до відповідача: Державного підприємства"Макіїввугілля" в особі відокремленого підрозділу"Управління матеріально-технічного постачання" м.Макіївка, Донецької області

про стягнення 167 684грн. 93коп.

представників сторін:

від позивача – Апонащенко С.С. – представник по довіреності від 15.03.2010р.

від відповідача – Салацька І.В. – представник по довіреності №08-81/115д від 01.06.2010р.

Відповідно до ст. 77 ГПК України у судовому

засіданні оголошувались перерви з 11.08.2010р.

до 31.08.2010р., для проведення між сторонами

звірки розрахунків, з 31.08.2010р. до08.09.2010р.,

для написання тексту рішення.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТК"Технокомплект" м.Луганськ, звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Державного підприємства"Макіїввугілля" в особі відокремленого підрозділу"Управління матеріально-технічного постачання" м.Макіївка, Донецької області основного боргу за поставлений товар у розмірі 123 396грн. 80коп., інфляційних у сумі 17 769грн. 14коп., пені у розмірі 15 079грн. 38коп., штрафу у розмірі 7% у сумі 8 637грн. 78коп., 3% річних у розмірі 2 801грн. 83коп. на підставі договорів купівлі-продажу №5/08/122 від 20.10.2008р., №5/08/126 від 21.10.2008р., №5/08634 від 18.05.2008р., №5/08774 від 06.07.2008р. (Усього 167 684грн. 93коп.)

рішенням господарського суду Донецької області від 07.09.2009р., залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 23.11.2009р. у справі №23/199, в позові відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.03.2010р. постанову Донецького апеляційного господарського суду від 23.11.2009р. та рішення господарського суду Донецької області від 07.09.2009р. у справі № 23/199 скасовано та справу передано на новий розгляд до господарського суду Донецької області.

Розпорядженням заступника голови господарського суд Донецької області від 29.06.2010р. справу №23/199 передано на новий розгляд судді Подколзіній Л.Д.

Ухвалою від 30.06.2010р. господарський суд прийняв до розгляду справу №23/199 та слухання справи призначив на 11.08.2010р.

На виконання вимог суду сторони надали пояснення б/н від 11.08.2010р., №01-15/933 від 05.08.2010р. з урахуванням висновків вказаних у постанові Вищого господарського суду України від 17.03.2010р.

Відповідно до положень статті 69 Господарського процесуального кодексу України строк вирішення спору продовжувався за клопотанням сторін.

31 серпня 2010р. позивач звернувся до суду з поясненнями по справі.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов’язань за договорами купівлі-продажу №5/08/122 від 20.10.2008р., №5/08/126 від 21.10.2008р., №5/08634 від 18.05.2008р., №5/08774 від 06.07.2008р. стосовно оплати товару, поставленого відповідачу за накладними №5075 від 22.10.2008р. і №5088 від 23.10.2008р.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, суд -

18 травня 2008р., 6 липня 2008р., 20 жовтня 2008р., 21 жовтня 2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТК"Технокомплект" м.Луганськ та Державним підприємством"Макіїввугілля" в особі відокремленого підрозділу"Управління матеріально-технічного постачання" м.Макіївка, Донецької області були укладені договори купівлі-продажу №5/08634, №5/08774, №5/08/122, №5/08/126, згідно умов якого позивач (далі по тексту-продавець) взяв на себе зобов"язання передати у власність покупця продукцію, згідно доданої специфікації, яка є невід’ємною частиною даного договору, а відповідач (далі по тексту-покупець) зобов"язався прийняти та оплатити її.

До вказаних договорів сторонами підписані специфікації (додатки №9, №1) в яких визначено найменування, одиниця виміру, кількість продукції, ціна без ПДВ, загальна сума, умови поставки (EXW), вантажовідправник та строк її поставки.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.

Позивач посилається на виконання своїх договірних зобов’язань, де він у виконання умов укладеного договору по видатковим накладним №5075 від 22.10.2008р., №5088 від 23.10.2008р. здійснив поставку продукції у адресу відповідача на загальну суму 148 396грн. 80коп., який згідно довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей серії ЯПИ№902820 від 22.10.2008р., серії ЯПИ№902832 від 23.10.2008р., прийнято уповноваженими особами відповідача. У підтвердження заявлених вимог позивач представив суду докази поставки продукції, а саме: видаткові накладні, довіреності до них, акти звірки розрахунків, і переконав суд у факті поставки продукції у адресу Державного підприємства"Макіїввугілля" в особі відокремленого підрозділу"Управління матеріально-технічного постачання" м.Макіївка, Донецької області.

