На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства "Спецтехсервіс" до Приватного підприємства "Автосервіс" та Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" Державне підприємство "Укроборонсервіс" про визнання недійсним договору купівлі –продажу № Д29-1.5/26, затвердженого Господарським судом міста Києва, сторонами якого є ДП "Укроборонсевіс" та ПП "Автосервіс"; про зобов‘язання ДП "Укроборонсевіс" укласти договір з ВАТ "Спецтехсервіс" відносно купівлі –продажу будівель №44,45,46,48,49 у м. Борисполі по вул. Соц.містечко, 1, військова частина А 2215.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в результаті проведення відповідачем-2 конкурсу з реалізацій військового майна, позивач став переможцем конкурсу, в результаті чого, між позивачем та відповідачем-2 був укладений договір купівлі –продажу № Д29-1.5/26. Вказаний договір був оспорений відповідачем-1 до суду.

За наслідками судового розгляду щодо договору купівлі –продажу, рішенням Господарського суду міста Києва від 23.11.2009 було визнано переважне право на купівлю майна за відповідачем -1 та права і обов‘язки покупця по Договору № Д29-1.5/26 переведені на відповідача -1.

Однак, позивач не погоджується з редакцією договору № Д29-1.5/26, укладеного між відповідачами, оскільки результати конкурсу не скасовані, а тому позивач є належним покупцем. За таких обставин, позивач, керуючись ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу України, просить зобов‘язати відповідача-2 укласти з позивачем договір купівлі –продажу майна.

Відповідач –1 проти задоволення позову заперечує, оскільки вважає, що факт неправомірного проведення відповідачем -2 конкурсу щодо продажу військового майна та як результат факт незаконності продажу майна позивачу були досліджені та встановлені судами під час розгляду справи за позовом відповідача-1. Крім того, відповідач -1 зазначає, що позивач не має право зобов‘язати відповідача -2 укласти з ним договір купівлі – продажу, оскільки майно, щодо якого позивач просить укласти договір належить відповідачу-1.

Провадження по справі № 34/323 було прийнято суддею Сташківим Р.Б. та призначено до розгляду на 14.07.10р.

Дочірнім підприємством Державної компанії "Укрспецекспорт" Державне підприємство "Укроборонсервіс", 05.07.10р. було подано клопотання про призначення колегії у складі трьох суддів для розгляду справи № 34/323, про забезпечення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу та про відвід судді Сташківа Р.Б.

Враховуючи заявлені клопотання, суддя Сташків Р.Б. надав заяву про передачу справи № 34/323 на розгляд іншому судді.

Ухвалою заступника Голови господарського суду м. Києва від 19.07.2010року, заява про відвід судді та про призначення колегіального розгляду справи № 34/323 залишені без задоволення, а справа № 34/323 передана для подальшого розгляду судді Джарти В.В.

Відповідач -2 подав заяву про визнання позову у повному обсязі та просить позов задовольнити, з підстав зазначених у позовній заяві.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України господарський суд не приймає визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Оскільки дії відповідача -2 щодо визнання позову зачіпають права та охоронювані законом інтереси відповідача-1, то заява відповідача -2 про визнання позову, судом не приймається.

Представником позивача заявлено клопотання щодо фіксації судового, у зв’язку з чим, розгляд справи здійснювався із застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу.

Крім того, позивачем заявлено клопотання від 30.07.10р., про забезпечення позову в порядку ст.. 66 ГПК України (1798-12) , шляхом накладання арешту на будівлі №№ 44, 45, 46, 48, 49, що знаходяться за адресою : м. Бориспіль, військова частина А 2215, вул.. Соц.містечко,1.

06.09.2010року через канцелярію суду, представник відповідача-2 подав клопотання про колегіальний розгляд справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.09.2010 р. вищевказане клопотання про колегіальний розгляд справи було задоволено. Розпорядженням в.о. Голови Господарського суду міста Києва від 17.09.2010 р. призначено колегію суддів, у складі: головуюча - Джарти В.В., судді: Гулевець О.В. та Ягічева Н.І.

