Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Пащенко А.Д., із секретарем судового засідання Ткаченко О.М., за участю представників: позивача: Шагін О.В. –за довіреністю, першого відповідача: ОСОБА_2 –за довіреністю, другого відповідача: не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Черкаси справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія"

до відкритого акціонерного товариства Комерційний банк "Хрещатик"(перший відповідач),

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (другий відповідач),

про визнання недійсним договору застави,

Заявлено позов про визнання недійсним на підставі ч. 2 ст. 4 Закону України "Про заставу", ч. 3 ст. 8 Закону України "Про фінансовий лізинг", ч. 1 ст. 215 ЦК України договору застави № 804/063 від 30 травня 2008 року, укладеного ВАТ КБ "Хрещатик"та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 з тих підстав, що законним власником майна, яке було передане ОСОБА_3 в заставу ВАТ КБ "Хрещатик"за договором застави та на яке проводиться звернення стягнення коштів за рішенням господарського суду Черкаської області від 28 квітня 2009 року, є ТОВ "Українська лізингова компанія", яка придбала це майно за оплатним договором купівлі-продажу та передала ОСОБА_3 в лізинг за договором № 01-145/07-обл фінансового лізингу від 17 вересня 2007 року згідно акту приймання-передачі від 27.09.2007; позивач не передавав підприємцю ОСОБА_3 право заставити отримане в користування майно, однак, другий відповідач в порушення умов договору фінансового лізингу передав майно в заставу банку "Хрещатик".

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги повністю, просив задовольнити позов, визнати недійсним договір застави, повністю заперечив проти доводів першого відповідача, стверджуючи, що банк не подав доказів належності підприємцю ОСОБА_3 переданого ним в заставу майна.

Перший відповідач у відзиві на позов та представник у судовому засіданні повністю заперечив проти вимог та доводів позивача з тих підстав, що договір застави відповідає чинному законодавству, до укладення кредитного договору та договору застави підприємець ОСОБА_3 надав банку договори та накладні на придбання обладнання у інших підприємців і у банку не було підстав сумніватися у достовірності поданих підприємцем документів, тим більше, що у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна не було зареєстровано обтяження вказаного обладнання.

Суд вважає можливим розглядати справу за відсутності другого відповідача та його представника, за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України, виходячи із того, що суд вжив усіх заходів для належного повідомлення другого відповідача про дату і час розгляду справи, ухвали суду надіслані за адресою відповідача, вказаною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, та у суду є докази їх вручення, неявка другого відповідача у судове засідання не перешкоджає розгляду справи, а направляти свого представника у судове засідання чи заперечувати проти позову є правом сторони, а не обов’язком.

Оцінивши докази у справі в їх сукупності, заслухавши пояснення та доводи представників сторін, суд встановив наступне.

17 вересня 2007 року ТОВ "Українська лізингова компанія"(позивач у справі, Лізингодавець за договором) в особі в.о. директора ОСОБА_4 та фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (другий відповідач у справі, Лізингоодержувач за договором) уклали договір № 01-145/07-обл фінансового лізингу, за умовами якого другому відповідачу надано в платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу предмет лізингу, найменування, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого наведена в Специфікації (Додаток № 2 до договору).

У Специфікації вказано найменування товару, його виробник, модель, марку, рік випуску та вартість товару.

До позовної заяви додано також Акт приймання-передачі від 27 вересня 2007 року, відповідно до якого ТОВ "Українська лізингова компанія", як Лізингодавець передав, а фізична особа-підприємець ОСОБА_3, як Лізингоодержувач прийняв у володіння та користування майно, вказане у Специфікації.

Відповідно до пункту 1.2. договору фінансового лізингу вказане у договорі майно є власністю Лізингодавця протягом усього строку дії даного договору. За умовами пункту 2.1. договору строк користування Лізингоодержувачем майном становить 37 місяців з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майнам згідно пункту 4.3. даного договору за умови належної сплати ним лізингових платежів та належного користування майном за цим договором.

