До Господарського суду міста Києва звернулося закрите акціонерне товариство "Інформаційні комп’ютерні системи"з позовом до відкритого акціонерного товариства комерційний банк "Надра"про стягнення 229813,76 грн., з яких 159407,63 грн. становить сума пені за несвоєчасне виконання обов’язків за договором № 0252-СКб від 01.02.2008 р., 45568,50 грн. –сума збитків від інфляції, 24837,63 грн. –три проценти річних.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем свого обов’язку по оплаті поставленого за умовами спірного договору товару, факт несвоєчасної оплати якого встановлений рішенням Господарського суду міста Києва від 23.09.2009 р. у справі № 17/228, яке набрало законної сили у встановленому законодавством порядку та відповідачем не виконано.

Крім того, позивач зазначає, що оскільки постановами Національного банку України № 59 від 10.02.2009 р. і № 452 від 05.08.2009 р. у відповідача було введено мораторій, протягом дії якого заборонено нарахування штрафних санкцій, пеня позивачем нараховується з 18.02.2010 р., тобто через 5 днів з дати закінчення мораторію, а три проценти річних та збитки від інфляції - з 11.02.2010 р..

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2010 р. порушено провадження у справі № 17/300.

Відповідач надав суду відзив, у якому позовні вимоги відхилив, посилаючись на те, що відповідальність за невиконання рішення суду покладається на органи Державної виконавчої служби. Також відповідач не погодився з правомірністю вимоги про стягнення пені.

Позивач обґрунтовує вимогу про стягнення пені ч. 5 ст. 85 Закону України "Про банки та банківську діяльність", ч.ч. 2, 3 ст. 263 Цивільного кодексу України.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

01.02.2008 р. позивач та відповідач уклали договір № 0252-СКб (далі -Договір), відповідно до умов якого позивач зобов’язався комплексно та систематично передавати у власність відповідачу обладнання систем охоронної та пожежної сигналізації та виконувати монтажно-налагоджувальні роботи по системам охоронної та пожежної сигналізації в приміщеннях для розміщення відокремлених структурних підрозділів (філій, відділень) відповідача, а відповідач зобов’язався приймати та своєчасно оплачувати вартість обладнання та виконані роботи на умовах цього договору та відповідних додаткових угод до нього.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

рішенням Господарського суду міста Києва від 23.09.2009 р. у справі № 17/228 за позовом закритого акціонерного товариства "Інформаційні комп’ютерні системи" до відкритого акціонерного товариства комерційний банк "Надра"про стягнення 2402470,60 грн. частково задоволено позовні вимоги позивача та стягнуто з відповідача 2398342,31 грн. основного боргу за Договором.

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ч. 1 ст. 4- 5 ГПК України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов’язкових до виконання на всій території України рішень, ухвал, постанов.

Відповідно до ст. 85 ГПК України, в редакції яка діяла на дату винесення рішення у справі № 17/228:

- рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу (ч. 3);

- у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією (ч. 4).

Отже, рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2009 р. у справі № 17/228 набрало законної сили з 05.10.2009 р. і факти, встановлені в ньому, доводити не треба.

Вказаним рішенням, зокрема, встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем за Договором становить 2398342,31 грн., строк оплати спірної заборгованості настав 24.06.2009 р..

На день прийняття рішення суду в цій справі відповідачем рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2009 р. у справі № 17/228 не виконано, спірна заборгованість за Договором в сумі 2398342,31 грн. не сплачена, що підтверджено сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов’язання одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, що передбачено ст. 525 Цивільного кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Факт несвоєчасного виконання відповідачем своїх обов’язків по оплаті виконаних позивачем за Договором робіт та поставки обладнання належним чином підтверджений.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) є порушенням зобов’язання.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на сторону.

Відповідач не надав суду жодного доказу на підтвердження того, що він здійснював будь-які дії, спрямовані на перерахування позивачу на виконання умов Договору коштів.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нараховує три проценти річних та збитки від інфляції за період з 11.02.2010 р. по 16.06.2010 р., посилаючись на те, що постановами Національного банку України № 59 від 10.02.2009 р. і № 452 від 05.08.2009 р. у відповідача було введений мораторій на задоволення вимог кредиторів, протягом дії якого відповідно до вимог чинного законодавства, а саме: статті 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність", заборонено нарахування штрафний санкцій.