З специфікацій, які є невід’ємними частинами вище перелічених договорів вбачається, що усі договори були укладені на поставку однорідної продукції, а саме: болти та гайки.

Як вбачається з письмових пояснень відповідача вих.01-15/933 від 05.08.2010р. останній підтвердив, що за даними бухгалтерської звітності ВП "УМТП" ДП"Макіїввугілля" він має заборгованість перед ТОВ "ТК"Технокомплект" у сумі 123 396грн. 80коп. Суду представлений сторонами акт звірки взаєморозрахунків станом на 01.08.2010р. підписаний уповноваженими особами обох підприємств та скріплений печатками, згідно якого відповідач підтвердив, що має заборгованість перед позивачем у сумі 123 396грн. 80коп. на підставі договорів купівлі-продажу №5/08/122 від 20.10.2008р., №5/08/126 від 21.10.2008р., №5/08634 від 18.05.2008р., №5/08774 від 06.07.2008р. та специфікацій до них.

Пунктами 3.3 договорів купівлі-продажу №5/08/122 від 20.10.2008р., №5/08/126 від 21.10.2008р., №5/08634 від 18.05.2008р., №5/08774 від 06.07.2008р. сторони встановили, що розрахунки за продукцію здійснюються шляхом проведення 100% передоплати. Але відповідач свої зобов"язання за договорами виконав частково у сумі 25 500грн., про що свідчить банківська виписка, де у призначені платежу відповідач зазначив: "Оплата згідно рахунку №12121 від 21.10.2008р. за гайку, болт відповідно договору №5/08/122 від 20.10.2008р." В результаті чого у Державного підприємства"Макіїввугілля" в особі відокремленого підрозділу"Управління матеріально-технічного постачання" м.Макіївка, Донецької області перед позивачем виник борг за поставлений товар у сумі 123 396грн. 80коп., який до теперішнього часу ним не погашений.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином та у встановлений строк, одностороння відмова від виконання прийнятих на себе зобов’язань згідно до вказівок закону, договору, не допускається (ст. 525 ЦК України).

Однак, відповідач всупереч вимогам ст. 526 ЦК України свої зобов’язання по оплаті поставленої продукції своєчасно не виконав.

Статтею 692 ЦК зазначено, що отриманий товар повинний бути оплачений у повному обсязі за встановленою ціною.

За приписом п.1 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором.

Сторони у договорі термін оплати товару не встановлювали у випадку його відвантаження без попередньої оплати. Відповідно до ст. 530 ч.2 ЦК України, коли строк виконання зобов’язання не встановлений, то боржник повинен виконати таке зобов’язання у семиденний термін з дня пред’явлення вимог кредитором. Така вимога вих.№4 від 26.01.2009р. була вручена відповідачу 26.01.2009р., про що свідчить штамп вхідної кореспонденції відповідача, в якій позивач запропонував відповідачу в добровільному порядку сплатити існуючу заборгованість до кінця січня 2009р.

В свою чергу відповідач у відповіді вих.№01-15/100 від 27.01.2009р. на лист №4 від 26.01.2009р. підтвердив, що згідно даних бухгалтерської звітності станом на 01.01.2009р. за ним числиться заборгованість перед позивачем у розмірі 123 396грн. 80коп. Дана заборгованість виникла із-за важкого фінансово-економічного становища ДП "Макіїввугілля". Також пояснив, що при надходженні грошових коштів на поточний рахунок підприємства зазначена заборгованість буде перерахована. Але відповідач до теперішнього часу борг не погасив.

Оскільки відповідачем до теперішнього часу поставлена позивачем продукція у сумі 123 396грн. 80коп. не оплачена, то суд вважає вимоги позивача про стягнення основної суми боргу законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно вказаної статті закону відповідачу нараховані інфляційні у сумі 17 769грн. 14коп. та 3% річних у сумі 2 801грн. 83коп. за період з 23.10.2008р.-10.11.2008р., з 11.11.2008р.-22.07.2009р., з 24.10.2008р.-22.07.2009р., які підлягають частково задоволенню з наступних підстав.

