Державне підприємство завод "Електроважмаш"звернулось до суду з позовом про стягнення з відкритого акціонерного товариства "Науково-виробниче підприємство "Смілянський електромеханічний завод"заборгованості в сумі 71 037,79 грн. та відшкодування у зв’язку з цим державного мита і витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В судовому засіданні, що відбулося 05.10.2010 оголошено перерву.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю з підстав викладених у позовній заяві.

Відповідач у відзиві проти позову заперечив, та зазначив, що провадження у справі підлягає до припинення з підстав, що між позивачем та відповідачем 02.12.2005 укладено договір №100/5 на виробництво та поставку продукції. Згідно додаткової угоди №9 до цього договору, відповідач виготовив замовлену позивачем продукцію та направив йому рахунок №8267 на суму 3 038 989,10 грн. на оплату виконаної роботи, який останній до цього часу не оплатив. 17.09.2010 відповідач направив позивачу заяву про зарахування зустрічних вимог, в порядку ст. 601 ЦК України, в якій зазначив, що з моменту пред’явлення цієї заяви, грошове зобов’язання відповідача у розмірі 71 037,79 грн. вважаються припиненим у повному обсязі.

Відповідач представника у судове засідання, яке відбулося 12.10.2010, не направив, хоча був належним чином повідомлений про дату та час наступного судового засідання у засіданні 05.10.2010. Голова правління ВАТ "Науково-виробниче підприємство "Смілянський електромеханічний завод"Шаповалов Є.В. надіслав до суду заяву від 08.10.2010 №43-259/05 про відкладення розгляду справи у зв’язку з виїздом представника відповідача у відрядження в м. Київ для участі в засіданні Вищого господарського суду України.

Нез’явлення представника відповідача у судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, судом встановлено наступне.

Листом від 18.03.2009 №ОМС –10, голова правління відкритого акціонерного товариства "Науково-виробниче підприємство "Смілянський електромеханічний завод"(далі –Відповідач) звернувся до державного підприємства завод "Електроважмаш"(далі –Позивач) з проханням відпустити шину мідну ШММ 14х20 ГОСТ 434-78 в кількості 633 кг. (далі –товар) для виготовлення вузлів тягових електродвигунів і генераторів по договору №100/05 від 02.12.2005.

На виконання вказаного замовлення 03.04.2009 Позивач відвантажив Відповідачу товар вартістю 71 037,79 грн., що підтверджується накладною №670 від 03.04.2009.

На підставі довіреності серії ЯПП №497688/194 від 23.03.2009 товар був прийнятий представником Відповідача Ткаченко Ніною Василівною.

За прийнятий товар Відповідач не розрахувався.

На адресу Відповідача була направлена вимога від 07.07.2010 вих. №248-291, в якій Позивач вимагає на протязі 7 днів з моменту отримання вимоги перерахувати на рахунок державного підприємства завод "Електроважмаш"код ЄДРПОУ 00213121, п/р №26002200400001 ВАТ "ВіЕйБі Банк", МФО 380537 заборгованість в розмірі 71 037, 79 грн. та попереджає про звернення до суду для примусового стягнення суми боргу.

У відповіді на претензію голова правління ВАТ "Науково-виробниче підприємство "Смілянський електромеханічний завод"листом від 22.07.2010 №43-176/05, повідомив, що згідно договорів №132/07 від 07.12.2007 і №100/05 від 02.12.2005 Позивач та Відповідач проводили спільну діяльність по випуску вузлів електричних машин ЄД 118 АУ2 ЄДП 810, ГС 501А і ГП 321. Виробнича діяльність будувалась на узгоджених планах поставки виробів і комплектуючих від Відповідача до Позивача і навпаки. Товар брався під програму квітня 2009 року по випуску генераторів ГП 321 в кількості 5 одиниць. Листом №200-00-07 від 01.04.2009 Позивач повідомив про припинення в односторонньому порядку спільної виробничої діяльності і необхідності відвантаження в квітні 2009 року 5 одиниць ГП 321. Продукція була виготовлена, але Позивач за неї не розрахувався і не забрав. Таким чином, оплата за поставлений товар можлива тільки після оплати готових виробів ГП 321, які Відповідач виготовив згідно заявки Позивача.

Невиконання Відповідачем взятих на себе зобов’язань стало правовою підставою для звернення Позивача до суду.

Оцінюючи докази у справі в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги підлягають до задоволення, з огляду на наступне.

Згідно частини 1 статті 173 ГК України зобов’язання, що виникає між суб’єктами господарювання, в силу якого один суб’єкт зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта, або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку, є господарським зобов’язанням.

Згідно з частиною 1 статті 174 ГК України, господарські зобов’язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) (далі ЦК України (435-15) ) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалась.

Відповідно до п 1. ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

03.04.2009 Позивачем було поставлено Відповідачу товар на загальну суму 71 037,79 грн., що підтверджується накладною №670, та довіреністю від 23.03.2009 серії ЯПП №497688/194, останній вказаний товар прийняв, що свідчить про прийняття пропозиції на укладення такого договору, який за своєю правовою природою суд вважає договором купівлі-продажу.

