ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 лютого 2007 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого
Кривенка В.В.,
суддів:
Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Самсіна I.Л., Терлецького
О.О.,
при секретарі судового засідання Журіній О.О.,
за участю представника позивача - Кращенко М.Г.,
та представника відповідача - Рачинського Р.М.,
розглянувши за винятковими обставинами справу за позовом
Закритого акціонерного товариства "Запорізький оліяжиркомбінат"
(далі - Товариство) до Спеціалізованої державної податкової
інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі
(далі - СДПI) про визнання недійсними податкових
повідомлень-рішень,
в с т а н о в и л а:
Товариство звернулося до суду з позовом до СДПI про визнання
недійсними податкових повідомлень-рішень № 0000232600/0 від 19
листопада 2004 року та № 0000242600/1, № 0000232600/1 від 13 січня
2005 року, посилаючись на незаконність дій відповідача.
Господарський суд Запорізької області рішенням від 25 квітня
2005 року позов задовольнив, і визнав недійсними оспорювані
податкові повідомлення-рішення, стягнув із відповідача на користь
позивача 85 грн. держмита та 118 грн. витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від
22 грудня 2005 року рішення суду першої інстанції скасовано та
стягнуто з позивача на користь відповідача 42 грн. 50 коп.
державного мита за перегляд рішення в апеляційному порядку.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17 травня 2006
року скасував постанову Запорізького апеляційного суду від 22
грудня 2005 року та залишив в силі рішення, ухвалене судом першої
інстанції.
У скарзі про перегляд за винятковими обставинами СДПI просить
скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 17
травня 2006 року у зв'язку з неоднаковим та неправильним
застосуванням касаційним судом положень пункту 1.8 статті 1,
підпунктів 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, а
рішення суду апеляційної інстанції залишити в силі.
На підтвердження неоднакового застосування судами касаційної
інстанції однієї й тієї самої норми права СДПI наводить постанову
від 9 серпня 2005 року колегії суддів Судової палати у
господарських справах Верховного Суду України у справі за позовом
Закритого акціонерного товариства "Транснаціональна
фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" до
Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції про
визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанову
Вищого господарського суду України від 30 червня 2005 року у
справі за позовом підприємства "Запекс", заснованого на власності
Виробничо-комерційної ЛТД Компанії ФАФ метал до Державної
податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя про
визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та інші, в
яких на думку скаржника, за аналогічних обставин застосовано
норму права та спір вирішено інакше, ніж у цій справі.
Скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Суди першої та касаційної інстанцій дійшли правильного
висновку, що спеціальним законом, який визначає платників податків
на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік
неоподатковуваних і звільнених від оподаткування операцій,
особливості оподаткування експортних та імпортних операцій,
поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та
внесення податку до бюджету, є Закон України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
. Тому при визначенні податкового
кредиту з податку на додану вартість насамперед слід керуватися
нормами цього Закону, враховуючи також положення інших
законодавчих актів з питань оподаткування, які регулюють порядок
та підстави виникнення податкового кредиту з податків і не
суперечать спеціальному Закону.
Пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
визначено, що податковий кредит - це сума,
на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання
звітного періоду, визначена згідно з цим законом.
Відповідно до положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, в
редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин,
податковий кредит звітного періоду складається із суми податків,
сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у
зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких
відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та
основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають
амортизації.
Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємства" валові витрати виробництва та
обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника
податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі,
здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які
придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх
подальшого використання у власній господарській діяльності.
Аналізуючи вищенаведені норми, суди першої та касаційної
інстанцій дійшли висновку, з яким погоджується колегія суддів
Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України,
про те, що право на включення сплаченого (нарахованого) податку на
додану вартість до податкового кредиту виникає за умови
встановлення тієї обставини, що вартість придбаних товарів (робіт,
послуг) підлягає віднесенню до складу валових витрат виробництва
(обігу).
Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
датою
виникнення права платника податку на податковий кредит вважається
дата здійснення першої з подій:
або дата списання коштів з банківського рахунку платника
податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки
відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з
використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт
придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Враховуючи викладене та з огляду на те, що позивач, сплативши
суму за оренду обладнання, в тому числі суму ПДВ, отримав
податкову накладну, висновок судів першої та касаційної інстанцій
про правомірність віднесення Товариством до податкового кредиту
березня 2004 року вказаної суми податку на додану вартість -
правильний і грунтується на вимогах чинного законодавства.
Судом першої інстанції правильно застосовано закон і при
вирішенні справи в частині оскарження дій відповідача при
оподаткуванні договору купівлі-продажу насіння соняшника між
позивачами та ТОВ "Оптімус".
Крім того аналіз рішень судів касаційної інстанції названих
скаржником такими, в яких неоднаково застосовані норми, приводить
колегію суддів до висновку про відсутність такого мотиву, оскільки
згадані судові рішення постановлені за відмінних фактичних
обставин та характеру правовідносин.
За викладених обставин суд першої інстанції, з яким погодився
суд касаційної інстанції, скасувавши постанову апеляційного суду,
застосував норми матеріального права та спір у справі вирішив
правильно, тому рішення, ухвалене судом касаційної інстанції,
підлягає залишенню в силі.
Керуючись статтями 242, 244 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів Судової палати в
адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
В задоволенні скарги Спеціалізованої державної податкової
інспекції по роботі з великим платниками податків у м. Запоріжжі
відмовити.
Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 17 травня
2006 року залишити в силі.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім
випадку, встановленого пунктом 2 статті 237 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Головуючий
В.В. Кривенко
Судді:
М.Б. Гусак
В.Л. Маринченко
I.Л. Самсін
О.О.Терлецький