Розпорядженням заступника Голови Господарського суду міста Києва від 28.10.2010 р., через перебування судді Ягічевої Н.І. на лікарняному, до колегії суддів були внесені зміни, а саме: головуюча Джарти В.В., судді Гулевець О.В. та Бойко Р.В.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши його пояснення, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва

Як вбачається з матеріалів справи, Державним підприємством "Укроборонсервіс" 10.01.2005 проведено конкурс з продажу нерухомого військового майна.

Відповідно до протоколу засідання конкурсної комісії від 10.01.2005 № 18-1, згідно з договором комісії № Д29-1.5/1326 від 05.12.2004 Міністерство оборони України передало Державному підприємству "Укроборонсервіс" на реалізацію будівлі №№ 44,45,46,48,49 військової частини А 2215, розташовані у м. Борисполі по вул. Соц.містечко,1.

В результаті проведеного конкурсу, Відкрите акціонерне товариство "Спецтехсервіс" визнано переможцем конкурсу по реалізації нерухомого військового майна, розташованого за адресою м. Борисполі по вул. Соц.містечко,1, військова частина А2215, будівлі №№44,45,46,48,49, яке запропонувало вищу ціну (300 000,00 грн.).

Згідно з вказаним протоколом конкурсної комісії крім, Відкритого акціонерного товариства "Спецтехсервіс" участь у конкурсі брали МП Товариство з обмеженою відповідальністю "Соляріс", Приватне підприємство "Автосервіс" та Споживче товариство "Добродій".

В результаті проведеного конкурсу, 12.01.2005р. між Дочірнім підприємством Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" - Державне підприємство "Укроборонсервіс", як продавцем та Відкритим акціонерним товариством "Спецтехсервіс", як покупцем був укладений договір купівлі-продажу № Д29-1.5/26 військового нерухомого майна, згідно з яким продавець зобов‘язується передати у власність покупця нерухоме військове майно військової частини А 2215, а саме будівлі: КТП, № 44 -31,5 кв. м.; пункт технічного обслуговування, 45 –389,7 кв. м.; котельню, 46- 174, 7 кв. м.; два гаражі, 48, 49 –1558,1 кв. м. за адресою Київська область, місто Бориспіль, вул. Соц. Містечко, 1, військова частина А 2215(далі –спірне майно), а покупець зобов‘язується прийняти майно та сплатити ціну, а саме 300 000 гривень.

У лютому 2005 року, Приватне підприємство "Автосервіс", звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Дочірнього підприємства державної компанії "Укрспецекспорт" –Державного підприємства "Укроборонсервіс", Відкритого акціонерного товариства "Спецтехсервіс" та Міністерства оборони України про визнання недійсним протоколу проведення 11.01.2005 конкурсу відповідачем-2 на підставі договору комісії від 05.12.2004 № Д 29-15/1326 щодо реалізації нерухомого військового майна –будівель №№ 43, 44, 45, 46, 48, 49, розташованих у м. Борисполі, Київської області, військова частина А2215 та договору купівлі-продажу цього майна, укладеного між відповідачем-2 та відповідачем-1.

рішенням Господарського суду міста Києва від 19.04.2005 у справі № 41/154 позовні вимоги позивача були задоволені частково, договір купівлі-продажу № Д29-1.5/26 від 12.01.2005, укладений між відповідачем-2 та відповідачем-1 був визнаний недійсним, в іншій частині в позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2005 апеляційні скарги відповідача-2 та відповідача-1 були задоволені, рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2005 у справі № 41/154 скасовано частково, у задоволенні вимог позивача про визнання недійсним Договору № Д29-1.5/26 було відмовлено, в іншій частині вказане рішення Господарського суду міста Києва залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 30.11.2005 рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2005 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2005 р. у справі № 41/154 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду України від 09.02.2006 у порушенні провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 30.11.2005 у справі № 41/154 за касаційними скаргами відповідача-2 та відповідача-1 відмовлено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2006 справу прийнято до нового розгляду та присвоєно їй № 41/154-18/170.

