Суть спору: визнання недійсним наказу відповідача №285 від 19.07.2010 яким анульовано виданий позивачеві спеціальний дозвіл №4390 від 27.09.2007 на користування надрами та зобов’язати відповідача видати наказ про скасування наказу №285 від 19.07.2010.

Вимоги позивача мотивовані тим, що спірним наказом відповідачем безпідставно анульовано спеціальний дозвіл на користування надрами №4390 від 27.09.2007, який було видано позивачеві, та не вказано в спірному наказі причини такого анулювання, що не відповідає Порядку надання у 2010 році спеціальних дозволів на користування надрами.

У відзиві на позовну заяву відповідач проти задоволення позову заперечив, та вказав що порядок анулювання спеціальних дозволів, на час прийняття спірного рішення не діяв, а діяв інший порядок –Порядок надання у 2009 році спеціальних дозволів на користування надрами.

Відповідач стверджує, що спірне рішення було прийнято на підставі протоколу Міжвідомчої робочої групи з питань надрокористування за наслідками виконання припису прокуратури Хмельницької області, через подання позивачем неправдивих відомостей щодо погодження сільської ради.

За твердженням відповідача, скасований дозвіл на користування надрами було видано з порушеннями допущеними під час його видачі.

Крім того, відповідач у відзиві на позовну заяву вказав про порушення норм процесуального законодавства при порушенні провадження у справі через непідвідомчість цієї справи господарським судам.

Ухвалою від 30.08.2010 порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 27.09.2010.

Відповідач заявлено клопотання про залучення Сатанівської селищної ради Городоцького району Хмельницької області та Хмельницької обласної ради до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Окрім того відповідач заявив клопотання про залучення до участі у справі Генеральної прокуратури України.

Ухвалою від 27.09.2010 в задоволенні вказаних клопотань відмовлено, а розгляд справи відкладено на 13.10.2010.

Під час розгляду справи відповідачем заявлено клопотання про припинення провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, яке судом відхилено з підстав викладених в мотивувальній частині рішення.

До суду надійшла апеляційна скарга Міністерства охорони навколишнього природного середовища України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.09.2010, якою відкладено розгляд справи та відмовлено в задоволенні клопотань заявлених відповідачем про залучення до участі у справі Сатанівської селищної ради Городоцького району Хмельницької області та Хмельницької обласної ради до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Ухвалою від 11.10.2010 вказана апеляційна скарга відповідно до ст. 106 ГПК України повернута заявнику.

Ухвалою від 13.10.2010 розгляд справи відкладався на 25.10.2010.

В судовому засіданні 25.10.2010 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, прокурора, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд, -

Позивач отримав спеціальний дозвіл на користування надрами за реєстраційним № 4390 від 27.09.2007 (далі – Спеціальний дозвіл). Згідно Спеціального дозволу позивачеві надано право на видобування мінеральної лікувально-столової води на Збручанському родовищі Східна ділянка, що знаходиться у Хмельницькій області, Городоцький район, 2 км на південний захід від смт. Сатанів, у заплаві р. Збруч.

Прокуратурою Хмельницької області винесено припис від 12.02.2010 про усунення порушень Кодексу України про надра (132/94-ВР) та адресоване Міністру охорону навколишнього природного середовища України.

В зазначеному приписі, зазначено, що в ході прокурорської перевірки встановлено, що ТОВ "Хмельницьк Уніком"подало до Мінприроди свідомо неправдиві відомості, оскільки Сатанівською селищною радою та її виконавчим комітетом, надання ТОВ "Хмельницьк Уніком"спеціального дозволу на користування надрами Східної ділянки Збручанського родовища не погоджувалось. А рішення (погодження) виконкому Сатанівської селищної ради від 27.07.2006 № 46/1, яке було підставою для надання товариству спеціального дозволу на користування надрами підроблене, у зв’язку з чим, 24.12.2009 за фактом подання працівниками ТОВ "Хмельницьк Уніком"до Мінприроди вищевказаного завідомо підробленого документа, за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України, Хмельницьким міжрайонним природоохоронним прокурором порушено кримінальну справу.

19.07.2010 відповідачем видано наказ № 285 "Про анулювання спеціального дозволу на користування надрами"(далі –спірний наказ).

Як вбачається з преамбули спірного наказу останній прийнято відповідно до пункту 4 пункту 20 Порядку надання у 2009 році спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2009 р. № 608 (608-2009-п) (далі - Порядок), на підставі листа Генеральної прокуратури України від 28.02.10 № 7/4-32вих-10 щодо припису прокуратури Хмельницької області від 12.02.10 №07/4-1975-04 та з урахуванням пункту 9 протоколу Міжвідомчої робочої групи з питань надрокористування від 10.03.2010 №18.

