Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 6712,42грн., в тому числі: заборгованість за ППЕ в сумі 6552,23грн. (з них 5460,20грн. ППЕ та 1092,03грн. ПДВ на ППЕ); донарахування ПДВ на ППЕ - 64,05грн.; заборгованість по пені в сумі 48,64грн.; інфляційні - 38,53грн. (з них 32,11грн. інфляційних та 6,42грн. ПДВ на інфляційні); 3% річних - 8,97грн. (з них 7,48грн. - 3% річних та ПДВ в сумі 1,49грн.). Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не виконав належним чином свої договірні зобов’язання за договором № 05-0242/59 від 16.02.2007р., внаслідок чого виникла заборгованість, яка до цього часу не сплачена.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги, просить задовольнити позов.

Представник відповідача у призначені судові засідання 27.09.2010р. та 12.10.2010р. не з*явився, відзиву на позов та витребуваних документів суду не надав. Справа розглядається в порядку ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, встановив наступне.

16.02.2007 року між сторонами був укладений договір № 05-0242/59 про постачання електричної енергії.

Відповідно до умов договору позивач зобов’язався постачати відповідачу електричну енергію в обсягах, визначених відповідно до додатку № 1 до цього Договору, а відповідач зобов’язався оплачувати постачальнику вартість використаної (купленої) електроенергії та здійснювати інші платежі згідно з умовами договору та додатками до нього, дотримуватися режиму споживання електричної енергії згідно з умовами договору, щомісяця у встановлений договором строк надавати постачальнику звіт про обсяги спожитої електричної енергії за розрахунковий період за встановленою формою.

Відповідно до Додатку №2 до договору, розрахунковий період встановлено споживачу з 23 числа місяця до такого ж числа наступного місяця.

Відповідно до п.4.2. Правил користування електричною енергією (z0417-96) , п.5.2. Договору, Додаткам № 1 до договору та п.7 Порядку постачання електричної енергії споживачам, між сторонами визначені договірні величини споживання електричної енергії та потужності на 2008 - 2010рік.

Відповідно до "Порядку постачання електричної енергії споживачам", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 09.04.2002р. № 441, зі змінами, внесеними Постановою від 16.06.2005р. № 473 (473-2005-п) (далі - Порядок), споживачам запроваджується регулювання постачання електричної енергії шляхом встановлення величин її споживання, та передбачено, що відповідно до п. 11 Порядку договірні величини споживання та потужності доводяться до споживачів у терміни, обумовлені договором.

Додатком № 1, який є невід'ємною частиною договору на користування електричною енергією, сторони встановили договірні величини споживання електричної енергії. Зазначена договірна величина відповідно вказаного додатку вважається сторонами щомісяця доведеною.

Абзацом 3 п. 11 "Порядку", п. 4.4 "Правил (z0417-96) " (зі змінами та доповненнями) передбачено, що Споживач має право протягом поточного розрахункового періоду звернутися до постачальника електричної енергії за коригуванням договірної величини споживання електричної енергії.

Додатком № 2 до Договору "Порядок розрахунків для бюджетних установ та організацій, підприємств житлово-комунального господарства та підприємств, які надають послуги щодо забезпечення комунально-побутових потреб населення", розрахунковий період встановлено Споживану з 23 числа місяця до такого ж числа наступного місяця.

Протягом розрахункового періоду відповідачем не проводилось коригування договірної величини споживання електричної енергії, в зв'язку з чим договірна величина на зазначені періоди залишилася на рівні, узгодженому Додатками № 1 до Договору.

Однак відповідач у зазначені періоди використав електричну енергію в обсягах, що перевищують встановлені величини споживання електричної енергії, у зв*язку з чим відповідачу був нарахований борг за перевищення договірних величин за спірний період.

