Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Відповідача - Фірми "Т.М.М. - Товариства з обмеженою відповідальністю заборгованості у розмірі 45370,70 грн. (42631,45 грн. основного боргу, 2236,87 грн. пені, 167,72 грн. збитків від інфляції, 334,66 грн. 3% річних).

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов’язань щодо оплати лізингових платежів відповідно до договору фінансового лізингу № 961/08/2007 від 21.08.2007р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.08.2010р. порушено провадження у справі № 57/62 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 10.09.2010р.

10.09.2010р. в судовому засіданні судом оголошено перерву на 05.10.2010р.

05.10.2010р. у судовому засіданні представник Відповідача подав суду відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що умови договору суперечать вимогам чинного законодавства України, оскільки вартість предмету лізингу та розміри лізингових платежів за Договором фінансового лізингу № 961/08/2007 від 21.08.2007р. встановлені в умовній одиниці (Євро), а чинним законодавством України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня, законним платіжним засобом є грошова одиниця - гривня, зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Оскільки договірні відносини Позивача та Відповідача, які виникли за Договором фінансового лізингу № 961/08/2007 від 21.08.2007р. не є зовнішньо-економічними, відповідно, грошове зобов’язаннями за даним договором повинно бути виражене і підлягає оплаті у гривнях. Також у Договорі фінансового лізингу № 961/08/2007 від 21.08.2007р. відсутня ціна договору, що суперечить ч. 2 ст. 189 Господарського кодексу України. На підставі викладеного, Відповідач вважає, що Договір фінансового лізингу № 961/08/2007 від 21.08.2007р. є нечинним. Крім того, Відповідач зазначає, що розрахунок суми позовних вимог є невірним і неточним, оскільки в ньому не зазначено курсу Національного банку України для Євро, який застосовувався при розрахунку лізингового платежу для кожного лізингового періоду.

05.10.2010р. в судовому засіданні судом оголошено перерву на 19.10.2010р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.10.2010р. продовжено строк вирішення спору у справі № 57/62.

19.10.2010р. в судовому засіданні судом оголошено перерву на 26.10.2010р.

26.10.2010р. у судовому засіданні представник Позивача підтримав вимоги, викладені в позовній заяві та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представник Відповідача у судовому засіданні 26.10.2010р. заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши документи і матеріали, додані до позову, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, вислухавши представників сторін, суд

21 серпня 2007 року між Позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" та Відповідачем - Фірмою "Т.М.М." - Товариством з обмеженою відповідальністю був укладений договір фінансового лізингу № 961/08/2007 (далі - Договір), відповідно до умов якого Лізингодавець (Позивач) зобов’язується придбати у свою власність техніку (далі - майно) у відповідності до встановленої Лізингоодержувачем (Відповідачем) специфікації:

Тип: Обладнання

Марка, модель: Гідравлічний молот НМ 1260Q (одна одиниця);

№ шасі: буде встановлений в Акті здачі-приймання майна;

Рік випуску: 2007р.;

Специфікація продавця: Додаток до договору купівлі-продажу від 21.08.2007р.;

та передати його без надання послуг з керування та технічної експлуатації Лізингоодержувачу (Відповідачу) у якості предмету лізингу у тимчасове володіння та користування за плату, а Лізингоодержувач (Відповідач) зобов’язується прийняти його на умовах даного Договору.

Відповідно до п. 3.1. Договору передача Позивачем (Лізингодавцем) майна, а також необхідних приналежностей та документів, які є невід’ємною частиною майна, і прийняття його Відповідачем (Лізингоодержувачем) на правах володіння та користування здійснюється шляхом підписання Акта здачі-приймання майна.

Позивач до суду акту здачі-приймання майна не надав, але у матеріалах справи наявна видаткова накладна № РН-0000428 від 16.11.2007р. на суму 290008,03 грн., згідно якої Позивач передав уповноваженому представнику Відповідача техніку, що є предметом фінансового лізингу у Договорі.

