ПРО визнання недійсним та скасування договору купівлі-продажу від 13.03.2008р. №658, за яким покупцем приміщення в м. Ужгород, Київська набережна, 4 є ТОВ "САМС" та витребування приміщення, що знаходиться за адресою: м. Ужгород, Київська набережна, 4 із чужого незаконного володіння у ТОВ "САМС", м. Ужгород

(позовні вимоги викладено у відповідності до заяви позивача та прокурора, поданої у відповідності до вимог ст. 22 ГПК України щодо їх зміни),

Суддя О.Ф. Ремецькі

Представники сторін:

від позивача – Смірнова О.В. –предст. за довіреністю №2098/22 від 07.09.2010р.

від третьої особи – Ващенко М.І. –головний лікар міськСЕС

від відповідача 1 – Кужальний М.О. - директор

від відповідача 2 – Дрюченко О. –представник за довіреністю та

Полтавцева Т.В. –предст. за дов. №02-11/256 від 12.07.2010р.

від відповідача 3 – Полтавцева Т.В. –предст. за дов. №01-12/358 від 23.06.2010р.

від прокуратури – Костак В.В. –прокурор відділу ЦСВ облпрокуратури

СУТЬ СПОРУ:

Представник позивача та прокуратури просять позовні вимоги задовольнити в. повному обсязі з мотивів, викладених у позовній заяві та заяві про уточнення позовних вимог, посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами. Вказують на те, що спірний об’єкт було відчужено неналежною особою, право власності на якій такій не належить, оскільки об’єкти санітарно-епідеміологічних станцій повинні перебувати у загальнодержавній власності відповідно до розпорядження кабінету Міністрів України від 28.07.2004р. №520-р (520-2004-р) "Про передачу цілісних майнових комплексів санітарно-епідеміологічних станцій із спільної власності територіальних громад областей та комунальної власності територіальної

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 18.10.2010 року по справі № 2/81

громади м. Севастополя у державну власність". Зазначають, що дане питання також врегульоване наказом Міністерства охорони здоров’я України від 08.12.2004р. №608 (v0608282-04) , а відтак, будівля по Київській набережній, 4 є державною власністю і відповідно до ст. 326 Цивільного кодексу України розпоряджатись даною будівлею Ужгородська міська рада не вправі.

Представник третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просить взяти до уваги також те, що даний об’єкт було виділено для розміщення підрозділів санітарно-епідеміологічної служби та токологічної лабораторії на підставі рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради народних депутатів від 18.06.1987р. №128 із передачею на баланс облсанепідемстанції для розміщення структурних підрозділів санепідемслужби міста. В подальшому, у відповідності до вимог постанови КМУ від 05 листопада 1991 р. №311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю" (311-91-п) , затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності) областей, яким чітко визначено передачу спірного майна до комунальної власності області, а в подальшому, з даної власності до загальнодержавної власності на підставі розпорядження кабінету Міністрів України від 28.07.2004р. №520-р (520-2004-р) .

Представники відповідачів - Ужгородської міської ради, м. Ужгород та Департаменту міського господарства, м. Ужгород заперечують з приводу заявлених позовних вимог в повному обсязі з мотивів, наведених у поданому суду письмовому поясненні та просять взяти до уваги те, що Ужгородська міська рада на момент укладання оспорюваного договору була єдиним та законним власником будівлі по Київській набережній, 4 в м. Ужгороді. Дане право власності було зареєстроване у встановленому законом порядку, про що свідчить Свідоцтво про право власності на будівлю від 07.02.2002 р. та Витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно № 18070372, виданий 13.03.2008р. Комунальним підприємством "Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода".

Дане право власності набуто міською радою у відповідності до вимог чинного законодавства на підставі розпорядження Представника Президента України від 07.12.1992р. №448 та зареєстровано у встановленому законодавством порядку з видачею відповідного свідоцтва про право власності (арк. справи 78), і на момент розгляду справи ніким не оспорено та не скасовано. Відтак, вважають, що позивач та прокурор дійшли необґрунтованого жодним доказом висновку про те, що Ужгородська міська рада нібито "розпорядилася майном, не будучи його власником". А відтак, зазначають про те, що оскільки а ні законом, а ні яким-небудь судовим рішенням не встановлена незаконність набуття Ужгородською міською радою права власності на спірне приміщення, то таке право власності вважається правомірним та повною мірою захищається статтею 13 Конституції України.