У процесі розгляду справи позивач звернувся до суду із заявою про зміну предмету позову і просив суд: визнати недійсним рішення за результатами конкурсу з продажу майна; визнати недійсним договір купівлі-продажу № Д 29-1.5/26 від 12.01.2005, укладений між Дочірнім підприємством державної компанії "Укрспецекспорт" –Державним підприємством "Укроборонсервіс" та Відкритим акціонерним товариством "Спецтехсервіс"; зобов’язати Міністерство оборони України продати майно Приватному підприємству "Автосервіс" шляхом викупу через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації.

рішенням Господарського суду міста Києва від 19.10.2006, залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.01.2007 та постановою Вищого господарського суду України від 05.12.2007, позовні вимоги Приватного підприємства "Автосервіс" задоволено повністю. Визнано недійсним рішення за результатами конкурсу з продажу нерухомого військового майна - будівель №№ 44, 45, 46, 48, 49, що розташовані у м. Бориспіль, Київської області, Соц. містечко 1, військова частина А 2215; визнано недійсним договір купівлі-продажу № 29Д-1.5/26 від 12.01.2005, укладений між Дочірнім підприємством державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" –Державним підприємством "Укроборонсервіс" та Відкритим акціонерним товариством "Спецтехсервіс"; зобов’язано Відкрите акціонерне товариство "Спецтехсервіс" повернути Міністерству оборони України нерухоме військове майно –будівлі №№ 43, 44, 45, 46, 48, 49, що розташовані за адресою: м. Бориспіль, Соц. містечко, 1, військова частина А 2215; стягнуто з Міністерства оборони України на користь Відкритого акціонерного товариства "Спецтехсервіс" 300 000 гривень, отриманих в оплату реалізованого нерухомого військового майна за договором купівлі-продажу № Д29-1.5/26; зобов’язано Міністерство оборони України здійснити відчуження нерухомого військового майна з урахуванням положень ст. 777 Цивільного кодексу України України, а саме - переважного права наймача перед іншими особами на його придбання.

Постановою Верховного Суду України від 12.02.2008 у справі № 3-561к08 скасовано постанову Вищого господарського суду України від 05.12.2007, постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.012007 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2006, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

У своїй постанові Верховний Суд України вказав, що судові інстанції належним чином не з’ясували правову норму, яка регулює спірні правовідносини, оскільки дійшли висновку про те, що відчуження військового майна на конкурентних засадах є одним із способів приватизації і у зв’язку з цим застосували до спірних правовідносин загальні положення приватизаційного законодавства України, однак суди не взяли до уваги ті обставини, що правовідносини у сфері відчуження військового майна, регулюються спеціальними нормами законодавства, а саме: Законом України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" (1075-14) та Положенням про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1919 (1919-2000-п) та належним чином не встановили чи мало місце відчуження спірного майна саме в процесі приватизації і якими доказами це підтверджується.

Також Верховний Суд України звернув увагу на те, що матеріали справи не містять відомостей про надання Міністерством оборони України дозволу на укладення додаткової угоди № 1 від 23 жовтня 2003 року до відповідного договору оренди, яка передбачає переважне право орендаря на придбання орендованого майна.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 10.04.2008 справу прийнято до нового розгляду та присвоєно № 41/154-18/170-32/173.

26.05.2008 через канцелярію суду позивачем подано заяву про зміну предмету позову, у якій він просить визнати за ним переважне права на купівлю нерухомого військового майна, а саме будівель: КТП, № 44 -31,5 кв. м.; пункт технічного обслуговування, 45 – 389,7 кв. м.; котельню, 46- 174, 7 кв. м.; два гаражі, 48, 49 –1558,1 кв. м. за адресою Київська область, місто Бориспіль, вул. Соц. Містечко, 1, військова частина А 2215 (далі –спірне майно), а також перевести на Приватне підприємство "Автосервіс" права та обов’язки покупця за договором купівлі-продажу № Д29-1.5/26 від 21.01.2005 укладеним між Державним підприємством "Укроборонсервіс" та Відкритим акціонерним товариством "Спецтехсервіс".