Проте, у ст. 625 Цивільного кодексу України йдеться не про відповідальність боржника у вигляді фінансових санкцій за порушення грошового зобов’язання, а надається право кредитору вимагати від боржника сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, що є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

При цьому, положення статті 625 Цивільного кодексу України застосовуються до боржника у разі порушення ним грошового зобов'язання в незалежності від наявності вини у його діях.

За таких обставин, віднесення сторонами сум інфляційних втрат та процентів річних до фінансових (економічних) санкцій, які не нараховуються протягом дії мораторію за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань згідно норм ст. 85 ЗУ "Про банки і банківську діяльність", є помилковим.

Крім того, згідно ч. 4 ст. 85 вказаного закону мораторій не поширюється на зобов'язання, які пов'язані з обслуговуванням господарської діяльності банку.

Наведений при цьому перелік таких зобов’язань не є вичерпним, а враховуючи предмет укладеного сторонами Договору, зобов’язання відповідача перед позивачем за його умовами є зобов’язаннями, пов’язаними з обслуговуванням господарської діяльності банку.

Отже, позивач має право вимагати стягнення з відповідача інфляційних втрат та три проценти річних з суми боргу за весь період існування спірної заборгованості, проте, враховуючи приписи ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, згідно з п. 2 якої господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог лише за умови наявності клопотання про це заінтересованої сторони, суд розглядає позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача три проценти річних та збитків від інфляції лише в межах, заявлених позивачем до стягнення, а саме: за період з 11.02.2010 р. по 16.06.2010 р..

З огляду на викладене, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача трьох процентів річних в сумі 24837,63 грн. та збитків від інфляції в сумі 45568,50 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі за розрахунком позивача.

Щодо вимог позивача про стягнення пені в сумі 159407,63 грн. слід зазначити наступне.

В силу ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов’язань, тому є підстави для застосування встановленої Договором відповідальності.

Відповідно до п. 5.3 Договору у випадку порушення відповідачем термінів оплати більш ніж на п’ять робочих днів, відповідач зобов’язаний виплатити позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний календарний день прострочення виконання грошових зобов’язань.

Позивач нараховує відповідачу пеню за період з 18.02.2010 р. по 16.06.2010 р..

Проте, частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Як встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 23.09.2009 р. у справі № 17/228, строк оплати спірної заборгованості настав 24.06.2009 р..

Отже, відповідно до приписів ст. 232 ГПК України, правомірним є нарахування пені за прострочення виконання вказаного грошового зобов’язання в період з 02.07.2009 р.. по 02.01.2010 р..

Враховуючи, що позивач вимагає стягнення пені за інший період, його вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 159407,63 грн. задоволенню не підлягають як безпідставні.

При цьому суд звертає увагу сторін на те, що, як вже було встановлено вище, зобов’язання, за порушення якого позивач вимагає стягнути з відповідача пеню, пов’язане з обслуговуванням його господарської діяльності, а отже, дія ст. 58, 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність"в частині дії мораторію, на правовідносини сторін у цьому спорі не розповсюджується.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Позивачем належним чином доведене порушення його прав зі сторони відповідача.

Обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені та відповідачем не спростовані, а тому позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню як законні та обґрунтовані.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82- 85 ГПК України, суд

Позов задовольнити частково.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства Комерційний банк "Надра"(04053, м. Київ, вул. Артема, 15, код 20025456) на користь закритого акціонерного товариства "Інформаційні комп’ютерні системи"(03003, м. Київ, вул. Смоленська, 31-33, код 21670779, рахунок 260083010178 в АБ "Національні інвестиції", м. Київ, МФО 300498) збитки від інфляції в сумі 45568 (сорок п’ять тисяч п’ятсот шістдесят вісім) грн. 50 коп., три проценти річних в сумі 24837 (двадцять чотири тисяч вісімсот тридцять сім) грн. 63 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 704 (сімсот чотири) грн. 06 коп. та 72 (сімдесят дві) грн. 30 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.