Факт одержання техніки уповноваженим працівником Відповідача підтверджується довіреністю серії ЯОД № 847196 від 14.11.2007р., яка знаходиться в матеріалах справи.

На підставі зазначеного суд прийшов до висновку, що Позивачем було передано, а Відповідачем прийнято предмет фінансового лізингу за Договором.

Відповідно до п. 2.3. Договору вартість майна, яке передається Позивачем Відповідачеві, складає суму еквівалентну 39622,00 "у.о.", в тому числі ПДВ у розмірі 20% - 6603,67 "у.о.", виражена у гривнях України.

Згідно з п. 6.1. Договору сторони погодили, що валютою Договору є умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, відображена в гривнях та дорівнює одному Євро по курсу згідно пункту 6.1.1. Договору.

Пунктом 6.1.1. Договору визначені такі поняття:

- "Курс1" - курс, встановлений НБУ для одного Євро станом на 05.11.07 р.;

- "Курс2" курс, встановлений НБУ для одного Євро на дату, визначену для проведення чергового лізингового платежу згідно графіку внесення платежів.

Відповідно до п. 6.1.2. Договору поточний лізинговий платіж, який підлягає оплаті в гривнях, розраховується як додаток суми лізингового платежу відображеної в "у.о." згідно "Графи 3" Додатку № 1 на відповідну дату проведення платежу та "Курсу2". При цьому в погашення вартості майна відноситься сума, відображена в гривнях та розрахована як додаток відповідної суми в "у.о.", зазначеної в "Графі 4" додатка № 1 та "Курсу1".

Вартість майна (включаючи ПДВ), яке передається Позивачем Відповідачеві, в гривнях складає суму авансу, внесеного у відповідності до п. 6.4. Договору, загальну суму платежів в погашення вартості майна, зазначену в "Графі 4" Графіка внесення платежів (далі - додаток № 1 до Договору) по "Курсу 1" та викупну вартість, зазначену в додатку № 1 до Договору по "Курсу 1".

Відповідно до п. 6.5. Договору лізингові платежі нараховуються за кожний період строку фінансового лізингу. Розмір лізингового платежу за кожний період строку фінансового лізингу зазначений в додатку № 1 до Договору.

Порядок та строки внесення грошових сум в рахунок оплати лізингових платежів вказаний у Графіку внесення платежів (п. 6.6. Договору).

Відповідно до п. 6.8. Договору Відповідач (Лізингоодержувач) зобов’язаний вносити всі грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в обсязі і в строки, встановлені в Графіку внесення платежів, незалежно від виставлення або одержання рахунків Позивача (Лізингодавця), а також, незалежно від фактичного користування майном, в тому числі, в період технічного обслуговування, ремонту, втрати майна, протягом строку фінансового лізингу або до моменту дострокового припинення Договору.

Сторонами було укладено Додаток № 1 до Договору - "Графік внесення платежів".

30.07.2009 року сторони підписали додаткову угоду № 961/08/2007/R до Договору, якою було викладено у новій редакції графік внесення платежів.

Відповідно до Графіку внесення платежів (з урахуванням змін редакції графіку додатковою угодою) сума лізингових платежів щомісяця складає 661,45 у.о. (з 16.12.2009р. по 15.06.2010р.), сума платежу в погашення суми заборгованості складає 25,05 у.о.

Відповідно до Графіку внесення платежів, Відповідач повинен був провести лізингові платежі відповідно 15.01.2010р., 15.02.2010р., 15.03.2010р., 15.04.2010р., 15.05.2010р., 15.06.2010р.

Проте, Відповідач з січня по червень 2010 р. лізингові платежі не перерахував. Лізинговий платіж за період з 16.12.2009 року по 15.01.2010 року перерахований Відповідачем частково, у розмірі 7683,69 грн.

У зв’язку з наведеним, Позивач просить суд стягнути з Відповідача 42631,45 грн. - основного боргу за період з січня по червень 2010 року.