В обґрунтування змінених позовних вимог Приватне підприємство "Автосервіс" посилалося на ч. 1 ст. 8, ч. 4 ст. 362, ч. 2 ст. 777 Цивільного кодексу України, стверджуючи, що як орендар спірного майна має переважне право на його придбання.

рішенням Господарського суду міста Києва від 1 липня 2008 року, позов Приватного підприємства "Автосервіс" було задоволено –визнано за ним переважне право на купівлю відповідного нерухомого військового майна, а також переведено на нього права та обов’язки покупця за договором купівлі-продажу № Д 29-1.5/26 від 21 січня 2005 року, укладеним між Державним підприємством "Укроборонсервіс" та Відкритим акціонерним товариством "Спецтехсервіс".

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 7 серпня 2008 року та Вищого господарського суду України від 18 грудня 2008 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

24 березня 2009 року Верховний Суд України ухвалив постанову, якою скасував рішення судів всіх інстанцій у зв’язку з невиконанням ними приписів процесуального законодавства щодо обов’язковості вказівок Верховного Суду України, даних ним у постанові від 12 лютого 2008 року, та повернув справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.04.2009 справу прийнято до нового розгляду та присвоєно їй № 41/154-18/170-32/173-34/335.

рішенням Господарського суду міста Києва від 23.11.2009 у справі № 41/154-18/170-32/173-34/335 позов задоволено повністю та вирішено визнати переважне право Приватного підприємства "Автосервіс" (08300, м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 69-б, ідентифікаційний код 25566725) на купівлю нерухомого військового майна, а саме будівель: КТП, № 44 -31,5 кв. м.; пункт технічного обслуговування, 45 –389,7 кв. м.; котельню, 46 –174, 7 кв. м.; два гаражі, 48, 49 –1558,1 кв. м. за адресою Київська область, місто Бориспіль, вул. Соц. Містечко, 1, військова частина А 2215;

перевести на Приватне підприємство "Автосервіс" (08300, м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 69-б, ідентифікаційний код 25566725) права та обов’язки покупця за договором купівлі-продажу № Д29-1.5/26 від 21 січня 2005 року, укладеного між Дочірнім підприємством Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" –Державним підприємством "Укроборонсервіс" (03067, м. Київ, бул. І. Лепсе, 4, ідентифікаційний код 21552117) та Відкритим акціонерним товариством "Спецтехсервіс" (02093, м. Київ, вул. Росошанська, 3-А, ідентифікаційний код 31450441).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2010 рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2009 у справі № 41/154-18/170-32/173-34/335, залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 28.07.2010 постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2010 та рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2009 у справі № 41/154-18/170-32/173-34/335, залишено без змін.

З огляду на те, що права та обов‘язки покупця за договором купівлі-продажу № Д29-1.5/26 від 21 січня 2005 року, укладеним між Дочірнім підприємством Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" –Державним підприємством "Укроборонсервіс" та Відкритим акціонерним товариством "Спецтехсервіс" рішенням суду від 23.11.2009 у справі № 41/154-18/170-32/173-34/335 переведено на Приватне підприємство "Автосервіс", то позивач у справі № 34/323 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу № Д29-1.5/26, затвердженим Господарським судом міста Києва, сторонами якого є Державне підприємство "Укроборонсервіс" та Приватне підприємство "Автосервіс".

Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, Господарський суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). (ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За правовою природою укладений 12.01.2005 року договір № Д29-1.5/26, є договором купівлі –продажу.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 656 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

Згідно з ст. 658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Відповідно до п. 1.1. спірного договору, предметом останнього є військове нерухомого майно військової частини А 2215, а саме будівлі: КТП, № 44 -31,5 кв. м.; пункт технічного обслуговування, 45 –389,7 кв. м.; котельню, 46- 174, 7 кв. м.; два гаражі, 48, 49 –1558,1 кв. м. за адресою Київська область, місто Бориспіль, вул. Соц. Містечко, 1, військова частина А 2215.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами у справі № 41/154-18/170-32/173-34/335 та сторонами у справі № 34/232 є одні й ті ж підприємства, а саме Приватне підприємство "Автосервіс", Відкрите акціонерне товариство "Спецтехсервіс", Дочірне підприємство Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" –Державне підприємство "Укроборонсервіс".

