Державне промислове підприємство "Кривбаспромводопостачання" (надалі - позивач) звернулось до господарського суду з позовом у якому, з урахуванням остаточних уточнень позовних вимог внесених заявою № 16-04-3198 від 02.09.10р., просить стягнути з Комунального підприємства "Кривбасводоканал" (надалі - відповідач) суму 366 463,45 грн. 3% річних, 1 089 878,70 грн. інфляційних втрат, а всього грошових коштів в розмірі 1 456 342,15 грн.

Вмотивовує позовні вимоги наявністю невиконаного рішення господарського суду Дніпропетровської області у справі № 5/179-08 про стягнення з відповідача суми 6 053 515,53 грн. заборгованості за надані послуги централізованого водопостачання у період з серпня 2007 року по грудень 2007 року, яке набрало законної сили 05.05.2008 року.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує. У відзиві на позов вказує на те, що 03.12.2009 року було укладено багатосторонній договір № 193Е/205 про організацію взаєморозрахунків відповідно до постанови КМУ України від 05.03.09р. № 193 (193-2009-п) , Стороною 5 (п’ять) названого договору виступає відповідач, а стороною 6 (шість) позивач. За умовами п. 2.7 цієї ж угоди відповідач перераховує позивачу кошти в сумі 80 590 601,83 грн. для погашення заборгованості за питну воду згідно рішень господарського суду, зокрема, по справі № 5/179-08 за період серпень-грудень 2007 року на суму 4 801 429,38 грн. До того ж, пункт 3.1 передбачає зобов’язання сторін до проведення взаєморозрахунку не вчиняти будь-яких дій щодо погашення заборгованості, яку передбачається погасити відповідно до цього договору. При цьому, стверджує про те, що зазначений багатосторонній договір, в силу положень ч. 2 ст. 604 Цивільного кодексу України є новацією відповідно первісного договору і припиняє зобов’язання за ним. Також зазначає, що з моменту винесення рішення господарським судом неодноразово надавалися відстрочки виконання рішення суду, тобто змінювався термін виконання зобов’язання та посилаючись на неможливість застосування ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України після винесення судом рішення про стягнення заборгованості, оскільки рішення виконується в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) , який передбачає таку міру відповідальності, як стягнення виконавчого збору, просить позов залишити без задоволення.

У судовому засіданні оголошувалась перерва з 03.06.10р. по 22.06.10р., з 22.06.10р. по 20.07.10р., з 19.08.10р. по 02.09.10р. та з 02.09.10р. по 08.09.10р., згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою господарського суду від 22.06.10р. та від 28.07.10р. строк розгляду спору за спільним клопотанням сторін продовжено до 01.08.10р. та до 01.10.10р. відповідно.

В порядку ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд, -

рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.09р. у справі № 5/179-08, яке набрало законної сили 05.05.2008 року, встановлено заборгованість відповідача перед позивачем за поставлену питну воду у період з серпня 2007 року по грудень 2007 року в розмірі 6 053 515,53 грн. На виконання рішення видано наказ.

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України, ст. 115 Господарського процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, які вступили в законну силу є обов`язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання, а також, якщо він прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Як вбачається із матеріалів справи відповідач до цього часу не сплатив повною мірою заборгованість, що встановлена рішенням суду від 22.04.2009 р. у справі № 5/179-08.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Діюче законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриття виконавчого провадження по його примусовому виконанню.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання виконано не належним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Приписи статті 625 ЦК України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення.

Надання судом відстрочки чи розстрочення виконання рішення суду не змінює строків виконання зобов’язання, які встановлені сторонами в договорі, а лише надає боржнику час, протягом якого не здійснюються виконавчі дії з метою можливості добровільного виконання рішення суду, не впливає на обов’язок боржника сплатити заборгованість, а в разі прострочення оплати –відповідні санкції, встановлені договором чи законом, зокрема, річні та інфляційні втрати.

З аналізу вище наведених норм слідує, що діючим законодавством не передбачено обмежень щодо звернення кредитора з позовом до боржника про стягнення інфляційних втрат та річних після винесення рішення судом про стягнення боргу, а заперечення відповідача в цій частині не ґрунтуються на положеннях закону.

Таким чином, позивач нарахував відповідачу суму інфляційних втрат в розмірі 1 089 878,70 грн. за період з травня 2008 року по березень 2010 року, а також 3% річних за період з 05.05.2008 року по 01.09.2010 року на суму 366 463,45 грн.

