за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Орлекс", м. Виноградів

до відповідача публічного акціонерного товариства "Фольксбанк", м. Львів в особі Закарпатського регіонального відділення публічного акціонерного товариства "Фольксбанк", м. Мукачево

про спонукання виконати умови кредитного договору та стягнення матеріальних збитків в сумі 469 457,18 грн. (в т. ч. 18 599,36 грн. –основного боргу (плати за невикористані зобов’язання з кредитування); 248 921,48 грн. –пені; 37 198,72 грн. –3% річних та 164 737,62 грн. –інфляційних збитків)

Суддя Тисянчин В. М.

Представники:

Від позивача –Лосяков Г.О., (представник за довіреністю від 11.06.2010 року)

Від відповідача – Пішковцій Т.В., (представник за довіреністю № 12 –1/26170 від 07.10.2009 року)

СУТЬ СПОРУ: заявлено позов товариством з обмеженою відповідальністю "Орлекс", м. Виноградів до публічного акціонерного товариства "Фольксбанк", м. Львів в особі Закарпатського регіонального відділення публічного акціонерного товариства "Фольксбанк", м. Мукачево про спонукання виконати умови кредитного договору та стягнення матеріальних збитків в сумі 469 457,18 грн. (в т. ч. 18 599,36 грн. –основного боргу (плати за невикористані зобов’язання з кредитування); 248 921,48 грн. –пені; 37 198,72 грн. –3% річних та 164 737,62 грн. –інфляційних збитків).

Представникам сторін роз’яснено права і обов’язки передбачені ст. ст. 20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу від сторін не поступало, заяв про відвід судді не надходило.

Представник відповідача заперечила позов в повному обсязі (заява вх. № 6977 від 09.09.2010 року) та письмовим клопотанням (вх. № 6978 від 09.09.2010 року) просить передати розгляд справи за підсудністю, посилаючись на ч. 2 ст. 15 ГПК України за місцезнаходженням відповідача у м. Львові.

Представник позивача підтримує позовні вимоги, посилаючись на їх обгрунтованість матеріалами справи, звернув увагу суду на приписи ст. 4-3 ГПК

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 12/80

від 09.09.2010 року

України щодо змагальності сторін та п. 2 ст. 129 Конституції України щодо конституційного принципу рівності усіх учасників судового процесу перед

законом і судом, оскільки відповідачем здійснюється повноважне процесуальне представництво в господарському суді Закарпатської області у справі № 14/54 (2010 року) та письмовою заявою (вх. № 7011 від 09.09.2010 року) заперечив клопотання представника відповідача про передачу справи з господарського суду Закарпатської області до господарського суду Львівської області через вищенаведене та відсутністю правових підстав для задоволення такого клопотання.

Водночас, представник позивача надав суду докази про завчасне отримання (01.09.2010 року) позовних матеріалів відповідачем.

Відтак, суд констатує про завчасне отримання сторонами ухвали про порушення провадження у справі, де зазначено про час і місце розгляду справи, а представник відповідача ознайомлений із наявними у справі матеріалами про що засвідчив власним підписом.

Представник позивача також зауважив, що обставини які склались у даній справі через невиконання, всупереч п. 1.6 положення про Закарпатське регіональне відділення ПАТ "Фольксбанк", відповідачем договірних зобов’язань межують з ознаками дій відповідальність за які визначена ст. 206 Кримінального кодексу України (протидія законній господарській діяльності) та може мати наслідок окремого правового реагування суду в порядку ст. 90 Господарсько процесуального кодексу України у разі ухилення відповідача від подальшого належного виконання договірних зобов’язань.

Аналіз повноважень представника відповідача за довіреністю № 12 –1/26170 від 07.10.2009 року, наявні матеріали справи, положення (п. 1.6) визначають коло повноважень процесуального представництва в розумінні ст. ст. 22, 28 ГПК України (1798-12) , оскільки, вказана довіреність зобов’язує "бути представником Банку в судах загальної юрисдикції, в тому числі, в місцевих загальних судах, місцевих господарських судах, місцевих адміністративних судах, апеляційних загальних судах, апеляційних господарських судах, апеляційних адміністративних судах, Апеляційному суді України, Вищому господарському суді України, Вищому адміністративному суді України, Верховному суді України, а також користуватись іншими процесуальними правами, які надані законом, представляти інтереси Банку у відносинах з судовими органами". Такі процесуальні права і обов’язки виписані в ст. ст. 22, 28 ГПК України.