Відносини купівлі-продажу урегульовані Главою 54 ЦК України (435-15) , відповідно до положень якої за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом 2 ст. 530 ЦК України встановлено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивач звернувся з письмовою вимогою до Відповідача про погашення заборгованості 07.07.2010, яку отримано представником Відповідача 15.07.2010, отже, кінцевий строк оплати спливає 22.07.2010.

Проте, Відповідач свої зобов’язання в частині оплати товару належним чином не виконав.

Як встановлено у судовому засіданні та підтверджено представниками Позивача та Відповідача, передача вказаного у накладній №630 від 03.04.2009, товару була здійснена поза межами договірних відносин, які урегульовані договором №100/05 від 02.12.2005, розрахунок за поставлений товар Відповідачем не проведено. Вказаним договором №100/05 передбачено, що Відповідач бере на себе зобов’язання по виготовленню та передачі у власність Позивача продукції, визначеної у Додаткових угодах до договору, а Позивач зобов’язується прийняти таку продукцію та сплати її вартість відповідно договору. Пунктами 2.3, 3.2 договору встановлено, що передача продукції здійснюється партіями протягом 45 днів з моменту отримання письмової заявки Позивача, оплата за виготовлену партію продукції здійснюється шляхом попередньої оплати у розмірі 50% вартості протягом 10 днів після отримання рахунку від Відповідача, остаточний розрахунок проводиться після прийняття товару Позивачем. Позивач листом від 01.04.2009 №200-00-07 направив Відповідачу заявку на виготовлення продукції. Відповідач листами від 09.04.2009, 29.04.2009, 02.07.2009, 10,08.2009 повідомив Позивача про готовність передати виготовлену продукцію та направив Позивачу рахунок №8267 на загальну суму 3 038 989,10 грн., для здійснення передплати у розмірі 50%, що становить 1 519 494,55 грн. Таким чином, у сторін виникли взаємні грошові зобов’язання по договору 100/05 та по договору щодо придбання шини мідної на суму 71 037,79 грн. Враховуючи вищевказане Відповідач листами від 17.09.2010 №43-235/05 (а.с.59) та від 01.10.2010 №43-253/05 (а.с.83) повідомив Позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог в порядку ст. 601 ЦК України, в результаті чого зобов’язання Позивача по договору №100/05 зменшуються на суму придбаної мідної шини, тобто на 71 037,79 грн.

Статтею 601 ЦК України передбачено, що однією з підстав припинення зобов’язання є зарахування. Зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Відповідно до положень п.22 листа Вищого господарського суду України N 01-08/163 від 12.03.2009 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" (v_163600-09) зазначено, що Закон не виключає можливості здійснення відповідачем зарахування зустрічних однорідних вимог і в процесі судового розгляду. У такому випадку відповідна заява обов'язково повинна мати письмову форму й адресуватися позивачеві, а її копія і докази надсилання позивачеві (чи одержання ним) подаватися господарському суду.

Відповідач може також звернутися із зустрічним позовом до позивача в порядку статті 60 ГПК.

Припинення зобов'язання зарахуванням означає відсутність предмета спору за умови, якщо між сторонами не залишилися спірних (неврегульованих) питань; наприклад, якщо позивач заперечує існування своєї заборгованості перед відповідачем, у господарського суду немає підстав для висновку про відсутність предмета спору.

Представник позивача у судовому засідання проти існування вказаної заборгованості заперечував, посилаючись на те, що товар, який виготовлений на виконання договору №100/05 Відповідач неналежної якості.

Разом з тим, заяви Відповідача про зарахування зустрічних вимог судом оцінюються критично, оскільки Відповідачем не доведено, що вказане зарахування дійсно було ним проведено. Підтвердженням вказаного є той факт, що при направлені рахунку Позивачу на оплату виконаної роботи по договору №100/05 останнім наданий рахунок №8267 від 10.06.2009 на суму 3 038 989,10 грн. (а.с.58), разом з тим, після направлення заяви про зарахування однорідних вимог Відповідачем також наданий рахунок №286 від 17.09.2010, у якому зазначено аналогічна сума, тобто 3 038 989,10 грн., що свідчить, що фактично зарахування не відбулося і сума за взаємними зобов’язаннями Позивача не змінена на суму придбаної Відповідачем шини мідної, а саме 71 037,79 грн. Будь-яких інших доказів, які б свідчили про проведення зарахування зустрічних вимог на суму позову представниками Відповідача суду надано не було.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову. Згідно ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З врахуванням викладеного, суд вважає обґрунтованим та доведеним право Позивача на стягнення з Відповідача суми заборгованості за поставлений товар у розмірі 71 037,79 грн.

На підставі ст. 49 ГПК України з Відповідача на користь Позивача підлягають стягненню судові витрати: державне мито в сумі 710,38 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення.

Керуючись ст. ст. 49, 82- 84 Господарського процесуального кодексу України суд, –

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства "Науково-виробниче підприємство "Смілянський електромеханічний завод"(Черкаська область, м. Сміла, вул. Коробейника, буд. 1, ідентифікаційний код 30147563) на користь державного підприємства завод "Електроважмаш"(м. Харків, Орджонікідзевський район, проспект Московський, буд. 299, ідентифікаційний код 00213121) – 71 037,79 грн. заборгованості, 710,38 грн . витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.