20 серпня 2010 року до господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Ужгород Закарпатської області до Дочірнього підприємства "Допомога" Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр фінансової допомоги "Експерт", м. Вінниця про стягнення 4940,00 грн., з яких 2470,00 грн. орендної плати відповідно до умов договору суборенди нежилого приміщення від 22 липня 2009 року та 2470,00 грн. неустойки (а.с. 2-4).

Ухвалою суду від 21 серпня 2010 року порушено провадження у справі № 15/92-10 (а.с. 1).

В судовому засіданні 15 вересня 2010 року були присутні позивач та представник відповідача.

В судове засідання 26 жовтня 2010 року з'явився представник відповідача.

18 жовтня 2010 року до суду надійшло клопотання позивача про неможливість прибути в судове засідання та про розгляд справи без його участі за наявними матеріалами (а.с. 60).

Фіксація судового процесу шляхом звукозапису не здійснювалась, в зв’язку з неподанням клопотання про застосування засобів технічної фіксації судового процесу, оскільки відповідно до ч. 7 ст. 81-1 ГПК України технічна фіксація судового процесу - це право, а не обов’язок суду.

Судом розглянуто позовну заяву, в якій повідомлено наступне.

22 липня 2009 року між ФОП ОСОБА_1, м. Ужгород Закарпатської області (позивач) та ДП "Допомога" ТОВ "Центр фінансової допомоги "Експерт", м. Вінниця (відповідач) укладено договір суборенди нежилого приміщення, за яким позивач передав, а відповідач прийняв у тимчасове платне користування частину нежилого приміщення загальною площею 19,00 квадратних метрів, що знаходиться за адресою м. Ужгород Закарпатської області, вул. Швабська, 3 (а.с. 10-13).

Пунктом 3.1 даного договору встановлено, що плата за користування приміщенням, переданим в оренду, складає 1235,00 грн. на місяць.

Відповідно до п. 5.5 договору про розірвання договору інша сторона письмово попереджається за 5 днів та у відповідності до п. 5.6 при припиненні договору суборендар зобов'язується протягом одного тижня передати орендарю орендоване майно в належному стані. Про передачу приміщення складається акт. Якщо суборендар не виконує обов'язку щодо повернення приміщення, орендар має право вимагати від суборендаря сплати неустойки у розмірі визначеному чинним законодавством.

Жодного повідомлення про припинення дії договору відповідачем не направлялось, а після закінчення строку дії договору 30 червня 2010 року жодних дій щодо повернення орендованого майна відповідачем вчинено не було.

Позивач стверджує, що умови договору відповідач належним чином не виконав, внаслідок чого заборгував суму орендної плати з травня 2010 року по червень 2010 року в розмірі 2470,00 грн. та неустойку в розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення, що складає 2470,00 грн.

На підтвердження викладених в позовній заяві фактів позивачем надано наступні документи: Свідоцтво про державну реєстрацію Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 від 12 березня 2008 року; розрахунок основного боргу; договір суборенди нежилого приміщення від 22 липня 2009 року (а.с. 8-13).

Розглянувши позовну заяву (а.с.2-4), відзив відповідача № 192 від 09 вересня 2009 року (а.с. 17-19), заперечення позивача на відзив відповідача від 11 жовтня 2010 року (а.с. 42-43) та інші письмові докази, проаналізувавши нормативно - правову базу, суд встановив, що позов підлягає частковому задоволенню.

До такого висновку суд прийшов з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 173 Господарського кодексу України (далі ГК України (436-15) ) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Ч. 1 ст. 175 ГК України вказує, що майново - господарськими визнаються цивільно -правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) .

Господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання (ст. 174 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України (далі ЦК України (435-15) ) за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк, а відповідно до ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Ст. 774 ЦК України передбачає, що передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Так, між позивачем та відповідачем 22 липня 2009 року було укладено договір суборенди нежилого приміщення загальною площею 19,00 квадратних метрів, що знаходиться за адресою м. Ужгород Закарпатської області, вул. Швабська, 3, відповідно до п. 3.1. якого плата за користування орендованим приміщенням складає 1235,00 грн. на місяць.

З матеріалів справи, а саме з розрахунку основного боргу (а.с. 9), наданого позивачем, вбачається, що починаючи з дати підписання договору - 22 липня 2009 року по квітень 2010 року відповідачем належним чином виконувались умови договору по сплаті орендної плати у встановленому розмірі.