У Відзиві на позовну заяву Відповідач стверджує, що умови Договору суперечать вимогам чинного законодавства України, оскільки вартість предмету лізингу та розміри лізингових платежів за Договором встановлені в умовній одиниці (Євро), а чинним законодавством України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня, законним платіжним засобом є грошова одиниця - гривня, зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Оскільки договірні відносини Позивача та Відповідача, які виникли за Договором не є зовнішньоекономічними, відповідно, грошове зобов’язаннями за даним Договором повинно бути виражене і підлягає оплаті у гривнях. Також у Договорі відсутня ціна договору, що суперечить ч. 2 ст. 189 Господарського кодексу України. На підставі викладеного, Відповідач зазначає, що Договір фінансового лізингу № 961/08/2007 від 21.08.2007р. є нечинним. Крім того, Відповідач зазначає, що розрахунок суми позовних вимог є невірним і неточним, оскільки в ньому не зазначено курсу Національного банку України для Євро, який застосовувався при розрахунку лізингового платежу для кожного лізингового періоду.

Проте, суд не погоджується з зазначеним твердженням Відповідача, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

Відповідно до ст. 35 Закону України "Про Національний банк України", гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України за всіма видами платежів.

Згідно із ст. 189 Господарського кодексу України ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб’єкти господарювання.

Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі в гривнях. Ціна у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Відповідно до п. 2 ст. 198 ГК України грошові зобов’язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства.

Ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань.

Укладений між сторонами спору договір фінансового лізингу не є зовнішньоекономічними договором, оскільки відповідно до ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" зовнішньоекономічний договір (контракт) - це матеріально оформлена угода двох або більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" "резиденти" це:

фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном;

юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України;

дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також філії та представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності.

Так як і Позивач і Відповідач є резидентами України, мають місцезнаходження на території України та здійснюють свою діяльність згідно законів України, відповідно ціна в договорі повинна визначатись у гривнях, що і погоджено сторонами у п. 2.3. Розрахунки між сторонами договору також підлягають здійсненню у гривнях, що погоджено сторонами у п. 6.1. Договору. У той же час, сторони не позбавлені права визначити у договорах фінансового лізингу грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті, що передбачено ст. 524 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Вищеперелічені законодавчі акти, хоча і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов’язань в іноземній валюті, визначення грошового еквіваленту зобов’язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов’язання у випадку зміни курсу НБУ національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що умови договору фінансового лізингу № 961/08/2007 від 21.08.2007р. не суперечать законодавству України, відповідно заперечення Відповідача є необґрунтованими та судом відхиляються.

Крім того, Відповідач у відзиві зазначає, що розрахунок суми позовних вимог є невірним і неточним, оскільки в ньому не зазначено курсу Національного банку України для Євро, який застосовувався при розрахунку лізингового платежу для кожного лізингового періоду.

Відповідно до ст. 3.2.2 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) не є об’єктом оподаткування операції з нарахування та сплати процентів або комісій у складі орендного (лізингового) платежу у межах договору фінансового лізингу в сумі, що не перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, встановлену на день нарахування таких процентів (комісій) за відповідний проміжок часу, розраховану від вартості об'єкта лізингу, наданого у межах такого договору фінансового лізингу; по об'єкту фінансового лізингу, оціненого в іноземній валюті, сплата процентів, з метою оподаткування визначається у гривнях по курсу валют, визначеного Національним банком України на момент сплати.

На момент укладення договору фінансового лізингу комісія виражена у гривневому еквіваленті не перевищувала подвійну облікову ставку. У зв’язку із зміною курсу гривні відбулось відповідне збільшення комісійного платежу та у відповідності до ст. 3.2.2 Закону (168/97-ВР) зміна необхідних відрахувань податку на додану вартість до Державного бюджету України.

Відповідно до ст. 6.10. Договору у випадку виникнення обов’язкових платежів (зборів, платежів) та/або зміни ставок та/або бази (порядку) нарахування діючих податків, пов’язаних з майном та/або фактом наявності права власності на майно, Лізингодавець (Позивач) вправі відповідно змінити загальну суму лізингових платежів, співрозмірно змін, а Лізингоодержувач (Відповідач) зобов’язується відповідно прийняти такі зміни.