Отже, факти, встановлені під час розгляду справи № 41/154-18/170-32/173-34/335 не доводяться знову при вирішенні справи № 34/232.

Так, судовими рішеннями у справі № 41/154-18/170-32/173-34/335 встановлено, що порядок відчуження військового майна визначено Законом України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" (1075-14) та Положенням про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1919 (1919-2000-п) .

Стаття 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" встановлює, що відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті. Відповідно ж до ч. 2 цієї статті, рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

Згідно з частиною 3 цієї статті порядок відчуження військового майна визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок відчуження військового майна визначено Положенням про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого поставою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 р. № 1919 (далі –Положення) (1919-2000-п) .

Відповідно до п. 2 Положення про відчуження військового майна (1919-2000-п) – вилучення військового майна із Збройних Сил у результаті його реалізації через уповноважені підприємства (організації), а реалізація військового майна –господарська операція, що здійснюється уповноваженим підприємством (організацією) згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на військове майно іншим юридичним або фізичним особам на платній або компенсаційній основі.

Відповідно до п. 6 Положення (1919-2000-п) , рішення про відчуження військового майна, зазначеного у пунктах 3 і 4 цього Положення (1919-2000-п) , приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням за пропозицією Міноборони погодженого з Мінекономіки переліку такого майна за формою згідно з Додатком 1. У разі, коли внаслідок скорочення та реорганізації Збройних Сил, переформування військових частин, їх переозброєння, планового поновлення військового майна тощо вивільняється військове майно, Міністерство оборони за необхідності, але не рідше ніж один раз на квартал, подає Кабінетові Міністрів України погоджений з Міністерством економіки додатковий перелік військового майна, яке може бути відчужено, за формою згідно з Додатком 2.

Абзац 3 зазначеного пункту передбачає, що додаткові переліки військового майна затверджуються Урядовим комітетом з питань правової політики та оборони.

22.10.2004 Урядовим комітетом з питань оборони, оборонно-промислового комплексу та правоохоронної діяльності Кабінету Міністрів України нерухоме військове майно військової частини А 2215, а саме, будівлі: КТП, № 44-31,5 кв.м.; пункт технічного обслуговування, 45–389,7 кв.м.; котельню, 46-174,7 кв.м.; два гаражі, 48, 49–1558,1 кв.м. за адресою Київська область, місто Бориспіль, вул. Соц. Містечко, 1, військова частина А 2215, були включені до додаткового переліку № 1 військового майна, що підлягає відчуженню.

Відтак спірне військове майно підлягало відчуженню відповідно до вимог Положення (1919-2000-п) уповноваженим на те підприємством.

У пункті 2 Положення (1919-2000-п) надано визначення уповноважених підприємств (організацій), згідно з яким уповноважені підприємства –суб’єкти підприємницької діяльності, яким в установленому порядку рішенням Кабінету Міністрів України надані повноваження на реалізацію військового майна на внутрішньому та/або зовнішньому ринку.

Пункт 3 Положення (1919-2000-п) передбачає, що повноваження суб’єктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна, яке є придатним для подальшого використання, але не може бути застосоване у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна (крім майна, зазначеного у пункті 4 цього Положення), а також цілісних майнових комплексів, у тому числі військових містечок, та іншого нерухомого майна, надає Кабінет Міністрів України у встановленому порядку.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України № 35-р від 27.02.2001 "Про надання повноважень на реалізацію військового майна на внутрішньому ринку" (35-2001-р) таке повноваження надано в тому числі і Державному підприємству "Укроборонсервіс".

Відповідно до п. 11 Положення (1919-2000-п) відносини Міноборони з уповноваженими підприємствами (організаціями) регулюються генеральними угодами, окремими договорами комісії та іншими цивільно-правовими договорами, в яких визначаються номенклатура, кількість та категорія військового майна, його залишкова вартість, порядок, умови і терміни підготовки до реалізації, проведення розрахунків тощо.