Відповідно до вимог п. 6.14 "Правил (z0417-96) ", позивачем складене Повідомлення № 17278 від 12.01.2009 р., Повідомлення № 1045 від 11.02.2009 року, Повідомлення № 3014 від 11.03.2009 року, Повідомлення № 7669 від 11.08.2009 р., Повідомлення № 11440 від 11.12.2009 р., Повідомлення № 1214 від 10.02.2010 р., Повідомлення № 2958 від 10.03.2010 р., Повідомлення № 4214 від 12.04.2010 р. та Повідомлення № 5121 від 11.05.2010 р. про перевищення договірної величини споживання електричної енергії за підсумками розрахункового періоду, згідно якого споживача повідомлено про порушення ним ст. 26 Закону України "Про електроенергетику" від 16.10.1997 № 575/97-ВР, якою передбачена відповідальність споживачів за перевищення договірної величини споживання електричної енергії у вигляді сплати на користь енергопостачальної організації двократної різниці між фактично спожитою величиною електроенергії і договірною величиною.

Згідно з п. 13 Порядку та п. 5.2. договору, споживачі, у разі перевищення встановлених договірних величин споживання електричної енергії, несуть відповідальність згідно з ч.ч. 5, 6 ст. 26 Закону України "Про електроенергетику", відповідно до яких споживачі (крім населення, професійно-технічних навчальних закладів та вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації державної і комунальної форм власності) у випадку споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період сплачують енергопостачальникам двократну вартість різниці фактично спожитої і договірної величини.

При дослідженні наданих позивачем розрахунків встановлено, що перевищення договірних величин споживання електричної енергії у спірний період складає 5252,28грн.

Суд вважає, що своїми діями відповідач порушив умови договору та вимоги ст. 526 ЦК України, якою передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. За таких підстав, суд вважає вимогу позивача про стягнення 5252,28грн. заборгованості за ППЕ обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Оскільки у відповідності до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми боргу, вимога про стягнення з відповідача інфляційних витрат в сумі 31,49грн. та 3% річних в сумі 7,13грн. є обґрунтованою та підлягає частковому задоволенню.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що згідно з п.6 Додатку № 2 до Договору, у разі несвоєчасної оплати споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який здійснюються нарахування, від суми боргу. Позивач надав обґрунтований розрахунок пені, який відповідає вимогам Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" (543/96-ВР) . За таких обставин, суд вважає вимогу позивача про стягнення 48,64грн. пені обґрунтованою та підлягаючою задоволенню.

Щодо решти вимог позивача про стягнення з відповідача 1,84грн. ПДВ на 3% річних, 7,04грн. ПДВ на індекс інфляції, 207,72грн. та 1092,03грн. ПДВ на ППЕ за період з грудня 2008 року по квітень 2010 року, а також ПДВ на ППЕ за період з лютого 2008р. по листопад 2008р. в сумі 64,05грн., суд вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до пп.3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" об*єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України.

Продажем товарів, згідно п. 1.4 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", визнаються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

У відповідності до п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов*язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включається в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включається будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку, безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв*язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.

Відповідно до вимог п. 4.1 ст. 4 вказаного Закону, договірна (контрактна) вартість електроенергії, яку позивач постачає споживачам, визначається регульованими цінами, які встановлює НКРЕ України у вигляді тарифу. Відповідно до цих цін позивач сплачує ПДВ до бюджету.

Включення до складу договірної (контрактної) вартості з метою оподаткування податком на додану вартість інших сум, ніж визначені п. 4.1 ст. 4 даного Закону, чинним податковим законодавством України не передбачено.

Інфляційні та 3% річних, нарахування яких передбачено ст. 625 ЦК України, не входять до складу договірної (контрактної) вартості товарів і не є оплатою продажу будь-якої послуги, а тому вказані суми індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми заборгованості не є об’єктом оподаткування податком на додану вартість у відповідності до чинного законодавства України.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на виконання кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Суд вважає необхідним зазначити, що передбачені вищевказаною статтею 3% річних та інфляційні є самостійним засобом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, оскільки за своєю правовою природою передбачені законом забезпечення не відносяться до неустойки ( штрафу, пені), не є штрафними санкціями за невиконання або неналежне виконання грошового зобов’язання, а є певною компенсацією знецінення грошових коштів внаслідок прострочення оплати боргу.

