Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: Кривенка В. В. (головуючого), Гусака М. Б., Терлецького О. О., Маринченка В. Л., Тітова Ю. Г., Самсіна І. Л. (суддів), - при секретарі судового засідання Журіній О. О., за участю представників: позивача - Реутова І. В., відповідача - Петрової Н. В., Довгань Л. М., Зелінської Н. М., - розглянувши справу за позовом ЗАТ "Дарна" до ДПІ у Деснянському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, встановила:

ЗАТ "Дарна" звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до ДПІ у Деснянському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 7 липня 2005 р. N 0003372301/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання щодо сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища у розмірі 191 грн. 87 коп. у частині нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 170 грн., посилаючись на те, що ДПІ, порушуючи вимоги ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", нарахувала ці санкції за неналежне виконання поточних зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Рішенням господарського суду м. Києва від 22 серпня 2005 р. у задоволенні позову відмовлено. Судове рішення мотивовано тим, що податкові зобов'язання та зобов'язання щодо сплати обов'язкових платежів, які виникли в результаті господарської діяльності, що провадилася після введення дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, повинні бути сплачені відповідно до податкового законодавства у встановлені строки.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16 листопада 2006 р. рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 7 липня 2005 р. N 0003372301/0 у частині нарахування ЗАТ "Дарна" штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 170 грн.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 6 квітня 2006 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 листопада 2006 р. залишено без змін.

ДПІ у Деснянському районі м. Києва звернулася до Верховного Суду України зі скаргою про перегляд за винятковими обставинами та скасування ухвали Вищого адміністративного суду України від 6 квітня 2006 р. і постанови Київського апеляційного господарського суду від 16 листопада 2006 р. та залишення в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права в аналогічних справах, зокрема ч. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Скарга ДПІ у Деснянському районі м. Києва підлягає задоволенню на таких підставах.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що оспорюване податкове повідомлення-рішення ухвалено за результатами перевірки дотримання позивачем вимог податкового законодавства за період з 1 квітня 2002 р. до 31 березня 2005 р. та валютного законодавства за період з 3 жовтня 2000 р. до 31 березня 2005 р.

Ухвалою арбітражного суду м. Києва від 12 грудня 1997 р. порушено провадження у справі про банкрутство ЗАТ "Дарна", а ухвалою цього суду від 17 січня 2001 р. введено мораторій на задоволення вимог кредиторів ЗАТ "Дарна".

Ухвалою господарського суду м. Києва від 8 вересня 2004 р. введено процедуру санації товариства.

Задовольняючи позовні вимоги, суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли висновку, що податкові зобов'язання щодо сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища виникли в період дії мораторію, тому нарахування штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання цих зобов'язань податкової інспекцією було здійснено неправомірно.

Проте з такими висновками погодитися не можна з огляду на таке.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Відповідно до ст. 12 зазначеного вище Закону протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку наявні зобов'язання і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідації з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати договори та вчиняти інші правочини, у зв'язку з чим у нього виникають права та обов'язки, виконання яких забезпечується на загальних засадах.

З огляду на наведене можна зробити висновок про те, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями, згідно із загальними правилами, нараховуються неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Враховуючи те, що строк виконання податкових зобов'язань щодо сплати ПДВ настав у позивача після 17 січня 2001 р., тобто після порушення провадження у справі про банкрутство та введення мораторію, дія мораторію на виконання цих податкових зобов'язань не поширювалась.

Цей висновок кореспондує зі змістом ч. 1 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", згідно з якою нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості за зобов'язаннями, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, припиняється лише з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що судами апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосовано правила ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", тому оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись статтями 241 - 244 КАСУ, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу ДПІ у Деснянському районі м. Києва задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 6 квітня 2006 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 листопада 2006 р. скасувати, а рішення господарського суду м. Києва від 22 серпня 2005 р. залишити в силі.