05.12.2004 у порядку виконання цієї норми між Міністерством оборони України та Державним підприємством "Укроборонсервіс" укладено договір комісії № Д29-15/1326 на реалізацію спірного нерухомого військового майна, згідно умов якого, останнє прийняло на себе зобов’язання за комісійну плату на конкурентних засадах реалізувати покупцям від свого імені в інтересах Міністерства оборони України та за його рахунок зазначене майно.

При цьому у відповідному договорі комісії вказано, що ціна реалізації майна не може бути нижчою ніж 226 611,06 грн., в т.ч. ПДВ 37 768,51 грн. (п.2.2 Договору); Міністерство інформує підприємство про те, що майно перебуває в оренді згідно з договором від 31.03.2003 № 31/с/2003/ГоловКеу між військовою частиною А2215 та приватним підприємством "Автосервіс".

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що предметом спірного договору купівлі –продажу є майно, що має статус військового, купівля –продаж якого регулювався Законом України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" (1075-14) та Положенням про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1919 (1919-2000-п) в редакціях чинних на момент укладення договору.

З огляду на вказане вище обставини, продавцем спірного майна правомірно виступало Дочірнє підприємство Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" - Державне підприємство "Укроборонсервіс".

В подальшому, Державне підприємство "Укроборонсервіс" з метою продажу спірного майна було здійснено підготовку та проведення конкурсу з продажу нерухомого військового майна, результатом якого стало проведення засідання конкурсної комісії (протокол від 10.01.2005 № 18-1), на якому Відкрите акціонерне товариство "Спецтехсевіс" визнано переможцем конкурсу по реалізації нерухомого військового майна та з яким укладено 12.01.2005 року договір купівлі- продажу спірного майна № Д29-1.5/26.

Як було встановлено, судами під час розгляду справи № 41/154-18/170-32/173-34/335 спірне військове майно (будівлі: КТП, № 44 -31,5 кв. м.; пункт технічного обслуговування, 45 –389,7 кв. м.; котельня, 46 –174, 7 кв. м.; два гаражі, 48, 49 –1558,1 кв. м. за адресою Київська область, місто Бориспіль, вул. Соц. Містечко, 1, військова частина А 2215) не підлягало реалізації в порядку, визначеному Положенням про порядок продажу на аукціоні, за конкурсом основних засобів, що є державною власністю, затвердженого Наказом Фонду державного майна України № 1976 від 22.09.2000 (z0692-00) чи Положенням про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 30.07.1999 № 1477 (z0573-99) .

При відчуженні спірного майна підлягали застосуванню норми Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" (1075-14) та Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженим поставою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1919 (1919-2000-п) в редакції, що діяла на момент відчуження спірного майна.

Водночас вказане Положення (1919-2000-п) в редакції, що була чинною на момент відчуження майна, не передбачало проведення конкурсу. Відтак спеціальним законодавством, яке регулює порядок відчуження військового майна на момент продажу спірного майна, не було передбачено і порядку проведення такого конкурсу.

Тільки, 15.08.2007 постановою Кабінету Міністрів України № 1063 (1063-2007-п) затверджено Порядок реалізації нерухомого військового майна Збройних Сил України на аукціонах (за конкурсом). Такий Порядок затверджено у зв‘язку із внесенням змін до Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, згідно з якими для відчуження військового нерухомого майна встановлено проведення аукціону чи конкурсу.

Отже, Державне підприємство "Укроборонсервіс" діяло з порушенням вимог чинного законодавства.

За таких обставин, факт неправомірності проведення відповідачем-2 конкурсу з продажу спірного військового майна був встановлений під час розгляду справи № 41/154-18/170-32/173-34/335 і тому під час розгляду справи № 34/323 не доводиться знову.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що хоча результати конкурсу судом під час розгляду справи № 41/154-18/170-32/173-34/335 не були скасовані, однак визнати факт дійсності його результатів не вдається за можливе, оскільки як було вже зазначено, Державне підприємство "Укроборонсервіс" здійснюючи відчуження спірного військового майна шляхом проведення конкурсу діяло з порушенням вимог чинного законодавства.

З огляду на викладене, посилання позивача на ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу України, як на підставу того, що укладення договору між позивачем та відповідачем -2, є обов‘язковим, оскільки результати проведеного 10.01.2005 конкурсу є чинними, є такими що повністю спростовується обставинами справи.