Представник відповідача –ТОВ "САМС" також заперечує з приводу заявлених позовних вимог в повному обсязі з мотивів, наведених ним у поданому суду письмовому поясненні та просить взяти до уваги те, що на підставі договору купівлі-продажу від 13.03.2008 року №658 укладеного відповідно до норм чинного законодавства, TOB "САМС" набуло право власності на зазначене майно. Тому вважає незрозумілими посилання позивача на ст. 387 ЦК України, та відповідно, пред’явлення вимоги про витребування приміщення по Київській набережній, 4 із незаконного володіння у TOB "САМС", оскільки, відповідач 1 являється його законним власником. Також зазначає, що п рокуратурою не наведено жодного

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 18.10.2010 року по справі № 2/81

доказу недодержання в момент вчинення правочнну стороною (сторонами) вимог цивільного законодавства та інших нормативних актів, відтак, зазначає безпідставність посилання позивача на ст. 203 та ст. 215 ЦК України. Всі чітко визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину були дотримані при укладанні договору купівлі-продажу від 13.03.2008 року № 658.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши повноважних представників позивача, відповідачів та 3-ої особи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та подані заперечення, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

Відповідно до ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" підставою для набуття права комунальної власності, є зокрема, передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності.

Згідно ч.8 ст. 60 вищезазначеного Закону України об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Відповідно до постанови КМУ від 05 листопада 1991 р. №311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю" (311-91-п) , затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності).

На підставі даної постанови розпорядженням Представника Президента України №448 від 07.12.1992р. "Про розмежування державного майна України, переданого до комунальної власності, між власністю області та власністю районів і міст обласного підпорядкування" будівля в м. Ужгород по Київській набережній, 4 передана до комунальної власності міста Ужгорода. В свою чергу, 07.02.2002р. Ужгородській міській раді виконавчим комітетом Ужгородської міськради було видане свідоцтво про право власності на даний об’єкт.

Як вбачається з матеріалів справи, між Управлінням майном міста Ужгородської міської ради (правонаступником якого являється Департамент міського господарства, м. Ужгород) та товариством з обмеженою відповідальністю "САМС", м. Ужгород 13.03.2008 року було укладено договір за №658 купівлі-продажу будівлі в м. Ужгород, Київська набережна, 4. На момент відчуження даного майна право власності міської ради підтверджено Витягом з Реєстру прав власності на нерухоме майно №18070372 від 13.03.2008р. Даний договір 13.03.2008р. посвідчено приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Єгер Н.Д. та зареєстровано в реєстрі за №1261.

Позивач та прокурор оспорюють правомірність укладення даного договору з посиланням на вимоги ст. 203, 215 та 326 ЦК України, оскільки в момент вчинення правочину стороною (сторонами) не було дотримано вимог цивільного законодавства та інших нормативних актів, а також порушено вимоги ст. 326 Цивільного кодексу України, оскільки, власником проданого об'єкту є держава, отже розпоряджатись даним об'єктом Ужгородська міська рада не вправі. З огляду на це, просять договір купівлі-пролажу об’єкту нерухомості визнати недійсним та витребувати приміщення, що знаходиться за адресою: м. Ужгород, Київська набережна, 4 із чужого незаконного володіння у ТОВ "САМС", м. Ужгород.

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 18.10.2010 року по справі № 2/81

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені уточнені позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

За правилами вимог ст.ст. 316, 317 та 319 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Водночас, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Відповідно до ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров’я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об’єкти, визначені відповідно до закону як об’єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Згідно п. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб’єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Натомість, позивач та прокурор оспорюючи правомірність договору купівлі-продажу вказують на відсутність у відчужувача за договором відповідного права на вчення таких дій, оскільки такий власником майна не являється.

Згідно з ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Стаття 203 ЦК України встановлює умови чинності правочинів, зокрема: законність змісту правочину, наявність у сторін необхідного обсягу цивільної дієздатності, наявність об’єктивно вираженого волевиявлення учасника правочину, його відповідність внутрішній волі, відповідність форми вчиненого правочину вимогам закону, спрямованість волі учасників правочину на реальне досягнення обумовленого ним юридичного результату.

Згідно з ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано позивачем, Ужгородській міській раді на момент відчуження належав на праві комунальної власності об’єкт нерухомості –будівля в м. Ужгород, Київська набережна, 4, що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченого нотаріально, свідоцтвом про право власності на майно та витягом з Реєстру прав власності на нерухоме

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 18.10.2010 року по справі № 2/81

майно № 18070372, виданим 13.03.2008р. Комунальним підприємством "Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода".

Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до статей 32, 33 та 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Натомість, позивачем та прокурором не доведено наявність обставин, на які вони посилаються при зверненні з даним позовом. В свою чергу, у встановленому законодавством порядку позивачем та прокурором не оспорено законність набуття Ужгородською міською радою права власності на спірне приміщення, а відтак, таке право власності вважається правомірним та повною мірою захищається статтею 13 Конституції України.