Згідно п. 1 спірного наказу вирішено анулювати спеціальний дозвіл на користування надрами №4390 від 27.09.2007, наданий позивачеві на видобування мінеральних лікувально-столових вод Східної ділянки Збручанського родовища Хмельницької області.

В пунктах 2, 3, 4 спірного наказу врегульовано питання виконання спірного наказу.

Спір виник внаслідок того, що позивач вважає що спірний наказ в частині анулювання Спеціального дозволу, виданого позивачеві, суперечить законодавству та порушує права позивача.

Спору щодо правомірності видачі позивачеві Спеціального дозволу немає, у зв'язку з цим, доводи сторін щодо правомірності видачі Спеціального дозволу не входять до предмету доказування у цій справі.

Під час розгляду справи відповідачем заявлено клопотання про припинення провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України. Вказане клопотання є необґрунтованим виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 4 Кодексу України про надра надра є виключною власністю народу України і надаються тільки у користування. Угоди або дії, які в прямій або прихованій формі порушують право власності народу України на надра, є недійсними. Народ України здійснює право власності на надра через Верховну Раду України, Верховну Раду Республіки Крим і місцеві Ради народних депутатів. Окремі повноваження щодо розпорядження надрами законодавством України можуть надаватися відповідним органам державної виконавчої влади.

Право власності на надра в об’єктивному розумінні, тобто як правовий інститут, являє собою сукупність правових норм, які регулюють майнові відносини щодо надр. Правовий інститут власності визначає зміст суб’єктивного права власності, тобто правових можливостей, якими наділяється носій суб’єктивного права –власник надр, та тих обов’язків які закон покладає на третіх осіб та безпосередньо на суб’єкта права власності.

Вказана стаття Кодексу України про надра (132/94-ВР) базується на положеннях ст. 13 Конституції України, відповідно до якої земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією (254к/96-ВР) .

Подібні положення містяться і в ст. 324 Цивільного кодексу України та в ст.ст. 5, 148 Господарського кодексу України.

За загальним порядком особи мають право користування надрами за наявності спеціального дозволу на користування ділянкою надр.

Народ України здійснює право власності на надра не безпосередньо, а через органи влади та місцевого самоврядування.

Для кращого розуміння вищезгаданих положень Кодексу України про надра (132/94-ВР) , юридичною наукою була розроблена правова конструкція співвідношення понять "суб’єкта права власності" і "суб’єкта здійснення права власності". Така конструкція передбачає, що перше поняття характеризує власника, якому належить на праві власності майно, друге –осіб, які можуть і не бути власниками, але є уповноваженими законом чи власником здійснювати його правомочності. Виходячи з вищевикладеного, як бачимо, за чинним законодавством України суб’єктом виключного права власності на надра виступає народ України, а суб’єктами здійснення права власності - Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві ради, відповідні органи державної виконавчої влади.

Серед суб’єктів здійснення права власності народу України на надра, на перший план виступають органи державної виконавчої влади. Головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр, а також топографо-геодезичної та картографічної діяльності є Міністерство охорони навколишнього природного середовища України (Постанова Кабінету Міністрів України (1524-2006-п) "Про затвердження Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України"). Вищезазначене міністерство, згідно зі ст. 11 Кодексу України про надра, здійснює державне управління в галузі геологічного вивчення, використання і охорони надр, в тому числі функцію розподілу і перерозподілу природних ресурсів.

Безперечним є те, що в народу України є виключна власність на надра (виключне право на володіння, користування і розпорядження), які можуть надаватися лише у користування, що означає, що у народу України є виключне (монопольне) право на надання таких надр у користування. Але, оскільки народ України реально може здійснити таке право лише через суб’єкта здійснення права власності Українського народу, який законом уповноважений здійснювати правомочності самого власника, то суб’єкт здійснення права власності Українського народу на надра має виключне (монопольне) право на володіння, користування і розпорядження надрами, окрім такого розпорядження, яке може призвести до порушення права власності Українського народу на надра.

Отже, при наданні конкретних ділянок надр у користування надрокористувачам (зокрема, позивачеві) їм передається і виключне право на володіння і користування (але не розпорядження) такими конкретними ділянками надр.

Відповідно надрокористувач (позивач) набуває майнове право на володіння і користування ділянкою надр для видобування корисних копалин.

Відповідно до ст. 1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ст. 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно з ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт або правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

З наведених правових норм вбачається, що цивільним законодавством регулюються приватні, цивільні відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності їх учасників. Публічні відносини, засновані на владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, податкові, бюджетні відносини цивільним законодавством не регулюються. При цьому, учасником цивільних відносин можуть бути держава, державні органи, органи місцевого самоврядування та інші суб’єкти публічного права. У межах цих цивільних відносин можуть оскаржуватись нормативно-правові акти або правові акти індивідуальної дії, видані вказаними суб’єктами публічного права, якщо вони порушують цивільні права або інтереси.