Як вбачається із матеріалів справи, підприємець ОСОБА_3 неналежно виконував взяті на себе зобов’язання за вказаним договором фінансового лізингу, в зв’язку з чим за заявою позивача приватним нотаріусом 18.02.2010 було вчинено виконавчий напис про повернення від підприємця ОСОБА_3 на користь ТОВ "Українська лізингова компанія" вказаного у договорі фінансового лізингу майна загальною вартістю 286816,35 грн. за невиплачену заборгованість по лізингових платежах.

Таким чином, позивач є кредитором підприємця ОСОБА_3 та обтяжувачем майна, вказаного у договорі фінансового лізингу.

Згідно статті 2 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", далі –Закон, обтяжувач –це, зокрема, власник рухомого майна, що знаходиться у володінні боржника.

У даному випадку вказане обтяження відноситься до інших договірних приватних обтяжень, які не віднесені до забезпечувальних і виникають унаслідок передачі рухомого майна, право власності на яке належить обтяжувачу, у володіння боржнику (ст. 4 Закону).

Згідно статті 11 Закону обтяження рухомого майна реєструються в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим Законом (1255-15) .

Судом встановлено, що у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відсутній запис про реєстрацію обтяження рухомого майна, вказаного у договорі фінансового лізингу. Представник позивача у судовому засіданні не заперечив факт відсутності реєстрації обтяження предмета фінансового лізингу за договором із підприємцем ОСОБА_3

Суд погоджується із доводами представниками позивача про те, що Закон (1255-15) не встановлює обов’язковість державної реєстрації обтяження рухомого майна, яке надається лізинговою компанією у фінансовий лізинг. Це є правом кредитора чи обтяжувача, однак, відсутність такої реєстрації приводить до певних наслідків.

Зокрема, в частині другій статті 10 Закону вказано, що у разі передачі рухомого майна в забезпечення боржником, який не мав на це права, таке забезпечення є чинним, якщо в Державному реєстрі немає відомостей про попереднє обтяження відповідного рухомого майна.

Позивачем оспорюється договір застави № 804/063 від 30 травня 2008 року, укладений банком "Хрещатик"та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, з тих підстав, що другий відповідач не мав законних підстав на передачу в заставу майна, яке належить ТОВ "Українська лізингова компанія"та було надано ОСОБА_3 за договором № 01-145/07-обл фінансового лізингу від 17 вересня 2007 року.

Виходячи із припису частини другої статті 10 Закону, суд вважає безпідставними позовні вимоги позивача про визнання недійсним договору застави та вважає, що позивачу слід відмовити у задоволенні позову, оскільки у названій статті Закону (1255-15) чітко вказано правові наслідки відсутності у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна запису про обтяження майна, яке було передане боржнику у фінансовий лізинг –це чинність забезпечувального договору (у даному випадку –договору застави), незважаючи на обмеження прав боржника (підприємця ОСОБА_3.) на розпорядження вказаним майном.

Не подавши відповідну заяву держателю чи реєстратору Державного реєстру обтяжень (без чого неможливо здійснення реєстрації обтяження) позивач не повідомив третім особам про наявність такого обтяження і будь-яка третя особа позбавлена можливості знати дійсну ситуації щодо майна, яке вона бажає придбати чи взяти у оренду, заставу тощо.

В таких ситуаціях Закон (1255-15) захищає права добросовісних контрагентів від негативних для них наслідків у разі відсутності у Державному реєстрі запису про обтяження.

Вказане відповідає положенням частини 3 статті 5 Господарського кодексу України, за якою суб’єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання повинні здійснювати свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства, а згідно частини 2 статті 13 Цивільного кодексу України при здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Позивач посилається на частину 1 статті 215 Цивільного кодексу України як на підставу визнання договору застави недійсним, однак, у названій статті вказано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Суд приходить до висновку, що позивачем не вказано законних підстав для визнання договору застави недійсним. В момент укладення договору застави обтяження вказаного у ньому майна не було зареєстровано, отже, відповідно до частини 2 статті 10 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень"договір застави № 804/063 від 30 травня 2008 року, укладений ВАТ КБ "Хрещатик"та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, є чинним.