Ч. 3 ст. 28 ГПК України визначено, що представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 12/80

від 09.09.2010 року

Відповідно до ст. 15 ГПК України, якщо юридичну особу представляє уповноважений нею відособлений підрозділ, то справа розглядається господарським судом за місцем знаходження відособленого підрозділу.

Належними засобами доказування з’ясовано наявність у зазначеного як відповідача структурного підрозділу права представляти юридичну особу як сторону у справі (довіреність № 12 –1/26170 від 07.10.2009 року, посвідчення про відрядження представника відповідача від 09.09.2010 року).

Наведене зобов’язує суд відхилити клопотання відповідача про передачу справи до господарського суду Львівської області.

Судом з’ясовано, що можливості добровільного врегулювання спору між сторонами до прийняття рішення суду у справі –вичерпані.

Вивчивши доводи позовної заяви та матеріали справи, дослідивши їх, заслухавши пояснення представників кожної сторони, суд

Між сторонами у спорі 19.09.2008 року укладено кредитний договір (далі –договір) № 28837, у відповідності до розділу 1 якого наданням кредитних коштів окремими частинами банк (відповідач у справі –кредитор) зобов’язався відкрити позичальнику (позивачу у справі) кредитну лінію в розмірі 1 500 000 гривень строком на 10 років, тобто до 19.09.2018 року на інвестиційні цілі. Плата за кредит встановлена в розмірі 19,5 % річних у гривнях. Згідно із п.п. 3.1, 3.2 договору позичальник має право отримувати кредит частково одним чи декількома траншами, які надаються в межах встановленого ліміту та не пізніше наступного дня після відповідного укладення додатку про надання такого траншу.

З 24.09.2008 року по 12.12.2008 року згідно встановлених рахунків та 14 додатків до договору позивачем з метою інвестування бізнес –плану як позичальника, було отримано кредит коштів на суму 714 263 гривні. Вказану суму було витрачено на будівництво торгово –офісного центру в м. Виноградів Закарпатської області згідно складеного відповідачем з метою визначення цільового призначення кредиту бізнес –плану.

Починаючи з 01.01.2009 року позивач неодноразово звертався до відповідача із заявами про продовження передбаченого договору кредитування, укладення відповідних додатків для чергових траншів та надав відповідні рахунки (наявні у справі). Однак, кредитні кошти згідно умов договору позивачу на час слухання справи надано не було, а на письмові звернення позивача відповідач відповіді не надав (що суперечить вимогам законодавства України про звернення громадян), чим порушив ст.ст. 11, 509, 526, 530 ЦК України.

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 12/80

від 09.09.2010 року

Саме ця обставина і послужила підставою для звернення позивача до суду з даною позовною заявою.

Відповідно до ст. 175 ГК України майново –господарські зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (435-15) , з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України (436-15) .

Таким чином, на день розгляду спору у суді, обставини спору (права і зобов’язання сторін) оцінюються судом з огляду на правила ЦК та ГК України (436-15) .

Отже, в результаті порушення відповідачем договірних зобов’язань по кредитному договору № 28837 від 19.09.2008 року позивачем не отримано кредитних коштів на загальну суму 785 737 гривень, а підприємство позивача терпить значні матеріальні збитки, немає фінансової можливості завершити інвестиційний план (будівництво торгівельно –офісного центру в м. Виноградові Закарпатської області), продовжуючи сплачувати відсотки за користування частиною отриманого кредиту.

Згідно ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав може бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі. А в разі порушення зобов'язання (його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежного виконання) –ст. 610 ЦК України) настають правові наслідки, встановлені договором або законом – зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України). Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбачених нормами ГК України (436-15) та відповідними нормами ЦК України (435-15) (ст. 199 ГК України).