Згідно з ст. 1 Господарського кодексу України цей Кодекс (436-15) визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів.

З наведених правових норм вбачається, що в межах господарського судочинства можуть оскаржуватись акти органів державної влади, місцевого самоврядування та інших суб'єктів, що ущемлюють права та законні інтереси суб'єктів господарювання або споживачів.

Згідно з п.6 ч.1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов - звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах.

Відповідно до ст. 104 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Вказані норми права встановлюють, що в порядку адміністративного судочинства захищаються права та інтереси осіб у сфері публічно-правових відносин. Публічно-правові відносини є складовою частиною правових відносин, які виникають у суспільстві. Змістом будь-яких правових відносин є врегульованих правом взаємні права, інтереси, обов’язки та заборони суб’єктів суспільства у цих правовідносинах. Відповідно, зміст публічно-правових відносин складається з взаємних публічних прав, інтересів, обов’язків та заборон суб’єктів суспільства у певних публічно-правових відносинах.

Отже, у публічно-правових відносинах одна особа має та реалізує певні публічні права чи інтереси, а інша особа відповідно виконує певні публічні обов’язки або дотримується публічних заборон. У разі невиконання останньою особою своїх публічних обов’язків або недотримання публічних заборон вона порушує публічні права чи інтереси першої особи, яка не в змозі їх належним чином реалізувати. За цих обставин ця особа має право подати до суду адміністративний позов на захист свої порушених публічних прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах.

Таким чином, до адміністративного суду з адміністративним позовом має право звернутись особа за захистом саме публічного права, свободи чи інтересу у сфері публічно-правових відносин. Звернення особи з позовом до суду на захист іншого крім публічного права, свободи чи інтересу, наприклад приватного цивільного чи господарського права, інтересу відповідно до вказаних норм Цивільного (435-15) чи Господарського кодексів України (436-15) , не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Даний висновок підтверджується також постановами Верховного Суду України у справах від 05.12.2006. та від 27.03.2007, в яких вказано, що у випадку коли предметом спору у справі є право користування особою певним майном та відновлення цього порушеного права, тобто між сторонами існує спір про право, що в свою чергу виключає її розгляд в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство –діяльність судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ. Згідно з п.1 ч.1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції –переданий на вирішення суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією з сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства.

Згідно з п.7 ч.1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України суб’єкт владних повноважень –орган державної влади, орган місцевого самоврядування, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства. Згідно з ч.1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності.

З наведених норм вбачається, що справою адміністративної юрисдикції може бути спір, який виник між конкретними суб’єктами суспільства стосовно їхніх публічних прав та обов’язків у конкретних публічно-правових відносинах, у яких хоча б один суб’єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб’єктів, а ці суб’єкти відповідно законодавчо зобов’язані виконувати вимоги, приписи такого владного суб’єкта. У випадку, якщо суб’єкт (в тому числі орган державної влади, місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції відносно іншого суб’єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) ознак справи адміністративної юрисдикції, та не повинен вирішуватись адміністративним судом.

Суб’єкт (особа) за нормами Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) вважається суб’єктом владних повноважень лише тоді, коли він у конкретних правових відносинах, у яких виник спір, здійснює владні управлінські функції (владно керує поведінкою інших суб’єктів, а ці суб’єкти законодавчо підкоряються вимогам та приписам такого владного суб’єкта). У випадку, якщо суб’єкт (в тому числі орган державної влади, місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказаних владних управлінських функцій (відносно іншого суб’єкта, який є учасником спору), такий суб’єкт не знаходиться "при здійсненні владних управлінських функцій", та не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) необхідних ознак суб’єкта владних повноважень. Даний висновок підтверджується також листом Верховного Суду України №3.2.-2005 від 26.12.2005р (v3-2-700-05) .

Як вбачається позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України "Про анулювання спеціального дозволу на користування надрами"від 19.07.2010 № 285 щодо анулювання ТОВ "Хмельницька Універсальна компанія" спеціального дозволу № 4390 від 27.09.2007 на користування надрами, на тій підставі, що норми вказаного наказу порушують приватне цивільне (господарське) право позивача на здійснення господарської діяльності з видобування корисних копалин. Отже, між позивачем та відповідачами виник спір у приватно - правових, цивільних (господарських) відносинах стосовно реалізації позивачем свого приватного, цивільного (господарського) права на здійснення господарської діяльності з видобування корисних копалин.

Дані відносини не засновані на владному підпорядкуванні позивача відповідачам.