Як вбачається зі змісту спірного договору, в ньому відсутні жодні посилання на те, що він укладений сторонами на підставі проведеного конкурсу, а тому невідповідність змісту правочину нормам чинного законодавства, яке регулює правовідносини щодо реалізації військового майна, судом не встановлено.

Крім того, судовими рішеннями по справі № 41/154-18/170-32/173-34/335 встановлено, що в результаті відчуження спірного військового майна шляхом проведення конкурсу з порушенням вимог чинного законодавства, наслідком стало порушення прав Приватного підприємства "Автосервіс", як особи, в орендному користуванні якої перебувало спірне майно та як однієї з осіб, що виявила намір придбати спірне майно.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судовими інстанціями під час розгляду справи № 41/154-18/170-32/173-34/335, на момент укладення договору купівлі-продажу від № Д29-1.5/26 від 21 січня 2005 року спірне майно знаходилось в оренді у Приватного підприємства "Автосервіс" відповідно до договору оренди від 31 березня 2003 року.

Так, 31.03.2003 між Приватним підприємством "Автосервіс" та військовою частиною А 2215 було укладено договір оренди № 31с/2003/Голов КЕУ, відповідно до умов якого позивач отримав в строкове платне користування нерухоме військове майно військового містечка № 1 загальною площею 2427 м.кв. (нежитлові приміщення 43, 44, 45, 46, 48, 49).

23.10.2003 між військовою частиною А 2215 та Приватним підприємством "Автосервіс" було укладено Додаткову угоду № 1 до договору оренди спірного майна, якою продовжено строк його дії до 01.04.2018 та доповнено договір пунктом 6.6, який передбачає першочергове (переважне) право орендаря перед іншими суб’єктами на придбання (викуп) цього майна у випадку його відчуження.

Отже, до виникнення цивільно-правових відносин з приводу купівлі-продажу спірного майна, вже існували цивільно-правові відносини щодо його оренди (найму), які регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України (435-15) .

Відповідно до ч. 2 ст. 777 Цивільного кодексу України наймач, який належно виконує свої обов’язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання.

Правильність позиції щодо необхідності застосування в даній ситуації частини 2 ст. 777 Цивільного кодексу України підтверджена рішенням Конституційного суду України від 10.12.2009 № 31-рп/2009 (v031p710-09) "У справі за конституційним зверненням приватного підприємства "Автосервіс" щодо офіційного тлумачення положень статей 177, 760, частини другої статті 777 Цивільного кодексу України (справа про переважне право наймача на придбання військового майна № 1-46/2006) відповідно до п. 1 якого положення статей 177, 760, частини другої статті 777 Цивільного кодексу України в аспекті конституційного звернення треба розуміти так: наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму військового майна, що є річчю, яка не вилучена, не обмежена у цивільному обороті і може бути предметом договору найму (оренди), у разі продажу такого майна має переважне право перед іншими особами на його придбання.

З огляду на викладене, судові інстанції у справі № 41/154-18/170-32/173-34/335 дійшли висновку про наявність підстав для реалізації переважного права Приватного підприємства "Автосервіс" на купівлю –продаж спірного військового майна шляхом переведення прав та обов‘язків покупця за договором купівлі –продажу № Д29-1.5/26 від 12.01.2005 року.

Судом враховується, що відповідно до змісту рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2009, у справі № 41/154-18/170-32/173-34/335 в описовій та резолютивній частинах рішення вказано про переведення на Приватне підприємство "Автосервіс" прав та обов‘язків по договору купівлі –продажу № Д29-1.5/26 від 21.01.2005, однак з пояснень сторін та матеріалів справи вбачається, що мова йде про договір № Д29-1.5/26 від 12.01.2005.

Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов‘язковими до виконання на всій території України.

Згідно з ст. 4- 5 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України.

За таких обставин, правомірність переведення на Приватне підприємство "Автосервіс" прав покупця по договору № Д29-1.5/26 та визнання за ним переважного права покупця, судом не досліджується під час розгляду цієї справи.