Перевіривши здійснені позивачем нарахування 3% річних господарський суд визнає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а в частині заявлених до стягнення інфляційних втрат суд зазначає, що позивачем при розрахунку помилково не застосовувались індекси інфляції нижче 100% (дефляція), тому перевіривши розрахунок інфляційних втрат за вищезазначений період суд визнає таким, що підлягають задоволенню вимоги позивача частково в розмірі 1 084 496,94 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. В силу положень ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обов’язку в натурі та сплати неустойки, відшкодування збитків.

Зважаючи на викладене, з врахуванням встановлених обставин, вимоги позивача обґрунтовані та підлягають задоволенню частково в сумі 3% річних –366 463,45 грн., інфляційних втрат –1 084 496,94 грн., тоді як в решті позову слід відмовити за безпідставністю.

Посилання ж відповідача на укладений багатосторонній договір № 193Е/205 від 03.12.2009 року про організацію взаєморозрахунків відповідно до постанови КМУ України від 05.03.09р. № 193 (193-2009-п) , де стороною 5 (п’ять) названого договору виступає відповідач, а стороною 6 (шість) позивач, а за умовами п. 2.7 цієї ж угоди відповідач перераховує позивачу кошти в сумі 80 590 601,83 грн. для погашення заборгованості за питну воду згідно рішень господарського суду, зокрема, по справі № 5/179-08 за період серпень-грудень 2007 року на суму 4 801 429,38 грн., отже цим договором не збережено зобов’язання, які пов’язані з первинним зобов’язанням, тому твердження що за домовленістю сторін фактично замінено первинне зобов’язання новим між тими ж сторонами, господарським судом не приймаються з огляду на наступне.

Згідно частини 2 і 4 статті 604 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняється за домовленістю сторін про зміну первісного зобов’язання новим зобов’язанням між тими ж сторонами (новація). Новація припиняє додаткові зобов’язання, пов’язані з первісним зобов’язанням, якщо інше не встановлено договором.

Договір №193Е/205 від 03.12.2009 року, укладений між головним управлінням Державного казначейства України в Дніпропетровській області (1), головним фінансовим управлінням Дніпропетровської облдержадміністрації (2), управлінням житлово-комунального господарства Дніпропетровської облдержадміністрації (3), фінансовим управлінням виконкому Криворізької міської ради (4), комунальним підприємством "Кривбасводоканал"(5), державним промисловим підприємством "Кривбаспромводопостачання"(6), відкритим акціонерним товариством "Енергопостачальна компанія "Дніпрообленерго" (7), державним підприємством "Енергоринок"(8) та державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"не є новацією в розумінні статті 604 Цивільного кодексу України, оскільки предметом договору є організація проведення сторонами взаєморозрахунку по оплаті послуг спожитої електроенергії відповідно до статті 53 Закону України "Про державний бюджет України на 2009 рік" і постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року № 193 (193-2009-п) , а не заміна первісного зобов’язання новим. Договір № 193Е/205 укладений іншим складом сторін. Умова про припинення зобов’язання, що виникло за договором № 20 від 17.01.2007 року в договорі №193Е/205 від 03.12.2009 року не міститься, а для того, щоб новація відбулася, сторони повинні обумовити в своїй угоді припинення зобов’язання, що раніше діяло і заміну його новим зобов’язанням.

Отже, доводи відповідача стосовно припинення зобов’язання відповідача перед позивачем в зв’язку з новацією помилкові і спростовуються викладеними обставинами.

Наведене є підставою для часткового задоволення уточнених позовних вимог.

Відповідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

З урахуванням вищевикладеного, керуючись ст.ст. 4, 32- 33, 36, 43, 45, 49, 82- 85, 116- 117 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства "Кривбасводоканал" (50027, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, вул. Єсеніна, 6а; ЄДРПОУ 03341316) на користь Державного промислового підприємства "Кривбаспромводопостачання" (50007, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, пр. Миру, 15а; ЄДРПОУ 00191017) суму 366 463,45 грн. (триста шістдесят шість тисяч чотириста шістдесят три грн. 45 коп.) 3% річних, 1 084 496,94 грн. (один мільйон вісімдесят чотири тисячі чотириста дев’яносто шість грн. 94 коп.) індексу інфляції, 14 509,60 грн. (чотирнадцять тисяч п’ятсот дев’ять грн. 60 коп.) витрат по сплаті державного мита, 235,13 грн. (двісті тридцять п’ять грн. 13 коп.) витрат по сплаті інформаційно-технічних послуг.