За наведених обставин, дослідивши розрахунок суми основного боргу Позивача, суд вважає правомірним нарахування ПДВ на розмір різниці між комісією лізингового платежу (розраховану на день сплати) та величини рівній подвійній обліковій ставці, розрахованій від вартості майна за період лізингу у відповідності до ст. 3.2.2 Закону (168/97-ВР) та вважає розрахунок суми основного боргу Позивача вірним.

Твердження Відповідача про те, що у Договорі фінансового лізингу № 961/08/2007 від 21.08.2007р. відсутня ціна договору, що суперечить ч. 2 ст. 189 Господарського кодексу України судом не приймається до уваги, оскільки предметом лізингу по договору є майно (обладнання), вартість якого встановлена сторонами у п. 2.3. Договору.

Крім того, Відповідач у відзиві зазначає, що відповідно до видаткової накладної № РН-0000428 від 16.11.2007р. Позивачем було передано на користь Відповідача майно - гідравлічний молот НМ 1260Q на умовах попередньої оплати, а не умовах фінансового лізингу майна.

Вказана позиція Відповідача вважається судом необґрунтованою, оскільки у зазначених накладних є посилання як на підставу передання Відповідачу гідравлічного молоту НМ 1260Q вартістю 290008,03 грн. на Договір фінансового лізингу № 961/08/2007 від 21.08.2007р., відповідно до умов якого Позивач зобов’язується передати зазначену у накладних техніку в якості предмета лізингу в тимчасове володіння та користування за плату на умовах даного Договору.

Відповідно до ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, вимога про стягнення з Відповідача 42631,45 грн. основного боргу визнається судом обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Крім того, Позивачем заявлено до стягнення з Відповідача за порушення виконання грошового зобов’язання 2236,87 грн. пені, 167,72 грн. збитків від інфляції, 334,66 грн. 3% річних.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п. 1 ст. 612 ЦК України).

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України (436-15) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до п. 8.5. Договору у випадку, якщо Лізингоодержувач (Відповідач) у встановлені Договором строки не здійснює оплату встановлених Договором платежів, то Лізингодавець (Позивач) вправі вимагати сплати неустойки у розмірі 0,25% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення в перші п’ять днів прострочення та 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, починаючи з шостого дня прострочення, а Лізингоодержувач (Відповідач) зобов’язується її сплатити.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняться через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" (543/96-ВР) розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сума поточного боргу Лізингоодержувача (Відповідача) визначена у Графіку внесення платежів.

За наведених обставин, суд задовольняє вимогу Позивача про стягнення з Відповідача 2236,87 грн. пені, 167,72 грн. збитків від інфляції, 334,66 грн. 3% річних.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд, всебічно і ґрунтовно дослідивши всі обставини справи з врахуванням наданих доказів прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог та задоволення їх в повному обсязі.

В зв’язку з задоволенням позову, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита в розмірі 453,71 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн. підлягають стягненню з Відповідача на користь Позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33, 49, 82- 85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю (юридична адреса: 03146, м. Київ, вул. Чаадаєва, буд. 2-Б; поштова адреса: 03055, м. Київ, вул. Г.Тимофієвої, буд. 3; ідентифікаційний код 14073675; р/р 260019800772 в ВАТ "ТММ-Банк", МФО 300896; або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" (03150, м. Київ, вул. Фізкультури, 28, Бізнес-центр "Оксі"; ідентифікаційний код 33104543; р/р 26008301013536 в КРД ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", МФО 322904) 42631 (сорок дві тисячі шістсот тридцять одна) грн. 45 коп. основного боргу, 2236 (дві тисячі двісті тридцять шість) грн. 87 коп. пені, 167 (сто шістдесят сім) грн. 72 коп. збитків від інфляції, 334 (триста тридцять чотири) грн. 66 коп. 3% річних, 453 (чотириста п’ятдесят три) грн. 71 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.