За вимогами ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України особа має право на захист свого порушеного права шляхом відшкодування завданих збитків. Ст 22 ЦК України (435-15) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування .

Якщо за порушення зобов’язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню в повному розмірі незалежно від відшкодування збитків (ст. 623 ЦК України).

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 12/80

від 09.09.2010 року

У зв’язку з тим, що ч. 1 ст. 231 ГК України встановлено, що Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається, позивач посилається на ст. 625 ЦК України, згідно якої Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми та не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Це правило грунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов’язання іншою. Зобов’язання, які виникли у відповідача щодо порушення умов вказаного договору є грошовими, оскільки останній мав сплатити позивачу певну суму грошей шляхом надання кредитних траншів відповідно до п.п. 1.1, 1.2 та 3.2 договору.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань", розмір пені передбачений ст. 1 цього закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ст. 221 ГК України кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов'язання, якщо він, зокрема, не виконав дій, які випливають із змісту зобов'язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов'язання перед кредитором. Таке прострочення дає боржникові право на відшкодування заданих простроченням збитків, а за погодженням сторін допускається відстрочення виконання на строк прострочення кредитора. Це правило закріплено в ст. 613 ЦК України, згідно ч. 4 якої, боржник за грошовим зобов’язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.

П. 1.5 договору встановлена плата за невикористанні зобов’язання банку з кредитування, що визначаються як різниця між сумою кредиту (лімітом кредитної лінії) та сумою фактично отриманих позичальником коштів за ним на кінець кожного дня в розмірі 1,5 річних відсотка. Беручи до уваги, що свої зобов’язання по наданню кредитних коштів відповідач порушив починаючи з 01.01.2009 року, сума днів прострочення станом на 31.07.2010 року складає 576 днів. Згідно розрахунку, який надається, плата за невикористані зобов’язання банку з кредитування згідно п. 1.5 договору складає 18 599,36 гривень.

В п. 6.1 договору сторони домовились про те, що за несвоєчасне перерахування валюти кредиту (траншу) банк сплачує позичальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, обрахованої від суми ненаданого кредиту, за кожен день прострочення виконання. Згідно наданого розрахунку пеня за порушення п. 6.1 договору складає 248 921,48 гривень.

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 12/80

від 09.09.2010 року

З урахуванням ст. 625 ЦК України інфляційні витрати за порушення відповідачем грошових зобов’язань, встановлених договором, за вищевказаний період становлять 164 737,62 гривень, а 3 % річних –відповідно 37 198,72 гривень. Таким чином, з відповідача за порушення договірних зобов’язань підлягає стягненню на користь позивача згідно договору плата за невикористані

зобов’язання банку з кредитування в сумі 18 599,36 гривень, пеня за несвоєчасне перерахування валюти кредиту в сумі 248 921,48 гривень, а також інфляційні втрати в сумі 164 737,62 гривень та 3 % річних –37 198,72 гривень, що всього складає 469 457,18 гривень.

Досліджуючи критерії розмежування вини і недобросовісності суб’єктів спірних відносин суд притримувався лінії розмежування специфічних для різних видів цивільних відносин форм дотримання або порушення обов’язкових з погляду права моральних велінь вочевидь, що має визначатися колом обставин, які зумовлюють застосування до правопорушника заходів цивільно –правової відповідальності.

Втім, невідповідність параметрам добросовісності конкретних характеристик діяння учасника цивільних відносин залежно від мети правового регулювання може призводити не тільки до ненабуття ним певного права або відмови йому у праві на використання того чи іншого засобу правового захисту, а й до зміни його правового становища.

При постановленні судового рішення враховується характер зобов’язання, наслідки його невиконання, особа відповідача, ступінь його вини, суспільно –державну значимість господарської діяльності сторін, обставини, що впливають на неможливість виконання відповідачем зобов’язання належним чином та межі здійснення цивільних прав (п.3 ст. 13 ЦК України), де не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, безпідставного збагачення за рахунок погіршення фінансово –майнового стану сторони у спорі.

За ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право.

