом", арбітражним судам слід також виходити з того, що перебування майна, у тому числі приміщень, споруд, будинків на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності. Що ж стосується права державної власності (комунальної), то незалежно від того, на балансі якого підприємства знаходиться майно, воно не втрачає статусу державної (комунальної) власності. Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов’язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Позивач, доказів на підтвердження своїх вимог суду не надав.

На підставі викладеного, керуючись ст. 145 Цивільного кодексу УРСР, ст. 136 Господарського кодексу України, ст. ст. 32, 33, 35, 43, 77, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

1. В задоволенні позову відмовити повністю.

2. рішення набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України, якщо апеляційну скаргу не було подано.