Крім того, судом враховується, що відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов‘язаний оплатити товар за ціною, встановленою в договорі купівлі –продажу.

Розглядаючи питання про порядок, умови та способи відчуження майна, що має статус військового, слід керуватися нормами спеціального законодавства.

Так, п. 12 Положення передбачає реалізацію військового майна уповноваженими підприємствами (організаціями) за ринковими цінами, які склалися на відповідний період. Також цією нормою передбачено, що ціна реалізації військового майна визначається з урахуванням кон’юнктури ринку, залишкової вартості та витрат, пов’язаних з реалізацією майна, у тому числі з підготовкою його до продажу, маркетингом, спеціальним супроводом органами СБУ експортно-імпортних договорів, транспортуванням, страхуванням тощо.

Отже, спірне майно підлягало відчуженню за ринковими цінами.

За результатом оцінки ринкової вартості відповідного військового майна, з врахуванням залишкової вартості майна, кон’юнктури ринку, обов’язкових платежів до державного бюджету, комісійної плати, витрат, пов’язаних з реалізацією майна, Державне підприємство "Укроборонсервіс" визначило, що спірне майно може бути продано не менше ніж за 226 611, 06 гривень.

Відтак, спірне військове майно повинно було бути реалізовано при дотриманні єдиної вимоги –щоб ціна не була нижчою від ринкової, тобто 226 611,06 гривень.

Як свідчать матеріали справи, відповідно до укладеного між позивачем та відповідачем договору, спірне майно було придбано за 300 000,00 грн.

На момент розгляду справи № 41/154-18/170-32/173-34/335, Приватне підприємство "Автосервіс" перерахувало 300 000,00 грн. на депозитний рахунок Господарського суду міста Києва.

За таких обставин, ціна військового майна визначена відповідно до вимог чинного законодавства.

Крім того, судом відмічається, що спірний договір укладений у письмовій нотаріальній формі.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що положення спірного договору відповідають нормам чинного законодавства.

Відповідно до ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини,на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів в підтвердження своїх позовних вимог.

З огляду на те, що права та обов‘язки покупця за договором купівлі-продажу № Д29-1.5/26 від 12 січня 2005 року, укладеного між Дочірнім підприємством Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" –Державним підприємством "Укроборонсервіс" та Відкритим акціонерним товариством "Спецтехсервіс" рішенням суду від 23.11.2009р., яке є чинним у справі № 41/154-18/170-32/173-34/335 переведено на Приватне підприємство "Автосервіс" та з урахуванням рішення Конституційного суду України від 10.12.2009 р. (v031p710-09) , позовні вимоги про визнання недійсним договору є неправомірними та такими, що задоволенню не підлягають.

У зв‘язку з тим, що судовими рішення у справі № 41/154-18/170-32/173-34/335 встановлено факт проведення конкурсу щодо реалізації спірного військового майна Державним підприємством "Укроборонсервіс", з порушенням вимог чинного законодавства, то посилання позивача на ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу України, є неправомірними, а позовні вимоги про зобов‘язання відповідача -2 укласти договір з позивачем відносно купівлі –продажу спірного майна, є такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо клопотання позивача про забезпечення позову, шляхом накладання арешту на будівлі №№ 44, 45, 46, 48, 49, що знаходяться за адресою : м. Бориспіль, військова частина А 2215, вул. Соц.містечко,1, суд зазначає наступне:

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За приписами ст. 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно відповідача.

За змістом інформаційного листа Вищого господарського суду України N 01-8/2776 від 12.12.2006 р. "Про деякі питання практики забезпечення позову" (v2776600-06) адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

З огляду на наведене та приймаючи до уваги той факт, що суд відмовляє в задоволенні позовних вимог, то заяву Відкритого акціонерного товариства "Спецтехсервіс" про забезпечення позовних вимог, шляхом накладання арешту на будівлі №№ 44, 45, 46, 48, 49, що знаходяться за адресою : м. Бориспіль, військова частина А 2215, вул. Соц.містечко,1, слід залишити без задоволення.


Представники сторін:
від позивача	Тапанова Р.А. –представник;