Умовами договору сторони передбачили, що розрахунки за продукцію здійснюються відповідачем шляхом здійснення 100% передоплати. Позивач у порушення умов договору не дочекавшись передоплати, здійснив поставку продукції у адресу відповідача. Отже, за приписами ч.2 ст. 530 ЦК України боржник повинен виконати таке зобов’язання у семиденний термін з дня пред’явлення вимог кредитором, така вимога була вручена відповідачу 26.01.2009р., про що свідчить штамп вхідної кореспонденції ДП "Макіїввугілля". Таким чином, суд дійшов висновку, що у позивача виникло право вимоги сплати боргу від відповідача з моменту пред’явлення вимоги, а отже з урахуванням семи днів, 03.02.2009р.

Отже, арифметичний підрахунок вимог щодо 3% річних здійснений судом за допомогою відповідної програми інформаційно-пошукової системи "Законодавство", встановив, що розмір 3% річних за період з 03.02.2009р.-22.07.2009р. (170 днів) відносно заборгованості у сумі 50 011грн. 52коп. складає 698грн. 79коп., за період з 03.02.2009р.-23.07.2009р. (170 днів) відносно заборгованості у сумі 73 385грн. 29коп. складає 1 025грн. 38коп.

За таких обставин, господарський суд позовні вимоги в частині стягнення 3% річних задовольняє частково та стягує з відповідача 3% річних у сумі 1 724грн. 17коп.

Щодо вимог про стягнення інфляційних, то вони також підлягають частковому задоволенню.

Таким чином, згідно арифметичного підрахунку вимог щодо інфляційних здійсненого судом за допомогою відповідної програми інформаційно-пошукової системи "Законодавство", встановлено, що розмір інфляційних за період з 03.02.2009р.-22.07.2009р. відносно заборгованості у сумі 50 011грн. 52коп. складає 2 705грн. 14коп., за період з 03.12.2009р.-22.07.2009р. відносно заборгованості у сумі 73 385грн. 28коп. складає 3 969грн. 44коп.

За таких обставин, господарський суд позовні вимоги в частині стягнення інфляційних задовольняє частково та стягує з відповідача інфляційні у сумі 6 674грн. 58коп.

Суд вважає, що вимоги позивача по стягненню з відповідача пені у розмірі 15 079грн. 38коп. та штрафу у розмірі 7% у сумі 8 637грн. 78коп. задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею).

Згідно статті ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення виконання.

Згідно Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" від 22.11.96р. №543/96-ВР (543/96-ВР) платники грошових коштів оплачують на користь отримувачів цих коштів за прострочення оплати пеню у розмірі, який встановлюється за згодою сторін. Такий розмір сторонами не узгоджений.

Посилання позивача на ст. 231 ГК України є безпідставними, так як застосування штрафних санкцій відповідно п.2 ст. 231 ГК України передбачено тільки у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки. Документи, які б підтверджували, що хоча одна із сторін належить до державного сектора економіки у матеріалах справи відсутні.

Таким чином, розглянувши представлені документи, суд дійшов висновку, що позивач не доказав тих обставин, на які він посилається у позовній заяві, і не представив суду доказів, що підтверджують факти, викладені у позовній заяві.

Відповідно зі ст. 43 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Оскільки відповідачем до теперішнього часу поставлена позивачем продукція не оплачена, то суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та підлягаючими частковому задоволенню з вище викладених підстав.

Витрати по сплаті держмита та витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу треба віднести на відповідача, пропорційно розміру задоволення позовних вимог, оскільки він необґрунтовано довів розгляд справи до суду.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 525, 526, 530, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК"Технокомплект" м.Луганськ до Державного підприємства"Макіїввугілля" в особі відокремленого підрозділу"Управління матеріально-технічного постачання" м.Макіївка, Донецької області про стягнення 167 684грн. 93коп. задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства"Макіїввугілля" (86157 м.Макіївка, Донецької області, пл.Советська, буд.2, ЄДРПОУ 32442295) в особі відокремленого підрозділу"Управління матеріально-технічного постачання" (86117 м.Макіївка, Донецької області, вул.Енгельса, буд.13, ЄДРПОУ 26391156) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК"Технокомплект" (91015 м.Луганськ, квартал Мирний, буд.9, кв.88, ЄДРПОУ 24185151) основний борг за поставлений товар у розмірі 123 396грн. 80коп., інфляційні у сумі 6 674грн. 58коп., 3% річних у розмірі 1 724грн. 17коп., витрати по сплаті держмита у сумі 1 317грн. 96коп. та витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 185грн. 49коп.

В решті частині позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.