За вказаних обставин Господарський суд міста Києва вважає, що спірні відносини є приватними, цивільними (господарськими) та регулюються цивільним (господарським) законодавством, оскільки виникли у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктом господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Даний спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) ознак справи адміністративної юрисдикції, тому спір у даних приватних цивільних (господарських) відносинах повинен вирішуватись в порядку господарського судочинства в порядку підвідомчості та підсудності встановленій Господарським процесуальними кодексом України (1798-12) .

Відповідно, в задоволенні клопотання відповідача про припинення провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України відмовлено.

Щодо суті спору, то згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Відповідно до ст. 26 Кодексу України Про надра право користування надрами припиняється у разі: якщо відпала потреба у користуванні надрами; закінчення встановленого строку користування надрами; припинення діяльності користувачів надр, яким їх було надано у користування; користування надрами з застосуванням методів і способів, що негативно впливають на стан надр, призводять до забруднення навколишнього природного середовища або шкідливих наслідків для здоров'я населення; використання надр не для тієї мети, для якої їх було надано, порушення інших вимог, передбачених спеціальним дозволом на користування ділянкою надр; якщо користувач без поважних причин протягом двох років, а для нафтогазоперспективних площ та родовищ нафти та газу - 180 календарних днів не приступив до користування надрами; вилучення у встановленому законодавством порядку наданої у користування ділянки надр.

Термін "законодавство" необхідно тлумачити з огляду на рішення Конституційного Суду України (справа про тлумачення терміну "законодавство") від 9 липня 1998 року №12-рп/98 (v012p710-98) , згідно якого терміном "законодавство" охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) і законів України.

Відповідно до пп. 4 п. 20 Порядку надання у 2009 році спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2009 №608 (608-2009-п) Мінприроди (відповідачеві) надано право анулювати дозвіл у разі подання надрокористувачем свідомо неправдивих відомостей.

Отже, з названої норми випливає, що підставою для анулювання відповідачем Спеціального дозволу є юридичний склад, при якому одночасно мають бути наявні такі факти: відомості подані для отримання Спеціальногодозволу мають бути неправдивими, такі відомості має подавати саме надрокористувач, надрокористувач має бути попередньо поінформований про неправдивість поданих ним відомостей.

Такі дії є кримінально караним діянням та відповідальність за такі дії передбачені ч. 3 ст. 358 Кримінального кодексу України.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, наявність обставини передбачені пп. 4 п. 20 Порядку надання у 2009 році спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2009 №608 (608-2009-п) мають підтверджуватися відповідним вироком суду.

До господарського суду такого вироку, в якості доказу не надано, більш того, сторони та прокурор повідомили що такого вироку не існує і кримінальна справа порушена за ч.. 3 ст. 358 Кримінального кодексу України розслідується.

Отже, підстав для кваліфікації дій надрокористувача (позивача), як подання свідомо неправдивих відомостей не має.

Суду не надано відповідачем протоколу Міжвідомчої робочої групи з питань надрокористування від 10.03.2010 №18, який визначено в якості підстави анулювання Спеціального дозволу, що зазначено в преамбулі спірного наказу.

Згідно законодавства України припис прокурора також не належить до підстав анулювання Спеціального дозволу.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку що підстави для скасування Спеціального дозволу, вказані в преамбулі спірного наказу не підтверджено належними та допустимими доказами (щодо надання свідомо неправдивих відомостей) та не належать до обставин, з якими закон пов'язує анулювання Спеціального дозволу (щодо припису прокурора).

Відповідно, відповідач, анулювавши зазначений Спеціальний дозвіл порушив ст. 19 Конституції України, ст. 26 Кодексу України Про надра, та п. 20 Порядку надання у 2009 році спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2009 №608 (608-2009-п) .

Отже, спірний наказ є таким, що прийнятий з порушенням вимог Конституції (254к/96-ВР) та законодавства і порушує права позивача на здійснення діяльності по користуванню надрами.

Враховуючи викладене, спірний наказ видано безпідставно та з порушенням чинного законодавства, а позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про зобов’язання відповідача видати наказ про скасування наказу №285 від 19.07.2010, то при визнанні недійсним спірного наказу, відповідач самостійно має вжити заходів по відновленню дії Спеціального дозволу.

Відповідно до п. 1-1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Отже, провадження у справі в частині вимоги позивача про зобов’язання відповідача видати наказ про скасування наказу №285 від 19.07.2010 слід припинити.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 81, 82- 85, 116- 118 ГПК України, суд, -

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсним наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України "Про анулювання спеціального дозволу на користування надрами"від 19.07.2010 № 285.

3. Стягнути з Міністерства охорони навколишнього природного середовища України (03035, м. Київ, вул. Урицького, 35, код 00013735, з будь якого його рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмельницька універсальна компанія" (31345, Хмельницька область, селище Богданівці, код 01883177, на будь який його рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду) 42 (сорок дві) грн. 50 коп. - витрат по сплаті державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.