Відповідно до п.п. 5.4, 5.5, 5.6 договору його може бути достроково розірвано за ініціативою суборендаря у випадках, зумовлених економічною неефективністю використання приміщення, про розірвання договору інша сторона письмово попереджається за 5 днів та при припиненні договору суборендар зобов'язується протягом одного тижня передати орендарю орендоване майно в належному стані. Про передачу приміщення складається акт. Якщо суборендар не виконує обов'язку щодо повернення приміщення, орендар має право вимагати від суборендаря сплати неустойки в розмірі, визначеному чинним законодавством.

Відповідачем стверджено, що відповідно до умов договору ним надіслано позивачу лист № 87 від 07 травня 2010 року (а.с. 23) про розірвання договору суборенди нежилого приміщення від 22 липня 2010 року і на підтвердження даного факту надано Витяг з реєстру поштових відправлень від 12 травня 2010 року з відтиском штампу Укрпошти (а.с. 24).

Позивач в судовому засіданні заперечував факт надходження зазначеного листа від відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 188 ГК України розірвання договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Зазначені положення ГК України (436-15) кореспондуються із ч. 1 ст. 652 ЦК України.

Отже, договір від 22 липня 2009 року, зокрема п.п. 5.4, 5.5 передбачають можливість розірвання договору в односторонньому порядку.

Пункт 5.6 зазначеного договору встановлює, що при припиненні договору суборендар зобов'язується протягом одного тижня передати орендарю орендоване майно в належному стані. Про передачу приміщення складається акт.

Судом встановлено, що відповідач - Дочірнє підприємство "Допомога" Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр фінансової допомоги "Експерт" не виконав вимог договору щодо передачі орендованого приміщення та відповідно не складено акт про передачу приміщення.

Стаття 764 ЦК України встановлює, що, якщо наймач продовжує користуватись майном після закінчення строку договору, то договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

А тому наявність факту непередачі орендованого приміщення дає суду підстави стверджувати, що договір не можна вважати припиненим.

З огляду на викладене, вимоги позивача щодо стягнення заборгованості з орендної плати за травень та червень 2010 року в розмірі 2470,00 грн. підлягають задоволенню.

Ст. 785 ЦК України передбачає, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Тому позивачем (орендарем) відповідно до п. 5.6 договору та ст. 785 ЦК України правомірно нараховано неустойку в розмірі 2470,00 грн.

Відповідач заперечує щодо нарахування неустойки відповідно до ЦК України (435-15) та вважає, що нарахування повинно бути здійснено відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) , ст.ст. 1, 3 якого зазначають, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню і її розмір обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на період, за який сплачується пеня.

З приводу зазначеного суд зосереджує увагу на тому, що в даному випадку між позивачем та відповідачем має місце майново - господарське зобов'язання. А майнові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин регулюються нормами Цивільного кодексу України (435-15) (ст. 175 ГК України).

Разом з тим стосовно вказаної вимоги суд дійшов висновку про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, враховуючи наступне.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Приймаючи рішення про зменшення розміру неустойки, суд взяв до уваги незначність прострочення виконання зобов'язання та нерозмірність штрафних санкцій наслідкам правопорушення.

Враховуючи викладені обставини в сукупності, суд, користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України та ст. 83 ГПК України, зменшує розмір заявленої до стягнення неустойки до 10,00 грн.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Особа, яка порушила зобов'язання, не довела відсутність своєї вини.

Як визначає ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 ГПК України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Викладені відповідачем у відзиві заперечення не є для суду переконливими та спростовуються вимогами чинного законодавства України, умовами укладеного сторонами договору та матеріалами справи.

За таких обставин суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 2470,00 грн. заборгованості по орендній платі за травень та червень 2010 року та 10,00 грн. неустойки.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі судових витрат суд враховує п. 6.3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 (v5_78800-98) "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України (1798-12) ", в якому вказується, що у разі, коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки, витрати позивача, пов'язані зі сплатою державного мита, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем.

26 жовтня 2010 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4- 5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 49, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд-

Позов задовільнити частково.

Стягнути з Дочірнього підприємства "Допомога" Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр фінансової допомоги "Експерт" (вул. Пирогова, буд. 71, кв. 101, ідентифікаційний код 36548292) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) - 2470,00 грн. боргу по орендній платі, 10,00 грн. неустойки, 102 грн. - відшкодування витрат, пов’язаних зі сплатою державного мита та 236 грн. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.