Інфляційні та 3% річних не є мірою відповідальності, тому не можуть бути розцінені як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), у зв'язку з чим відсутні будь-які підстави для збільшення бази для оподаткування ПДВ.

Крім того, суд вважає необхідним зазначити, що нарахування індексу інфляції за весь період прострочення виконання боржником грошових зобов'язань та 3% річних від простроченої суми заборгованості проводиться позивачем виходячи від суми боргу за відпущену електричну енергію з податком на додану вартість, в той час як відповідно до положень пп. 6.1.1 п. 6.1 ст. 6 Закону: "податок становить 20 відсотків бази оподаткування, визначеної статтею 4 цього Закону, та додасться до ціни товарів (робіт, послуг)".

З урахуванням вищевикладеного інфляційні та 3% річних, передбачені ст. 625 ЦК України, пов'язані лише з компенсацією кредитору знецінених грошових коштів, а тому не входять до складу договірної (контрактної) вартості товарів, та не є оплатою продажу будь-якої послуги, тобто не пов'язані з продажем товарів (робіт, послуг), у розумінні Закону (168/97-ВР) суми індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми заборгованості не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість у відповідності до чинного законодавства України.

Нарахований позивачем борг в сумі 207,72грн. фактично є боргом з ПДВ, що нарахований на суму перевищення договірних величин за спірний період.

У абз. 19 п. 1.2 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 № 28 (z0417-96) , зазначено, що договірна величина споживання електричної енергії –це узгоджена в договорі між постачальником електричної енергії і споживачем величина обсягу електричної енергії на відповідний розрахунковий період.

Згідно з ч. 4 ст. 26 Закону України "Про електроенергетику" споживач енергії несе відповідальність, зокрема, за порушення умов договору з енергопостачальником та правил користування електричною і тепловою енергією.

Споживачі (крім населення, професійно-технічних навчальних закладів та вищих навчальних закладів I - IV рівнів акредитації державної і комунальної форм власності) у випадку споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період сплачують енергопостачальникам двократну вартість різниці фактично спожитої і договірної величини (згідно з ч. 5 ст. 26 Закону України "Про електроенергетику").

Частиною 1 ст. 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом (436-15) , іншими законами та договором.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки (ч. 1 ст. 217 ГК України).

Враховуючи викладене, споживання електричної енергії понад договірну величину є правопорушенням у сфері електроенергетики, за яке чинним законодавством передбачено санкцію у вигляді двократної вартості різниці фактично спожитої і договірної величини і не може розглядатись як об'єкт оподаткування ПДВ, оскільки включення до складу договірної вартості з метою оподаткування податком на додану вартість інших сум, ніж визначені п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість", в тому числі і сум господарських санкцій, чинним податковим законодавством України не передбачено.

У відповідності із ст. 49 ГПК України суд вважає необхідним витрати по сплаті державного мита у сумі 81,14грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 187,73грн. покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 526, 625 ЦК України, статтями 1, 12, 47, 49, 75, 82- 85 ГПК України, -

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Територіального управління державної судової Адміністрації в Харківській області (61050, м.Харків, пл.Руднєва,36, в тому числі р/р 35219002000164 ГУДКУ в Харківській області, МФО 851011, код 26281249) на користь Акціонерної компанії "Харківобленерго" (61037, м. Харків, вул.Плеханівська, 149:

- на п/р 260323012307 в філії ХОУ ВАТ ДОБУ, код ЄДРПОУ 00131954 заборгованість за ППЕ в сумі 5252,28грн.;

- на п/р 26003010050912 в АТ "Банк Золоті ворота", МФО 351931, код 00131954 пеню в сумі 48,64грн., 3% річних в сумі 7,13грн., інфляційні в сумі 31,49грн., 81,14грн. витрат по сплаті держмита та 187,73грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.