Вирішуючи даний спір, застосовуючи у нормах цивільного законодавства морально –правових категорій "справедливість", "розумність", "добросовісність" і активне застосування відповідних загально –правових та галузевих принципів при здійсненні судочинства, судом виокремлюються ті норми Цивільного кодексу України (435-15) , які вимагають додержуватися моральних засад суспільства при визначенні обсягу цивільної правоздатності, здійснення цивільних прав і обов’язків (ч. 4 ст. 13, ч. 1 ст. 19, ч. 4 ст. 26, ч. 2 ст. 300, ч. 2 ст. 319 ЦК України).

Законодавчо закріплений імператив добросовісності і у зобов’язальних відносинах (ч. 3 ст. 509 ЦК України).

У порушеному контексті є також те значення, що надається моралі, саме як одному з головних елементів визначення суті права –у рішеннях

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 12/80

від 09.09.2010 року

Конституційного суду України, зокрема, (рішення КСУ від 24.03.2005 року № 2-рп/2005 (v002p710-05) та від 02.11.2004 року № 15-рп/2004 (v015p710-04) ), де зазначено: "одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори,

зокрема, норми моралі традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства".

Встановлюючи дійсні обставини справи, суд посилається на фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, в даному випадку –письмовими доказами. При цьому, заяви та пояснення не приймаються судом за преюдицію, а перевіряються на достовірність.

Отже, з встановлених судом обставин вбачається, що склад цивільно –правової відповідальності відповідача є наявним на момент судового розгляду справи, а відтак, встановлено факт прострочення кредитора у виконанні зобов’язань по наданню кредиту за договором № 28837 від 19.09.2008 року.

Таким чином, позивачем наявними у справі матеріалами (письмовими доказами, заявами і поясненнями, документами, розрахунками, відомостями з особового рахунку, додатками, рахунками –фактурами) доведені ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі, поклавши відшкодування судових витрат за змістом ст. 49 ГПК України на відповідача з огляду його вини у виникненні спору.

Виходячи з викладеного, оцінивши повноту, достатність позовних матеріалів, проаналізувавши подані по справі доказові документи для вирішення спору, керуючись ст. ст. 55, 124, 129 Конституції України; Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року (v0009700-96) ; ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"; ст.ст. 526, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України; ст.ст. 5, 6 (п. 1), 7, 9, 10, 16, 20, 193, 199, 221, 224, 231 Господарського кодексу України (436-15) ; ст.ст. 4, 4-3, 15, 28, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 75, 82 - 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. Позов задоволити повністю.

2. Зобов’язати відповідача публічне акціонерне товариство "Фольксбанк", м. Львів в особі Закарпатського регіонального відділення публічного акціонерного товариства "Фольксбанк", м. Мукачево виконати умови кредитного договору № 28837 від

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 12/80

від 09.09.2010 року

19.09.2008 року та надати товариству з обмеженою відповідальністю "Орлекс" кредитні кошти в розмірі 785 737 (сімсот вісімдесят п’ять тисяч сімсот тридцять сім гривень).

3. Стягнути з публічного акціонерного товариства "Фольксбанк", м. Львів в особі Закарпатського регіонального відділення публічного акціонерного товариства "Фольксбанк" (м. Мукачево, вул. Бєляєва, 10/7) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Орлекс" (м. Виноградів, вул. Північна, 25; код 33129856) суму 18 599,36 (вісімнадцять тисяч п’ятсот дев’яносто девять грн. 36 коп.) – основного боргу (плати за невикористані зобов’язання з кредитування); 248 921,48 (двісті сорок вісім тисяч дев’ятсот двадцять одну грн. 48 коп.) – пені; 37 198,72 (тридцять сім тисяч сто дев’яносто вісім грн. 72 коп.) – 3 % річних; 164 737,62 (сто шістдесят чотири тисячі сімсот тридцять сім грн. 62 коп.) – інфляційних збитків та 4 694,60 (чотири тисячі шістсот дев’яносто чотири грн. 60 коп.) –у відшкодування витрат по оплаті держмита; 236 (двісті тридцять шість грн.) – у відшкодування витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

Дане рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.